Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/7757/20

Дата документу 26.05.2021 Справа № 335/7757/20 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 335/7757/20Головуючий у 1-й інстанції Соболєва І.П. Пр. № 22-ц/807/3953/20Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Маловічко С.В., Подліянової Г.С., за участі секретаря Остащенко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення інфляційних витрат та сплату трьох відсотків річних ВСТАНОВИВ: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вищезазначеним позовом в якому просила стягнути з відповідача нараховані інфляційні витрати та три проценти річних за період з 27.05.2013 по 30.06.2018 на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2013 у справі № 2а/9842/2011 загальним розміром 56334,88 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2011 по справі № 2а-9842/11, зміненої постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2013, зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя (правонаступником є Головне управління Пенсійного фонду України в Запорозькій області) перерахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 державну та додаткову щомісячну пенсії у розмірах відповідно до ст. 50 та ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме державну пенсію у розмiрi 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмiрi 75 відсотків мінімальної пенсії за віком, починаючи з 28.10.2010 по 22.07.2011, з урахуванням положень ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум. Постанова суду набрала законної сили 27.05.2013. Судове рішення по справі № 2а-9842/11 було передано на виконання до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області. У зв`язку зі смертю чоловіка 16.07.2014, для оформлення спадщини, позивач звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області, про що свідчить свідоцтво про право на спадщину за законом вiд 05.06.2018 зареєстровано в реєстрі за № 552, та на пiдставi зазначеного свідоцтва про право на спадщину за законом позивач є спадкоємцем майна, що належало її чоловiковi. У липні 2018 року боржником Пенсійним фондом було виплачено суму заборгованості на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2013 по справі № 2а-9842/11. На підставі вимог статті 625 ЦК України, позивач вважає, що боржником прострочено виконання грошового зобов`язання на 1859 днів, у зв`язку з чим, боржник має сплатити їй інфляційні втрати в сумі 50764,88 грн. та 3% річних у розмірі 5570,00 грн. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю першої інстанції Соболєву І.П. (а.с. 17). Ухвалою судді суду першої інстанції (а.с. 18) відкрито провадження у цій справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2020 року (а.с. 32-34) позовні вимоги ОСОБА_1 у цій справі задоволено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) інфляційні втрати у розмірі 50764 (п`ятдесят тисяч сімсот шістдесят чотири) гривні 88 копійок та 3% річних у розмірі 5 570 (п`ять тисяч п`ятсот сімдесят) гривень, нарахованих на суму заборгованості у зв`язку з невиконанням постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2013 у справі №2а-9842/2011 за період з 27.05.2013 по 30.06.2018, а всього 56334 (п`ятдесят шість тисяч триста тридцять чотири) гривні 88 копійок. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у своїй апеляційній скарзі (а.с. 36-39) просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 41). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 24 грудня 2020 року (а.с. 54), дану справу призначено спочатку до апеляційного розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання (а.с. 56). У подальшому, з урахуванням конкретних обставин цієї справи, ухвалою від 09 березня 2021 року (а.с. 60) розгляд цієї справи призначене у судове засідання, з урахуванням завантаженості судді-доповідача та колегії суддів Запорізького апеляційного суду. Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом. Проте, відповідач подав апеляційному суду клопотання про закриття провадження у цій справі з посиланням на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 09.02.2021 року у справі № 520/17342/18 (а.с. 6987). У судове засідання 26 травня 2021 року повідомлені апеляційним судом належним чином про дату, час і місце розгляду цієї справи (а.с. 63-68) всі учасники цієї справи не з`явились, про причини своєї неявки та неявки своїх представників апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали. Навпаки, позивач ОСОБА_1 подала апеляційному суду заяву (а.с. 88), в якій також з посиланням на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 09.02.2021 року у справі № 520/17342/18 просила постановити рішення у цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, надіслати справу для продовження розгляду до Запорізького окружного адміністративного суду (69041 м. Запоріжжя вул. Сергія Синенка, 65-в). За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом. Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання всіх учасників цієї справи і на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю всіх учасників цієї справи. В силу вимог ст. 247 ч. 2 ЦПК України у разі неявки в судове засіданні всіх учасників справи…, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється. Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у цій справі підлягає частковому задоволенню з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ст. 367 ч. 4 ЦПК України). В силу вимог ст. 377 ЦПК України: - судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку … з закриттям провадження у справі … з підстав, передбачених ст. 255… Кодексу (ч.1); - порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги (ч.2); - у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи… (ч.4); За змістом ст. 255 ч. 1 п. 1 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Згідно із ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі, керувався ст. ст. 3, 5761, 208, 209, 213, 214, 215, 218, 223 ЦПК України та виходив із такого. Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2011 у справі 2-а-9842/11 адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано дії УПФУ в Ленінському районі м. Запоріжжя щодо несвоєчасного перерахунку та виплати основної та додаткової пенсії ОСОБА_2 неправомірними. Зобов`язано УПФУ в Ленінському районі м. Запоріжжя здійснити перерахунок та виплату основної та додаткової пенсії ОСОБА_2 відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період часу з 28 жовтня 2010 року по 24 травня 2011 року, з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2013 у справі 2а-9842/2011, постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2011. Позовні вимоги задоволені частково. Визнано дії управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя щодо виплати на користь ОСОБА_2 державної та додаткової щомісячної пенсії у розмірах менших, ніж встановлено ст. 50 та ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з 28.10.2010 по 22.07.2011 протиправними. Зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя перерахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 державну та додаткову щомісячну пенсії у розмірах відповідно до ст. 50 та ч.4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме державну пенсію у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком починаючи з 28.10.2010 по 22.07.2011, з урахуванням положень ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. На виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2013 УПФУ в Ленінському районі м. Запоріжжя проведено перерахунок пенсії ОСОБА_2 , в результаті чого нараховано 36 455,96 грн., що підтверджується копією протоколу від 25.12.2013 (а.с. 26). 26.12.2013 Ленінським районним судом м. Запоріжжя видано виконавчий лист у справі 2-а-9842/11. Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом ННС 428781, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області, посвідчено спадкоємцем майна ОСОБА_2 , 1960 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадщина на яку видане свідоцтво складається з грошових коштів (заборгованість за рішенням національного суду постанова Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2011, яка змінена постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2013) у розмірі 36 455,96 грн., що підлягають виплаті спадкодавцю на підставі рішення №10035/07 Європейського суду з прав людини у справі «Віталій Іванович Кулик проти України та 191 інша заява» від 15.06.2017. У позові позивачем зазначено, що у липні 2018 року боржником було виплачено суму заборгованості на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2013. Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 послалась на те, що рішення суду від 27.05.2013 про перерахунок пенсії її чоловіку відповідно до норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» здійснено відповідачами лише у липні 2018 року. Вважає, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі рішення суду, що є підставою для застосування ст. 625 ЦК України. Відповідно до положень статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Зазначений висновок суду узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 14-68цс18 (№ 758/1303/15-ц). Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Отже, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). З огляду на зазначене, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Положення статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Така правова позиція викладена і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18 (№ 686/21962/15-ц), від 11 квітня 2018 року у справі N 758/1303/15-ц. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі. Верховний Суд, серед іншого, при вирішенні спорів з питання тривалого невиконання судового рішення державою, посилався на усталену практику ЄСПЛ, зауваживши, що ефективне правосуддя включає право на виконання судового рішення без зайвих затримок. ЄСПЛ з цього приводу зазначає, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, що перебувають у державній власності, чи які контролює держава, виконувались відповідно до вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Важливо й те, що невиконання судових рішень державою не може бути виправдано нестачею коштів. Забезпечення достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим зобов`язанням саме держави. Відтак, на спірні правовідносини поширюються вимоги ст. 625 ЦК України, а тому позивач має право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, які виникли на підставі вищезазначених постанов Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2011 року у справі 2-а-9842/11, яка змінена постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2013 року у справі №2а-9842/2011. ОСОБА_1 заявила позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та три проценти річних за період з 27.05.2013 по 29.06.2018 на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2013 у справі № 2а-9842/2011, що відповідно до розрахунку позивача складає загальну суму у розмірі 56 334,88 грн., з яких інфляційні втрати становлять 50 764,88 грн., 3% річних 5 570,00 грн. Доводи відповідача про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області є неналежним відповідачем в справі та не відповідає за прострочення виконання грошових зобов`язань, що виникли на підставі судових рішень про зобов`язання здійснити перерахунок та виплатити позивачеві пенсію, спростовуються приписами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон № 1058-IV від 09.07.2003). Відповідно до ч. 1 ст. 58 вищезазначеного Закону передбачено, що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Частиною 1 ст. 72 Закону № 1058-IV від 09.07.2003 визначені джерела формування коштів Пенсійного фонду. Кошти державного бюджету та цільових фондів не є єдиним джерелом формування коштів Пенсійного фонду. Частиною 2 зазначеної вище статті передбачено, що кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України. Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV від 09.07.2003 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.02.2019 в справі № 642/6005/17 (провадження № 61-42353св18), на яку посилається відповідач обґрунтовуючи свої заперечення проти правових підстав позову, прийнята вже після сформованого висновку у зазначеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, тобто в той час, коли вже існувала судова практика щодо досліджуваного питання. Таким чином, у цьому випадку підлягає застосуванню не висновок, що міститься в постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.02.2019 в справі № 642/6005/17 (провадження № 61-42353св18), а висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц. У відповідності зі ст. ст. 12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи. Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Зазначений розрахунок позивача відповідачем не спростовано, даних, які б спростовували викладені у позові обставини суду не надано, та не надано даних щодо погашення заборгованості. За викладених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем надано належні, допустимі та достовірні докази невиконання відповідачем своїх обов`язків, та, оцінюючи їх у сукупності, вважає достатніми для задоволення позовних вимог в повному обсязі. Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору, що документально підтверджені, у розмірі 840,80 гривень. Проте із такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у цій справі не відповідає. Оскільки, з огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами у цій справі, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах і їх суб`єктний склад, слід виснувати, що позовні вимоги позивача до відповідача про індексацію грошового зобов`язання та сплату 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України, заявлені у цій цивільній справі, підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства, так як ще раніше між сторонами виник публічно-правовий спір щодо державної та додаткової щомісячної пенсії у розмірах відповідно до ст. 50 та ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме державну пенсію у розмiрi 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмiрi 75 відсотків мінімальної пенсії за віком, починаючи з 28.10.2010 по 22.07.2011, з урахуванням положень ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який раніше вже розглядався за правилами адміністративного судочинства за позовом ОСОБА_2 , спадкоємцем та правонаступником відповідних прав якого є ОСОБА_1 (постанова Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2011 року у справі № 2-а-9842/11, яка набрала законної сили а.с. 7-10), а з 15 грудня 2017 року юрисдикція спору щодо стягнення грошових сум на підставі ст. 625 ЦК України визначається за правовою природою правовідносини, які виникли між сторонами, що узгоджується із останнім правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 09 лютого 2021 року у справі ЄУН 520/17342/18, який є обов`язковим для врахування загальними судами у цій справі в силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України. Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати. Не можна застосовувати аналогічні висновки Верховного Суду України, викладені в його рішеннях, ухвалених за результатами розгляду інших судових справ, незалежно від того, чи перераховані у відповідній постанові Великої Палати всі рішення ВСУ, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області лише частково ґрунтуються на цивільному процесуальному законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а рішення суду першої інстанції у цій справі є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням вимог ЦПК України. За таких обставин, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області слід задовольнити частково, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2020 року у цій справі слід скасувати, провадження у цій справі слід закрити. Крім того, згідно із ст. 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. Відповідно до ч. 4 ст. 377 ЦПК України у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі п.1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи… Однак, ще 12 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Запорізького апеляційного суду у цій справі із заявою (а.с.88), в якій просила в разі закриття провадження у цій справі на підставі ст. 255 ч. 1 п. 1 ЦПК України надіслати дану справу для продовження розгляду до Запорізького окружного адміністративного суду (69041 м. Запоріжжя вул. Сергія Синенка, 65-в). При вищевикладених обставинах, наявні підстави для задоволення вказаної заяви позивача та направлення справи за встановленою юрисдикцією, а саме: до Запорізького окружного адміністративного суду, до юрисдикції якого віднесено розгляд цієї справи. Керуючись ст.ст. 7, 12, 35, 81-82, 89, 255-256, 141, 367, 369, 377, 371-372, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області задовольнити частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2020 року у цій справі скасувати. Провадження у цій справі закрити. Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Передати дану справу № 335/7757/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення інфляційних витрат та сплату трьох відсотків річних до Запорізького окружного адміністративного суду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови. Повний текст постанови складений апеляційним судом 27.05.2021 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Маловічко С.В.Подліянова Г.С.