Постанова 4824 № 362/7144/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 362/7144/24 Головуючий у суді І інстанції: Марчук О.Л. провадження №22-ц/824/12405/2025 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 жовтня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Головуючого судді: Сушко Л.П., суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г., секретар судового засідання: Янчук І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Бігун Вікторії Петрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Гребінківської селищної ради про збільшення розміру аліментів та позбавлення батьківських прав, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2024 року позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просила позбавити відповідача батьківських прав відносно його малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та змінити розмір стягуваних з відповідача аліментів на 5 000 гривень 00 копійок, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішення суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття. Свої вимоги позивачка обґрунтувала тим, що відповідач має дочку, однак не цікавиться дитиною, не приймає участі у її утриманні та вихованні і не спілкується з дитиною, а розмір стягуваних за рішенням суду аліментів в сумі 2 000 гривень 00 копійок є вкрай низьким для утримання дитини. Мотивуючи позовні вимоги про позбавлення батьківських прав, вказувала, що донька проживає разом з мамою, лише вона займається доглядом за нею та її вихованням. Відповідач життям та здоров`ям доньки не цікавився, з 2017 року припинив будь-яке спілкування з донькою, не відвідує її, не піклується про неї, не цікавився ані її розвитком, ані потребами. Всі питання щодо виховання та навчання дитини вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку відповідача, який своїх батьківських обов`язків не виконує. Донька взагалі не знає відповідача, як батька, це незнайома їй людина, оскільки він останній раз її бачив в 2017 році, коли їй було два роки. Відповідач не виконує свої батьківські обов`язки стосовно виховання дочки, не проявляє батьківської турботи, не цікавиться станом її здоров`я, її навчанням, не турбується про фізичний та духовний розвиток дитини, не надає достатньої матеріальної допомоги на її утримання. Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 квітня 2025 року позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Змінено розмір стягуваних за рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2017 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання їх дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліментів з 2 000 (двох тисяч) гривень 00 копійок на 4 500 (чотири тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок щомісячно, але не менше ніж п`ятдесят відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та, не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку. Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування судових витрат грошові кошти в сумі 7 211 (сім тисяч двісті одинадцять) гривень 20 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Держави Україна судовий збір в сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок. Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, адвокат Бігун В.П., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про збільшення розміру аліментів та позбавлення батьківських прав відмовити. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що при розгляді даної справи не вбачалось прагнення позивачки сформувати в свідомості дочки добре уявлення про батька і її бажання налагодити контакт між ними. Суд при прийняті рішення також не врахував вік дитини; і той факт, що дитина постійно знаходиться з матір`ю, що означає, що усвідомлення дитиною конкретної життєвої ситуації напряму залежить від того, як це презентовано дитині матір`ю - найближчою до неї особою. Безумовно, на даний час дійсно в уяві дитини відповідач як батько відсутній як значуща особа в її найближчому оточенні, що наразі відбувається заміщення особи батька іншої особою (новим батьком ОСОБА_4 ), а взявши до уваги відповідь ОСОБА_3 про те, що «не знає чи любить вона ОСОБА_1 » не є підставою для позбавлення батьківських прав, а тільки є підставою для щоб якнайшвидше відновилось її спілкування з батьком, що є на користь дійсним інтересам дитини, оскільки безумовно в інтересах дитини є підтримання зв`язку з обома батьками. Відповідач під час судового засідання в суді першої інстанції зазначав, що його дочка дуже любить малювати, що в подальшому підтвердила і сама дочка, зазначав також, що дочка доволі довго хворіла на атонічний дерматит у зв`язку з чим він здійснював покупки спеціалізованих засобів на направляв поштою позивачці. Заперечуючи проти вимог ОСОБА_2 щодо збільшення розміру аліментів, апелянт вказував, що суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення зазначив про те, що відповідач має дружину і двох інших дітей та на праві власності автомобіль. При цьому, районний суд зазначив, що відповідачем не підтверджено походження грошових коштів за які ним було придбано зазначений автомобіль. Водночас судом першої інстанції не було взято до уваги пояснення відповідача, який зазначив, що даний транспортний засіб куплено та подаровано батьками його дружини ОСОБА_6 як весільний подарунок, а отже зазначений автомобіль був придбаний не за кошти апелянта. Зазначає, що не обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що відповідач не сплачує жодних податків. Суд першої інстанції залишив поза увагою наявність у відповідача на утриманні ще двох дітей та дружини, яка перебуває у декретній відпусті. 03 липня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від позивача ОСОБА_2 , просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Також просила розгляд справи проводити за відсутності позивача на підставі наявних у суду матеріалів. В судовому засіданні позивач та представник позивача проти апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити. Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач проживає окремо від своєї дочки, з нею не спілкується (лише після подачі даного позову до суду розпочав формальне спілкування засобами мобільного зв`язку), дитина знаходиться на повному утриманні матері, відповідач не займається вихованням дитини і піклуванням про неї, не цікавиться життям дитини, не надає добровільно будь-якої, у тому числі матеріальної допомоги на утримання дитини (аліменти стягуються примусово), суд прийшов до переконливого висновку, що такою тривалою, послідовною і наполегливою бездіяльністю відповідач ухиляється від виконання обов`язків по вихованню своєї неповнолітньої дочки, а тому має бути позбавлений батьківських прав відносно неї. Вирішуючи позовні вимоги в частині зміни розміру аліментів, суд врахував наступне обставини щодо стану здоров`я та матеріального становища дитини; стану здоров`я та матеріального становища платника аліментів; наявності у платника аліментів непрацездатних батьків; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів нерухомого майна чи майнових прав, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; інші обставини, що мають істотне значення. Враховуючи встановлені під час розгляду обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність збільшення суми аліментів які стягуються з відповідача на користь позивачки на утримання їх дитини з 2 000 гривень 00 копійок до 4 500 гривень 00 копійок на дитину щомісячно, оскільки у приватній власності відповідача знаходиться автомобіль та судом не було встановлено об`єктивних обставин, які б слугували підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в обсязі визначеним районним судом. Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Судом встановлено, що сторони є батьками дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується відповідним Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 27 листопада 2015 року (а.с. 14). Дитина проживає разом із матір`ю. Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України, вказану обставину визнали учасники справи та її не оспорили. За змістом довідки № 101 від 25.07.2024 року Закладу дошкільної освіти (ясла-садок) «Дзвіночок» Гребінківської селищної ради Білоцерківського району Київської області, за час відвідування ОСОБА_3 вказаного закладу в період часу з вересня 2018 року по серпень 2022 року, батько дитини ОСОБА_1 не підтримував контакту з дошкільним закладом, не цікавився віковими досягненнями дитини, не спілкувався з вихователем та не відвідував батьківські збори (а.с. 37). Відповідно до характеристики в.о. директора Опорного закладу освіти «Гребінківський ліцей» Гребінківської селищної ради Білоцерківського району Київської області, батько дитини ОСОБА_1 не проживає із сім`єю, не підтримує контакту зі школою, не цікавився успішністю дитини, не спілкується із вчителями та не відвідує батьківські збори (а.с. 38). Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Відповідно до статті 165 Сімейного кодексу України, з позовом про позбавлення батьківських прав можуть звернутися: один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина; заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває; орган опіки та піклування; прокурор; сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Статтею 164 Сімейного кодексу України визначено підстави позбавлення батьківських прав, зокрема якщо мати, батько: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Згідно ст. 166 Сімейного кодексу України, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька, так і для дитини. У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками». У постанові Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19 вказано, що при вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. У суді першої інстанції малолітня донька сторін ОСОБА_3 зазначила, що ОСОБА_1 телефонує їй та спілкується по телефону. Крім того, з доводів зазначених апелянтом вбачається про наявність у батька дитини бажання брати участь у вихованні, спілкуванні та у догляді за дитиною. Відповідач сплачує аліменти на утримання малолітньої доньки сторін, заборгованість по сплаті аліментів відсутня. З урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з донькою та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позову у цій частині. З огляду на вищевикладене рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог про позбавлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - підлягає скасуванню. Щодо доводів апелянта про зменшення розміру аліментів, суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягненню нею повноліття. Згідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Положеннями ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Підставою звернення до суду позивачка зазначає, що з моменту прийняття рішення судом першої інстанції про стягнення аліментів пройшло майже сім років, за цей час змінилися обставини: збільшився прожитковий мінімум, встановлений для дитину відповідного віку та мінімальний розмір заробітної плати, покращилося матеріальне становище відповідача. Безробіття не є підставою для несплати аліментів. Відсутність офіційної роботи чи статус безробітного не скасовує обов`язку забезпечувати належне утримання своєї неповнолітньої дитини. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 по справі № 355/511/17. З огляду на вищевикладене, відсутність у ОСОБА_1 роботи - не звільняє його від обов`язку сплати аліментів. Суд апеляційної інстанції враховує, що відповідачем не надано доказів, які б підтверджували неможливість його працевлаштування, тому він зобов`язаний виконувати свій обов`язок щодо забезпечення дитини. Верховний Суд у постанові від 22 липня 2024 року, справа № 688/4308/23 (провадження № 61-5168св24) дійшов висновку, що зменшення розміру аліментів у зв`язку з тим, що позивач має на утриманні дітей, які народилась в іншому шлюбі, а також дружину, без доведення погіршення майнового становища, самі по собі не є підставою для зменшення розміру аліментів. У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19 зазначається, що зміна сімейного стану позивача, а саме народження іншої дитини, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів. Адже позивач повинен належними та допустимими доказами підтвердити погіршення його майнового стану, у тому числі, у зв`язку з народженням дитини від іншого шлюбу. Крім того, батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20. Указана судова практика є сталою. Тому посилання апелянта на те, що на його утриманні перебуває ще двоє малолітніх дітей та дружина, як на підставу скасування рішення суду є необґрунтованим. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про необхідність збільшення суми аліментів які стягуються з відповідача на користь позивачки на утримання їх дитини з 2 000 гривень 00 копійок до 4 500 гривень 00 копійок на дитину щомісячно. Згідно ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст.141, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Бігун Вікторії Петрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 квітня 2025 року в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено «03» жовтня 2025 року. Головуючий суддя Л.П. Сушко Судді Є.В. Болотов С.Г. Музичко