Постанова 4854 № 400/2004/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 травня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/2004/21 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О., суддів Косцової І.П. та Осіпова Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 березня 2021 року (суддя Малих О.В., м. Миколаїв, повний текст рішення складений 30.03.2021) про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області Білик Наталії Степанівни, 3-тя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Олком-Лізинг", про визнання протиправними та скасування рішення,- В С Т А Н О В И В: 30 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до державного реєстратора Баштанської РДА Миколаївської області Білик Н.С., в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 57220089, а саме запис про реєстрацію права власності ТОВ "Олком-Лізинг" частин нежитлових приміщень. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 березня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України. Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В доводах апеляційної скарги позивач, спираючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 23 травня 2018 року у справі №823/2042/16, зазначив, що суд першої інстанції помилково визнав предмет спору у даній справі та залишив по за увагою, що державний реєстратор здійснила оспорювані реєстраційні дії при наявності поданої позивачем 19 березня 2021 року заяви про заборону вчинення реєстраційних дій власника нерухомого майна, яка діє протягом 15-ти днів. Отже, на переконання апелянта, предметом спору в цій справі є правомірність вчинення реєстраційних дій з державної реєстрації речового права за наявності в Державному реєстрі прав запису про державну реєстрацію обтяження у вигляді заборони вчинення реєстраційних дій власника нерухомого майна. При цьому, апелянт наполягає на відсутності спору про право та вважає, що дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії державного реєстратора, який, вийшов за межі своїх владних повноважень, прийнявши рішення про реєстрацію права власності за ТОВ "Олком-Лізинг" на частину нежитлових приміщень. Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження відповідно до частини другої статті 312 КАС України, якою передбачено, що апеляційні скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Частинами першої, другої статті 55 Конституції України задекларовано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) в рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні ЄСПЛ від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" викладено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". У розумінні частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. За визначенням пунктів 1, 2 та 7 частини першої статті 4 КАС України: адміністративна справа-переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суд виходить із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Відповідно до приписів частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Разом з цим обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Таким чином, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо порушує права, свободи чи законні інтереси позивача. Отже, публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір. Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржуваних ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорювані рішення. Натомість, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17). Так, з матеріалів справи вбачається, що предметом спору є рішення суб`єкта владних повноважень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 57220089 від 22.03.2021, відповідний запис: 41108072 про реєстрацію права власності за ТОВ "Олком-Лізинг" на 830/1000 частин нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 646,5 кв.м. Тобто спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, через те, що державний реєстратор, приймаючи оскаржувані рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Оскаржувані рішення про державну реєстрацію стосувались реєстрації прав третьої особи, а не позивача. Позивач не був заявником цих реєстраційних дій, рішеннях по яких оскаржив до адміністративного суду. Скасування ж державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов`язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №813/3599/16, від 11 вересня 2019 року у справі №815/4789/16 та від 05 листопада 2020 року у справі № 826/8906/16. З приводу посилання апелянта на практику, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року по справі № 815/4618/16, то колегія суддів зазначає, що у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що розгляд позовних вимог особи (яка не була заявником щодо реєстраційних дій) до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у відповідному державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки державним реєстратором вчинені істотні порушення процедури реєстрації. А тому спірні відносини мають публічно-правовий характер. Однак, з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 по справі № 826/5586/18 відступила від висновків, викладених у вищезгаданої постанові щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. У цій справі Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок про те, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. За таких підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та третьої особи щодо права власності на нерухоме майно. При цьому, доводи апелянта про подання до державного реєстратора заяви про заборону вчинення реєстраційних дій власника нерухомого майна, не змінюють суть спірних правовідносин. Враховуючи наведене, колегія суддів не встановила порушень судом першої інстанції норм процесуального права при ухваленні судового рішення. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відтак, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 292, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 березня 2021 року про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційного суду, або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення. Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко Суддя І.П.Косцова Суддя Ю.В.Осіпов