Постанова 4854 № 400/11672/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/11672/25 Суддя першої інстанції - Малих О.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Дегтярьової С.В., суддів Крусяна А.В., Яковлєва О.В., розглянув в порядку письмового провадження у місті Одеса апеляційну скаргу Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Миколаївської області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі №400/11672/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Миколаївської області визнання протиправним та скасування рішення від 20 серпня 2025 року №80459806, зобов`язання вчинити певні, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Миколаївської області, в якому просили: - визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Миколаївської області №80459806 від 20 серпня 2025 року; - зобов`язати Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Миколаївської області здійснити реєстрацію права спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на належну їм квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 49,5 кв.м. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року позовні вимоги задоволені. До П`ятого апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Миколаївської області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі №400/11672/25. Апелянт зазначив, що не приймав жодного рішення відносно позивачів, висновок суду першої інстанції свідчить про те, що суд формально перевірив та встановив підстави для прийняття рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій та хибно вказує, що рішення прийняв саме відповідач по справі, тобто апелянт. Відповідно до рішення державного реєстратора про відмову у проведенні реєстраційних дій від 20 серпня 2025 року №80459806 підставою для відмови стало те, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. Дана підстава для відмови у проведені реєстраційних дій повністю узгоджена з п.4 ч. 1 ст. 24 Закону 1952-IV. Як наслідок, державний реєстратор речових прав на нерухоме майно діяв у порядку та у спосіб, передбачені законодавством України, а рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій від 20 серпня 2025 року №80459806 повністю відповідає нормам чинного законодавства, що не заперечується і в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції. Апелянт просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені адміністративного позову у повному обсязі. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2026 року відкрите апеляційне провадження. 07 квітня 2026 року матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. 14 травня 2026 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження. Колегія суддів перевірила матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, та дійшла висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Суд першої інстанції встановив, що у позивачів виникла необхідність державної реєстрації прав на нерухоме майно, на належну їм квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 49,5 кв.м. на тимчасово окупованій території України. Державним реєстратором 20 серпня 2025 року розглянуто заяву про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . 04 липня 2025 року заяву позивачів про державну реєстрацію прав рішенням №79752528 залишено без руху, у зв`язку з тим, що на виконання припису ч.3 ст.10 Закону 1952-IV до Бюро технічної інвентаризації м. Торез направлено запит від 04 липня 2025 року №523 щодо підтвердження реєстрації прав на паперових носіях . Оператором національного поштового зв`язку АТ «Укрпошта» 20 серпня 2025 року лист повернуто, у зв`язку з тим, що його неможливо доставити адресату (тимчасово знаходиться під окупацією збройних сил Російської Федерації). 20 серпня 2025 року заявником надано документ від підприємства бюро технічної інвентаризації, щодо відомостей про зареєстроване право власності на паперовому носії інформації до 1 січня 2013 року, а саме, лист Донецької обласної державної адміністрації №7/1878/0/41-25/04.1 від 16 липня 2025 року. Однак, у зазначеному документі відсутня інформація щодо реєстрації прав на заявлений об`єкт нерухомого майна. Крім того, у ньому зазначено, що БТІ м. Торез та його засновник перереєстрацію на підконтрольній українській владі території не здійснювало. За таких підстав відмовлено у проведенні реєстраційних дій. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV (далі - Закон №1952-IV). Згідно п.1 ч.1 ст.2 Закону №1952 - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України №1952, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч.4 ст.3 Закону №1952). Згідно абз.4 ч.5 ст.3 Закону №1952 державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав. Відповідно до пункту 2 ч.1 ст.6 Закону №1952 суб`єктами державної реєстрації прав є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення), які набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення. Згідно ч.3 ст.10 Закону №1952 державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії. Відповідно до пункту 1 ст.20 Закону №1952 заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування). Згідно ст.23 Закону №1952 розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках: 1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством; 2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року. Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника. Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви. Відповідно до статті 24 Закону №1952 передбачено умови для відмови в державній реєстрації прав, а саме після завершення строку, встановленого ч.3 статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав (п.8 ч.1 ст.24 Закону). Враховуючи встановлені обставини у справі, слід приймати до уваги, що умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (далі - Порядок №1127). Відповідно до п. 12 Порядку №1127 розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав. Згідно пункту 14 Порядку №1127 у разі коли під час розгляду заяви встановлено наявність підстав, передбачених законом для зупинення розгляду заяви, державний реєстратор невідкладно приймає рішення щодо зупинення розгляду заяви. Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення щодо зупинення розгляду заяви виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, а також у разі коли державним реєстратором протягом 30 робочих днів з моменту прийняття відповідного рішення на запит отримано документи та/або інформацію, необхідні для державної реєстрації прав, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора щодо відновлення розгляду заяви. У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог або неотримання на запит документів та/або інформації, необхідних для державної реєстрації прав, у строк, встановлений в абзаці другому цього пункту, державний реєстратор приймає рішення щодо відмови в державній реєстрації прав. Згідно п.23 Порядку №1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття з відповідним обґрунтуванням їх застосування. Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що законодавцем чітко встановлено процедуру розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, яка включає в себе перевірку документів на предмет відповідності таких вимогам законодавства, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявності підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав. Приймаючи рішення про відмову у вчиненні реєстраційних дій державним реєстратором повинно братися до уваги норми Постанови КМУ від 06.03.2022 року №209 «Про деякі питання державної реєстрації та функціонування єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану», норм Цивільного законодавства та норм Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває. Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Частиною 1 ст.321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування ст.392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Нормами ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України. За державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, у тому числі територіальною громадою міста Севастополя, державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території. За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України. Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України. Система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01 січня 2013 року, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях. До 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ. Запитувана державним реєстратором інформація у БТІ м. Торез не може бути надана у зв`язку із окупацією, разом з тим, позивачем подано необхідні документи для проведення реєстрації права власності у реєстрі речових прав: доказами які підтверджують право власності на спірну квартиру є копія розпорядження органу приватизації від 15 вересня 2000 року про дозвіл ОСОБА_2 на приватизацію квартири АДРЕСА_3 та передачу такої у спільну власність; копія свідоцтва про право власності на житло від 15 вересня 2000 року, яке підтверджує право що квартира АДРЕСА_3 дійсно належить на праві спільної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , також будинковою книгою для прописки громадян, які проживають в будинку АДРЕСА_4 . У зв`язку із зазначеним, прийняте рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно про відмову в проведенні реєстраційних дій від 20 серпня 2025 року є таким, що порушує майнове право позивачів та підлягає скасуванню, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню. Стосовно зобов`язання відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 49,5 кв. м., суд зазначає наступне. Згідно ст. 11 Закону №1952 державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом. Аналіз вказаних положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави стверджувати, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію і поданих документів державний реєстратор має виключну компетенцію у питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно. Державна реєстрація прав на нерухоме майно відноситься до компетенції державного реєстратора, який приймає відповідне рішення за умови відповідності заявлених прав, поданої заяви та долучених до неї документів вимогам, встановленим законом. Законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру проведення реєстраційних дій щодо речових прав на нерухоме майно, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у проведенні таких реєстраційних дій. Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження. Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що єдиною підставою для відмови позивачу в проведенні реєстраційних дій слугувало неотримання інформації на запит у зв`язку з окупацією м. Торез, оцінку якій судом надано в межах даного провадження, а тому суд дійшов висновку що, з метою ефективного захисту прав позивачів, слід зобов`язати відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме, на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 49,5 кв. м. Колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, відтак вони підлягають задоволенню. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. За правилами ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 2, 5, 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Миколаївської області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню. Суддя доповідач С.В. Дегтярьова Судді А.В. Крусян О.В. Яковлєв