Постанова 4807 № 335/8488/20

Дата документу 29.06.2021 Справа № 335/8488/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 335/8488/20 Головуючий у 1 інстанції: Геєць Ю.В. № 22-ц/807/1718/21 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Кухаря С.В. Полякова О.З. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запорізької області від 05 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних, ВСТАНОВИВ В жовні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ГУ ПФУ в Запорізькій області про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних, В обґрунтування позовних вимог зазначала, що постановою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17.05.2011 по справі № 2а-46/2011, зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Запоріжжя (правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області) перерахувати ОСОБА_2 державну та додаткову пенсію, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інваліду 3 групи, з 29.05.2010 виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком визначеного відповідно до вимог ч. 1 ст. 28 Закону Україну „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та ст.ст. 50, 54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2011 року постанову Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17.05.2011 року у справі №2а-46/2011 залишено без змін. Постанова суду набрала законної сили 14.11.2011 року. Відповідачем було здійснено перерахунок основної та додаткової пенсії у відповідності до судового рішення, чинного законодавства України та лише нараховано до виплати грошові кошти у сумі 46 878,25 грн. Стягувач ОСОБА_2 , по справі № 2а-46/2011, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , його спадкоємицею є позивач ОСОБА_1 . Посилаючись на вищезазначене просила суд, стягнути на свою користь нараховані інфляційні втрати та три проценти річних за період з 14.11.2011 року по 03.10.2020 на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17.05.2011 у загальному розмірі 90 217 грн. 96 коп. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запорізької області від 05 березня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати розміром 7 256 грн. 71 коп., та 3% річних розміром 4000 грн. 34 коп., нарахованих на суму заборгованості у зв`язку з неналежним виконанням постанови Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17.05.2011 року у справі № 2а-46/2011 за період з 30.11.2017 року по 03.10.2020 року, всього стягнути 11 257 грн. 05 коп. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 112 грн.57 коп. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ГУ ПФУ в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та закрити провадження у справі. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що постановою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17.05.2011 по справі № 2а-46/2011, зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Запоріжжя (правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області) перерахувати ОСОБА_2 державну та додаткову пенсію, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інваліду 3 групи, з 29.05.2010 виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком визначеного відповідно до вимог ч. 1 ст. 28 Закону Україну „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та ст.ст. 50, 54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2011 року постанову Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17.05.2011 року у справі №2а-46/2011 залишено без змін. Постанова суду набрала законної сили 14.11.2011 року. Відповідачем було здійснено перерахунок основної та додаткової пенсії у відповідності до судового рішення, чинного законодавства України та нараховані суми до виплати, проте не виплачено грошові кошти у сумі 46 878,25 грн., про що зазначає відповідач у своєму відзиві на позов. Стягувач у справі № 2а-46/2011 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та спадкоємицею після смерті останнього є його дружина ОСОБА_1 , що підтверджується матеріалами спадкової справи № 7/2018. На час розгляду справи судом, сума заборгованості нарахована на виконання постанови Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17.05.2011 по справі № 2а-46/2011 у сумі 46 878,25 грн. фактично виплачена не була. Ці обставини не спростовуються представником відповідача. ОСОБА_1 вираховуючи 3% річних та інфляційні втрати за постановою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17.05.2011 року по справі 2а-46/2011 на суму 90217,96 грн., виходила з того, що період прострочення за вказаною виплатою складає 3246 днів, тобто з 14.11.2011 року (набрання чинності постанови) по 03.10.2020 (кінцевий термін визначений у позові), тому інфляційні втрати за вказаний період складають 77 710,96 грн., та 3 % річних 12 507 грн. Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахував законодавство, чинне у сфері даних правовідносин, зокрема наступне. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Положення ст. 625 ЦК України, якою визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт), поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Разом з тим, изначаючи період, за який у позивача виникло право на застосування наслідків, передбачених ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції врахував наступні положення закону та фактичні обставини справи. Згідно з частиною четвертою статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Як передбачено ст. 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Оскільки до складу спадщини входять тільки цивільні права та обов`язки, то не переходять у спадщину права і обов`язки спадкодавця в інших правовідносинах, якщо вони не набули цивільно-правового майнового змісту. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом названої норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних хоча і входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, проте нараховуються лише на вимогу кредитора. З матеріалів справи вбачається, що спадкодавець ОСОБА_1 не заявляла вимог до боржника, щодо сплати коштів нарахованих на виконання постанови суду з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних за несвоєчасну виплату коштів за вказаними судовими рішеннями. Отже, на момент прийняття спадщини позивачем, судове рішення, яке набрало законної сили щодо стягнення на користь спадкодавця сум, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, відсутнє. Таким чином, вимоги ОСОБА_1 як спадкоємиці ОСОБА_2 , щодо стягнення з відповідача 3 % річних та індексу інфляції за весь період затримки виплати сум пенсії, нарахованих на підставі постанови адміністративного суду, а саме: за період з дати набрання відповідними судовими рішеннями законної сили, зроблені не відповідно до норм матеріального права. З матеріалів спадкової справи вбачається, що часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця ОСОБА_2 , тобто ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Відтак суд першої інстанції дійшов висновку, що право ОСОБА_1 на стягнення з відповідача трьох відсотків річних та встановленого індексу інфляції щодо невиплачених сум настало після 29.11.2017 року, тобто з часу відкриття спадщини. Вирішуючи спір щодо періоду та розміру інфляційних втрат та трьох відсотків річних, суд першої інстанції врахував наступні фактичні обставини справи. Щодо грошових коштів (доплати) в сумі 46 878,25 грн. нарахованих на виконання постанови Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17.05.2011 по справі № 2а-46/2011, інфляційні витрати та 3% річних розраховуються за період: з 30.11.2017 (наступний день після смерті спадкодавця) до ІНФОРМАЦІЯ_2 (кінцева дата нарахування визначена у відповідності до заявлених позовних вимог), який становить 1039 день. За інформацією, яка наявна в матеріалах справи та не спростовувалась представником відповідача, зазначена постанова суду на час пред`явлення позову не виконана. Факт невиплати позивачеві сум, нарахованих за постановою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17.05.2011 року підтверджено відзивом на позовну заяву відповідача. Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, 3% річних за 1039 дні прострочення становлять 4000,34 грн. (46878,25 х 3 х 1039/365/100). Інфляційні нарахування з 30.11.2017 по 03.10.2020 складають 7 256,71 грн. В апеляційній скарзі відповідач посилався на неможливість застосування ст. 625 ЦК України, щодо постанови, яка ухвалена в порядку Кодексу адміністративного судочинства. Таким посиланням була надана оцінка судом першої інстанції, з якрою погоджується і судова колегія , Та обставина, що в судових рішеннях не було зазначено конкретної суми, як правильно виснував суд першої інстанції, не свідчить про відсутність грошового зобов`язання. Адже суд був позбавлений можливості її зазначити в резолютивній частині, оскільки здійснити такий перерахунок було обов`язком відповідача і суд лише констатував наявність порушення та поклав на відповідача обов`язок здійснити таке нарахування. Такоєж безпідставним є посилання відповідача на неможливість виконання рішення суду за відсутності належного фінансування та посилання на необхідність застосування Порядку № 440 «Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду виконання яких гарантується державою» є неприйнятними. Як правильно зазначив суд першої інстанції, відсутність бюджетного фінансування не може вважатися законною підставою для не виплати позивачеві належних йому сум грошових коштів. До того ж, ст. 625 ЦК України не пов`язує підстави для застосування встановленої неї відповідальності із наявністю чи відсутністю бюджетного фінансування боржника. Порядок № 440, визначає механізм обліку виконавчих документів та судових рішень, передбачених пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», інвентаризації та погашення заборгованості за ними. Відповідно до частин 1-2 статті 3 Закону України «Про гарантії держави по виконанню судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Отже, вказаним Законом передбачається виконання саме рішень про стягнення коштів з державного органу. Натомість, постанова Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17.05.2011 у справі № 2а-46/2011 стосувалась зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити пенсію позивачеві за певний період. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів для спростування вимог позивача. Тож суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з наявних у матеріалах справи доказів, наданих позивачем у відповідності із процесуальним законом, і керувався принципами змагальності та диспозитивності цивільного судочинства. Наведені вище обставини свідчать про те, що суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, вірно проаналізував норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог . Доводи обох апеляційних скарг та матеріали справи не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права. З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування оскаржуваного судового рішення. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запорізької області від 05 березня 2021 рокупо цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 29 червня 2021 року. Головуючий О.В. Крилова Судді: С.В. Кухар О.З. Поляков