Постанова 4823 № 750/6921/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 09 лютого 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/6921/20 Головуючий у першій інстанції Рахманкулова І. П. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/192/21 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бечка Є.М., суддів Губар В.С., Євстафіїва О.К., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 10 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Чернігівський завод радіоприладів» про стягнення компенсації втрати частини заробітку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, дата складання повного тексту рішення 10 листопада 2020 року, місце його ухвалення м. Чернігів, В С Т А Н О В И В : У серпні 2020 року позивачка звернулась до суду з позовом, в якому просить стягнути з ПАТ «Чернігівський завод радіоприладів» компенсацію втрати частини заробітку в сумі 5550 грн 05 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 434017 грн 48 коп., а також судові витрати. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 12 лютого 1979 року по 17 серпня 2018 року позивачка працювала в ПАТ «Чернігівський завод радіоприладів». В день звільнення належні позивачці від підприємства суми не були виплачені, у зв`язку з чим рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 18 грудня 2018 року стягнуто з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в сумі 49950 грн 46 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 серпня 2018 року по 02 листопада 2018 року в сумі 52042 грн 82 коп. Фактичний розрахунок проведено лише 12 серпня 2020 року, що є підставою для стягнення з відповідача сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні й за інший період. Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 10 листопада 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ПАТ «Чернігівський завод радіоприладів» на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 листопада 2018 року до 11 серпня 2020 року у сумі 100000 грн з урахуванням утриманих податків і зборів, 5550 грн 05 коп. компенсації втрати частини заробітку, в іншій частині позовних вимог відмовлено. Також стягнуто з ПАТ «Чернігівський завод радіоприладів» на користь ОСОБА_1 1045 грн 99 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для звільнення відповідача від передбаченого ст. 117 КЗпП України обов`язку виплатити позивачці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, та зазначив, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивачки та відповідача, виходячи з принципу справедливості, пропорційності рішення, яке має відповідати обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, необхідно визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачки виплат у сумі 100000 грн. Крім того, суд першої інстанції на підставі ст.34 Закону України «Про оплату праці», врахувавши, що відповідачем порушено строки виплати заробітної плати, стягнув з відповідача компенсацію втрати частини заробітку за липень-серпень 2018 року в сумі 5550 грн 05 коп. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 434017 грн 48 коп. та ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити позовні вимоги. В іншій частині просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач заперечень проти наданого розрахунку суми оплати праці не надавав, розрахунок не спростовував, заперечень до суду, щодо зменшення розміру суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не подавав, у зв`язку з чим, по справі відсутні законні підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Судом помилково застосовано принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Особа, яка подала апеляційну скаргу вказувала, що суд першої інстанції проігнорував те, що трудове законодавство містить імперативні вимоги, згідно з якими саме на відповідача, як роботодавця покладено обов`язок виплачувати належні працівнику грошові кошти, у тому числі при звільненні. Рішення в частині стягнення з ПрАТ «Чернігівський завод радіоприладів» на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини заробітку в сумі 5550 грн 05 коп. позивачкою не оскаржується. Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України, справа за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 10 листопада 2020 року, розглядається судом апеляційної інстанції без виклику учасників справи. Учасники справи повідомлялись про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення (виклику) сторін, у встановленому законом порядку. Відзив на апеляційну скаргу від ПАТ «Чернігівський завод радіоприладів» не надходив. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Відповідно до ст.263 ЦПК України передбачено, що рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Даним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. (стаття 116 КЗпП України). Положеннями ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що наказом №119/к від 16 серпня 2018 року позивача було звільнено з ПрАТ «Чернігівський завод радіоприладів» на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням (а.с.12, 13). В день звільнення належні позивачці від підприємства суми не були виплачені, у зв`язку з чим рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 18 грудня 2018 року у справі №750/11840/18 стягнуто з ПрАТ «Чернігівський завод радіоприладів» на користь позивачки заборгованість по заробітній платі в сумі 49950 грн 46 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 серпня 2018 року по 02 листопада 2018 року в сумі 52042 грн 82 коп. (а.с.14-15). 12 серпня 2020 року відповідач виплатив позивачці заборгованість, що підтверджується випискою з АТ КБ «Приват Банк» (а.с. 16). За розрахунком позивачки, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 листопада 2018 року до 11 серпня 2020 року складає 434017 грн 48 коп. (442 робочих днів * середньоденну заробітну плату 981 грн 94 коп.). За таких обставин судом першої інстанції вірно розраховано, що за період з 05 листопада 2018 року до 11 серпня 2020 року (період затримки розрахунку, і до дня фактичного проведення розрахунку по заробітній платі із позивачкою), тобто за 442 робочих днів, розмір середнього заробітку за час затримання розрахунку при звільненні з урахуванням середньоденного заробітку 981 грн 94 коп. становить 434017 грн. При цьому суд правильно виходив із розміру середньоденного заробітку позивача, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100. Також апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо доцільності зменшення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з ПрАТ «Чернігівський завод радіоприладів» на користь ОСОБА_1 , до 100000 грн 00 коп. з огляду на наступне. Так, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладений обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Згідно пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, суд першої інстанції вірно врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Визначаючи розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судом першої інстанції був врахований загальний розмір заборгованості перед позивачкою, у т.ч. з урахуванням виплаченої заборгованості в сумі 86844 грн 93 коп. після відрахування відповідних податків та зборів, яка попереднім судовим рішенням була стягнута на користь ОСОБА_1 , а також характером цієї заборгованості. Встановивши такі обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо неспівмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат ОСОБА_1 та заявлених позивачкою до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Апеляційний суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та встановленим Великою Палатою Верховного Суду критеріям зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначення судом першої інстанції розміру відповідальності відповідача у сумі 100000 грн компенсації середнього заробітку, з урахуванням утриманих податків та зборів. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про незаконність і необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати не можуть бути прийняті до уваги. Аргументи апеляційної скарги про те, що відповідач не надав заперечень проти наданого розрахунку суми оплати праці, середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку та суми компенсації втрати заробітної плати внаслідок порушення строків їх виплати, не заслуговують на увагу, оскільки суд дав належну оцінку доказам та конкретним обставинам справи, дотримався розумного балансу між інтересами сторін, обґрунтовано врахував співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивачки та заявлених нею до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, і дійшов правильного висновку про часткове задоволення даних вимог. Інші аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 10 листопада 2020 року без зміни. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий: Судді: