Постанова 4854 № 400/5561/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/5561/24 Головуючий І інстанції: Мельник О.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту судового рішення - 07.10.2024р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В: 13.06.2024р. ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДПС у Миколаївській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Миколаївській області від 28.12.2023р. №817183-2407-1403-UA48060150000071713, №817184-2407-1403-UA48060150000071713, якими їй було визначено суму орендної плати за землю за 2020р., 2021р. та 2023р. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право оренди земельної ділянки (тобто право користування земельною ділянкою) виникло у ОСОБА_1 з моменту державної реєстрації такого права, тобто з 06.12.2023р. За цих обставин, позивач вважає, що відповідачем було безпідставно та протиправно визначено їй суму орендної плати за землю за періоди коли земля в оренді не була (2020р., 2021р. та 2023р.). Представник ГУ ДПС у Миколаївській області надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року (ухвалене в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 28.12.2023р. №817183-2407-1403-UA48060150000071713 та №817184-2407-1403-UA48060150000071713, якими ОСОБА_1 було визначено суму орендної плати за землю за 2020р., 2021р. та 2023р. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Миколаївській області на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 2764,71 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 06.11.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного судового рішення, порушено норми матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.10.2024р. і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні даного позову. 03.12.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС у Миколаївській області та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. 04.12.2024р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечувала щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просила оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. 29.11.2023р. між позивачем - ОСОБА_1 , громадянами ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (як орендарями, з однієї сторони), та Миколаївською міською радою (як орендодавцем, з другої сторони), було укладено договір оренди землі №11746. За умовами вказаного Договору, «орендарі» із земель комунальної власності прийняли в строкове платне користування земельну ділянку площею: 6890 кв.м., кадастровий номер: 4810136300:02:029:0001, без права передачі її в суборенду (п.2.1 Договору). Вказана земельна ділянка передається для обслуговування нежитлових приміщень, а її цільове призначення: «для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості» (п.п.5.1, 5.2 Договору) Згідно з п.3.1 Договору, він діє протягом 15 років з дати укладення договору (до 29.11.2038р.). 28.12.2023р. договором про зміни №51-23 до договору оренди землі від 29.11.2003р. №11746 були внесені зміни в частині визначення розміру орендної плати кожного з орендарів. Відповідно до п.4.2.1 Договору (з урахування внесених змін), орендна плата за період з 01.01.2020р. до 01.01.2023р. становить 381 428,67 грн. Розмір орендної плати за цей період: ОСОБА_3 становить 83532,88 грн., ОСОБА_5 становить 128541,46 грн, а ОСОБА_1 становить 169354,32 грн. Як передбачено у п.4.2.2 Договору (з урахування внесених змін), річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки, де: нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 6890 кв.м у 2023р. складає 8041787,52 грн.; нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 1508,91 кв.м у 2023р. - 761151,47 грн; нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 2321,93 кв.м у 2023р. - 710082,39 грн; нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 3059,16 кв.м у 2023р. - 570553,66 грн. Виходячи із цього, розмір річної орендної плати за земельну ділянку площею 6890 кв.м у 2023р. складає 241253,62 грн., у тому числі розмір плати ОСОБА_3 за земельну ділянку площею 1508,91 кв.м становить 52834,54 грн.; ОСОБА_5 за земельну ділянку площею 2321,93 кв.м - 81302,47 грн.; ОСОБА_1 за земельну ділянку площею 3059,16 кв.м - 107116,61 грн. Пунктом 4.4 вказаного Договору передбачено те, що орендна плата вноситься орендарями за період з 01.01.2020р. до дати укладення договору з розстроченням платежу протягом 5 років, з дати укладення договору до кінця поточного року одноразовим внеском протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення, а надалі за кожен поточний рік у розмірі річної орендної плати протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення. 28.12.2023р. ГУ ДПС у Миколаївській області було прийнято податкові повідомлення-рішення №817183-2407-1403-UA48060150000071713, яким позивачу здійснено нарахування орендної плати за землю за 2020р., 2021р. на суму 169354,32 грн., та №817184-2407-1403-UA48060150000071713, яким позивачу здійснено нарахування орендної плати за землю за 2023р. на суму 107116,61 грн. Вважаючи вказані вище податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом. Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог і, відповідно, із неправомірності оскаржуваних дій та рішень ГУ ДПС у Миколаївській області. Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України. Відповідно до пп.14.1.147 п.14.1 ст.14, пп.265.1.3 п.265.1 ст.265 ПК України, плата за землю є обов`язковим платежем у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. За змістом пп.14.1.136 п.14.1 ст.14 ПК України та п.п.288.1, 288.2 ст.288 ПК України, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов`язковим платежем, що орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а підставою для її нарахування - договір оренди такої земельної ділянки. За п.269.1 ст.269 ПК України, пп.270.1.1 п.270.1 ст.270 цього Кодексу, платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Об`єктом оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. У розумінні положень пп.14.1.72 та 14.1.73 п.14.1 ст.14 ПК України, земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Отже, використання землі є платним, плата за землю справляється у формі орендної плати або земельного податку. При цьому. платниками орендної плати є лише орендарі земельної ділянки, а платниками земельного податку - власники земельних ділянок та/або землекористувачі. У той же час, за ст.6 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998р. №161-XIV, орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах та в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Статтею 21 цього Закону встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. У разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається. Статтями 125, 126 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». За змістом п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004р. №1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, або ж його дубліката; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно (ст.27 Закону №1952-IV). У відповідності до ст.26 Закону №1952-IV, записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому пп. «а» п.2 ч.6 ст.37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013р., або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується. У силу ч.2 ст.12 Закону №1952-IV відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. Питання застосування ч.2 ст.12 Закону №1952-IV вже неодноразово було предметом розгляду Верховним Судом. Так, зокрема, але не виключно, у своїх постановах від 20.02.2018р. у справі №917/553/17, від 24.01.2020р. у справі №910/10987/18 та від 26.10.2022р. у справі №538/2185/14-ц Верховний Суд дійшов висновку про те, що нормою ч.2 ст.12 Закону №1952-IV законодавець врегулював правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії, та які мають пріоритет над записами, що містяться у цьому Державному реєстрі. Усталеною також є позиція Верховного Суду (зокрема, але не виключно, постанова від 28.06.2023р. у справі №539/5295/21) про те, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття такого права з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Суть державної реєстрації прав - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або ж припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами. Подібний правовий висновок було викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019р. у справі №911/3594/17, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.01.2020р. у справі 910/10987/18, а також у постановах Верховного Суду від 27.02.2018р. у справі №925/1121/17, від 17.04.2019р. у справі №916/675/15 та від 06.10.2021р. у справі №910/13574/20. Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021р. у справі №359/3373/16-ц зазначено, що відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019р. у справі №911/3594/17, від 19.01.2021р. у справі №916/1415/19). Отже, якщо систематизувати вищевказані правові позиції Верховного Суду, можна дійти висновку, що державна реєстрація речового права має похідний характер від набуття відповідного права. Аналогічний підхід, наприклад, є і до реєстрації припинення речових прав. Наявність рішення про визнання правовстановлюючого документа недійсним є підставою для скасування відповідних записів у державному реєстрі щодо наявності у відповідної особи речового права, в тому числі і права оренди земельної ділянки. Водночас, відсутність такого запису, за наявності судового рішення, яке набрало законної сили, не означає, що особа продовжує бути власником або користувачем певного майна. У той же час, згідно зі ст.288 ПК України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Таким чином, виключно дійсний (діючий) договір оренди є підставою для нарахування і сплати орендної плати. Такої ж правової позиції з цього спірного питання дотримується і Верховний Суд, зокрема, у постанові від 26.02.2025р. у справі №804/1805/17. Так, як вже зазначалося судом вище, 29.11.2023р. позивач - ОСОБА_1 , гр. ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (як орендарі, з однієї сторони), та Миколаївська міська рада (як орендодавець, з другої сторони), уклали договір оренди землі №11746, за умовами якого, орендарі з земель комунальної власності прийняли в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею: 6890 кв.м. (кадастровий номер: 4810136300:02:029:0001) без права передачі її в суборенду. При цьому, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.06.2024р. №382664239, державна реєстрації вказаного права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:02:029:0001 було зареєстровано 06.12.2023р. Аналізуючи наведене правове регулювання у контексті встановлених обставин справи, а також через призму згаданих вище правових висновків Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновками суду 1-ї інстанції про те, що оренду плату за землю стягнуто відповідачем за періоди, коли позивач не перебував у статусі орендаря, а земельна ділянка - об`єкта оподаткування платою за землю у формі орендної плати. Як наслідок, відповідач, прийнявши оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 28.12.2023р. №817183-2407-1403-UA48060150000071713 та №817184-2407-1403-UA48060150000071713 діяв неправомірно та безпідставно. Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі відповідача. Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Таким чином, судова колегія доходить висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»). Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області у Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено: 09.09.2025р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: М.П. Коваль В.О. Скрипченко