Постанова 4854 № 420/7433/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 лютого 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/7433/19 Головуючий в 1 інстанції: Радчук А.А. Дата і місце ухвалення: 12.12.2019р., м.Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого - судді : Бойка А.В., суддів: Федусика А.Г., Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області Сурай Дар`ї Юріївни, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування запису про реєстрацію прав та їх обтяжень, ВСТАНОВИВ: 09.12.2019 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державного реєстратора Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області Сурай Дар`ї Юріївни, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування запису №32325685 від 03 липня 2019 року про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 . Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2019 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, 27.12.2019 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на порушення судом норм процесуального права. В своїй скарзі апелянт зазначає, що при постановленні ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі суд першої інстанції не вирішив питання про повернення судового збору. Також, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції, встановивши, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду, мав можливість передати адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, як це передбачено положеннями п.2 ч.1 ст.29 КАС України, однак цього не зробив. Посилається апелянт і на те, що предметом спору є оскарження ОСОБА_1 неправомірних дій державного реєстратора, тоді як скасування запису про право власності є похідною вимогою. У зв`язку з цим, в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.1 ч.1 ст.311 КАС України. Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. При зверненні до суду з позовом до державного реєстратора Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області Сурай Дар`ї Юріївни, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування запису №32325685 від 03 липня 2019 року про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що державним реєстратором незаконно здійснено 03 липня 2019 року реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру за вказаною адресою, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно перебувало дві заборони на відчуження квартири за вказаною адресою, а саме: - 07.11.2017 року державним реєстратором Юридичного департаменту Одеської міської ради внесено запис про обтяження №23677669 на підставі ухвали Приморського районного суду м.Одеси від 31.10.2017 року по справі №522/19739/17 про арешт квартири; - 27.01.2014 року приватний нотаріус Таранська А.М. внесла запис про обтяження №4419131 (заборону на відчуження нерухомого майна) на підставі договору іпотеки №493 від 27.01.2014р., обтяжувач - ПАТ «Фінбанк». Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини виникли щодо реєстраційних дій, здійснених на основі юридичних фактів, стосовно яких існує спір про право цивільне, в межах якого можуть бути розв`язані питання, пов`язанні з реєстрацією права власності на нерухоме майно. У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд в порядку адміністративного судочинства. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом». Завданням адміністративного судочинства, згідно ч.1 ст.2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Публічно-правовий спір, згідно п.2 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. До компетенції адміністративних судів, у відповідності до п.1 ч.1 ст.19 КАС України, належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. В позовній заяві ОСОБА_1 зазначила, що квартира АДРЕСА_1 була передана нею в іпотеку за договором іпотеки, укладеним 27.01.2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Фінбанк», для забезпечення взятих на себе ОСОБА_4 зобов`язань по кредитному договору №73-100/01/14 від 24.01.2014 року. В подальшому право вимоги за договором іпотеки ПАТ «Фінбанк» відступило ПАТ «Платинум Банк», яке, в свою чергу відступило право вимоги ОСОБА_5 , а він - ОСОБА_2 . Відповідні договори про відступлення права вимоги визнано недійсними рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 21.10.2019 року по справі №522/1303/19. В провадженні Приморського районного суду м.Одеси перебуває справа №522/19739/17 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Фінбанк» про визнання недійсним договору іпотеки. В рамках розгляду вказаної справи 31.10.2017 року судом накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 . Заходи забезпечення позову судом не скасовувалися. Виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з державною реєстрацією за ОСОБА_2 права власності відносно об`єкту нерухомого майна, який нею передано в іпотеку, за наявності обтяжень. Тобто, предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення державного реєстратора як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки законність набуття особою права власності на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин. Оскільки у цій справі існує невирішений спір про право, то подальше оспорювання набуття особою цього права не може здійснюватися за правилами адміністративного судочинства у зв`язку з тим, що адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності на об`єкт нерухомого майна. Механізм визнання права власності на той чи інший об`єкт за певним суб`єктом визначений Цивільним кодексом України. Критеріями відмежування справ цивільної (господарської) юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17.04.2018 року у справі №815/6956/15 (провадження №11-192апп18) вказує на те, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. У відповідності до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (ч.2 ст.19 ЦПК України). Тобто, приписи ст.19 ЦПК України встановлюють правило про захист прав, зокрема, що виникають із житлових відносин, у порядку цивільного судочинства. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Аналіз зазначених фактичних обставин справи дає підстави вважати, що оскаржуваним реєстраційним діям передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне, зокрема, про право власності на спірну квартиру. Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах містять постанови Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у справах №815/6956/15 та №815/6956/15. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. На підставі викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України. Щодо посилань апелянта на те, що суд першої інстанції, встановивши, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду, повинен був передати адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, як це передбачено положеннями п.2 ч.1 ст.29 КАС України, то колегія суддів не приймає їх до уваги, оскільки положення вказаної норми не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, так як судом встановлено, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства (предметна підсудність). Також, необґрунтованими є посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не вирішено питання про повернення судового збору, оскільки положеннями п.3 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила. З вказаного слідує, що питання щодо повернення судового збору може бути вирішено судом лише за наявності відповідного клопотання особи, яка його сплатила. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлено та підписано 05.02.2020 року. Головуючий суддя Бойко А.В. Судді Федусик А.Г. Шевчук О.А.