Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/4578/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 вересня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/4578/21 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Коваля М.П., суддів Кравця О.О., Зуєвої Л.Є., за участю: секретар судового засідання Уштаніт Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У червні 2021 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , в якій позивач просила суд про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання скасувати реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з адреси: АДРЕСА_1 . Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що суд першої інстанції не визначив належним чином характер спору, суб`єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстан ції. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що реєстрація місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було проведено відповідно до вже скасованого судового рішення та неактуальних даних, що не відповідали дійсним обставинам справи, проте їх відповідність не була встановлена державним реєстратором під час проведення відповідних реєстраційних дій. Апелянт зазначає, що листами від 19 травня 2021 року № 19.01-17/З-449 та № 19.01-17/З-500 їй надано відмову у скасуванні реєстрації місця проживання вказаних осіб, оскільки на момент реєстрації місця проживання вищевказаними особами власником житла була інша особа з огляду на що, вважаючи неправомірною бездіяльність відповідача та відмову у скасуванні реєстрації місця проживання, апелянт звернулась до суду з позовом. Апелянт звертає увагу, що позовні вимоги ґрунтуються на протиправності дій державного реєстратора як суб`єкта, наділеного законом владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію місця проживання фізичних осіб, у зв`язку з невиконанням ним обов`язку щодо перевірки поданих для цього документів. На думку апелянта, у цій справі спору про право немає, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних відносин діє як суб`єкт владних повноважень. В обґрунтування своєї правової позиції апелянт посилається на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 826/4460/17, від 13.06.2018 року у справі №820/2675/17. Відповідач надав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2021 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами в приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду без виклику сторін та проведення судового засідання. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року, враховуючи заяву ОСОБА_1 про розгляд апеляційної скарги за обов`язкової присутності апелянта, суд призначив справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 18 серпня 2021 року. У судове засідання 18 серпня 2021 року апелянт, належним чином повідомлена про дату та час апеляційного розгляду не з`явилась, подала клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2021 року, враховуючи неможливість проведення відеоконференції з Миколаївським окружним адміністративним судом та з метою забезпечення прав апелянта, судом відкладено розгляд апеляційної скарги на 01 вересня 2021 року. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року було задоволено клопотання апелянта про проведення судового засідання в режимі відеоконференції та доручено її проведення Центральному районному суду м. Миколаєва. У судове засідання 01 вересня 2021 року, апелянт, належним чином повідомлена про дату та час апеляційного розгляду не з`явилась. Крім того, згідно довідки Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 вересня 2021 року, ОСОБА_1 до вказаного суду для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції не з`явилась. Водночас, апелянт подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що знаходиться з дитиною на реабілітації в іншому місті. Згідно вимог ст. 313 КАС України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Колегією суддів у судовому засіданні причини неявки апелянта визнані неповажними та в судовому засіданні відмовлено у задоволенні клопотання апелянта з огляду на ненадання до суду жодних доказів повідомлених обставин. При цьому судом враховано, що з метою забезпечення можливості особистої участі апелянта, розгляд справи вже відкладався. Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини пов`язані з правом користування та розпорядження майном, а отже спір має приватноправовий характер та має вирішуватися за правилами цивільного судочинства. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч. 1 ст. 5 КАС України). Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Як вбачається з матеріалів справи, виникнення спірних правовідносин фактично обумовлено незгодою позивача з відмовою Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради у скасуванні реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з адреси: АДРЕСА_1 . Колегія суддів звертає увагу апелянта на висновки, викладені зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року (справа № 504/1438/14-а), відповідно до яких якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких дій є способом захисту цивільних прав та інтересів. Та обставина, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин. Так, спірні правовідносини пов`язані з правом користування та розпорядження майном, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1 . Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявами про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, спір має приватноправовий характер та з огляду на суб`єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами цивільного судочинства. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм процесуального права в подібних відносинах міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 826/5653/18 від 16 травня 2018 року у справі №337/2535/17 та від 12 грудня 2018 року у справі № 826/8687/16. Колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 826/4460/17, від 13.06.2018 року у справі №820/2675/17., оскільки спірні правовідносин у межах вказаних справ стосувались правомірності здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а не реєстрації місця проживання осіб. До того ж, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 02.10.2019 року у справі № 807/137/18 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відступила від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 826/4460/17, від 13.06.2018 року у справі №820/2675/17 та зазначила, що в зазначеній категорії справи мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору. За таких обставин, оскільки як за змістом спору, так і за суб`єктним складом даний спір відноситься до приватноправових, дану справу віднесено до юрисдикції цивільного судочинства, що виключає можливість її розгляду за правилами адміністративного судочинства Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року залишити без задоволення. Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий суддя: М.П. Коваль Суддя: О.О. Кравець Суддя: Л.Є. Зуєва