Постанова 4855 № 640/7234/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/7234/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Аблов Є.В., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О., при секретарі Хмарській К.І. за участю: позивача: ОСОБА_1 представника відповідача: Конакової В.О. третіх осіб та їх представників: Сабодаша Р.Б. , Амірової Ю.В. , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, треті особи : ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Національна академія прокуратури України, Тренінговий центр прокурорів України про визнання протиправним та скасування наказів, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі по тексту - відповідач) в якому просив визнати протиправними та скасувати накази Генерального прокурора від 05.03.2020 року №123 «Про ліквідацію Національної академії прокуратури України», «Про деякі питання утворення Тренінгового центру прокурорів України» №130; «Про закріплення державного майна за Тренінговим центром прокурорів» №131. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 05.03.2020 року Генеральним прокурором Рябошапкою Р.Г. прийнято наказ №129 «Про ліквідацію Національної академії прокуратури України», яким, відповідно до статей 104, 105, 110, 111 Цивільного кодексу України, статті 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», статті 9 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 25 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 175 від 3 березня 2020 року, припинено НАПУ (код згідно з ЄДРПОУ 26297233) шляхом ліквідації; утворено комісію з ліквідації НАПУ; установлено, що відповідно до частини четвертої статті 105 Цивільного кодексу України з моменту призначення комісії з ліквідації до неї переходять повноваження щодо управління справами, повноваження ОСОБА_1 - ректора Національної академії прокуратури України (далі по тексту - НАПУ), припиняються. Також, 05.03.2020 року Генеральним прокурором Рябошапкою Р.Г. прийнято наказ №130 «Деякі питання утворення Тренінгового центру прокурорів України», яким, відповідно до статей 9, 80 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 25 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 175 від 03 березня 2020 року, утворено Тренінговий центр прокурорів на базі НАПУ, що ліквідується. Наказом Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. від 05.03.2020 року № 131 «Про закріплення державного майна за Тренінговим центром прокурорів України», відповідно до статей 9, 80 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 25 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 175 від 03 березня 2020 року, закріплено за Тренінговим центром прокурорів на праві оперативного управління державне майно НАПУ, що ліквідується. Позивач, вважаючи протиправними оскаржувані накази, звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірними актами Генерального прокурора не встановлено порушеного права позивача. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру», Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних наказів) та іншими нормативно-правовими актами в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Відповідно до вимог частин першої, другої статей 8, 9 Закону України «Про прокуратуру» Офіс Генерального прокурора організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури, забезпечує належне функціонування Єдиного реєстру досудових розслідувань та його ведення органами досудового розслідування, визначає єдиний порядок формування звітності про стан кримінальної протиправності і роботу прокурора з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури, а також здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери управління Офісу Генерального прокурора. Офіс Генерального прокурора очолює Генеральний прокурор, який має двох перших заступників та заступників, а також заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Генеральний прокурор: 1) представляє прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями, а також прокуратурами інших держав та міжнародними організаціями; 2) організовує діяльність органів прокуратури України, у тому числі визначає межі повноважень Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур у частині виконання конституційних функцій; 3) призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом; 4) у встановленому порядку на підставі рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора приймає рішення про застосування до прокурора Офісу Генерального прокурора, прокурора обласної прокуратури дисциплінарного стягнення або про неможливість подальшого перебування такої особи на посаді прокурора; 5) призначає на посади та звільняє з посад прокурорів Офісу Генерального прокурора у випадках та порядку, встановлених цим Законом; 6) у десятиденний строк із дня вивільнення посади повідомляє відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, про наявність вакантної або тимчасово вакантної посади в Офісі Генерального прокурора; 6-1) здійснює розподіл обов`язків між першим заступником та заступниками Генерального прокурора; 7) затверджує акти з питань щодо внутрішньої організації діяльності органів прокуратури, у тому числі щодо електронного документообігу; 7-1) затверджує стратегію розвитку прокуратури; 7-2) затверджує положення про систему індивідуального оцінювання якості роботи прокурорів та систему оцінювання якості роботи прокурорів; 7-3) затверджує порядок вимірювання та регулювання навантаження на прокурорів; 8) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації прокурорів Офісу Генерального прокурора; 9) затверджує загальні методичні рекомендації для прокурорів з метою забезпечення однакового застосування норм законодавства України під час здійснення прокурорської діяльності; 9-1) за поданням Генеральної інспекції направляє матеріали до Державного бюро розслідувань; 9-2) визначає порядок розгляду звернень щодо неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, встановлених для відповідної адміністративної посади; 10) виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України. Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про прокуратуру» Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України. Усі накази Генерального прокурора оприлюднюються державною мовою на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора на наступний робочий день після їх підписання з додержанням вимог режиму таємності. Накази Генерального прокурора, що є нормативно-правовими актами, набирають чинності з дня їх оприлюднення, якщо інше не передбачено самим актом, але не раніше дня оприлюднення. Накази Генерального прокурора або їх окремі частини можуть бути оскаржені фізичними та юридичними особами до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Тобто, Генеральний прокурор уповноважений на видачу наказів з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України. Таким чином, спірним питанням у даній справі є наявність повноважень у Генерального прокурора на видачу наказів від 05.03.2020 року №129 «Про ліквідацію Національної академії прокуратури України»; №130 «Про деякі питання утворення Тренінгового центру прокурорів України»; №131 «Про закріплення державного майна за Тренінговим центром прокурорів». Як вірно встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, постановою Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2002 року №1582 «Про утворення Академії прокуратури України» утворено Академію прокуратури України при Генеральній прокуратурі України. Міністерству освіти і науки доручено здійснити заходи, пов`язані з утворенням Академії. Міністерству фінансів доручено забезпечити виділення Генеральній прокуратурі асигнувань для забезпечення функціонування Академії починаючи з 01 вересня 2003 року. Указом Президента України від 25 жовтня 2007 року №1013/2007 «Про надання Академії прокуратури України статусу національної», ураховуючи загальнодержавне і міжнародне визнання результатів діяльності Академії прокуратури України та її вагомий внесок у розвиток національної освіти і юридичної науки, надано Академії прокуратури України статус національної і надалі іменувати її - Національна академія прокуратури України. Рішенням Ради прокурорів України від 01 листопада 2017 року №19 затверджено Статут Національної академії прокуратури України у новій редакції (далі по тексту - Статут). Згідно з пунктом 1.4 Статуту академія є державною установою зі спеціальним статусом, у системі правосуддя, щ здійснює спеціальну підготовку кандидатів на посаду прокурора, підвищення кваліфікації прокурорів, та функціонує при генеральній прокуратурі України. Взаємодія з Генеральної прокуратурою України, прокурорами всіх рівнів, Радою прокурорів України, Кваліфікаційно - дисциплінарною комісією прокурорів здійснюється на основі та в порядку Закону України «Про прокуратуру» та прийнятих на його виконання нормативно - правових актів. Відповідно до пунктів 8.1 - 8.5 Статуту фінансування НАПУ здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України та інших джерел, не заборонених законодавством. Головним розпорядником бюджетних коштів є Генеральна прокуратура України. До матеріально - технічної бази НАПУ належать будівлі, споруди, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інші цінності. Нерухоме майно, що знаходиться на балансі НАПУ, належить державі в особі Генеральної прокуратури України та не може бути предметом застави. Інше майно НАПУ належить їй на правах, визначених законодавством України. Академія має земельні ділянки, які надані їй у постійне користування відповідно до вимог чинного законодавства України. За приписами розділу 9 Статуту припинення діяльності НАПУ відбувається шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації в порядку, встановленому законодавством України. Загальні положення щодо здійснення ліквідації юридичної особи визначені статтями 104, 105, 110, 111 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Згідно з частиною першою статті 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується: 1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; 2) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, за позовом учасника юридичної особи або відповідного органу державної влади; 3) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи в інших випадках, встановлених законом, - за позовом відповідного органу державної влади. При цьому, частиною третьою статті 105 Цивільного кодексу України визначено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. Згідно з пунктом 4 розділу ІІ «Перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України». Наказом Генерального прокурора від 23 грудня 2019 року №351 «Про день початку роботи Офісу Генерального прокурора» днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02 січня 2020 року. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28 грудня 2019 року відбулася державна реєстрація змін до установчих документі юридичної особи «Генеральна прокуратура України», зокрема, змінилось повне найменування, скорочене найменування на Офіс Генерального прокурора. Ідентифікаційний код юридичної особи Офіс Генерального прокурора 00034051, місцезнаходження Офісу Генерального прокурора: 01011, м. Київ, Печерський район, вулиця Різницька, будинок 13/15. Тобто, до Офісу Генерального прокурора перейшли функції та повноваження Генеральної прокуратури України. У відповідності до пункту 25 розділу ІІ «Перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ Тренінговий центр прокурорів створюється на базі Національної академії прокуратури України. Постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року №175 «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» вирішено ліквідувати Національну академію прокуратури України. Погодитися з пропозицією Генерального прокурора, що заходи з ліквідації зазначеної Академії здійснюються Офісом Генерального прокурора. Взяти до відома, що Тренінговий центр прокурорів України створюється на базі НАПУ, що ліквідується. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що оскільки НАПУ утворено постановою Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2002 року №1582, правомірним є прийняття рішення про її ліквідацію цим же органом. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року №175 на Офіс Генерального прокурора покладено здійснення заходів з ліквідації НАПУ. Таким чином, доводи апелянта стосовно того, що у Генерального прокурора були відсутні повноваження щодо ліквідації НАПУ та розпорядження її майном є безпідставними та спростовуються наведеними нормативно - правовими актами. Крім того, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції доводи позивача про те, що НАПУ має статус національної, а тому її може бути позбавлено такого статусу лише на підставі Указу Президента України, з огляду на наступне. Указом Президента України від 16 червня 1995 року № 451/95 «Про Положення про національний заклад (установу) України» затверджено Положення про національний заклад (установу) України. Пунктами 1, 2 Положення про національний заклад (установу) України це Положення визначає умови і порядок надання державному закладу (установі) України гуманітарної сфери статусу національного. Статус національного надається закладу (установі) України, який досяг найвищих показників у своїй діяльності щодо використання інтелектуального потенціалу нації, реалізації ідеї національного відродження і розвитку України, запровадження державної мови і є провідним серед галузевої групи закладів (установ) гуманітарної сфери. Пунктами 6-7 Положення про національний заклад (установу) України заклад (установу) може бути позбавлено статусу національного Указом Президента України в разі, якщо заклад (установа) втрачає показники діяльності, передбачені у пункті 3 цього Положення. Подання щодо позбавлення закладу (установи) статусу національного вноситься Міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади, у підпорядкуванні якого заклад (установа) перебуває, і погоджується із заінтересованим державним органом. Проект Указу з цього питання подає Кабінет Міністрів України з необхідними обґрунтуваннями. З огляду на наведені норми Положення про національний заклад (установу) України судом встановлено, що ним встановлені підстави набуття та позбавлення закладу статусу національного. При цьому, норми вказаного Положення жодним чином не стосуються порядку та підстав ліквідації такого закладу. Разом з тим, оскаржуваними наказами Генерального прокурора від 05.03.2020 року не вирішувалось питання щодо позбавлення НАПУ статусу національної. Також, позивач посилається на те, що під час ліквідації НАПУ застосуванню підлягали норми постанови Кабінету Міністрів України від 04 липня 2018 року №529 «Про утворення, реорганізацію та ліквідацію державних наукових установ», оскільки НАПУ є навчальним закладом, що здійснює наукову діяльність. У свою чергу, відповідач посилається на те, що оскільки з 16 липня 2015 року (дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» щодо удосконалення та особливостей застосування окремих положень» від 02 липня 2015 року № 578-VIII) НАПУ втратила статус державного вищого навчально-наукового закладу, який здійснює науково - дослідну діяльність, застосування процедури її ліквідації, встановленої Порядком №529, є недоцільним. Колегія суддів апеляційної інстанції, досліджуючи предмет спірних правовідносин погоджує висновок суду першої інстанції, що питання визначення статусу НАПУ та її віднесення до наукових установ не є предметом розгляду даної справи, а також виходить за межі компетенції суду, а тому не може бути досліджено в рамках даного спору. Згідно з ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси Тобто, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах. У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. <...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача. При цьому позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішенням суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних позовних вимог можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення протиправно породжує, змінює або припиняє права та обов`язки саме позивача у сфері публічно-правових відносин. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо рішення суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Дослідивши матеріали справи, доводи сторін та мотиви апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність порушеного права ОСОБА_1 оскаржуваними наказами Генерального прокурора від 05.03.2020 року №123 «Про ліквідацію Національної академії прокуратури України», «Про деякі питання утворення Тренінгового центру прокурорів України» №130; «Про закріплення державного майна за Тренінговим центром прокурорів» №131, що є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки спірні накази не порушують особисті права та законні інтереси апелянта. Аналіз наведених правових положень та обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов не підлягає задоволенню, а доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до пункту

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2021 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 25.05.2021 року