Постанова 4824 № 369/5196/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 369/5196/19 Головуючий у 1 інстанції: Пінкевич Н.С. провадження № 22-ц/824/5244/2021 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 19 травня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Музичко С.Г., Болотова Є.В., при секретарі Панчошній К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про позбавлення батьківських прав, - в с т а н о в и в : У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обгрунтовував тим, що його племінник ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином його рідної сестри ОСОБА_4 та на даний час проживає з ним за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначав, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у період від 2003 до 2006 року перебували в цивільному шлюбі. Від 2006 року відповідач покинув ОСОБА_4 , в той час коли вона була вагітна. У 2010 році ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів. 06.07.2010 року у справі №2-791/10 позов ОСОБА_4 до відповідача була задоволено. З моменту окупації АР Крим ОСОБА_4 та її син проживали разом з ним та знаходилися на його матеріальному забезпеченні. Рішення суду про стягнення аліментів відповідач жодного разу не виконував, у зв`язку з чим ОСОБА_4 звернулася до Генічеського районного суду з позовом про стягнення неустойки по сплаті аліментів. Вказував, що 26 серпня 2016 року у справі №653/1372/16-ц закрито провадження у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 . На день подачі позовної заяви до суду ОСОБА_3 проживає з ним (позивачем), повністю перебуває на його утриманні і він та його родина займаються вихованням ОСОБА_5 . Зазначає, що ним було створено всі умови для нормального та повноцінного розвитку дитини, він жодного разу не чинив відповідачу перешкод у побаченнях з сином, займається вихованням ОСОБА_6 . Батько дитини не займається вихованням, не цікавиться його долею, не забезпечує матеріально, взагалі не спілкується з дитиною, більше того, надав нотаріальну заяву, якою не заперечує проти позбавлення батьківських прав. Дитина практично не знає батька. Відповідач ухиляється від виконання обов`язків як батько щодо піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовкою до самостійного життя, спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для нормального самоусвідомлення, надання дитиною доступу до культурних та інших цінностей, створення умов для отримання дитиною освіти, а тому відповідач має бути позбавлений батьківських прав. Просив суд позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь нього (позивача) аліменти на утримання дитини ОСОБА_5 , 2006 року народження, в розмірі 1013 грн. 50 коп., щомісячно з моменту подачі заяви до суду та до досягнення дитиною повноліття. Призначити опікуном над ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його (позивача ОСОБА_2 ). Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Позбавлено ОСОБА_7 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_7 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції. Скаргу обґрунтовував тим, що всі докази, подані ОСОБА_2 , як в сукупності так і кожен окремо, були оцінені судом не об`єктивно та упереджено при ухваленні рішення, а тому вважає їх упередженими та необ`єктивними. Зазначає, що вжив усіх законних заходів та усіляко намагався зберегти свої батьківські права відносно сина ОСОБА_7 , а позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2020 року залишити без змін. Вказує, що апеляційна скарга містить гучні вирази щодо численних порушень процесуального та матеріального права, але такі вирази не мають жодного підґрунтя, опису та конкретики, а також жодних доказів, що підтверджують їх наявність. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ухиляється від виконання обов`язків, не піклується про духовний розвиток дитини, не забезпечує його матеріально тривалий час, і дій, які б свідчили про усвідомлення ним своїх вчинків, відповідач не вчинив. Вказував, що ОСОБА_2 на час розгляду справи не надав подання органу опіки та піклування щодо призначення його опікуном, тому відмовив у задоволенні позову в цій частині. Також, суд зазначав, що позивач у справі не є опікуном неповнолітнього, тому вимога про стягнення аліментів є передчасною. Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст.121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Судом встановлено, що батьками неповнолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Ленінського районного управління юстиції АР Крим). Відповідно до акту депутата Боярської міської ради VII скликання Києво-Святошинського району Київської області від 19 квітні 2019 року встановлено, що ОСОБА_7 , 2006 року народження, проживає з ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_1 . За ст.11 Закону України №2402-III від 26.04.2001 року «Про охорону дитинства», сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Як вбачається з частин 1, 6 ст.12 Закону України №2402-III від 26.04.2001 року «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання , навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Згідно зі ст.164 СК України мати, батько можуть бути судом позбавленні батьківських прав, якщо вона, він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Частина перша статті 164 СК України містить вичерпні підстави позбавлення батьківських прав і розширеному тлумаченню не підлягає. Відповідно до вимог частин 4, 5, 6 ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим і суперечить інтересам дитини. За вимогами ч.1 ст.164 СК України, яка передбачає підстави позбавлення батьківських прав, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Як вбачається з роз`яснень пунктів 15 та 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. За ст.166 СК України позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини). Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Згідно з ч.1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. За ч.ч.1, 5, 6, 7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно зі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу. Як вбачається з характеристики учня 6-Б класу Боярської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1, ОСОБА_7 навчається від 2018 року. На даний момент ОСОБА_6 виховується дядьком та бабусею. Хлопець має довільну слухову, змішану пам`ять, добре запам`ятовує вірші, виявляє логічне, образне мислення, бере активну участь у житті класу. За навчання ОСОБА_7 у школі батька дитини - ОСОБА_1 , 1979 року народження, вчителі школи не бачили і життям дитини він ніколи не цікавився. Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своїми батьками. Відповідно до положень ч.1 ст.12 Конвенції ООН від 20 листопада 1989 року «Про права дитини», яка ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Таким чином, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України). Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Згідно зі ст.171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. При вирішенні спору судом вірно взято до уваги та враховано вік дитини та можливість нею самостійного формулювання своєї власної думки щодо позбавлення батьківських прав його батька, можливі ризики негативних наслідків на моральний стан дитини та те, що ОСОБА_6 в судовому засіданні повідомив суду, що він проживає з позивачем, з батьком майже не спілкується, він до нього не приїжджає, матеріально не допомагає та не заперечує щодо позбавлення батьківських прав. Як вбачається з висновку служби в справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 25 квітня 2020 року, на теперішній час комісія вважає за доцільне позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_1 відносно неповнолітньої дитини - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На засідання комісії було встановлено, що ОСОБА_7 13.10.2018 року, надав нотаріально засвідчену згоду на позбавлення його батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також відповідач знав про розгляд даної цивільної справи, про що свідчать заяви, які знаходяться в матеріалах справи і будь-яких пояснень, відзиву на позовну заяву ним не надано. Мати ОСОБА_7 - ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 . Суд вірно вважав, що подані суду чеки, квитанції не можуть підтверджувати участь батька в житті сина, його матеріальному забезпеченні щоденних потреб, починаючи від 2006 року. Доказів неможливості надавати таку матеріальну допомогу матеріали справи не містять і відповідач не довів, що мав якісь труднощі або непереборну силу у наданні матеріальної допомоги своїй дитині, приймати участь у його вихованні, цікавитись життям дитини, його інтересами, особливо після смерті матері дитини. Натомість ОСОБА_6 повідомив, що протягом тривалого часу не бачився з татом. Так як позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, як зазначено в абзаці 2 п.18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Встановлені судом при розгляді даної справи факти, як кожен окремо, так і в сукупності, судом вірно розцінено як ухилення від виховання дитини і наявність винної поведінки батька, який свідомо нехтує своїм обов`язком, знаючи про існування та потреби дитини. Проте, відповідач ухиляється від виконання обов`язків, не піклується про духовний розвиток дитини, не забезпечує його матеріально тривалий час, і дій, які б свідчили про усвідомлення ним своїх вчинків відповідач не вчинив, а тому суд вірно вважав за доцільне позбавити ОСОБА_1 батьківських прав щодо його неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши всі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, і дійшов вірного висновку про необхідність задоволення поданого позову в частині позбавлення батьківських прав відповідача. Щодо позовної вимоги про опіку та піклування, то вона встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки. За ст.56 ЦК України органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Права та обов`язки органів, на які покладено здійснення опіки та піклування, щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ст.ст.58, 59 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними. Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена. Звертаючись до суду позивач також просив призначити його опікуном над ОСОБА_7 . Проте, ОСОБА_2 на час розгляду справи не надав подання органу опіки та піклування щодо призначення його опікуном. Тому в задоволенні позову в цій частині судом було відмовлено. Згідно з ч.3 ст.166 СК України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду. Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Частина 3 статті 181 Сімейного кодексу України передбачає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до положень ст.79 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви. Позбавлення батьків батьківських прав щодо дитини не позбавляє їх обов`язку утримувати дитину. Проте, як вбачається з матеріалів справи позивач не є опікуном неповнолітнього, а тому суд вважав передчасною вимогу про стягнення аліментів і в цій частині теж вважав, що позовні вимоги не підлягали до задоволення. З огляду на вищевикладене та даючи аналіз зібраним матеріалам справи на підставі повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батька до дитини, колегія суддів також звертає увагу на те, що всупереч вимогам статтей 180, 181, 185 СК України з часу, коли апелянт розстався ще з вагітною матір`ю сина ОСОБА_7 , він постійно ухилявся від сплати аліментів на дитину, від прав на виховання дитини, не захищав інтереси дитини, і навіть, вирішуючи певні питання в інтересах дитини у позивача виникали складнощі у наданні згоди батька, неможливістю його розшукати, при тому, досягнення такої згоди відбувалося лише через теперішню дружину апелянта, яка просила про це останнього; не виконання ним своїх батьківських обов`язків ні з дня народження сина ні після смерті матері сина, що мало характер постійного ухилення ОСОБА_7 , як батька, хоча він зобов`язаний був піклуватися про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: брати участь у забезпеченні необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання. Також він не спілкувався з дитиною не те, що в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, а взагалі не спілкувався; не цікавився дитиною та не надавав дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяв засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляв інтересу до її внутрішнього світу та не створював умов для отримання нею освіти. При тому, у судовому засіданні апеляційного суду на неодноразові запитання суддів у відповідях ОСОБА_7 не проявлялася турбота та переживання за дитину. Колегія суддів особливу увагу звертає на те, що ставлення до дитини у апелянта не змінилося і після смерті матері дитини. Як він вважає і ствердив у судовому засіданні апеляційного суду, йому не треба спілкуватися з дитиною, він не вбачає це необхідним, оскільки в такому віці дитина більше потребує спілкування зі своїми ровесниками. З пояснень, відповідей та поведінки апелянта колегія суддів вбачає відсутність любові апелянта до свого сина і розуміння сина зі свого боку, як батька. При цьому, не вбачається бажання останнього змінити своє ставлення до сина, до його виховання. Окремої уваги заслуговує посилання апелянта в скарзі на те, що ОСОБА_2 шляхом залякування та погроз фізичною розправою насильно примусив його прийти до приватного нотаріуса та надати нотаріальну заяву про відмову від батьківських прав відносно сина ОСОБА_7 . У судовому засіданні апелянт не підтвердив таких фактів щодо погроз та залякувань з боку ОСОБА_2 , який особливо після смерті своєї сестри ОСОБА_4 і на прохання останньої перед її смертю щодо піклування про її сина займається утриманням та вихованням сина апелянта ОСОБА_7 разом зі своїми дітьми, а тому колегія суддів такі посилання в апеляційній скарзі розцінює як намагання ОСОБА_7 якось виправдати своє безвідповідальне ставлення до свого сина і особливо подану ним нотаріально посвідчену заяву (т.1, а.с.51) від 13 жовтня 2018 року, в якій він, розуміючи значення своїх дій, добровільно, без будь-якого примусу, насильства, як фізичного так і морального, не заперечує проти позбавлення його батьківських прав у встановленому законодавством порядку по відношенню до його малолітнього сина - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також він не заперечував проти усиновлення або встановлення опіки піклування над дитиною і надав право дядьку дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вирішувати всі питання щодо усиновлення відносно його малолітнього сина, в тому числі право вибору усиновлювачів з присвоєнням його дитині прізвища та по батькові усиновлювачів, або зміну прізвища і по батькові дитини та внесення змін у зв`язку з цим до актового запису про народження. Також зазначав, що в подальшому не буде мати жодних претензій до усиновлювачів, опікунів та піклувальників і просив також відповідні повноважні органи України розглянути справу за цією заявою та прийняти рішення за його відсутності. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, колегія суддів розцінює як свідоме ухилення від виховання дитини, і саме, з винної поведінки батька, свідомого нехтування ним своїх обов`язків. Підтвердження цьому є також і ухилення від утримання дитини, сплати аліментів, що мало місце з дня народження сина і не проявлення любові та турботи про сина навіть після смерті матері дитини. Разом з тим, ОСОБА_7 за бажанням міг би змінити своє ставлення до виховання сина, на що надіється сторона позивача, яка не створює жодних перешкод ОСОБА_7 у спілкуванні з сином та його вихованні. Зважаючи на винну поведінку апелянта (батька дитини), з врахуванням її характеру, не бажання ОСОБА_7 змінити своє ставлення до сина, не вчинення ним дій, які б підтверджували усвідомлення ним своїх вчинків, і весь час за життя дитини він не забезпечує сина матеріально, при тому, навіть і після смерті матері дитини, і змінити його поведінку неможливо, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції мав всі підстави для застосування крайнього заходу (як винятковий випадок за вини батька), виключної міри з правовими наслідками, передбаченими ст.166 СК України, щодо позбавлення ОСОБА_7 батьківським прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2020 рокузалишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 24 травня 2021 року. Головуючий: Судді: