Постанова Київський апеляційний суд № 759/15250/21

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 31 травня 2022 року м. Київ Справа №759/15250/21 Провадження № 22-ц/824/4686/2022 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І., учасники справи: позивач Акціонерне товариство «Альфа-Банк», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Гончаренко Олени Анатоліївни на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 вересня 2021 року у справі за позовом Акціонерне товариство «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, В С Т А Н О В И В: Історія справи Короткий зміст позовних вимог 29 червня 2021 року АТ «Альфа-Банк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Позов мотивовано тим, що 02 квітня 2007 року АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали договір кредиту № 030.29-50/1367-А на купівлю автотранспортних засобів. В той же день, 02 квітня 2007 року, АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 уклали договір поруки № 030.29-50/1367-А відповідно до якого ОСОБА_2 , як поручитель, зобов?язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань. Позивач зазначав, що за умовами кредитного договору, позичальнику надано грошові кошти у розмірі 24 698,00 доларів США зі сплатою процентів та з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 01 квітня 2014 року (пункт 1.1 кредитного договору). Додатковою угодою № 1 до кредитного договору сторони погодили, що кредитор надає позичальнику грошові кошти у сумі 25 083,98 доларів США зі сплатою 12,5 % річних та кінцевим терміном повернення до 01 квітня 2016 року. Позивач вказував, що рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 24 вересня 2014 року по справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 297 316,29 грн на користь ПАТ «Укрсоцбанк», а також витрати пов`язані з розгляду справи в третейському суді в розмірі 3 373,16 грн. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 17 березня 2020 року задоволено заяву АТ «Альфа-Банк» про заміну сторони стягувача з АТ «Укрсоцбанк» його правонаступником - АТ «Альфа-Банк». Позивач зазначав, що оскільки відповідачем не виконано рішення Постійно діючого Третейського суду та не сплачено заборгованість за кредитним договором, він продовжує користуватися грошовими коштами, які надані йому на підставі кредитного договору, а тому з нього підлягає стягненню 3 % річних у розмірі 26 758,47 грн та інфляційні втрати в розмірі 65 706,88 грн. АТ «Альфа-Банк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором кредиту від 02 квітня 2007 року № 030.29-50/1367-А за період з 01 червня 2018 року по 31 травня 2021 року у розмірі 92 465,35 грн., з яких: 26 758,47 грн. - 3 % річних та 65 706,88 грн. - інфляційні втрати. стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» сплачений судовий збір в розмірі 2 270,00 грн. Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 12 липня 2021 року прийнято до розгляду позовну заяву АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат та відкрито провадження у справі. Вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Аргументи інших учасників справи У вересні 2021 року представник ОСОБА_1 адвокат Гончаренко О. А. подала до суду відзив на позовну заяву, у якому просила у задоволенні позовних вимог АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат відмовити. Відзив мотивовано тим, що дії АТ «Альфа-банк» порушують вимоги статті 61 Конституції України про неприпустимість притягнення до відповідальності за одне й те ж саме правопорушення більше одного разу, оскільки відповідно до виконавчого напису від 21 січня 2021 року № 47, заборгованість з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» стягується на підставі того ж кредитного договору від 02 квітня 2007 року № 030.29-50/1367-А. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 23 вересня 2021 року позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» за період з 01 червня 2018 року до 31 травня 2021 року 3% річних в сумі 26 758,47 грн та інфляційні втрати в сумі 65 706,88 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» судовий збір у розмірі 2 270,00 грн. Рішення суду мотивовано обґрунтованістю заявлених вимог щодо стягнення з відповідача інфляційного нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання і трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки це є відшкодуванням матеріальних витрат позивача від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та компенсація (плата) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами. Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 12 листопада 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення. Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 вересня 2021 року у справі за позовом АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат залишено без задоволення. Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги 28 грудня 2021 року представник ОСОБА_1 адвокат Гончаренко О. А. через засоби поштового зв`язку подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 вересня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції всупереч вимогам ЦПК України розглянув справу до закінчення терміну, який було встановлено судом відповідачу для подання відзиву на позов. Крім того, заявник вказує, що дії АТ «Альфа-Банк» порушують вимоги статті 61 Конституції України про неприпустимість притягнення до відповідальності за одне й те ж саме правопорушення більше одного разу, оскільки відповідно до виконавчого напису від 21 січня 2021 року № 47, заборгованість з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» стягується на підставі того ж кредитного договору від 02 квітня 2007 року № 030.29-50/1367-А. Рух апеляційної скарги та матеріалів справи Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 січня 2022 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 січня 2022 року витребувано із Святошинського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 759/15250/21 за позовом АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. 27 січня 2022 року матеріали цивільної справи № 759/15250/21 надійшли до Київського апеляційного суду. Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 вересня 2021 року залишено без руху, та встановлено строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали, а саме заявнику необхідно сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 405,00 грн. На виконання вимог ухвали Київського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року, заявником надано квитанцію від 21 лютого 2022 року № 19044-1018423-66887 про сплату судового збору в розмірі, визначеному судом. Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 травня 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 вересня 2021 року у справі за позовом АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Копію ухвали про відкриття провадження разом з копією апеляційної скарги та доданими до неї матеріалами надіслано учасникам справи і встановлено їм строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу тривалістю десять днів з моменту отримання копії цієї ухвали. Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 травня 2022 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки ціна позову у даній справі становить 92 465,35 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00 грн х 100 = 227 000,00 грн). А за правилами частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Доводи інших учасників справи Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Позиція Київського апеляційного суду Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Фактичні обставини справи Встановлено, що між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 02 квітня 2007 року укладено договір кредиту № 030.29-50/1367-А, згідно умов якого ОСОБА_1 надано у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 24 698,00 доларів США зі сплатою 10,5 % процентів річних та з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 01 квітня 2014 року. 08 липня 2009 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору кредиту № 030.29-50/1367-А від 02 квітня 2007 року згідно якої внесено зміни до пункту 1.1 кредитного договору, згідно яких кредитор надає ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 25 083,98 доларів США зі сплатою 12,5 % відсотків річних з кінцевим терміном повернення до 01 квітня 2016 року. У забезпечення виконання зобов?язань за кредитним договором, 02 квітня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 030.29-50/1367-А. 02 липня 2009 року між АКБ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін до договору поруки №030.29-50/1367-А від 02 квітня 2007 року. Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 24 вересня 2014 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість по договору кредиту в сумі 297 316,29 грн. Стягнуто третейський збір у розмірі 3 373,16 грн. Постановою Верхового Суду від 17 грудня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва та постанову Апеляційного суду міста Києва від 30 січня 2018 року у справі за заявою ОСОБА_2 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 24 вересня 2014 року у справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва та постанову Апеляційного суду міста Києва від 30січня 2018 року - без змін. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 17 березня 2020 року, з урахуванням ухвали Дніпровського районного суду мста Києва від 04 січня 2021 року про виправлення описки, заяву АТ «Альфа-Банк» про заміну сторони стягувача задоволено. Замінено стягувача АТ «Укрсоцбанк» його правонаступником АТ «Альфа-Банк» по цивільній справі № 755/14138/15-ц. Виконавчим написом нотаріуса від 21 січня 2021 року стягнуто на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість, що виникла за кредитним договором № 030.29-50/1367-А від 02 квітня 2007 року за період з 01 вересня 2017 року по 01 вересня 2020 року в розмірі 46 491,29 доларів США, що на день вчинення виконавчого напису, згідно офіційного курсу гривні щодо іноземних валют 28,20, становить 1 311 054,37 грн та 1 500,00 грн. Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва від 04 лютого 2021 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису № 47, виданого 21 січня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» 46 491,29 доларів США, що еквівалентно 1 311 054,37 грн та 1 500,00 грн. Доказів виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 24 вересня 2014 року у справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості матеріали справи не містять. Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми матеріального права Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості заявлених вимог щодо стягнення з відповідача інфляційного нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання і трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки це є відшкодуванням матеріальних витрат позивача від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та компенсація (плата) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Надаючи оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами судового процесу, Київський апеляційний суд виходить із такого. За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Зазначені правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17-ц (провадження № 14-144цс18). Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). У пункті 86 постанови від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, АТ «Альфа-Банк» посилалось на те, що відповідачем не виконано рішення Постійно діючого Третейського суду та не сплачено заборгованість за кредитним договором, яка стягнута вказаним рішенням. Таким чином спірні правовідносини виникли з приводу неналежного виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 24 вересня 2014 року. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), якою відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, в тому числі і за договором страхування, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18). Аналогічний висновок щодо застосування норма матеріального права при неналежному виконанні судового рішення, яким стягнуто грошові кошти, зроблено Верховним Судом у постанові від 09 лютого 2022 року у справі № 757/42885/19 (провадження № 61-1411св21). Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18). Оскільки на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання, то його невиконання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України. За наведених підстав, Київський апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, в порядку частини другої статті 625 ЦК України, за невиконання рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 24 вересня 2014 року. Вирішуючи питання періоду, за який підлягає стягненню 3 % річних в розмірі 26 758,47 грн. та інфляційні втрати в розмірі 65 706,88 грн., Київський апеляційний суд враховує таке. Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України). Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому день остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням і є датою, коли зобов`язання відповідача перед банком за кредитним договором припиняється. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим. У постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19). За правилами частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У цій справі АТ «Альфа-Банк» пред`явило позов 29 червня 2021 року. АТ «Альфа-Банк» просило стягнути 3 % річних в розмірі 26 758,47 грн та інфляційні втрати в розмірі 65 706,88 грн. за період з 01 червня 2018 року по 31 травня 2021 року. Ураховуючи диспозитивність цивільного судочинства та межі заявлених позовних вимог, Київський апеляційний суд дійшов висновку про те, що період за який підлягає стягненню 3 % річних та інфляційні втрати у цій справі є з 29 червня 2018 по 31 травня2021 року. Проте, заяви щодо застосування строку позовної давності відповідачем до суду першої інстанції не надано. Разом з цим, Київський апеляційний суд звертає увагу на таке. У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від висновку Верховного Суду України, сформульованих у постановах від 30 вересня 2015 року у справі № 6-780цс15 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374 цс17, вказала, що: «Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України). Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівніз позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.». Справа, яка переглядається, в силу своїх властивостей є малозначною, оскільки ціна позову у даній справі становить 92 465,35 грн., яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00 грн х 100 = 227 000,00 грн). Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 12 липня 2021 року прийнято до розгляду позовну заяву АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат та відкрито провадження у справі. Вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Таким чином, Київський апеляційний суд враховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно яких кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру, оскільки створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін, зазначає, що відповідач мав право заявити про застосування строків позовної давності в апеляційній скарзі. Проте, апеляційна скарга не містить аргументів заявника щодо застосування апеляційним судом строків позовної давності. А відтак, апеляційний суд позбавлений можливості самостійно вирішити питання щодо строків позовної давності у цій справі, оскільки самостійне вирішення питання щодо застосування строків позовної давності не буде відповідати правилам частини третьої статті 267 ЦК України. Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України). Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. Під час апеляційного перегляду справи Київським апеляційним судом встановлено, що рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 24 вересня 2014 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість по договору кредиту в сумі 297 316,29 грн та третейський збір у розмірі 3 373,16 грн. Доказів виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 24 вересня 2014 року ОСОБА_1 не надано. Заяви про застосування строків позовної давності відповідачем, як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції, не надано. Київський апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» 3 % річних в розмірі 26 758,47 грн та інфляційні втрати в розмірі 65 706,88 грн за період з 01 червня 2018 року по 31 травня 2021 року за неналежне виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 24 вересня 2014 року в порядку частини другої статті 625 ЦК України. Аргументи заявника проте неприпустимість притягнення до відповідальності за одне й те ж саме правопорушення більше одного разу, оскільки відповідно до виконавчого напису від 21 січня 2021 року № 47, заборгованість з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» стягується на підставі того ж кредитного договору від 02 квітня 2007 року № 030.29-50/1367-А є безпідставними, оскільки правовідносини у цій справі виникли з приводу неналежного виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 24 вересня 2014 року, а не умов кредитного договору. Висновки за результатом розгляду апеляційної скарги Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 376 ЦПК України). Зважаючи на те, що обставини справи встановлені судом повно, але допущено незастосування закону, який підлягав застосуванню, колегія суддів дійшла висновку, що заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 вересня 2021 року підлягає зміні в мотивувальній його частині з підстав, зазначених у цій постанові. Щодо судових витрат Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції та розглядом справи у суду першої інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, зміні в мотивувальній його частині з підстав, зазначених у цій постанові, вирішення справи в апеляційному порядку не вплинуло на обсяг вирішених позовних вимог та не свідчить про зміну пропорційності вирішених позовних вимог по суті, що давало б підстави Київському апеляційному суду здійснити розподіл судових витрат відповідно до правил статті 141 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Гончаренко Олени Анатоліївни задовольнити частково. Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 вересня 2021 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна