Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/12105/21

Дата документу 23.12.2022 Справа № 335/12105/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/12105/21 Головуючий у 1 інстанції: Алєксєєнко А.Б. Провадження № 22-ц/807/1810/22 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В. суддів: Гончар М.С. Кримської О.М. розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення грошових коштів, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення грошових коштів. В обґрунтування позовних вимог вказано, що він є спадкоємцем своєї бабусі ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . До складу спадщини увійшла недоотримана пенсія в сумі 90290,44 грн., що утворилась за період з лютого 2018 року по червень 2020 року. Відповідач належні позивачу на праві приватної власності кошти не виплатив. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.09.2021 по справі 335/6173/21 стягнуто з ГУ ПФУ в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 зазначену суму основного боргу у розмірі 90 290, 44 грн., а також інфляційні втрати та три відсотки річних за період з 12.06.2020 по 31.05.2021. Рішення суду набрало законної сили та на його виконання позивачу було видано виконавчий лист. 09.11.2021 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області щодо безспірного списання грошових коштів на виконання вказаного рішення суду. Проте відповідачем на час звернення з цим позовом рішення суду не виконано, суми, отримані у спадщину, позивачу не виплачені. З урахуванням викладеного та, посилаючись на норми ст.625 ЦК України, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь інфляційні втрати за подальший період з 01.06.2021 по 31.10.2021 у розмірі 1997,68 грн., три відсотки річних за період з 01.06.2021 по 31.10.2021 у розмірі 1135,43 грн., а всього просить стягнути з відповідача на його користь 3133,11 грн. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2022 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасуватита закрити провадження за апеляційною скаргою. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що дана справи не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а є підсудна до юрисдикції адміністративного судочинства. ОСОБА_2 за життя було нараховано лише пенсійні виплати у розмірі 90 290,44 грн., та лише цю суму успадковано позивачем, тому інфляційні втрати та 3 % річних не можуть нараховуватись після смерті пенсіонера і його спадкоємцю. Зазначається також, що стаття 625 ЦК України поширюється на договірні правовідносини, яких між сторонами у справі не мається, тобто відсутні зобов`язання, до яких застосовується відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що рішеннями судів вже було стягнуто інфляційні втрати та 3 % річних з відповідача на його користь за інший період невиплати успадкованої пенсійної виплати, а тому судами підтверджено поширення вказаної норми на спірні правовідносини. Вважає, що спір не носить ознаки публічно-правового, оскільки походить із спадкування пенсійної виплати, а не щодо її нарахування/виплати пенсіонеру або оскарження неправомірних дій чи рішень пенсійного органу. Просить скаргу відхилити, а рішення залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу. Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зі змісту статті 274 ч. 1 п.1 ЦПК України слідує, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, до яких належать згідно з ч. 6 статті 19 ЦПК України справи, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Встановлено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 06.09.2021 у справі 335/6173/21 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення грошових коштів задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 набуті в порядку спадкування за заповітом у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошові кошти недоотриманої пенсії у розмірі 90290,44грн., інфляційні втрати за період з 12.06.2020р. по 31.05.2021р. у розмірі 7 274,93 грн., 3% річних за період з 12.06.2020р. по 31.05.2021р. у розмірі 2 622,96 грн., а всього стягнуто 100188,33 грн. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди відмовлено. 15.06.2022 року Запорізьким апеляційним судом було ухвалено постанову у справі 335/6173/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення грошових коштів, якою рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 вересня 2021 року в частині стягнення з Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат та 3% річних змінено та стягнуто з Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати за період з 25 березня 2021 року по 31 травня 2021 року у розмірі 1 814,03 грн., 3% річних за період з 25 березня 2021 року по 31 травня 2021 року у розмірі 504,64 грн. 05.11.2021 на виконання вказаного рішення суду позивачу за його заявою видано виконавчий лист у справі 335/6173/21. 09.11.2021р. позивач направив заяву до ГУ ПФУ в Запорізькій області, в якій просив перерахувати йому стягнуті судовим рішення грошові кошти, до якої долучив оригінал рішення суду, оригінал виконавчого листа та оригінал довідки про банківський рахунок. Однак відповідач стягнуті вказаним рішенням суду кошти позивачеві не виплатив. В цьому позові ОСОБА_1 ставив питання про стягнення з ГУ ПФУ в Запорізькій області інфляційних втрат в сумі 1997р. та 3 % річних в сумі 1135,43 грн. за подальший період з 01.06.2021 по 31.10.2021 у зв`язку із затримкою виконання вказаного рішення суду. Задовольняючи цей позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач має пе- ред позивачем грошове зобов`язання, яке походить з ухваленого на користь ОСОБА_1 рішення про стягнення на його користь успадкованих коштів з пенсійної виплати, не отриманої спадкодавцем за життя, яке не виконує відповідач. Тому позивач має право на застосування відповідальності, встановленої ст. 625 ЦК України, та стягнення на його користь інфляційних втрат та 3 % річних за період невиконання рішення суду, обрахування якого здійснено за наступний термін, тобто з 01.06.2021р., оскільки до цього часу така відповідальність вже була застосована до відповідача іншим судовим рішенням. В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Запорізькій області, насамперед, зазначає, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а є підсудна суду адміністративної юрисдикції. Вказує, що відповідальність у вигляді інфляційних втрат та 3 % річних можна визначити як акцесорну, тобто похідну від первісної вимоги з пенсійної виплати, відстоювання якої є публічно-правовим спором, а тому такі вимоги належать до розгляду за правилами адміністративного судочинства. Одночасно вказує на відсутність у нього грошового зобов`язання перед позивачем у розумінні положень статті 625 ЦК України, а тому вважає необгрунтованими вимоги про застосування до нього відповідальності, передбаченої вказаною нормою. Проте, колегія вважає ці ствердження неспроможними, зважаючи на наступне. У цій справі встановлено, що у силу ч. 3 ст. 52 Закону № 1058-IV, сума пенсії, що належала ОСОБА_2 і залишилася недоотриманою нею у зв`язку з її смертю, входить до складу спадщини, яку прийняв онук померлої ОСОБА_1 за заповітом, але орган Пенсійного фонду не здійснює виплату неодержаної пенсії у порядку ч. 1 ст. 52 Закону № 1058-IV, ч. 1 ст. 61 Закону № 2262-ХІІ. Встановлено, що ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину, згідно з яким спадщина складається з неотриманої пенсії у розмірі 90 920,44 грн. Вказана сума не виплачувалась ОСОБА_1 як спадкоємцю органом пенсійного фонду, тому за його позовом була стягнута судовим рішенням, яке набрало законної сили. Але й рішення суду не виконується відповідачем, тож ОСОБА_1 у цій справі, розглянутій в порядку цивільного судочинства, знову позивався до ГУ ПФУ з приводу стягнення відповідно до приписі статті 625 ЦК України інфляційних втрат та 3 % річних. З приводу доводів щодо неналежності цього спору до цивільного судочинства колегія наголошує, що сама собою участь у спорі ГУ ПФУ у Запорізькій області не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Справою адміністративної юрисдикції з огляду на п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України). Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин (відповідні правові висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 804/15129/15). Також Велика Палата у постанові від 19 червня 2019р. у справі № 646/14523/15-ц, ухваленій за позовом про відшкодування моральної шкоди, стягнення пені, інфляційних втрат і трьох процентів річних, висловила правову позицію про те, що спір у цій справі не можна вважати публічно-правовим, оскільки він виник внаслідок несвоєчасної виплати відповідачем стягнутих на підставі рішення суду грошових коштів. А тому такі спори розглядаються відповідно до суб`єктного складу учасників у порядку цивільного або господарського судочинства. Спір у цій справі, що наразі переглядається апеляційним судом, між сторонами виник з приводу захисту позивачем свого права на спадкування за заповітом після смерті бабці призначеної, нарахованої, але не виплаченої пенсії спадкодавця, яке вже захищено судом в порядку цивільного судочинства шляхом ухвалення рішення про стягнення вказаної су- ми у іншій цивільній справі, але яке не виконується відповідачем, тому маються підстави для нарахування інфляційних втрат та 3 % річних як відповідальності за невиконання грошового зобов`язання. Ураховуючи наведене, спір про спадкові права на пенсійну виплату не має публічно-правового характеру, а тому, не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та має вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Така правова позиція сформована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 286/3516/16. Вказані обставини були предметом перевірки апеляційного суду у справі ЄУН № 335/6173/21, у якій частково задоволено позов ОСОБА_1 про стягнення з ГУ ПФУ у Запорізькій області пенсійної виплати як спадку та інфляційних втрат і 3 % річних. Та судами у тій справі визнано підсудність такого спору суду загальної юрисдикцій за правилами цивільного судочинства. А на теперішній час спір виник з приводу відповідальності за невиконання цього рішення, яка передбачена вимогами ст. 625 ЦК України, за інший більш пізній період, оскільки вказане рішення суду не виконується пенсійним органом. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, дійшла висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорними, додатковими до основного, залежать від основного зобов`язання і поділяють його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основних (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим. Відтак, ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір. Відповідач правильно вказує на акцесорний характер вимог, передбачених статтею 625 ЦК України, але помилково вважаючи первісний спір щодо основного грошового зобов`язання належним до підсудності адміністративного суду, переводить в площину адміністративного судочинства і спір щодо похідних вимог про відповідальність за неналежне виконання грошового зобов`язання. Колегія наголошує, що, оскільки спір про стягнення успадкованої пенсійної виплати правильно розглянуто в порядку цивільного судочинства, що вже підтверджено рішеннями судів, які набрали законної сили, то й акцесорні вимоги щодо інфляційних втрат та 3 % річних суд правомірно розглянув за такою ж підсудністю. Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що не має договірних правовідносин з позивачем, тому до несплати успадкованої суми не може бути застосована відповідальність згідно з приписами статті 625 ЦК України, оскільки вона, на думку апелянта, поширюється тільки на договірні грошові зобов`язання. Дослідивши вказані доводи апелянта, колегія вважає їх безпідставними з огляду на наступні обставини. Відповідно до положень статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом. Положення статті 625 ЦК України розповсюджуються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018р. по справі № 14-16цс18 (провадження № 686/21962/15-ц), у якій стягувались грошові кошти відповідно до вимог статті 625 ЦК України за невиконання вироку суду в частині стягнення матеріальної і моральної шкоди. У вказаній постанові наголошено, що стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК Уккраїни ), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України ). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстави його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Велика палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2018 року у справі N 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 1 червня 2016 року у справі N 3-295гс16, за змістом яких грошові зобов`язання можуть виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з фактом завдання шкоди особі. Верховний Суд неодноразово у свої постановах (та ця судова практика на теперішній час є сталою) підтримував й ті висновки, що стягнуті за рішеннями судів грошові кошти будь-якої спрямованості переходять для боржника у площину грошових зобов`язань, на які поширюються приписи статті 625 ЦК України. Отже, доводи апеляційної скарги про те, що положення статті 625 ЦК України розповсюджуються тільки на договірні зобов`язання, є помилковими, оскільки базуються на неправильному тлумаченні вимог вказаної норми відповідачем. Підсумовуючи весь вище наведений аналіз правових висновків у поєднанні з обставинами цієї справи, колегія дійшла таких своїх висновків. Суд першої інстанції правильно вказував, що встановлений рішенням Орджо-нікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 вересня 2021 року факт набуття позивачем в порядку спадкування за заповітом у зв`язку із смертю ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошових коштів недоотриманої пенсії у розмірі 90290, 44 грн., не підлягає доказуванню. А тому відповідач має грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджується відповідними судовими рішеннями, що набрали законної сили, якими відповідача зобов`язано здійснити позивачу виплату набутих грошових коштів в порядку спадкування за заповітом у зв`язку із смертю пенсіонера ОСОБА_2 . За встановленими у справі обставинами на виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 вересня 2021 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 15 червня 2022 року у справі № 335/6173/21 відповідачем не виплачена сума недоотриманої пенсії позивачеві після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 бабусі ОСОБА_2 , та інфляційні втрати за період з 25 березня 2021 року по 31 травня 2021 року у розмірі 1 814,03 грн., 3% річних за період з 25 березня 2021 року по 31 травня 2021 року у розмірі 504,64 грн. З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання з виплати грошових коштів, отриманих позивачем в порядку спадкування за заповітом, не сплативши їх навіть за рішенням суду, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України. Згідно розрахунку позивача 3% річних за період з 01.06.2021 по 31.10.2021 складають 1135 грн. 43 коп., інфляційній втрати за період 01.06.2021 по 31.10.2021 складають 1997 грн. 68 коп., та правильність визначення цих сум не оспорював відповідач. З урахуванням зазначеного та враховуючи те, що вказаний розрахунок позивача відповідачем не спростовано, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі. Беручи до уваги всю вище наведену мотивацію, колегія визнає апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Запорізькій області в цілому необгрунтованою, тому відповідно до вимог статті 375 ЦПК України залишає її без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2022 рокуу цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише у випадку, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Постанова прийнята та складена 23 грудня 2022року. Головуючий: С.В. Маловічко Судді: М.С. Гончар О.М.Кримська