Постанова 4813 № 522/19562/19

Номер провадження: 22-ц/813/4241/21 Номер справи місцевого суду: 522/19562/19 Головуючий у першій інстанції Донцов Д. Ю. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.05.2021 м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого - Сєвєрової Є.С., суддів: Ващенко Л.Г., Колеснікова Г.Я., за участю секретаря - Чепрас А.І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - Прокуратура Одеської області відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 липня 2020 року у складі судді Донцова Д.Ю., в с т а н о в и в: В листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Одеської області та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та просить стягнути з Державного бюджету шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 60 000,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 16.04.2014 року, зловживаючи владою та умисною бездіяльністю в кримінальному провадженні №42014160000000162 від 16.04.2014 року з метою приховування кримінальних правопорушень у службовій сфері прокуратури, керівництвом прокуратури Одеської області завдається позивачу моральна та матеріальна шкода. Наявність моральної шкоди, на думку позивача, полягає у незаконних діях на досудовому розслідуванні шляхом систематичного прийняття постанов про закриття кримінального провадження, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків та вимагають від позивача додаткових зусиль у пошуках заробітку по інвалідності для організації свого життя. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 липня 2020 року в задоволені позову відмовлено. Не погодившись з зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подає апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд помилково із посиланнями на позиції Верховного Суду зазначив, що лише незгода позивача з прийнятими працівниками органів прокуратури процесуальними рішеннями, які були оскаржені і передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому шкоди в межах відповідного кримінального провадження. Протиправність дій прокуратури встановлена судами та, як наслідок прокуратуру зобов`язано неодноразово вчинити дії щодо поновлення його права як заявника, саме через неправомірність дій та бездіяльності прокуратури він поновлював свої порушені права. Моральна шкода полягає у самому факті примушення його вчиняти певні дії для поновлення порушеного права, у звичайному житті його не відривають від побутових проблем і задля багаточасових відвідувань судових засідань із покладанням зусиль для доказування своєї правоти. 18.11.2020 Одеська обласна прокуратура надала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. 25.02.2021 ОСОБА_1 надав суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу. Сторони про розгляд справи на 25 травня 2021 року сповіщені належним чином (а.с. 26-29 т. 2). Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, та від яких не надійшли клопотання про відкладення розгляду справи. Враховуючи вищенаведене та у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, дата складення повного судового рішення. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, відповіді на відзив, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів своїх позовних вимог, підстав для відшкодування йому майнової та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, дією та бездіяльністю органів державної влади не встановлено. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду. Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 14.03.2014 року у справі №523/3353/14-к скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність прокуратури Суворовського району м. Одеси щодо невнесення відомостей про здійснення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань - задоволено, зобов`язано прокуратуру Суворовського району м. Одеси внести відомості про здійснення кримінального провадження та визначення слідчого, який буде здійснювати досудове розслідування. У зв`язку із невиконанням вимог вказаної ухвали ОСОБА_1 звернувся до суду та ухвалою слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 08.04.2014 року зобов`язано прокуратуру Одеської області внести відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та почати провадження досудового розслідування з притягненням винних у бездіяльності осіб до відповідальності з причин невиконання ухвали слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 14.03.2014 року. На виконання вказаної ухвали другим слідчим відділом прокуратури Одеської області 16.04.2014 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження №42014160000000162 за ч. 1 ст. 382 КК України за фактом невиконання співробітниками прокуратури Суворовського району м. Одеси ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 14.03.2014 року про внесення відомостей до ЄРДР за фактом неправомірних дій з боку співробітників Суворовської райдержадміністрації, Суворовського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, ДПІ у Суворовському районі м. Одеси та ін. За результатами досудового розслідування 30.04.2014 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України винесено постанову про закриття кримінального провадження. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 08.10.2014 року постанову старшого слідчого другого відділу прокуратури Одеської області від 30.04.2014 року про закриття кримінального провадження і ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02.10.2014 року, якою скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення - скасовано. З листа прокуратури Одеської області від 22.01.2015 року вбачається, що постановою від 22.01.2015 року кримінальне провадження №42014160000000162 було повторно закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК. Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 30.03.2015 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову від 22.01.2015 року про закриття кримінального провадження скасовано, матеріали кримінального провадження повернуто до прокуратури Одеської області для проведення досудового розслідування. В подальшому кримінальне провадження №42014160000000162 неодноразово закривалось у зв`язку з відсутністю в діях співробітників прокуратури Суворовського району м. Одеси ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, після чого постанови про закриття кримінального провадження скасовувались судом. Станом на день розгляду справи жодних відомостей щодо винесення обвинувального вироку у вказаному кримінальному провадженні в матеріалах справи не міститься. Окрім цього, у зв`язку із невнесенням слідчим прокуратури Одеської області відомостей про вчинення кримінального правопорушення за заявою позивача від 19.06.2019 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 04.07.2019 року зобов`язано уповноважених службових осіб прокуратури Одеської області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості щодо вчинення кримінального правопорушення, вказаного у заяві ОСОБА_1 від 19.06.2019 року. На виконання вказаної ухвали прокуратурою Одеської області розпочато кримінальне провадження №42019160000000491 за ознаками кримінально правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, провадження триває. Як зазначає позивач, несвоєчасне внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та неодноразове закриття кримінального провадження свідчить про протиправну бездіяльність співробітників прокуратури Одеської області, чим позивачу завдано моральної та матеріальної шкоди, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу). Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача. Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. За правилом частини другої статті 307 КПК України слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги. Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду. Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності. При цьому, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди. Такий висновок відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 справа № 686/27885/19. Щодо посилання у скарзі на неможливість застосування вказаної постанови Другої судової Палати Верховного Суду суд зазначає наступне. Процесуальний закон покладає на суд обов`язок при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України). Такий припис цивільного процесуального закону кореспондується із положеннями п.1 ч.2 ст.45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно якої Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. Окрім того, таке кореспондується із принципом юридичної визначеності, який є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права, закріпленим у преамбулі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як зазначено в Доповіді щодо верховенства права Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії), правова визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Існування суперечливих рішень, що їх виніс Верховний чи Конституційний суд, у будь-якому разі є несумісним із принципом юридичної визначеності. Тому вимагається, щоб суди запроваджували механізми, що надають можливість уникати суперечливості та забезпечувати узгодженість їхньої судової практики. Судом першої інстанції було правильно застосовано судову практику в даному провадженні та використано висновки, що є аналогічним висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 28 січня 2019 року у справі № 686/7576/18 (провадження № 61-43847св18), від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18 (провадження № 61-5360св19), від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18 (провадження№ 61-305св19), від 22 травня 2019 року у справі № 686/24243/18-ц (провадження № 61-7017св19), від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18 (провадження№ 61-10591св19) від 25 листопада 2019 року у справі № 686/22462/18 (провадження № 61-17648св19), від 03 грудня 2019 року у справі № 686/12334/18 (провадження № 61-12965св19), від 03 грудня у справі № 686/26653/18 (провадження № 61-12277св19), від 19 березня 2020 року у справі № 686/17001/17 (провадження № 61-22067св19), від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19), від 27 квітня 2020 року у справі № 686/17297/18 (провадження № 61-2738св19), від 30 червня 2020 року у справі № 686/3050/19 (провадження № 61-19878св19) та від 06 липня 2020 року у справі № 686/20389/19 (провадження № 61-735св20). Доводи про неврахування судом доказів стану здоров"я підставою скасування рішення бути не можуть, оскільки з них не вбачається причинно-наслідковий зв"язок між станом здоров"я та діяльністю відповідачів. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Згідно вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.374,375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 липня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складений 26.05.2021. Головуючий: Судді: