Постанова 4811 № 466/6897/14-ц

Справа № 466/6897/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Кавацюк В.І. Провадження № 22-ц/811/3421/19 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 48 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Крайник Н.П., Мікуш Ю.Р. секретаря Юзефович Ю.І. з участю позивачки ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2019 року в складі судді Кавацюка В.І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку з невиконанням рішення суду про відшкодування шкоди та вартості невід`ємних поліпшень квартири,- встановила: У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку з невиконанням рішення суду про відшкодування шкоди та вартості невід`ємних поліпшень квартири. Вимоги обґрунтовувала тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2010 року, з урахуванням рішення Апеляційного суду Львівської області від 27 квітня 2011 року, з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 стягнено на її користь 249710,00 грн. відшкодування вартості невід`ємних поліпшень квартири АДРЕСА_1 та 13481,34 грн. витрат на загальнообов`язкові витрати МЖК. Вказані рішення суду першої і апеляційної інстанцій, якими присуджено стягнення грошових коштів на її користь, мотивовані положеннями ч. 3 ст. 778 ЦК України, згідно з якими наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат, якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця. Таким чином, на її користь присуджені грошові кошти у правовідносинах з найму (оренди) майна, які є договірними та відповідно зобов`язальними, оскільки врегульовані нормами глави 59 розділу ІІІ книги 5 ЦК України, яка називається «Зобов`язальне право». На виконання вищевказаного судового рішення Шевченківським районним судом м. Львова видано виконавчі листи, які перебувають на виконанні у Шевченківському ВДВС Львівського міського управління юстиції. Оскільки відповідачі не повернули їй присуджені рішенням суду грошові кошти, вона має право на стягнення з них також інфляційних втрат за весь час прострочення та 3% річних. Під час розгляду справи позивач ОСОБА_1 неодноразово подавала заяви про збільшення розміру позовних вимог, востанній заяві від 20 вересня 2018 року просила ухвалити рішення, яким стягнути з відповідачів на її користь у зв`язку з невиконанням рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2011 року, зміненого рішенням Апеляційного суду Львівської області від 27 квітня 2011 року, про відшкодування шкоди та вартості невід`ємних поліпшень квартири, інфляційні втрати за період з 27 квітня 2011 року по 22 лютого 2016 року в розмірі 208642, 60 грн. та 3% річних за період з 27 квітня 2013 року по 22 лютого 2016 року в розмірі 22467,72 грн. В обгрунтування таких вимог позивач ОСОБА_1 посилалась на те, що саме 22 лютого 2016 року їй були перераховані грошові кошти, які були присуджені вищевказаним рішенням Шевченківського районного суду м Львова від 03 вересня 2010 року, а тому цей день є датою виконання відповідачами свого грошового зобов`язання. Справа розглядалася судами різних інстанцій. Так, рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 22 червня 2015 року частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 та стягнуто солідарно з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у зв`язку з невиконанням рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2010 року про відшкодування шкоди та вартості невід`ємних поліпшень квартири 94 909,86 грн. інфляційних втрат за період з 27 квітня 2011 року по 02 березня 2015 року та 14 708, 23 грн 3% річних за період з 27 квітня 2013 року по 02 березня 2015 року. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2015 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 червня 2015 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 25 травня 2016 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_2 , скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовоючи зазначені судові рішення, суд касаційної інстанції встановив та зазначив, що правовідносини між сторонами виникли з приводу виконання судового рішення, такі правовідносини врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» та до таких правовідносин не можуть застосовуватися положення ст. 625 ЦК України, яка передбачає цивільну відповідальність за невиконання грошового зобов`язання. Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку з невиконанням рішення суду про відшкодування шкоди та вартості невід`ємних поліпшень квартири задоволено повністю. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 у зв`язку з невиконанням рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2011 року, зміненого рішенням апеляційного суду Львівської області від 27 квітня 2011 року, про відшкодування шкоди та вартості невід`ємних поліпшень квартири, інфляційні втрати за період з 27 квітня 2011 року по 22 лютого 2016 року в розмірі 208 642, 60 грн. (двісті вісім тисяч шістсот сорок дві гривні шістдесят копійок), та 3% річних за період з 27 квітня 2013 року по 22 лютого 2016 року в розмірі 22 467,72 грн. (двадцять дві тисячі чотириста шістдесят сім гривень сімдесят дві копійки). Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 судовий збір в дохід держави в розмірі 2311, 00 грн. (дві тисячі триста одинадцять гривень). Рішення суду оскаржила відповідач ОСОБА_2 , вважає рішення незаконним, прийнятим при неповно з`ясованих обставинах, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи та порушенням норм матеріального і процесуального права. В апеляційній скарзі зазначає, що із змісту ст. 625 ЦК України випливає, що цивільно-правова відповідальності застосовуються тільки за порушення грошового зобов`язання між кредитором і боржником, який прострочив виконання грошового зобов`язання за договором. Звертає увагу, що відповідачі та ОСОБА_1 не перебувають у будь яких договірних відносинах, в тому числі щодо виконання невід`ємних поліпшень квартири АДРЕСА_1 на суму 249710 грн. та 13 481,34 грн. витрат на загальнообов`язкові витрати МЖК. Враховуючи наведене, суди не повинні застосовувати у даній справі ст. 625 ЦК України, відтак стягнення інфляційних втрат та 3% річних є безпідставним. Покликаючись на судову практику та узагальнення Верховного Суду України зазначає, що правовідносини, які існують між сторонами, виникли не з порушення грошового зобов`язання, а з примусового виконання рішення суду та регулюються нормами законодавства про виконавче провадження, тому до відповідачів не може бути застосовано наслідки порушення грошового зобов`язання. Стверджує, що кошти від реалізації квартири для погашення боргу перед ОСОБА_1 поступили на рахунок виконавчої служби 27.02.2015, однак виконавець не міг такі перерахувати у зв`язку з оскарженням позивачкою прилюдних торгів, тобто остання сама заблокувала виконання рішення. Поза увагою суду залишилося те, що рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22.06.2015 вже виконано та стягнуто 94909,86 грн. інфляційних втрат та 14708,23 грн., як 3% річних, тому спір в цій частиній відсутній. Зазначає, що суд не вирішив питання застосування наслідків спливу давності звернення з позовом до суду та чи можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на самі інфляційні втрати та 3% річних. Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2019 рокута ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. 30.01.2020 на адресу апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу, зазначає про обґрунтованість оскаржуваного рішення, що підтверджується відповідними позиціями Великої Палати Верховного Суду, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 на підтримку доводів скарги, а також пояснення позивачки ОСОБА_1 на заперечення таких, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково виходячи із такого. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2010 року ухвалено на підставі ч. 3 ст. 778 глави 58 розділу ІІІ книги п`ятої ЦК України, яка регулює зобов`язальне право, однак відповідачі протягом тривалого часу згадане рішення не виконували та звертались до суду з рядом скарг на дії органів ДВС, відтак, повинні сплатити позивачу інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми, як це передбачено приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України. Суд погодився з проведеними позивачкою розрахунками, відповідно до яких розмір інфляційних втрат за період з 27 квітня 2011 року по 22 лютого 2016 року становить 208 642, 60 грн., а розмір 3% річних за період з 27 квітня 2013 року по 22 лютого 2016 року становить 22 467,72 грн. Щодо заяви про застосування позовної давності, суд вказав на те, що вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є додатковими до вимоги про стягнення основного боргу, тому згідно із ст. 266 ЦК України, позовна давність до таких вимог спливає після спливу позовної давності до вимоги про повернення основного боргу. У зв`язку із задоволенням позовних вимог суд вирішив питання розподілу судових витрат та стягнув судовий збір в дохід держави в розмірі 2311, 00 грн. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення колегія суддів виходить з такого. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог. З матеріалів справи встановлено, що пред`являючи позов ОСОБА_1 свої доводи зводила фактично до того, що відповідачі не повернули їй присуджені рішенням суду грошові кошти, тому вона має право на стягнення з них інфляційних втрат за весь час прострочення виконання обов`язку та 3% річних, тобто вважає, що предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України з відповідачів індексу інфляції та трьох процентів річних за несвоєчасне виконання зобов`язання згідно рішення суду. Заперечуючи позовні вимоги відповідач ОСОБА_2 стверджує, що рішення Шевченківського районного суду м. Львова 03 вересня 2010 року є виконаним, позивач ОСОБА_1 отримала присуджені цим рішенням грошові кошти, вважає, що на даний час між сторонами відсутній спір, крім цього звертає увагу на те, що спірні правовідносини не є грошовим зобов`язанням, яке виникло з договірних зобов`язань, тому не породжують наслідків невиконання грошового зобов`язання, відтак положення ст. 625 ЦК України не підлягають застосуванню. Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Згідно із ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Судом першої інстанції встановлено, що у провадженні Шевченківського районного суду м. Львова перебувала цивільна справа № 2-1139/10 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_4 , про відшкодування вартості невід`ємних поліпшень, стягнення матеріальної та моральної шкоди. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2010 року вищевказаний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 249710 грн. відшкодування вартості невід`ємних поліпшень квартири АДРЕСА_1 , 3 948 грн. авансу, 13 481, 34 грн. витрат на загальнообов`язкові роботи на МЖК, 5 499 грн. інфляційних втрат та 1 920 грн. витрат по оплаті судового збору і на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 27 квітня 2011 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_2 . Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2010 року в частині стягнення 3948,90 грн. як авансу та 3% річних в сумі 855,24 грн. скасовано, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. В решті рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2010 року залишено без змін Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2010 року набрало законної сили 27 квітня 2011 року. Нормами Конституції України (ст.ст. 124, 129) і ЦПК України (ст. 18) визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Постановою державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Денисяка Т.Г. від 18 липня 2011 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-1139/2010, виданого Шевченківським районним судом м. Львова. На час пред`явлення у вересні 2014 року ОСОБА_1 позову про стягнення з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку з невиконанням рішення суду про відшкодування шкоди та вартості невід`ємних поліпшень квартири, примусове виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2010 року, зміненого рішенням Апеляційного суду Львівської області від 27 квітня 2011 року, органами державної виконавчої служби не було завершене, а також не виконано відповідачами в добровільному порядку. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України у конструкції Цивільного кодексу України розташована у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 Кодексу. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а так само й на грошові зобов`язання, що виникли на підставі рішення суду та за своєю правовою природою носять цивільно-правовий характер. У постанові від 16 травня 2018 року № 14-16цс18 Велика Палата Верховного Суду вирішила відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 20 січня 2016 року у справі №6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України), а також у постанові від 2 березня 2016 року у справі N 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин. У цій Постанові Велика Палата звернула увагу, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених ЦК України. Відтак, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів частини другої статті 625 ЦК України. Разом з тим, відповідно до ст. 607 ЦК України зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Згідно із ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 617 ЦК України). При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 613 ЦПК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. З метою примусового виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2010 року державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України 06 лютого 2015 року проведено електронні торги з реалізації 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 та складено протокол №51790 від 19 лютого 2015 року, з якого убачається, що вказана частка квартири продана за 544167,00 грн., з яких 516958,65 грн. має бути перераховано переможцем торгів до 05 березня 2015 року на рахунок Шевченківського відділу ДВС Львівського міського управління юстиції, а 22635,52 грн. на рахунок організатора торгів (державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України. Грошові кошти від реалізації 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 на рахунок Шевченківського відділу ДВС Львівського міського управління юстиції 27 лютого 2015 року, що стверджується листом цього відділу ДВС за №12019 від 13.05.2015 року (т. 1 а.с. 178). З долученої до матеріалів виписки по картковому рахунку позивача ОСОБА_1 вбачається, що фактично вона отримала грошові кошти на виконання вищевказаного судового рішення про відшкодування вартості невід`ємних поліпшень квартири АДРЕСА_1 , 22 лютого 2016 року. В свою чергу, судом встановлено, що ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом до Шевченківського ВДВС Львівського МУЮ, ДП «Інформаційний центр» МЮУ, ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції про визнання недійсними результатів електронних торгів (справа № 466/1804/15ц). Під час розгляду вказаної справи ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 11 березня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 11 червня 2015 року, задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, якою накладено арешт на 1/2 частину квартири по АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 , заборонено Шевченківському ВДВС ЛМУЮ оформляти, підписувати та видавати ОСОБА_5 акт про придбання 1/2 частки вищевказаної квартири на електронних торгах, що відбулися 06-07.02.2015 року згідно протоколу № 51790; заборонено ОСОБА_5 та іншим особам завершувати процес переоформлення вищевказаної квартири; заборонено нотаріусам ЛМНО вчиняти дії щодо реєстрації за ОСОБА_5 права власності на вищевказану квартиру; заборонено державним реєстраторам Відділу державної реєстрації речових прав реєстраційної служби ЛМУЮ вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо вищевказаної квартири до набрання рішення суду законної сили (т. 1 а.с. 181). Крім цього, під час розгляду справи № 466/6897/14 ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 01 квітня 2015 року в порядку забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 про стягнення 111142,60 грн. інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку з невиконанням рішення суду, накладено арешт на грошові кошти, що належать ОСОБА_2 , в тому числі на ті, що знаходяться на банківських рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_2 в межах суми позовних вимог 111142,60 грн. (т. 1 а.с. 142). Беручи до уваги те, що грошові кошти від реалізації 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 на рахунок Шевченківського відділу ДВС Львівського міського управління юстиції 27 лютого 2015 року, при цьому в період березень-квітень 2015 року за заявами ОСОБА_1 судами застосовувалися заходи забезпечення позову, які унеможливили належне виконання державними виконавцями рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2010 року про стягнення з відповідачів відшкодування вартості невід`ємних поліпшень квартири, що свідчить про відсутність вини відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 у невиконанні рішення суду після 27.02.2015 року, при цьому, в силу приписів ч. 1 ст 613 ЦПК України вказує на прострочення кредитора ОСОБА_1 . З врахуванням висновку суду про відсутність вини відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 у простроченні виконання грошового зобов`язання після 27.02.2015 року, а також про прострочення кредитора ОСОБА_1 в отримані виконаного відповідачами після вказаної дати, колегія суддів вважає, що у позивача відсутнє право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України за період з 02.03.2015 року по 22.02.2016 року. При цьому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що за період з 27 квітня 2011 року (час набрання судовим рішенням законної сили) до 27.02.2015 року (час надходження коштів до державної виконавчої служби від реалізації майна боржників) відповідачі прострочили виконання грошового зобов`язання на підставі судового рішення, відтак у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення, передбачених ст. 625 ЦК України, у виді стягнення інфляційних втрат на 3% річних. В свою чергу, із вказаної вище виписки по картковому рахунку позивача ОСОБА_1 встановлено, що 22.02.2016 року позивачка отримала 108521,91 грн. на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 червня 2015 року, яким стягнуто солідарно з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у зв`язку з невиконанням рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2010 року про відшкодування шкоди та вартості невід`ємних поліпшень квартири 94909,86 грн. інфляційних втрат за період з 27 квітня 2011 року по 02 березня 2015 року та 14 708, 23 грн 3% річних за період з 27 квітня 2013 року по 02 березня 2015 року. Таким чином, нараховані інфляційні втрати в сумі 94909,86 грн. за період з 27 квітня 2011 року по 02 березня 2015 року та 3% річних за період з 27 квітня 2013 року по 02 березня 2015 року в сумі 14708,23 грн, станом на день ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 16 вересня 2019 року були отримані позивачкою ОСОБА_1 . З врахуванням встановлених обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 113732,74 грн. інфляційних втрат за період з 03 березня 2015 року по 22 лютого 2016 року та 7759,49 грн 3% річних за період з 03 березня 2015 року по 22 лютого 2016 року необхідно скасувати, з ухваленням цій частині нового рішення про відмову у задоволенні таких вимог. Врешті рішення суду першої інстанції залишити без змін, при цьому колегія суддів враховує, що 94909,86 грн. інфляційних втрат за період з 27 квітня 2011 року по 02 березня 2015 року та 14 708, 23 грн 3% річних за період з 27 квітня 2013 року по 02 березня 2015 року позивачка ОСОБА_1 отримала на картковий рахунок 22.02.2016 року, відтак підстави для примусового виконання рішення суду в цій частині відсутні. Що стосується доводів апелянта про сплив позовної давності за вимогами позивачки, колегія суддів звертає увагу на таке. Главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК). Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК), а тому 27.02.205 року (дата надходження коштів до державної виконавчої служби від реалізації майна боржників) і є датою фактичного виконання рішення. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим. Підсумовуючи викладене, вимоги про стягнення грошових коштів передбачених ст. 625 ЦК України не є додатковими вимогами, в розумінні ст. 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу строку позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення строку позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливо до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Протилежний висновок суду першої інстанції про те, що вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є додатковими до вимоги про стягнення основного боргу, а відтак, згідно ст. 266 ЦК України, позовна давність до таких вимог спливає після спливу позовної давності до вимоги про повернення основного боргу, не є підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції не застосовано як підставу для відмови у задоволенні позовних вимог сплив позовної давності звернення з позовом до суду. Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2019 року в частині стягнення з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у зв`язку з невиконанням рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2011 року, зміненого рішенням апеляційного суду Львівської області від 27 квітня 2011 року, про відшкодування шкоди та вартості невід`ємних поліпшень квартири, 113732 гривень 74 копійок інфляційних втрат за період з 03 березня 2015 року по 22 лютого 2016 року та 7759 гривень 49 копійок 3% річних за період з 03 березня 2015 року по 22 лютого 2016 року скасувати, з ухваленням цій частині нового рішення про відмову у задоволенні таких вимог. Врешті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 05 серпня 2020 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: Н.П. Крайник Ю.Р. Мікуш