Постанова 4854 № 400/2952/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ______________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 серпня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/2952/19 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В. рішення суду першої інстанції прийнято у м. Миколаїв, 19 березня 2020 року П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Танасогло Т.М., суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Постолакі Надії Костянтинівни про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Постолакі Надії Костянтинівни про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з надання адміністративних послуг миколаївської міської ради Постолакі Надії Костянтинівни № 48377922 від 23.08.2019 року, зобов`язання Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову зазначила, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам закону як з точки зору підстав для відмови, так і з точки зору обґрунтованості. Так, рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття. Із документів не вбачалося жодних суперечностей між заявленими правами та вже зареєстрованими. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено: Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Постолакі Надії Костянтинівни № 48377922 від 23.08.2019 року; Зобов`язано Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 41210422) зареєструвати за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 ; Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 41210422) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 80 коп.); Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 41210422) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 коп.). Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій зазначив про неправильне застосування судом першої інстанції під час ухвалення вищевказаного рішення норм матеріального та процесуального права, постанова суду не ґрунтується на належних та допустимих доказах. У своїх доводах апелянт зазначає, що інформація про площу приміщень та технічні характеристики таких приміщень, які визначені в рішенні Центрального районного суду м. Миколаєва від 25.04.2017 року у справі № 490/10870/16-ц, технічному паспорті, поданого суду І-ї інстанції та державному реєстратору прав на нерухоме майно ОСОБА_2 позивачем та в ДРП не співпадає, у зв`язку із чим державним реєстратором було встановлено, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. 04.06.2020 року від ОСОБА_1 надійшли заперечення проти апеляційної скарги у яких зазначено про те, що доводи апелянта фактично будуються на неправильному розумінні законодавства, зареєстровані права, про які зазначає апелянт, жодним чином не суперечать тим правам, які були визнані за позивачкою згідно з рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 25.04.2017р. Судова колегія вважає, що апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення (ухвали) в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами, заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 25.04.2017 року у справі № 490/10870/16-ц за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна подружжя було визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с.8). Зазначене рішення набрало законної сили 05.05.2017 року. 19.08.2019 року позивач звернулась до Департаменту із заявою про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Постолакі Надії Костянтинівни від 23.08.2019 року № 48377922 позивачу було відмовлено у реєстрації заявленого права власності (а.с.9). Як вбачається з рішення, відмову у реєстрації було обґрунтовано тим, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно. Не погоджуючись з рішенням державного реєстратора, позивач звернулась до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що із документів, наданих позивачем до заяви про державну реєстрацію майна, що наявні у матеріалах справи, не вбачається жодних суперечностей між заявленими правами та вже зареєстрованими. На момент звернення позивача із заявою, право власності було зареєстроване за ОСОБА_3 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна та рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 25.04.2017 року у справі № 490/10870/16-ц. За таких обставин, державний реєстратор повинен був зареєструвати за позивачем право власності на 1/2 квартири. Судова колегія такі висновки суду першої інстанції вважає правильними з огляду на наступне. Нормою ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-ІV (надалі Закон України № 1952). Статтею 4 Закону України № 1952 визначено речові права та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації, відповідно до якої, державній реєстрації прав підлягають: 1) право власності; 2) речові права, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);право забудови земельної ділянки (суперфіцій);право господарського відання;право оперативного управління;право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки;право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки;іпотека;право довірчої власності;інші речові права відповідно до закону; 3) право власності на об`єкт незавершеного будівництва; 4) заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження. Підставами для прийняття такого рішення вказано ст. 24 Закону України № 1952 та зазначено, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. Відповідно до приписів п.п. 4, 5 ч.1 ст. 24 Закону України № 1952, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. Частиною 2 статті 24 Закону України № 1952 визначено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття. Системний аналіз наведених норм дає підстави вважати, що законодавець визначив перелік підстав, за яких державний реєстратор, встановивши їх наявність, може прийняти рішення про відмову в державній реєстрації прав. При цьому вказані норми визначають вичерпний перелік підстав для відмови у реєстрації. Утім, колегія суддів зазначає, що така відмова має бути прийнята у відповідності до ст. 2 КАС України яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому з посиланням на норми закону та ніяким чином не містити декларативних висновків. Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є власником Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 на підставі заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 квітня 2017 року у справі № 490/10870/16-ц, яке набрало законної сили 10.05.2017 року, згідно печатки суду (а.с. 8зв.). Відповідно, для реєстрації визнаного за нею рішенням суду права власності на частину нерухомого майна, ОСОБА_1 звернулась з відповідною заявою до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради. Приписами статті 27 вказаного Закону визначено підстави для державної реєстрації прав. Зокрема, відповідно до п.9 ч.1 ст. 27 Закону України № 1952, державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Судова колегія звертає увагу апелянта на те, що резолютивна частина рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25.04.2017 року у справі № 490/10870/16-ц дає змогу встановити набуття позивачем права власності на нерухоме майно (1/2 частини квартири) та не допускає подвійного тлумачення, про що вірно вказав суд першої інстанції у своєму рішенні. Таким чином, жодних суперечностей між заявленими правами та вже зареєстрованими, із документів, наданих ОСОБА_1 разом із заявою про державну реєстрацію майна, що наявні у матеріалах справи, не вбачається. На момент звернення ОСОБА_1 із заявою, право власності було зареєстроване за ОСОБА_3 : згідно рішення від 20.11.2006 року, форма власності приватна, частка власності 1/1, тип майна кімната, АДРЕСА_3 за АДРЕСА_4 , підстава виникнення права власності договір купівлі-продажу, 7228, 15.11.2006, ОСОБА_4 , приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу; та згідно рішення від 06.12.2006 року, форма власності приватна, частка власності 1/1, тип майна кімната, одна в квартирі спільного заселення, за адресою АДРЕСА_4 , підстава виникнення права власності договір купівлі-продажу, 77560, 04.12.2006, Яковлєва Н. ОСОБА_5 , приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. У подальшому, вказане майно, яке було зареєстроване за ОСОБА_3 , яке являлось сумісним майном подружжя, згідно рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 25.04.2017 року у справі № 490/10870/16-ц було поділено між подружжям (а.с. 10). З урахуванням чого, ОСОБА_1 вказаним рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 25.04.2017 року набула право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 спільного майна з ОСОБА_3 , що у свою чергу давало їй підстави для звернення до державного реєстратора для проведення відповідної державної реєстрації такого права власності на нерухоме майно за рішенням суду, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України №1952. Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, з урахуванням встановлених колегією суддів обставин, про необґрунтованість спірного рішення державного реєстратора. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає неспроможними доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги той факт, що інформація про площу приміщень та технічні характеристики таких приміщень не співпадає з даними ДРП та не надав йому належної оцінки, оскільки приписами чинного законодавства, а саме п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України № 1952 прямо вказано підставою для реєстрації права власності рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Оскільки, заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25.04.2017 року на підставі якого ОСОБА_1 і зверталась для реєстрації права власності являється саме такою підставою для проведення державної реєстрації права власності у розумінні п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України № 1952, підстави для прийняття рішення про відмову у державній реєстрації у відповідача були відсутні, за вказаних обставин. Також, судова колегія вважає недоречним посилання апелянта на те, що відносно рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25.04.2017 року, яким за ОСОБА_1 визнано право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , могло б вирішуватись питання про його доцільність при проведенні реєстраційних дій, у випадку, коли б інформація про нерухоме майно позивача у поданих ним документах та державних реєстрах співпадала технічній документації на об`єкт нерухомості, інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, оскільки вказане рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25.04.2017 року, яким за ОСОБА_1 визнано право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 набрало законної сили та відповідно до чинного законодавства підлягає виконанню. Докази скасування зазначеного рішення суду, визнання його нечинним, тощо відсутні. З урахуванням вказаного, вимога про визнання протиправним та скасування рішення № 48377922 від 23.08.2019 року підлягає задоволенню. Щодо зобов`язання відповідача Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , судова колегія виходить з наступного. Відповідно до статті 6 Закону № 1952-IV, яка визначає систему органів та суб`єктів, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, передбачено, що організаційну систему державної реєстрації прав становлять: 1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори). Водночас, виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення. Відповідно до статті 9 Закону № 1952-IV до повноважень суб`єктів державної реєстрації прав, до яких згідно з ст. 6 вказаного Закону належать виконавчі органи сільських рад, належить: 1) забезпечення: проведення державної реєстрації прав; ведення Державного реєстру прав; взяття на облік безхазяйного нерухомого майна; формування та зберігання реєстраційних справ; 2) здійснення інших повноважень, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. З урахуванням вказаного, колегія суддів вважає належним способом захисту прав позивача в даному випадку саме зобов`язання Департаменту зареєструвати за позивачем право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , оскільки отримавши відповідні документи від позивачки у справі повинен був провести державну реєстрації права власності на підставі рішення суду. Вимогами ч. 1 та 2 ст. 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з правл людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV, суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції. У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії», Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього. Враховуючи викладене вище, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача в даному випадку є зобов`язання Департаменту зареєструвати за позивачем право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За встановлених обставин та досліджених письмових доказів наявних в матеріалах справи, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог. Інші доводи апеляційної скарги є несуттєвими, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Постолакі Надії Костянтинівни про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя Танасогло Т.М. Судді Димерлій О.О. Єщенко О.В.