Постанова 4824 № 752/14328/22

справа № 752/14328/22 головуючий у суді І інстанції Машкевич К.В. провадження № 22-ц/824/8283/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Сенс Банк» (зміна найменування з акціонерного товариства «Альфа-Банк») на рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 14 березня 2023 року та за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Сенс Банк» (зміна найменування з акціонерного товариства «Альфа-Банк») на додаткове рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 03 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Русецького Павла Сергійовича, про стягнення безпідставно набутих коштів та відшкодування моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: У жовтні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів в якому просить суд: - стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 15 039,15 грн безпідставно набутих коштів; 3 190,14 грн інфляційного збільшення за прострочення повернення безпідставно набутих коштів; 411,62 грн - 3 % річних за прострочення повернення безпідставно набутих коштів; - стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Русецького П.С. на користь ОСОБА_1 350 грн витрати виконавчого провадження; 1 503,92 грн основної винагороди приватного виконавця; 50,74 грн 3% річних; 393,25 грн інфляційного збільшення; - стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн моральної шкоди; - судові витрати покласти на відповідачів. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 23.06.2021 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Русецьким П.С. відкрито виконавче провадження №65884197, стягувачем за яким є АТ «Альфа-Банк», а боржником ОСОБА_1. Підставою відкриття виконавчого провадження є виконавчий напис, який виданий 21.01.2021 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу, Івано-Франківської області Личуком Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №87 про стягнення з ОСОБА_1. на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором №032/699769-KR від 06.08.2008 у розмірі 26 284,16 дол. США, що згідно офіційного курсу гривні щодо іноземних валют становить 741 213,31 грн та 1 500,00 грн. 23.06.2021 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Русецьким П.С. винесено постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 28 912,58 дол. США. 01.07.2021 з карткового рахунку ОСОБА_1., відкритого в AT КБ «ПРИВАТБАНК», було списано грошові кошти у розмірі 3 573,00 грн на виконання платіжної вимоги приватного виконавця в рамках виконавчого провадження №65884197 щодо стягнення на підставі виконавчого документа №87 від 21.01.2021; 02.07.2021 з карткового рахунку ОСОБА_1., відкритого в AT КБ «ПРИВАТБАНК», списано грошові кошти у розмірі 13 320,07 грн на виконання платіжної вимоги приватного виконавця в рамках виконавчого провадження №65884197 щодо стягнення на підставі виконавчого документа №87 від 21.01.2021. Відповідно до листа приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Русецького П.С. від 06.09.2022 вищевказані примусово списані з позивача грошові кошти були розподілені наступним чином: 350 гривень перераховано на рахунок приватного виконавця Русецького П.С., як витрати виконавчого провадження; 15 039,15 гривень (еквівалент 548,63 дол. США) перераховано стягувачу AT «Альфа-Банк» як частково стягнуті кошти за виконавчим документом; 1 503,92 гривень (еквівалент 54,86 дол. США) перераховано на рахунок приватного виконавця Русецького П.С., як основна винагорода приватного виконавця. Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 14 березня 2023 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Русецького Павла Сергійовича, про стягнення безпідставно набутих коштів та відшкодування моральної шкоди, задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 15 039,15 грн, інфляційне збільшення в розмірі 3 190,14 грн, 3 % річних в розмірі 411,62 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 992,40 грн. У іншій частині вимог - позов залишено без задоволення. Не погодившись з вказаним рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 14 березня 2023 року, акціонерне товариство «Сенс Банк» (зміна найменування з акціонерного товариства «Альфа-Банк») подало апеляційну скаргу безпосередньо до Київського апеляційного суду. 10 квітня 2023 року на адресу суду надійшла заява апелянта про зміну апеляційної скарги. У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що 06.08.2008 між Закритим акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (яке в подальшому змінило найменування на Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» надалі - Кредитодавець) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 032/699769-KR, відповідно до умов якого Кредитодавець надавав Позивачу кредит. Кредитодавець виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі надавши Позичальнику кредит у розмірі та строки визначеним Кредитним договором №032/699769-KR. Проте позивач всупереч умовам Кредитного договору № 032/699769-KR допустив прострочення виконання умов такого договору, у зв'язку з чим у позичальника перед Кредитодавцем сформувалась заборгованість. 3 метою захисту своїх порушених прав та стягнення заборгованості за кредитним договором відповідач звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису, як інструменту для стягнення з Позивача заборгованості. Тобто виконавчий напис № 87, на думку апелянта, є не підставою набуття грошових коштів, а інструментом для стягнення таких грошових коштів. При цьому підставою набуття грошових коштів є невиконані грошові зобов'язання позивача перед відповідачем. Саме з метою погашення заборгованості за Кредитним договором відповідач стягнув з Позивача грошові кошти. Апелянт звертає увагу суду, що списання з позивача на користь відповідача грошових коштів у рамках примусового виконання виконавчого напису нотаріуса вчиненого приватним нотаріусом виконавчого округу міста Києва Русецьким П.С., здійснювалось у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №032/699769-KR від 06.08.2008 року для належного виконання зобов'язання за таким договором, оскільки такий виконавчий напис нотаріуса було вчинено на кредитному договорі № 032/699769-К. Посилаючись на висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові по справі №910/13271/18 та беручи до уваги норми діючого законодавства, апелянт вважає, що таке списання грошових коштів не вважається безпідставним. Також звертає увагу апеляційного суду на те, що станом на сьогодні кредитний договір № 032/699769-KR залишається чинним в силу того, що позивачем не виконано належним чином зобов'язання за таким договором, що підтверджується розрахунком заборгованості. Наголошує, що у конкретних правовідносинах між позивачем та відповідачем, в результаті поведінки Позивача, яка виражається у невиконанні своїх зобов'язань щодо повернення отриманих грошових коштів, утворюється правова підстава для набуття відповідачем грошових коштів позивача, і такою правовою підставою для набуття відповідачем грошових коштів є повернення відповідачу наданих позивачу грошових коштів з метою захисту прав та законних інтересів відповідача, зокрема щодо права власності на грошові кошти, які до цих пір не повернуті відповідачу. Особливу увагу суду апелянт звертає на постанову Верховного Суду №910/13271/18 від 06 лютого 2020 року, яка передбачає, що договірний характер правовідносин, що існували між сторонами і на підставі яких виникло право вимоги та обов'язок повернення коштів, виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України. Вважає, що позивачем не надано жодних доказів щодо того, що зобов'язання за кредитним договором № 032/699769-KR виконано в повному обсязі. А відтак неможливо стверджувати, що набуття Відповідачем грошових коштів відбулось без належних на те підстав. Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 травня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Сенс Банк» (зміна найменування з акціонерного товариства «Альфа-Банк») на рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 14 березня 2023 року, прийнято зміни до апеляційної скарги та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 11 серпня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року. Відзив на апеляційну скаргу надіслано представником позивача - адвокатом Лабатюком Ярославом Михайловичем засобами поштового зв'язку 02 серпня 2023 року. У вказаному відзиві позивач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначав, що єдиною підставою для примусового стягнення (списання) грошових коштів був виконавчий напис нотаріуса, який згодом був визнаний таким, що не підлягає виконанню на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Відтак, переконаний, що примусово стягнуті з позивача грошові кошти на користь АТ «Альфа-Банк» на підставі виконавчого напису, який визнано таким, Що не підлягає виконанню, є безпідставно набутим майном (грошовими коштами), які підлягають стягненню на користь позивача. При цьому, обґрунтовуючи вищевикладене, позивач посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20. Звертає увагу апеляційного суду на невірне трактування апелянтом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06 лютого 2020 року у справі № 910/13271/18, наголошуючи, що у випадку, коли підстава набуття майна відпала (договір розірвано в судовому порядку), то повернення отриманого на його підставі майна здійснюється в порядку статті 1212 ЦК України, як безпідставно набутого. Окрім того, позивач вказував, що у ОСОБА_1. відсутня заборгованість за Кредитним договором № 032/699769-KR від 06 серпня 2008 року, що підтверджується рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 серпня 2023 року у справі №753/8107/18 та рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 серпня 2021 року у справі № 753/22185/19. Поряд з цим у відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000 грн 00 коп та заявлено про намір подати суду детальний розрахунок судових витрат та докази на їх підтвердження у строки та в порядку, передбаченому ч. 8 ст. 141 ЦПК України, тобто протягом 5 днів після ухвалення рішення за наслідками апеляційного розгляду справи. Додатковим рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 03 квітня 2023 року задоволено частково заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення. Стягнуто з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 6 000 грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу. Не погодившись з вказаним додатковим рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 03 квітня 2023 року, акціонерне товариство «Сенс Банк» (зміна найменування з акціонерного товариства «Альфа-Банк») подало апеляційну скаргу безпосередньо до Київського апеляційного суду. У апеляційній скарзі апелянт просив додаткове рішення суду першої інстанції скасувати. Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що при винесенні оспорюваного додаткового рішення суд першої інстанції належним чином не дослідив та не дав належної оцінки наданим АТ «Сенс Банк» доказам та поясненням, в зв'язку з чим прийняв незаконне та необґрунтоване рішення. Апелянт переконаний, що судові витрати, заявлені позивачем на оплату послуг адвоката, не є співмірними зі складністю справи і недоведені належним чином. Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 травня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Сенс Банк» (зміна найменування з акціонерного товариства «Альфа-Банк») на додаткове рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 03 квітня 2023 року та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 11 серпня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» (зміна найменування з акціонерного товариства «Альфа-Банк») на додаткове рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 03 квітня 2023 року. Відзив на апеляційну скаргу надіслано представником позивача - адвокатом Лабатюком Ярославом Михайловичем засобами поштового зв'язку 02 серпня 2023 року. У вказаному відзиві позивач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване додаткове рішення залишити без змін. Зазначав, що надані позивачем документи у сукупності підтверджують, що ОСОБА_1. фактично поніс витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із розглядом справи №752/14328/22, які складають 10 000,00 грн. (десять тисяч) грн. Однак, з огляду на той факт, що позовні вимоги у даній справі було задоволено частково, то суд першої інстанції в оскаржуваному додатковому рішенні правомірно врахував даний факт задля встановлення співмірності витрат на професійну правничу допомогу і частково задовольнив заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. Також позивач зазначав, що судові витрати, які він поніс або очікує понести у зв'язку із апеляційним розглядом даної справи складаються з витрат на професійну правничу допомогу адвоката, попередня (орієнтовна) сума яких складає 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 копійок), з огляду на що позивач заявляє, що ним буде надано до суду детальний розрахунок судових витрат, а також надано докази на їх підтвердження у строки та в порядку ч. 8 ст. 141 ЦІК України, тобто протягом 5 днів після ухвалення рішення за наслідками апеляційного розгляду даної справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційних скарг, а також, надав сторонам строк для подачі відзивів на апеляційні скарги. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц). Зважаючи на предмет спору, ціну позову та те, що дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, виходячи з такого. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Щодо доводів апеляційної скарги акціонерного товариства «Сенс Банк» (зміна найменування з акціонерного товариства «Альфа-Банк») на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року Судом першої інстанції встановлено, що 23.06.2021 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Русецьким П.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №65884197, щодо примусового виконання виконавчого напису №87, виданого 21.01.2021 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В. про стягнення з ОСОБА_1. на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості, що виникла за кредитним договором № 032/699769-KR від 06 серпня 2008 року за період з 01 вересня 2017 року по 01 вересня 2020 року у розмірі 26 284 дол. США 16 центів (на день вчинення цього напису, згідно офіційного курсу гривні щодо іноземних валют становить 741 213,31 грн та 1 500,00 грн. Основна винагорода, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом. Виконавчим документом визначено суму до стягнення в розмірі 26 284,16 доларів США та 1500 гривень, основна винагорода приватного виконавця, в розмірі 10 відсотків, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом та становить 2 628,42 доларів США та 150 гривень. З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до положень ст. 3, ч. 3 ст. 40, ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження», 23.06.2021 приватним виконавцем Русецьким П.С. винесена постанова про стягнення з боржника ОСОБА_1. основної винагороди №65884197. 23.06.2021 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Русецьким П.С., у відповідності до статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про арешт коштів боржника № 65884197 у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця. 01.07.2021 приватним виконавцем Русецьким П.С. направлено платіжну вимогу №65884197 до AT КБ «ПРИВАТБАНК», про списання грошових коштів, які містяться на відкритих рахунках боржника ОСОБА_1., та на які накладено арешт в межах виконавчого провадження № 65884197, для виконання виконавчого напису №87, виданого 21.01.2021 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В. та постанови про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця № 65884197 та постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій № 65884197 від 23.06.2021. У результаті виконання платіжних вимог з рахунків боржника ОСОБА_1. було списано та перераховано на рахунок приватного виконавця з обліку депозитних сум і зарахування стягнутих коштів, грошові кошти в сумі 3 573 грн, що надійшли 01.07.2021 року та в сумі 13 320,07 грн, що надійшли 02.07.2021 року. Відповідно до положень ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження» грошові кошти, що стягнуті з боржника, були розподілені наступним чином: 350 гривень перераховано на рахунок приватного виконавця Русецького П.С., як витрати виконавчого провадження, згідно з постановою про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; 15 039,15 гривень (еквівалент 548,63 дол. США згідно курсу НБУ на дату перерахування) перераховано стягувану AT «Альфа-Банк» як частково стягнуті кошти за виконавчим документом згідно виконавчого напису №87, виданого 21.01.2021 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Т.В.; 1 503,92 гривень (еквівалент 54,86 дол. США згідно курсу НБУ на дату перерахування) перераховано на рахунок приватного виконавця Русецького П.С., як основна винагорода приватного виконавця згідно з постановою про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця №65884197 від 23.06.2021. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28.09.2021 по справі №752/17286/21 виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В. від 21.01.2021, за реєстровим номером 87, визнано таким, що не підлягає виконанню. 25.11.2021 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Русецьким П.С. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №65884197. Підставою для стягнення основної винагороди приватного виконавця Русецького П.С., у межах виконавчого провадження № 65884197, є здійснення приватним виконавцем дій по стягненню з боржника ОСОБА_1. на користь стягувана AT «Альфа-Банк» зазначених у виконавчому документів сум. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Русецького П.С. на користь ОСОБА_1 350 грн витрат виконавчого провадження; 1 503,92 грн основної винагороди приватного виконавця; 50,74 грн 3% річних; 393,25 грн інфляційного збільшення, суд першої інстанції виходив з не доведення позивачем безпідставності набуття приватним виконавцем основної винагороди та витрат виконавчого провадження в межах виконавчого провадження №65884197. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами те, що неправомірними діями чи бездіяльністю посадових чи службових осіб АТ «Альфа-Банк» позивачу була завдана моральна шкода, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями відповідача та його вини в заподіянні моральної шкоди, не обгрунтовано з яких міркувань позивач виходив визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується. Задовольняючи позовну вимогу про стягнення з відповідача АТ «Альфа-Банк» коштів в розмірі 15 039,15 грн, суд першої інстанції виходив з того, що з моменту набрання законної сили (29.10.2021) рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28.09.2021 по справі №752/17286/21, щодо вказаного майна (грошових коштів) підстава, на якій майно набувалося, відпала. Окрім того, місцевий суд вважав, що оскільки обов'язок відповідача АТ «Альфа-Банк» повернути позивачу кошти в розмірі 15 039,15 грн виник після набрання рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28.09.2021 по справі №752/17286/21 законної сили, тобто з 29.10.2021, вимога позивача про стягнення з відповідача АТ «Альфа-Банк» 3% річних в сумі 411,62 грн та інфляції в сумі 3 190,14 грн за період прострочення виконання грошового зобов'язання (з 29.10.2021 по 29.10.2021) ґрунтується на положеннях чинного законодавства, а відтак також підлягає задоволенню. Ураховуючи, що доводи апеляційної скарги викладені апелянтом лише в частині висновків суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, у частині відмови в позові апеляційний суд оцінку висновкам місцевого суду не надає. Колегія апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про стягнення безпідставно стягнутих за виконавчим написом коштів, з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. За правовою природою конструкція зобов'язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов'язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов'язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов'язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом. Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося. Про виникнення зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов'язань з повернення безпідставного збагачення. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов'язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав). Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі. Для виникнення зобов'язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині. Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникненні обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна. Одним із випадків відпадання підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів). Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі. Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося. Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов'язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов'язаний повернути потерпілому все отримане майно. Отже, встановивши, що правові підстави набуття відповідачем грошових коштів у розмірі 15 039,15 грн, що стягнені з ОСОБА_1. на підставі виконавчого напису нотаріуса, який у подальшому визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, отримані відповідачем кошти у вказаній сумі підлягають поверненню позивачу відповідно до статті 1212 ЦК України. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18 та від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20 (провадження № 61-88св21). Отже. факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення коштів. При цьому апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо наявності заборгованості позивача перед відповідачем, оскільки обставин наявності або відсутності заборгованості позивача перед відповідачем за кредитним договором можуть бути предметом окремого судового розгляду і не підлягають оцінці та вирішенню у межах даної справи. Крім того, колегія апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про стягнення з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 3 190,14 грн інфляційних втрат за прострочення повернення безпідставно набутих коштів та 411,62 грн - 3 % річних за прострочення повернення безпідставно набутих коштів, з огляду на таке. Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати і три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, викладала висновки щодо питання застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України в разі порушення позадоговірного зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 цього Кодексу. Так, Велика Палата Верховного Суду з урахуванням положень статті 536 та частини 2 статті 1214 Цивільного кодексу України зазначила, що термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях: перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Погодившись із висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Апеляційний суд також враховує, що в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відступлення, зокрема, від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15, що частина 5 статті 11 Цивільного кодексу України не дає підстав для застосування положень статті 625 цього Кодексу в разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин. У іншій постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) Велика Палата Верховного Суду, застосовуючи положення статті 1212 та частини другої статті 625 ЦК України погодилася з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 (провадження № 3-295гс16), про те, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань та зазначила, що у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Вказані висновки також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у справі № 760/6938/16-ц (провадження № 61-14859св20) від 05 квітня 2021 року. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що дія статті 625 ЦК України поширюється на усі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України, та, з урахуванням цього, наявність правових підстав для стягнення із відповідача на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Отже, переглядаючи рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року у межах доводів апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог про стягнення з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 15 039,15 грн. безпідставно набутих коштів; 3 190,14 грн. інфляційних втрат та 411,62 грн. - 3 % річних за прострочення повернення безпідставно набутих коштів. Щодо доводів апеляційної скарги акціонерного товариства «Сенс Банк» (зміна найменування з акціонерного товариства «Альфа-Банк») на додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 квітня 2023 року Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Русецького Павла Сергійовича, про стягнення безпідставно набутих коштів та відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 15 039,15 грн., інфляційне збільшення в розмірі 3 190,14 грн., 3 % річних в розмірі 411,62 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 992,40 грн. В іншій частині вимог - позов залишено без задоволення. При ухваленні рішення по суті спору питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу судом першої інстанції вирішено не було. Також апеляційним судом встановлено, що у матеріалах справи міститься попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, понесених у зв`язку із поданням позову до суду, у якому зазначалося про 20 000,00 грн. витрат на правову допомогу. До заяви про ухвалення додаткового рішення було долучено договір про надання правової допомоги № 01-04/20 від 01 квітня 2020 року, додаткова угода №3 від 12 жовтня 2022 року до договору про надання правової допомоги № 01-04/20 від 01 квітня 2020 року, акт прийому - передачі (робіт (послуг) до договору про надання правової допомоги № 01-04/20 від 01 квітня 2020 року та додаткової угоди №3 від 12 жовтня 2022 року, квитанцію до прибуткового касового ордера №11 від 14 жовтня 2022 року, квитанцію до прибуткового касового ордера №19 від 17 березня 2023 року, ордеру на надання правової (правничої) допомоги, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. 01 квітня 2020 року між адвокатом Лабатюком Я.М. та позивачем укладено договір про надання правової допомоги № 01-04/20. Згідно п. 1 договору, клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання захищати права і законні інтереси клієнта та надавати клієнту необхідну правову допомогу. 12 жовтня 2022 року між позивачем та адвокатом Лабатюком Я.М. укладено додаткову угоду №3 до договору про надання правової допомоги №01-04/20 від 01 квітня 2020 року. Відповідно до п. 1 договору клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання захищати права і законні інтереси клієнта та надавати клієнту необхідну правову допомогу щодо звернення до суду з позовною заявою до АТ «Альфа-Банк», приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Русецького Павла Сергійовича, про стягнення безпідставно набутих коштів та відшкодування моральної шкоди, шляхом виконання наступних робіт (надання послуг): 1.1.Правовий аналіз правовідносин клієнта з АТ «Альфа Банк» та приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Русецьким П.С. та консультація клієнта щодо порядку, строків та можливих наслідків розгляду судової справи щодо стягнення безпідставно набутих коштів та відшкодування моральної шкоди; 1.2. збір доказів по справі, підготовка та подання до суду всіх необхідних процесуальних документів у судовій справі, зокрема, але не виключно: позовної заяви про стягнення безпідставно набутих коштів та відшкодування моральної щкоди; 1.3. участь у судових засіданнях під час розгляду справи судом (при необхідності); 1.4. ознайомлення з матеріалами справи (при необхідності); 1.5. детальний перелік робіт (послуг) формується за наслідками закінчення розгляду справи судом першої інстанції та вказується в акті прийому - передачі робіт (послуг). Відповідно до п.2 на виконання п. 5.1 договору, сторони дійшли взаємної згоди, що за здійснення адвокатом захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту під час звернення до суду із позовною заявою до АТ «Альфа-Банк», приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Русецького Павла Сергійовича, про стягнення безпідставно набутих коштів та відшкодування моральної шкоди розмір гонорару адвоката встановлюється у сумі 2 000,00 грн. (дві тисячі гривень) за одну годину роботи адвоката. Відповідно до акту прийому - передачі (послуг) від 17 березня 2023 року до договору про надання правової допомоги №01-04/20 від 01 квітня 2020 року та додаткової угоди №3 від 12 жовтня 2022 року до договору про надання правової допомоги №01-04/20 від 01 квітня 2020 року загальна кількість витраченого часу на надання професійної правничої допомоги становить 5 годин, що становить 10 000,00 грн. за: підготовку та подання до суду позовної заяви про стягнення безпідставно набутих коштів та моральної шкоди на 14 аркушах, а також збирання та формування 28 додатків до даної заяви. У заяві про стягнення судових витрат представник позивача на підтвердження розміру судових витрат надав підтвердження їх сплати позивачем, а саме: копію квитанції до прибуткового касового ордеру №11 від 14 жовтня 2022 року на суму 5 000,00 грн. та копію квитанції до прибуткового касового ордеру №19 від 17 березня 2023 року на суму 5 000, 00 грн. Відповідач з будь-якими заявами до суду щодо неспівмірності витрат позивача на правничу допомогу, а отже зменшення їх розміру не звертався. Частково задовольняючи заяву позивача про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, розмір витрат на правничу допомогу підлягає частковому відшкодуванню у розмірі 6 000, 00 грн. Колегія суддів повною мірою погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат. У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Частина 1 статті 137 ЦПК України вказує, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Проте, згідно п. 6.51 висновку Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 року у справі № 904/4494/18 передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому в постанові від 27 червня 2018 року у справі №8261216/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. У рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п. 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Згідно з вимогами частин 1, 2, 5, 6 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14.04.2021 у справі № 757/60277/18-ц (провадження № 61-15924св20). Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналізуючи вказані норми ЦПК України про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, Верховний Суд дійшов висновку, що до понесених стороною витрат на професійну правову допомогу відносяться як витрати, які оплачені стороною/третьою особою до моменту заявлення вимоги про їх відшкодування так і ті, які будуть оплачені нею в майбутньому, якщо це відповідає умовам договору. Аналогічні правові висновки сформульовані Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, провадження № 61-21442св19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, провадження № 61-21197св19, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, провадження № 61-44217св18, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19, провадження № 61-14735св20 та ін. Такий підхід прослідковується і в судових рішеннях Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19 та Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, провадження № К/9901/13036/19, від 08 вересня 2020 року у справі № 640/10548/19, провадження № К/9901/33762/19, від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20, провадження № К/9901/22452/20. У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі. У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18). Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату. Відповідні висновки щодо того, що фактичними витратами на правову допомогу є, в тому числі, витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому ЄСПЛ виклав, зокрема, у справі «Теб`єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03, пункт 106). При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс-19). Окрім того, апеляційний суд ураховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 серпня 2023 року у справі № 911/3586/21, відповідно до якого «критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо». Апеляційний суд, дослідивши наявні у матеріалах справи докази витрат позивача на професійну правничу допомогу, ураховуючи обсяг наданих адвокатом позивачеві робіт та послуг, що підтверджується матеріалами справи, погоджується з висновком суду першої інстанції про їх реальність та наявність достатніх підстав для часткового (пропорційно задоволеним позовним вимогам) відшкодування таких витрат позивачеві за рахунок відповідача. Колегія суддів бере до уваги, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відтак, апеляційний суд критично оцінює доводи апелянта щодо не співмірності таких витрат позивача та недоведеності їх належним чином, адже апелянт жодним чином не конкретизує, у чому саме полягає неспівмірність даних витрат позивача та які саме докази, на думку апелянта, є недостатніми для встановлення судом реальності понесення позивачем таких витрат. Отже, переглядаючи додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 квітня 2023 року у межах доводів апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і ухвалив законне та обґрунтоване додаткове рішення про стягнення з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 6 000,00 грн. витрат на правничу допомогу. За наведених обставин доводи апеляційних скарг колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянтів, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні суду та додатковому рішенні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 14 березня 2023 року та додаткове рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 03 квітня 2023 року відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах, ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не можуть бути скасовані з підстав, викладених в апеляційних скаргах. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» (зміна найменування з акціонерного товариства «Альфа-Банк») на рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 14 березня 2023 року - залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 14 березня 2023 року - залишити без змін. Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» (зміна найменування з акціонерного товариства «Альфа-Банк») на додаткове рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 03 квітня 2023 року - залишити без задоволення. Додаткове рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 03 квітня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова