Постанова Одеський апеляційний суд № 522/18098/19

Номер провадження: 22-ц/813/586/23 Справа № 522/18098/19 Головуючий у першій інстанції Абухін Р.Д. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.01.2023 м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого - Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я., за участю секретаря Малюти Ю.С., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Державний реєстратор Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничук Володимир Олександрович, третя особа Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Лариса Савеліївна, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2020 року у складі судді Абухіна Р.Д., в с т а н о в и в: У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Державного реєстратора Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничук Володимир Олександрович, третя особа: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Лариса Савеліївна в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 249629551101) від 25.04.2019, серія та номер 433, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Л.С; скасувати рішення державного реєстратора Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничука Володимира Олександровича №46794307 від 10.05.2019; №46794022 від 10.05.2019; №46788196 від 10.05.2019; №46794207 від 10.05.2019; №46788196 від 10.05.2019; №46789434 від 10.05.2019; №46788986 від 10.05.2019; №46788196 від 10.05.2019; №46790299 від 10.05.2019; №46791475 від 10.05.2019; №46790959 від 10.05.2019; №46790299 від 10.05.2019; №46792049 від 10.05.2019; №46793456 від 10.05.2019; №46792413 від 10.05.2019; №46792049 від 10.05.2019; №46793766 від 10.05.2019; №46794207 від 10.05.2019; №46794022 від 10.05.2019; №46793766 від 10.05.2019 - як похідні та такі, що прийняті на підставі недійсного договору купівлі продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 249629551101) від 25 квітня 2019 року, серія та номер: 433, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Л.С. В обґрунтування позову позивач послався на те, що у 2009 році він вирішив придбати для себе квартиру, загальною площею 150 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 з оформленням її на тітку своєї дружини ОСОБА_6 ОСОБА_7 15.06.2009 між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , від імені та в інтересах якої діяла ОСОБА_6 на підставі довіреності, було укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири, відповідно до якого власником квартири стала ОСОБА_7 . Позивач на підставі усної домовленості з ОСОБА_2 надав останній тижневий строк на вивіз особистих речей з квартири, через що не забрав у неї ключі від квартири. Згодом виявилося, що отримати доступ до вказаної квартири позивач не може, оскільки ця квартира є власністю ОСОБА_8 на підставі договору дарування №3438 від 02.08.2002, а ОСОБА_2 (донька ОСОБА_8 ) не могла продати квартиру, оскільки знаходиться за межами України. В рамках кримінального провадження №12014160500002813 від 04.04.2014 за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України, за результатами почеркознавчої експертизи встановлено, що підпис ОСОБА_2 у договорі купівлі-продажу від 15.06.2009 виконаний не ОСОБА_2 . Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11.04.2012 у справі №1522/6844/12, задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_7 , за участю 3-ї особи приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н.В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу. Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений 15.06.2009 між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н.В., та зареєстрований в КП «ОМБТІ та РОН»17.07.2009 за №26820755. Вищевказане рішення суду першої інстанції залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14.09.2012 та ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.12.2012. В подальшому, в рамках кримінального провадження №12014160500002813 від 04.04.2014 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, на вищевказану квартиру було накладено арешт ухвалою слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси від 14 листопада 2016 року у справі №522/20400/16-к. За заявою ОСОБА_2 вищевказане обтяження було скасовано на підставі ухвали слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси від 20 грудня 2018 року у справі №522/20400/16-к. В послідуючому, ухвалою слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси від 06 березня 2019 року у справі №522/874/19 на вищевказану квартиру було знову накладено арешт. Станом на теперішній час вищевказаний арешт не скасовано, а сама ухвала суду є чинною. Однак, як зазначає позивач, йому стало відомо, що під час дії вищевказаної ухвали суду, а саме 25.04.2019 між ОСОБА_2 з однієї сторони та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу вищевказаної квартири (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 249629551101), відповідно до якого ОСОБА_4 набув 1/3 частини квартири, ОСОБА_3 набув 1/3 частини квартири та ОСОБА_5 набув 1/3 частини квартири. Позивач зазначає, що про існування незакінченого кримінального провадження та відповідного обтяження квартири ОСОБА_2 достеменно знала, та була обізнана, так як вже один раз зверталась із клопотанням до слідчого судді про зняття обтяження, накладеного у цьому ж кримінальному проваджені. Тобто, відчужуючи нерухоме майно ОСОБА_2 була обізнана про наявність ухвали про арешт майна, передбачала настання для неї негативних наслідків, а тому оспорюваний правочин вчинено виключно з метою приховати таке майно. Позивач припускає, що на момент укладення оскаржуваного правочину, ухвалу про арешт майна ще не було зареєстровано у державному реєстрі прав власності, тому, правочин, який укладено під час дії рішення суду про обтяження майна - є недійсним. Також, позивач послався на те, що одразу ж після спірного правочину, а саме 07.05.2019 вже новими власниками квартири було здійснено поділ квартири на чотири приміщення: нежитлове приміщення, загальною площею 39,5 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 2/1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1825833151101; нежитлове приміщення, загальною площею 44,6 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 2/2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1825933251101; нежитлове приміщення, загальною площею 50,2 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 2/3, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1826013851101; нежитлове приміщення, загальною площею 31,7 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1826092551101. Позивач вважає, що оскільки недійсність правочину тягне за собою недійсність похідних реєстраційних дій відносно спірного майна, то підлягають скасуванню і відповідні рішення державного реєстратора про державну реєстрацію поділу майна із закриттям розділу та про реєстрацію права на новоутворенні приміщення із відкриттям розділів, а саме: №46794307 від 10.05.2019; №46794022 від 10.05.2019; №46788196 від 10.05.2019; №46794207 від 10.05.2019; №46788196 від 10.05.2019; №46789434 від 10.05.2019; №46788986 від 10.05.2019; №46788196 від 10.05.2019; №46790299 від 10.05.2019; №46791475 від 10.05.2019; №46790959 від 10.05.2019; №46790299 від 10.05.2019; №46792049 від 10.05.2019; №46793456 від 10.05.2019; №46792413 від 10.05.2019; №46792049 від 10.05.2019; №46793766 від 10.05.2019; №46794207 від 10.05.2019; №46794022 від 10.05.2019; №46793766 від 10.05.2019. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2020 року в задоволені позову відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06.11.2019 на: нежитлове приміщення, загальною площею 39,5 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 2/1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1825833151101; нежитлове приміщення, загальною площею 44,6 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 2/2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1825933251101; нежитлове приміщення, загальною площею 50,2 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 2/3, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1826013851101; нежитлове приміщення, загальною площею 31,7 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 2/4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1826092551101. ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції повністю проігнорував той факт, що оскаржувані правочини та реєстраційні дії було вчинено під час дії ухвали слідчого судді про арешт майна. Такими діями суд першої інстанції фактично легалізує ігнорування наявності арешту на майно під час здійснення правочину щодо його відчуження. Суд першої інстанції повністю проігнорував той факт, що в рамках кримінального провадження, в якому було постановлено ухвалу про арешт майна - ОСОБА_1 визнано потерпілим. Такими діями суд першої інстанції легалізує нівелювання статусу особи, в інтересах якої було накладено арешт. Суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального та процесуального права та протиправно проігнорував висновки вищих судових інстанцій. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. 08.06.2022 від представника ОСОБА_5 надійшло клопотання в якому він просив рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Також просив здійснювати розгляд справи без його участі. 07.06.2022 від Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Л.С. надійшло клопотання в якому вона просила рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Також просила здійснювати розгляд справи без її участі. 09.06.2022 від ОСОБА_5 надійшло клопотання в якому він просив рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Також просив здійснювати розгляд справи без його участі. 09.06.2022 від ОСОБА_4 надійшло клопотання в якому він просив рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Також просив здійснювати розгляд справи без його участі. 13.06.2022 від ОСОБА_3 надійшло клопотання в якому він просив рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Також просив здійснювати розгляд справи без його участі. 15.06.2022 від Державного реєстратора Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничука В.О. надійшло клопотання в якому він просив рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Також просив здійснювати розгляд справи без його участі. 20.06.2022 від представника ОСОБА_2 надійшло клопотання про розгляд справи без її участі та участі відповідача ОСОБА_2 . Апелянт ОСОБА_1 та його представник участі в судовому засіданні 17.01.2023 не брали, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Судові повістки про виклик до суду, які неодноразово надсилалися за адресою, вказаною апелянтом в своїй апеляційній скарзі, повернулися з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою». адвокат Колесніченка О.С. ОСОБА_9 повідомлений про розгляд справи шляхом отримання відомостей на електронну пошту. Відповідно до відповіді на запит апеляційного суду щодо доступу до персональних даних від 25.05.2022, ОСОБА_1 по м. Одеса та Одеської області не значиться. Суд вичерпав усі передбачені законом заходи для повідомлення про час та місце розгляду справи, розміщував також оголошення на сайті суду про судові засідання, проте ані позивач, ані його представник жодного разу до суду не з`явився, провадження відкрите за ініціативою ОСОБА_1 , відтак останній зобов`язаний цікавитися розглядом справи. Справа протягом кількох років перебуває в провадженні суду, з яких в апеляційному суді з 2020 року, матеріали справи містять необхідні докази для її вирішення, тому апеляційний суд дійшов висновку про можливість її розгляду за відсутності осіб, які до участі у справі не долучилися. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_5 , який долучився до участі у справі в режимі відеоконференції, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Встановлено, що 15.06.2009 між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , від імені та в інтересах якої діяла ОСОБА_6 (дружина позивача ОСОБА_1 ), на підставі довіреності, укладено договір купівлі-продажу квартири, загальною площею 150,3 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого власником квартири стала ОСОБА_7 . Позивач ОСОБА_1 вказує, що кошти на придбання вказаної квартири було надано ним особисто. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11.04.2012 у справі №1522/6844/12, задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_7 , за участю 3-ї особи приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н.В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу. Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений 15.06.2009 між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н.В., та зареєстрований в КП «ОМБТІ та РОН»17.07.2009 за №26820755. Вищевказане рішення суду першої інстанції залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14.09.2012 та ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.12.2012. Вказаними судовими рішеннями встановлено, що постановою Прокуратури Одеської області від 26.01.2009 порушено кримінальну справу за фактом заволодіння шахрайським шляхом квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України та справа для організації досудового слідства направлена до Приморського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області. Згідно витребуваного судом висновку експерта №5516/02 від 09.07.2010 року, проведеного в рамках кримінальної справи №051201000009, встановлено, що підпис ОСОБА_2 у вказаному договорі виконано іншою особою. Вбачається, що в наступному в рамках кримінального провадження №12014160500002769, за яким ОСОБА_1 визнано потерпілим, ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 14.11.2016 за його клопотанням було накладено арешт на вказану спірну квартиру. 20.12.2018 ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси скасовано арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 14.11.2016 з посиланням на те, що арешт було накладено в закритому постановою слідчого від 26.12.2014 кримінальному провадженні, тому відсутні потреби подальшого обтяження. Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 06.03.2019 за клопотанням ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №12014160500002813 від 04.04.2014 накладено арешт на спірну квартиру. 25.04.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, відповідно до якого ОСОБА_4 набув 1/3 частини квартири, ОСОБА_5 набув 1/3 частини квартири та ОСОБА_3 набув 1/3 частини квартири. 07.05.2019 новими власниками квартири було здійснено поділ квартири на чотири приміщення: нежитлове приміщення загальною площею 39,5 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1825833151101; нежитлове приміщення загальною площею 44,6 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1825933251101; нежитлове приміщення загальною площею 50,2 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1826013851101; нежитлове приміщення загальною площею 31,7 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1826092551101. Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позову, суд виходив з того, що спірний договір виконаний сторонами, є чинним та не стосується законних прав та інтересів позивача, між відповідачами та позивачем не доведено існування ніяких договірних правовідносин. Суд також зазначив, що твердження позивача про скоєння проти нього кримінальних дій, які він описує у своїй позовній заяві, жодним чином не стосуються набувачів власності за оспорюваним договором та не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог та скасування реєстрації за набувачами квартири їх права власності на цю квартиру. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного. За змістом частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 ЦК України). Відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Частиною першою статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Як на підставу вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 25.04.2019, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , позивач посилається на наявність ухвали слідчого судді від 06.03.2019 про накладення арешту на спірну квартиру, який наразі не скасований. Зі змісту вказаної ухвали вбачається, що в обґрунтування клопотання ОСОБА_1 зазначено, що ОСОБА_10 , спільно з невстановленими особами, з корисливих мотивів шахрайським шляхом завдали ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 матеріальну шкоду на загальну суму 100 000 Євро та неправомірно привласнили спірну квартиру. З метою збереження речового доказу та забезпечення відшкодування завданої матеріальної шкоди, останній просив накласти арешт на квартиру. Слідчий суддя, накладаючи арешт на квартиру зазначив, що спірне майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , безпосередньо стосується вчиненого кримінального правопорушення, а тому з метою забезпечення виконання завдань кримінального провадження, збереження від втрати вказаного у клопотанні майна, що в подальшому може спричинити матеріальну шкоду, особі, потерпілій від вчинення злочину, з метою забезпечення відшкодування завданої шкоди та забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні суд визнав обґрунтованим клопотання ОСОБА_1 . Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України. Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини. Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України). Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв`язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним. Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції згідно положень ЦК України наділені не лише сторона (сторони) такого правочину, але й інші, треті особи, які не є сторонами такого правочину, однак мають статус "заінтересованих осіб" (статті 215, 216 ЦК України). Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає у тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. З вищевикладеного вище слідує, що ОСОБА_1 стороною правочину від 15.06.2009, який в судовому порядку визнано недійсним, не був, відтак визнання недійсними договорів купівлі продажу не призведе до відновлення його прав. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11.04.2012 у справі №1522/6844/12 встановлено, що власник квартири ОСОБА_2 договір купівлі продажу квартири не підписувала, і з 2012 року іншого не встановлено. Відтак визнання недійсними опорюваних договорів не призведе і до повернення квартири ОСОБА_7 , оскільки власник майна ОСОБА_2 її не відчужувала і своє право відновила, звернувшись до суду з позовом про визнання угоди недійсною. Встановлена судом обставина того, що ОСОБА_2 договір не підписувала свідчить про те, що визнання в судовому порядку договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , укладеного після недійсного правочину, стороною якого позивач не був, не відновить у такий спосіб його порушених прав, оскільки власником квартири залишиться ОСОБА_2 . Ухвали слідчого судді, наявні у справі, свідчать про наявність кримінального провадження відносно завдання ОСОБА_1 матеріальної шкоди шляхом неправомірного привласнення особами спірної квартири, кошти на придбання якої надавав позивач. Відповідно до ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Крім того, ч. 2 ст.170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Водночас ОСОБА_2 у кримінальному провадженні не має жодного статусу, відтак потенційно на її майно у вигляді спірної квартири не може бути звернуто стягнення, або за рахунок цього майна забезпечено цивільний позов, докази визнання квартири речовим доказом не надані, кримінальна справа порушена за ознаками шахрайства. Виходячи з вищенаведеного, суд дійшов вірного висновку, що укладанням оспорюваних договорів не порушені права позивача, та визнання їх недійсними не призведе до відновлення його прав. За наслідком встановлення у судовому порядку винних осіб у завданні ОСОБА_1 матеріальної шкоди, останній не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом. Враховуючи, що вимога про скасування рішення державного реєстратора є похідною від вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним, така задоволенню не підлягає. Оскільки обраний спосіб захисту не призведе до відновлення прав ОСОБА_1 і саме з цих підстав відмовлено в задоволенні його позову, то посилання на судову практику у справах №61873цс16 від 19.10.2016, №6-2552цс16 від 18.01.2017, №535/578/16ц від 26.11.2018 №6-605цс16 від 25.05.2016, №6-640цс17 від 24.05.2017, є нерелевантним. Висновки у справах стосуються інших фактичних обставин, які є відмінним від виниклих правовідносин, та кожна зі справ презюмує відновлення прав позивачів у спосіб визнання угод недійсними. Обізнаність ОСОБА_2 про існування арешту на квартиру на час укладання угод, які оспорюються, не доведена, інформація про арешт майна на момент укладання оспорюваних угод в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об"єктів нерухомого майна щодо об"єкта нерухомого майна відсутня. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складений 06.02.2023. Головуючий: Судді: