Постанова Одеський апеляційний суд № 521/8998/13-ц

Номер провадження: 22-ц/813/5866/21 Номер справи місцевого суду: 521/8998/13-ц Головуючий у першій інстанції Гранін В.Л. Доповідач Ващенко Л. Г. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.05.2021 року м. Одеса Колегія суддів Одеського апеляційного суду у складі: головуючої судді Ващенко Л.Г. суддів Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я., за участі секретаря Бєляєвої О.К. з участю: представника позивачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , відповідачки ОСОБА_3 і її представника, третьої особи ОСОБА_4 і її представника розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , апеляційну скаргу ОСОБА_4 , апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2018 року (одноособово суддя Гранін В.Л.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про визнання права власності на частину будинку у порядку спадкування за законом, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про усунення від права на спадкування за законом, зміну черговості у спадкуванні та визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування за законом, ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА (короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції) 04.06.2013 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулись із позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні частиною будинку та земельної ділянки, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на частину будинку та земельної ділянки, і, остаточно уточнивши позов 23.06.2015 року, просили визнати за кожним із них право власності на ј частини житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку літера «А» загальною площею 136, 2 м2, житловою площею 88,2 м2, сараїв літери «И», «Т», гаражів літери «О», «Р», вбиральні літера «С». Позов обґрунтовано наступним. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся позивачів ОСОБА_6 , після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді спірного житлового будинку АДРЕСА_1 . Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 є її онуки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які спадкують після смерті батька ОСОБА_7 , а також відповідачка ОСОБА_3 , донька спадкодавця ОСОБА_6 . Третя особа ОСОБА_5 , яка також є спадкоємцем першої черги, відмовилась від прийняття спадщини, а третя особа ОСОБА_4 є онукою спадкодавця і донькою відповідачки ОСОБА_3 . У встановлений законом строк позивачі звернулись до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом відмовлено через ненадання правовстановлюючих документів на спадкове майно, які знаходяться у відповідачки ОСОБА_3 , яка відмовляється їх надати. В грудні 2015 року третя особа ОСОБА_4 звернулась із позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про усунення останніх від права на спадкування за законом, зміну черговості у спадкуванні та визнання за нею права власності на частину будинку АДРЕСА_1 , зазначаючи у позові, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не мають права на спадкування після смерті ОСОБА_6 , оскільки остання перебувала у безпорадному стані, а ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ухилялися від свого обов`язку утримувати спадкодавця, вчиняли дії, що свідчили про зневажливе, байдуже та споживче ставлення до ОСОБА_6 . Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.02.2017 року скасовано рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02.03.2016 року і ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25.04.2016 року, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. У судових засіданнях в суді першої інстанції: представник позивачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав і просив про їх задоволення, проти позову ОСОБА_4 заперечував; відповідачка ОСОБА_3 первісний позов не визнала і заперечувала проти його задоволення, позов третьої особи ОСОБА_8 підтримала; третя особа ОСОБА_4 заперечувала проти первісного позову, свій позов підтримала. Третя особа ОСОБА_5 не приймала участі у судовому засіданні. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01.10.2018 року задоволено позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину будинку у порядку спадкування за законом. Суд визнав за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право власності на ј частину житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з будинку літера «А» площею 136,2 м2 , житловою площею 88,2 м2, сараїв літери «И», «Т», гаражів літери «О», «Р», вбиральні літера «С» у порядку спадкування за законом. Суд відмовив ОСОБА_4 у позові до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом, зміну черговості у спадкуванні та визнання права власності на частину будинку у порядку спадкування за законом. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 23.10.2018 року виправлені описки в рішенні суду від 01.10.2018 року стосовно прізвища позивача ОСОБА_1 (а.с.191 т.4). (короткий зміст вимог апеляційної скарги) Позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , відповідачка ОСОБА_3 і третя особа ОСОБА_4 не погодились із рішенням суду і подали апеляційні скарги. В апеляційній скарзі представник позивачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просить рішення суду від 01.10.2018 року змінити, виключивши із мотивувальній частині рішення судження суду стосовного строків позовної давності за вимогами ОСОБА_4 , зазначивши в рішенні, що: «Саме з 30.08.2012 року особа, в даному випадку ОСОБА_4 , могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Враховуючи те, що позовна вимога про одержання права на спадкування разом із спадкоємцями 1-ї черги була заявлена 10.12.2015 року, а позовна вимога про усунення від права на спадкування була заявлена 11.04.2017 року, то вони заявлені після спливу трирічного строку позовної давності», посилаючись на помилковість висновків суду в цій частині. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 просить рішення суду від 01.01.2018 року скасувати, відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частину спірного будинку, задовольнити позовну заяву ОСОБА_4 у повному обсязі, надати ОСОБА_4 , спадкоємцю четвертої черги, право на спадкування після смерті ОСОБА_6 разом зі спадкоємцем першої черги ОСОБА_3 , усунути ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від спадкування після смерті ОСОБА_6 , визнати за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину спірного житлового будинку у порядку спадкування за законом, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, невідповідність висновків суду обставинам справи. В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду від 01.01.2018 року скасувати, відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частину спірного будинку, задовольнити позовну заяву ОСОБА_4 у повному обсязі, надати ОСОБА_4 , спадкоємцю четвертої черги, право на спадкування після смерті ОСОБА_6 разом зі спадкоємцем першої черги ОСОБА_3 , усунути ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від спадкування після смерті ОСОБА_6 , визнати за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину спірного житлового будинку у порядку спадкування за законом, стверджуючи про незаконність та необґрунтованість рішення суду, невідповідність висновків суду обставинам справи. (узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу) Апеляційна скарга представника ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зазначає: З рішенням суду від 01.10.2018 року позивачі згодні, окрім висновків суду щодо початку перебігу строків позовної давності для ОСОБА_4 та дати пред`явлення нею позову. В рішенні суд не вірно застосував наслідки спливу трирічного строку позовної давності щодо позовних вимог ОСОБА_4 . Висновок суду, що після спливу шести місяців з моменту смерті ОСОБА_6 розпочинається строк позовної давності для ОСОБА_4 , є помилковим, оскільки протирічить ст. ст. 16, 256, 1220, 1268, 1269, 1270 ЦК України. Особи наділяються правами спадкоємця, у тому числі правом на судовий захист своїх прав спадкоємця, з дня відкриття спадщини, тобто дня смерті спадкодавця. Той факт, що ОСОБА_4 є спадкоємцем 4-ї черги, а не 1-ї черги після смерті ОСОБА_6 , встановлено ЦК України (ст. 1261 та 1264), тобто законом, а тому ОСОБА_4 , як онучка померлої, не могла не знати про це. Саме з 30.08.2012 року (дня відкриття спадщини) у ОСОБА_4 , як спадкоємця 4-ї черги щодо спірного майна, виникло право на захист її прав, якщо на її думку вони є порушеними або оспорюваними, шляхом звернення до суду з відповідним позовом до спадкоємців 1-ї черги про одержання права на спадкування разом із спадкоємцями 1-ї черги. Суд повинен був зазначити в рішенні, що строк позовної давності для позовних вимог ОСОБА_4 починається саме з 30.08.2012 року. Висновок суду, що позовна заява ОСОБА_4 подана 10.12.2015 року в межах позовної давності, є помилковим. Позовну заяву ОСОБА_4 подала 11.04.2017 року і це підтверджується матеріалами справи. Апеляційні скарги представника ОСОБА_9 і ОСОБА_4 за змістом є тотожними і зазначають: ОСОБА_6 1927 року народження, була учасником Великої Вітчизняної війни і з 2000 року потребувала стороннього догляду, що підтверджується довідкою від 30.12.2000 року. З 03.04.2001 року спадкодавець набула безстроково статусу інваліда 1-ої групи на території Російської Федерації. Відтак, ще у 2001 році було встановлено, що ОСОБА_6 : мала порушення здоров`я зі стійким розладом функцій організму, обумовлене захворюваннями; була обмежена в життєдіяльності (частково втратила здатність здійснювати самообслуговування, самостійно пересуватися, спілкуватися, контролювати свою поведінку, навчатися або займатися трудовою діяльністю); потребувала соціального захисту. Листом комунальної установи «Центр первинної медіко-санітарної допомоги № 10» від 02.11.2017 року № 616 підтверджено, що ОСОБА_6 перебувала на диспансерному обліку у КУ «Міська поліклініка №10». З медичної карти амбулаторного хворого №5934/11 вбачається, що ОСОБА_6 мала певні захворювання. Окрім того, листом підтверджено, що ОСОБА_6 знаходилась під наглядом дільничного лікаря, а також лікаря-онколога. Обставини неможливості здійснення ОСОБА_6 самостійного пересування та самообслуговування, підтверджуються: показаннями свідків, допитаних у суді ОСОБА_10 , лікаря комунальної установи «Одеський обласний онкологічний диспансер» і лікаря ОСОБА_11 , дільничного терапевта КУ «Міська поліклініка № 10»; письмовими поясненнями свідка ОСОБА_12 ; показаннями свідка ОСОБА_13 . Свідок ОСОБА_10 пояснив, що внаслідок чисельних захворювань (особливо хвороби серця), лікування онкологічного захворювання за допомогою хірургічного втручання або хіміотерапії було дуже ризикованим та могло призвести до смерті ОСОБА_6 , тому вона проходила амбулаторне лікування. Також, свідком підтверджено здійснення супроводу спадкодавця під час відвідування лікарні лише ОСОБА_4 . Дільничний лікар-терапевт ОСОБА_11 підтвердила, що ОСОБА_6 протягом часу знаходження під наглядом знаходилась у поганому стані та потребувала стороннього догляду, а тако, що весь час ОСОБА_6 супроводжувала ОСОБА_4 . Свідок ОСОБА_13 підтвердила, що спадкодавець завжди знаходилась у супроводі ОСОБА_4 , оскільки ОСОБА_6 не мала змоги пересуватись самостійно. Внаслідок своєї інвалідності та наявних тяжких захворювань, ОСОБА_6 не мала змоги обслуговувати себе самостійно, у зв`язку з чим потребувала піклування з боку інших осіб для виконання життєво-важливих соціально-побутових функцій, а також забезпечення життєдіяльності медичними препаратами. Зокрема, ОСОБА_6 не мала змоги самостійно митися, одягатися, готувати собі їжу, прати свої речі, а також прибирати у будинку, здійснювати його ремонт, усі її потреби реалізовували онучка ОСОБА_4 та донька ОСОБА_3 . Суд безпідставно не прийняв до уваги, що ОСОБА_6 їздила до м. Києва не сама, а у супроводі доньки ОСОБА_3 , що підтверджується залізничним квитком ТЦ № 141811 ОСОБА_3 . Суд не надав оцінку цьому доказу окремо та не оцінив його у сукупності з іншими доказами. Також суд не надав належної оцінки копії картки медичного освідування від 28.08.2009 року лікаря-терапевта ОСОБА_11 , з тексту якого вбачається, що окрім іншого, ОСОБА_6 мала IV групу рухової активності: «Значно знижена активність», що говорить про неможливість ОСОБА_6 самостійно виконувати домашню роботу. Висновок, що спадкодавець ОСОБА_6 мала змогу здійснювати власні потреби, суд обґрунтовує наявністю у справі квитанціями про оплату комунальних послуг у банківських установах на ім`я ОСОБА_14 , який є помилковим. При здійсненні оплати спожитих комунальних послуг, при введенні даних щодо адреси споживання таких послуг зазначається власник об`єкту нерухомості, на якого відкрито особовий рахунок платника комунальних послуг, тому в платіжних документах зазначалось ім`я спадкодавця. Крім того, в справі містяться копії платіжних квитанцій щодо оплати комунальних послуг після смерті ОСОБА_6 , в яких платником вказана ОСОБА_6 . Показання свідка ОСОБА_15 , яка разом із ОСОБА_6 їздила на громадському транспорті з приводу оформлення документів на спірний житловий будинок та земельну ділянку, якими суд обґрунтовує здатність спадкодавця самостійно пересуватись, не відповідають дійсності, є неправдивими і їх слід сприймати критично з огляду на те, що донька ОСОБА_15 - ОСОБА_16 є відповідачем у справі № 521/17123/16-ц за позовом ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та знесення самочинного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 . Обставини, на які вказувала ОСОБА_15 , будь-якими іншими доказами не підтверджені. Суд першої інстанції не надав належної оцінки показанням свідка ОСОБА_17 , в яких вона підтвердила що їй було відомо про онкологічні захворювання померлої, а також про інші хвороби, у зв`язку з чим їй було важко ходити навіть до калитки власного будинку. В рішенні суд посилається на не встановлення звернення ОСОБА_6 до позивачів з проханням про допомогу, які, в свою чергу, відмовили їй у наданні такої допомоги. Даний висновок суду спростовується письмовими поясненнями ОСОБА_6 від 08.10.2010 року до ДІМ ВМ «Застава» ХВМ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, в яких вона виклала обставини звернення до ОСОБА_1 з проханням відремонтувати зламаний під час конфлікту кран у дворі будинку, повідомила про відсутність у неї коштів у розмірі 350 гривень на ремонт та ігнорування, фактично у задоволенні прохання з боку ОСОБА_1 . Поза увагою суду залишилось і те, що ненадання допомоги спадкодавцю ОСОБА_6 з боку позивачів підтвердили ОСОБА_1 і свідок ОСОБА_17 . ОСОБА_4 надано доказ, що ОСОБА_6 потребувала допомоги також від її інших онуків, позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , але суд не надав йому оцінки та не навів мотивів його відхилення. 23.06.2011 року внаслідок скрутного фінансового становища та нестачі грошових коштів на утримання, спадкодавець ОСОБА_6 звернулась до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради із заявою про надання матеріальної допомоги на компенсацію коштів, витрачених на лікування. Спадкодавець ОСОБА_6 потребувала допомоги саме позивачів по справі, оскільки це її онуки, окрім ОСОБА_4 та ОСОБА_3 і позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вона не мала близьких родичів в Україні. Суд зазначив, що ОСОБА_4 не доведено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мали можливість надавати спадкодавцю матеріальну допомогу, що спростовується наявними в матеріалах справах доказами. Так, ОСОБА_1 отримував постійний дохід у вигляді заробітної плати, що підтверджено довідкою про заробітну плату та обчислення пенсії № 14/1-490 від 19.04.2018 року, наданою ГУ МВС України в Одеській області. З Декларації про доходи ОСОБА_1 за 2016 рік вбачається, що 27.06.2008 року ОСОБА_1 придбав у власність автомобіль марки Daewoo Lanos. Крім того, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 114984371 від 22.02.2018 року, 18.03.2009 року ОСОБА_1 придбав у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Можливість надавати допомогу померлій мала й ОСОБА_2 , в матеріалах справи містяться відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків № 48465 від 21.04.2018 року, відповідно до яких остання отримувала постійний дохід впродовж останніх років життя спадкодавця. Окрім ухилення від матеріального забезпечення, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ухилялись взагалі від будь-яких піклувальних дій щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не приймали участі у похованні померлої, всі витрати понесені ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Пунктом 6 Постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування» встановлено, що правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов`язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами Сімейного кодексу України. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього, та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку. Відповідно до Листа Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року №24-753/04/13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» для постановлення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги родичів-спадкоємців, а останні мали можливість її надати, проте ухилявся від обов`язку щодо її надання. Суд першої інстанції відхилив докази, не навів мотивації такого відхилення, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 89 ЦПК України та не застосував ч. 2 ст. 1 259 ЦК України. Суд послався на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18.07.2018 року по справі №713/1528/16, згідно якої підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); матеріальне забезпечення спадкодавця; надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Суд не надав жодної оцінки та не врахував надані ОСОБА_4 письмові докази: квитанції, чеки, накладні на підтвердження здійснення матеріальних витрат із забезпечення потреб ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які спільно проживали, за період з 2001 по 2012 роки. ОСОБА_4 доведено належними та допустимими доказами наступні обставини: ОСОБА_4 разом із ОСОБА_3 здійснювала опіку над спадкоємцем ОСОБА_6 ; ОСОБА_4 разом із ОСОБА_3 матеріально забезпечувала спадкодавця ОСОБА_14 ; ОСОБА_4 разом із ОСОБА_3 надавала всю необхідну іншу допомогу спадкодавцеві ОСОБА_6 у побутовому житті, підтримці особистої гігієни, лікуванні; ОСОБА_4 разом із ОСОБА_3 здійснювала опіку над спадкоємцем ОСОБА_14 , матеріально забезпечувала останню та надавала іншу необхідну їй допомогу з 2001 року; спадкоємець ОСОБА_6 перебувала у безпорадному стані, під час якого вона неспроможна була самостійно забезпечувати свої потреби, викликані похилим віком та тяжкою хворобою. (узагальнення доводів та заперечень інших учасників справи) У відзиві на апеляційні скарги представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 представник позивачів зазначив: Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що ОСОБА_6 не перебувала у безпорадному стані. 19.06.2012 року, за два місяці до смерті, ОСОБА_6 склала заповіт у м. Києві, яким заповіла своїй онучці ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_3 . З урахуванням того, що ОСОБА_6 мешкала постійно в м. Одесі у спірному будинку, а заповіт вона склала в м. Києві, вказаний факт спростовує те, що ОСОБА_6 перебувала у безпорадному стані та не могла пересуватися. В матеріалах справи наявний залізничний квіток на ім`я ОСОБА_6 , за яким вона здійснила поїздку з м. Одеси до м. Києва. В матеріалах справи містяться квитанції про оплату послуг за оформлення державного акту, документи щодо оформлення реконструйованого спірного житлового будинку, а факт того, що ОСОБА_6 самостійно оформляла документи на спірний будинок підтверджений у судовому засіданні показаннями свідка ОСОБА_15 . В матеріалах справи наявний виписний епікриз від 17.06.2011 року з якого вбачається, що у ОСОБА_6 , на момент обстеження, не виявлено будь-якої онкопатології. Зазначений виписний епікриз підтверджує, що за рік до смерті ОСОБА_6 не хворіла на будь-яке онкологічне захворювання, як про це зазначила у позові ОСОБА_4 . Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що ОСОБА_4 не надала будь-яких допустимих та належних доказів звернення ОСОБА_6 до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за наданням допомоги, а останні відмовили їй у наданні допомоги. Суд обґрунтовано відхилив роздруківки показань свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_13 і ОСОБА_10 , оскільки вони протирічать матеріалам справи і обґрунтовано критично поставився до тверджень ОСОБА_4 , що вона фінансово утримувала ОСОБА_6 , оскільки остання мала не постійний дохід та рівень її доходу аналогічний доходу ОСОБА_6 , що підтверджується оригіналами листів УПФ України в Малиновському районі м. Одеси в іншій цивільній справі. ОСОБА_4 звернулась із позовом з пропуском трирічного строку. Суд першої інстанції вірно врахував, що у разі, якщо б ОСОБА_6 бажала залишити своїй онучці ОСОБА_4 частину спірного будинку або весь спірний житловий будинок, то мала можливість зробити це за життя, зокрема, зазначивши про це у заповіті, який був складений нею 19.06.2012 року у м. Києві, тобто за два місяці до смерті. У відзивах на апеляційну скаргу позивачів, які є тотожними представник відповідачки ОСОБА_3 і третя особа ОСОБА_4 зазначили: Суд дійшов правильного висновку щодо дотримання ОСОБА_4 строку для пред`явлення позову. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , бабуся ОСОБА_4 , що постійно проживала з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 . Спадщина відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 і строк для прийняття спадщини тривав по 28.02.2013 року включно. З 2001 року по день смерті спадкодавця ОСОБА_4 постійно проживала зі ОСОБА_6 . 14.12.2012 року ОСОБА_4 звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. У зв`язку з тим, що нотаріус відмовилась прийняти заяву, 27.02.2013 року ОСОБА_4 повторно звернулась до нотаріуса. Таким чином ОСОБА_4 вчинені дії для прийняття спадщини у строк, встановлений ст. 1270 ч. 1 ЦК України. 03.04.2013 року ОСОБА_4 отримала відмову від нотаріуса у прийнятті заяви про прийняття спадщини. ОСОБА_4 обґрунтовано вважала, що вона, як особа, визначена ч. 2 ст. 1259 ЦК України, має право на спадкування. На підставі ч. 1 ст. 261 ЦК України, з 03.04.2013 року для ОСОБА_4 почався строк для звернення до суду із позовом, отже ОСОБА_4 заявлені позовні вимоги в межах строку позовної давності до 03.04.2016 року. Пояснення представника відповідача ОСОБА_3 на скаргу зазначають: Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальний аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається, то суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року). Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування після винесення постанови щодо відмови у вчиненні нотаріусом дії, повинна надати до позовної заяви постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії на затвердженому бланку приватного нотаріуса/державної нотаріально контори (згідно з п. 5.2 розділу V Правил ведення нотаріального діловодства), яка ним виноситься відповідно до вимог ч. 4 ст. 49 Закону від 02.09.1993р. № 3425-ХП «Про нотаріат» (далі - Закон № 3425-ХІІ), та притримуватися при розгляді справ цієї категорії рекомендацій Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у листі від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» (далі - Лист ВССУ № 24-753/0/4-13). У пункті першому листа йдеться про обов`язковість наявності у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину. У разі якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме постановою про відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові, а не відмови у відкритті провадження у справі (п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК), закриття провадження у справі (п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК) або залишення позовної заяви без розгляду (ст. 207 ЦГ1К). Оскаржуване рішення містить посилання на постанову п`ятої Одеської державної нотаріальної контори про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину але в дійсності така відсутня в матеріалах справи. Законодавством визначено порядок прийняття спадщини та оформлення прав па спадкове нерухоме майно, якого повинні дотримуватись спадкоємці. Статтею 50 Закону № 3425-ХІІ встановлено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Частина 4 статті 49 Закону № 3425-ХІІ регламентує, що про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову. Законодавством не передбачено, з якого моменту потрібно відліковувати цей строк, однак міністерство юстиції в ході узагальнення запропонувало, що в цьому випадку особа, яка просить видати постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дій, повинна подати нотаріусу заяву з таким проханням, а нотаріус повинен зареєструвати її в журналі реєстрації вхідних документів. З наступного після реєстрації заяви дня і буде відліковуватися строк, протягом якого нотаріус повинен винести постанову. Відповідно до ст. 67 Закону № 3425-ХП свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. За вказаних обставин, якщо інші спадкоємці не надають правовстановлюючі документи, то способом захисту порушеною права є витребування таких документів, а не визнання права власності на спадкове майно. Відповідний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 30.03.2020 року, справа № 204/1444/17, висновками Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наведеними в ухвалах від 22.07.2015 року, від 20.05.2015 року. Враховуючи викладене, позивачі обрали невірний спосіб захисту, внаслідок чого суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог. Відносно зміни черговості у спадкуванні суд касаційної інстанції зазначає, що відповідно до частини другої статті 1259 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична особа, яка с спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному етапі. Підставами для задоволення такого позову є сукупність юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами); матеріальне забезпечення спадкодавця; надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження, - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; тривалий час здійснення зазначених вище дій; безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Відмовляючи в задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 , в обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив: «Позивачем надано докази на підтвердження того, що померла дійсно була онкохворою, мала інвалідність І групи, однак, не доведено та не надано достатніх доказів, що вона перебувала саме у безпорадному стані». Проте, такий висновок суду суперечить висновку Верховного Суду щодо тотожності понять інвалідності І групи та безпорадності, викладеного у постанові від 26.06.2019 року у справі № 316/2551/15-ц та не відповідає висновку Верховного Суду щодо підтвердження безпорадного стану відповідними записами в медичних документах, викладеному у постанові від 17.10.2018 року по справі № 200/21452/15-ц. З урахуванням наведених висновків Верховного Суду, медичних документів та інших доказів, на які міститься посилання в апеляційній скарзі, ОСОБА_4 доведено наявність законних підстав для зміни черговості у спадкуванні та перебування спадкодавця ОСОБА_6 у безпорадному стані через похилий вік та важку хворобу, оскільки було доведено: похилий вік спадкодавця; тяжку хворобу ОСОБА_6 (онкологічне захворювання 4-ї стадії); потребу ОСОБА_6 у постійному сторонньому догляді, допомозі та піклуванні внаслідок відсутності у неї здатності самостійного пересування та самообслуговування. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини (постанова Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 589/3209/16-ц, постанова Верховного Суду від 22.10.2018 у справі № 644/7044/15-ц). ІІІ.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА (встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини) Судом першої інстанції встановлені і сторонами неоспорені такі обставини. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , після смерті якої відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з будинку літера «А» площею 136,2 м2, житловою площею 88,2 м2, сараїв літери «И», «Т», гаражів літери «О», «Р», вбиральні літера «С». Право власності ОСОБА_6 на вказаний житловий будинок підтверджується свідоцтвом, виданим виконавчим комітетом Одеської міської ради 01.09.2010 року, витягом від 13.09.2010 року КП «ОМБТІ та РОН» і інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.12.2015 року (а.с.17,124,125,150 т.1). Після смерті ОСОБА_6 спадкоємцями за законом першої черги є: її донька, відповідачка ОСОБА_3 і її онуки позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_5 (діти сина спадкодавця ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ), а.с.10-16,18,19,111-113 т.1. Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідачка ОСОБА_3 і третя особа ОСОБА_4 звернулись до державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини: ОСОБА_19 15.10.2012 року; ОСОБА_1 15.10.2012 року; ОСОБА_3 14.12.2012 року; ОСОБА_4 15.12.2012 року і 26.02.2013 року (а.с.107-110,136 зворот т.1). Третя особа ОСОБА_5 у порядку, встановленому законом, 15.10.2012 року подала до нотаріальної контори заяву про відмову від належної їй частки у спадщині (а.с.109 т.1). Судом апеляційної інстанції нові обставини не встановлювались і нові докази не досліджувались. Між сторонами виникли правовідносини з приводу спадкування, які регулюються нормами ЦК України, Законом України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом МЮУ 22.02.2021 року № 296/5, зареєстрованого в МЮУ 22.02.2012 року за № 282/20595 (далі-Порядок). (доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції) Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 виходив з того, що позивачі є спадкоємцями першої черги і мають право на спадкування після смерті ОСОБА_20 . Відмовляючи у позові третій особі ОСОБА_4 суд виходив з недоведеності позовних вимог в частині усунення позивачів від спадкування, крім того, суд дійшов висновку, що позов третьої особи заявлений в межах строків позовної давності (а.с.178-182 т.4). Колегія суддів частково погоджується з висновками суду зважаючи на наступне. В суді заявлені вимоги про визнання права власності на частину нерухомого майна у порядку спадкування за законом. Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ст. ст. 1216 ч.1, 1217, 1220 ч.1, 1221 ч.1, 1222 ч.1, 1223 ч.ч.1-3 ЦК України). З матеріалів справи вбачається наступне. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , після смерті якої відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . За життя, 19.06.2012 року ОСОБА_6 залишила заповіт, посвідчений у м. Києві, яким належну їй квартиру АДРЕСА_3 вона заповіла ОСОБА_4 (а.с.119, 119 зворот,140-144 т.1). Після смерті ОСОБА_6 спадкоємцями: за заповітом є третя особа, онука спадкодавця ОСОБА_8 ; за законом першої черги є донька спадкодавця відповідачка ОСОБА_3 і онуки спадкодавця позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_5 (діти сина спадкодавця ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Місцем відкриття спадщини для спадкоємців ОСОБА_6 за законом є будинок АДРЕСА_1 . Станом на час відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), у будинку АДРЕСА_1 були зареєстровані і постійно проживали: спадкодавець ОСОБА_6 , онуки спадкодавця ОСОБА_5 (з 2001 року), ОСОБА_20 / ОСОБА_21 / (з 2006 року), ОСОБА_1 (з 1999 року), ОСОБА_4 (з 2010 року), а також невістка ОСОБА_17 (з 1987 року, а.с.117 т.1). Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов`язкову частку у спадщині. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини (ст. 1258 ч.ч.1,2, 1259 ч.ч.1,2, 1261 ч.1, 1266 ч.1 ЦК України). Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідачка ОСОБА_3 і третя особа ОСОБА_4 , звернулись із заявами до державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 ОСОБА_1 і ОСОБА_19 15.10.2012 року подали до п`ятої Одеської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 за законом у вигляді житлового будинку по АДРЕСА_1 і грошових вкладів. ОСОБА_3 14.12.2012 року подала до п`ятої Одеської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 за законом у вигляді житлового будинку по АДРЕСА_1 і грошових вкладів; ОСОБА_4 15.12.2012 року і 26.02.2013 року подала до п`ятої Одеської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 за заповітом, а також за законом у вигляді житлового будинку по АДРЕСА_1 , а також на все майно. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст. 1268 ч.ч.1,3,5, 1269 ч.1, 1270 ч.1 ЦК України). 26.10.2013 року видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого ОСОБА_4 успадкувала після смерті ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_3 (а.с.148 т.1). 11.03.2013 року державний нотаріус повідомила ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно (а.с.133,134 т.1). 01.04.2013 року державний нотаріус повідомила ОСОБА_4 про неможливість її спадкування за законом через те, що вона є спадкоємцем за законом четвертої черги, а до нотаріальної контори звернулись спадкоємці першої черги (а.с.137 т.1). Рішенням апеляційного суду Одеської області від 25.03.2015 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_22 , ОСОБА_5 і ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 (а.с.183-186 т.1). 10.12.2015 року ОСОБА_4 звернулась із позовом про надання права на спадкування та визнання права власності у порядку спадкування (а.с.8-10 т.2). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.02.2017 року скасовано рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02.03.2016 року і ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25.04.2016 року, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.167-169 т.2). Підставою для скасування попередніх рішень у справи стало ненадання судом належної оцінки доводам про те, що спадкодавець була учасником Великої Вітчизняної війни, інвалідом 1 групи і з 1999 року по 30.08.2012 року проживала з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , утримувалась за їх рахунок, а також необґрунтована відмова суду у прийнятті до розгляду позовної заяви ОСОБА_4 про надання права на спадкування та визнання права власності в порядку спадкування (а.с.168 зворот т.2). 11.04.2017 року ОСОБА_4 змінила предмет позову і заявила вимоги про усунення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від права на спадкування за законом на все майно після смерті ОСОБА_6 , надання їй, спадкоємцю четвертої черги право на спадкування за законом разом зі спадкоємцем першої черги ОСОБА_3 із визнанням за нею права власності на частину домоволодіння (а.с.182-189 т.2). За рішенням суду особа може бути усунута від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (ст. 1224 ч.5 ЦК України). З матеріалів справи вбачається і об`єктивно підтверджується належними та допустимими доказами наступне. Спадкодавець ОСОБА_6 з 2001 року безстроково була визнана інвалідом 1 групи (а.с.46 т.2), страждала на певні захворювання, у тому числі на онкологічне, що підтверджується медичною документацією (а.с.1-14 т.3,17-29 т.4). З 10.07.2006 року і по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавець ОСОБА_6 була зареєстрована та постійно проживала у будинку АДРЕСА_4 (а.с.116 зворот т.1). 10.09.2010 року ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності на будинок АДРЕСА_1 замість рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17.05.2007 року по справі №2-718/07, зареєстрованого КП «ОМБТІ та РОН» від 08.12.2009 року, № запису: 43653 в книзі 302-6 (а.с.124,125 т.1). Станом на час відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у будинку були зареєстровані і постійно проживали онуки спадкодавця: ОСОБА_1 (з 1999 року), ОСОБА_20 / ОСОБА_21 / (з 2006 року) і ОСОБА_4 (з 2010 року), при цьому, ОСОБА_4 у 1999 році прибула з Росії в Одеську область, Овдіопольський район (а.с.117,153,154, 155,156 т.1). Відповідчка ОСОБА_3 , донька спадкодавця ОСОБА_6 , з 18.03.2005 року зареєстрована і проживала в АДРЕСА_5 (а.с.109 зворот,151,151 зворот т.1). Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст. 1268 ч.ч.1,3,5, 1269 ч.1, 1270 ч.1 ЦК України). Позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а також відповідачка ОСОБА_3 , як спадкоємці першої черги, вважаються такими, що прийняли спадщину, зокрема, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), крім того, 15.10.2012 року подали до державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, а ОСОБА_3 , яка на час відкриття спадщини не проживала постійно із спадкодавцем ОСОБА_6 , у 6-ти місячний строк (14.12.2012 року) також подала заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини (ст. 1296 ч.ч.1,3, 1297 ч.1 ЦК України). Постановою державного нотаріуса від 26.05.2015 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 з підстав ст. 1297 ЦК України, п.4.15 гл.10 Порядку, ст. 49 Закону України «Про нотаріат» (а.с.214-218 т.1). Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії (ст. 49 ч.1 п.2 Закону України «Про нотаріат»). Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна (п. 4.12 глави 10 Порядку). 23.06.2015 року представник позивачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уточнив позовні вимоги, і з врахуванням заяви від 03.12.2015 року, просив визнати за кожним із позивачів право власності на ј частини житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку літера «А» загальною площею 136, 2 м2, житловою площею 88,2 м2, сараїв літери «И», «Т», гаражів літери «О», «Р», вбиральні літера «С» (а.с.205,206,221 т.1). Відповідачка ОСОБА_3 не визнає право позивачів на спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 . Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини. Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ч.1 ЦК України). Зважаючи на те, що позивачі є спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_6 у порядку представлення, і, у встановленому законом порядку, прийняли спадщину, нотаріус відмовив позивачам у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, а відповідачка ОСОБА_3 не визнає право позивачів на спадщину, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову шляхом визнання за позивачами права власності на частині спадкового майна. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові третій особі ОСОБА_4 про усунення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від права на спадкування за законом на все майно після смерті ОСОБА_6 і надання їй, спадкоємцю четвертої черги право на спадкування за законом разом зі спадкоємцем першої черги ОСОБА_3 . За змістом ч.5 ст. 1224 ЦК України, усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. При цьому, у розумінні ч.5 ст. 1224 ЦК України, має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише у разі одночасного настання вказаних обставин і доведення зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 не довела ухилення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від надання допомоги спадкодавцю ОСОБА_6 , винної поведінки останніх, зокрема відмову останніх у надані бабусі допомоги і потребу спадкодавця ОСОБА_6 у допомозі саме від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також безпорадного стану спадкодавця. ОСОБА_4 не надала ні суду першої, ні суду апеляційної інстанцій належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_6 , яка з 2001 року була визнана інвалідом 1 групи і мала певні захворювання, у тому числі онкологічне, у зв`язку із своїм таким станом здоров`я зверталася до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з приводу надання їй ними допомоги, а останні відмовили (ухилились) від її надання. З матеріалів справи вбачається, що в період 2010-2012 років спадкодавець, через стан свого здоров`я, зверталась по допомогу лише до ОСОБА_4 , яка їй надала таку допомогу, що у подальшому спонукало спадкодавця вчинити заповіт на ім`я ОСОБА_4 щодо нерухомого майна у м. Києві, яке остання згодом успадкувала. Встановивши, що ОСОБА_3 не вчиняв умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, та, виходячи із відсутності умов, передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України для усунення відповідача від права на спадкування за законом, апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (постанова КЦС ВС від 23.12.2020 року по справі № 209/4512/14-ц). Висновки суду стосовно дотримання строків позовної давності щодо вимог ОСОБА_4 про усунення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від права на спадкування за законом на все майно після смерті ОСОБА_6 , надання їй, як спадкоємцю четвертої черги право на спадкування за законом разом зі спадкоємцем першої черги ОСОБА_3 із визнанням за нею права власності на частину домоволодіння, є помилковим з огляду на наступне. ОСОБА_23 було відомо про час відкриття спадщини з 30.08.2012 року, оскільки в цей час вона доглядала свою бабусю, спадкодавця ОСОБА_6 , 15.12.2012 року звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщину у порядку спадкування за заповітом, а 26.03.2013 року подала заяву про прийняття спадщини за законом (а.с.110, 136 зворот т.1). У червні 2013 року в суді виник спір за позовом спадкоємців першої черги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , при цьому, ОСОБА_4 була залучена до участі у справі в якості третьої особи (а.с.6-9 т.1). ОСОБА_4 , із позовом про надання їй, як спадкоємцю четвертої черги право на спадкування за законом разом зі спадкоємцем першої черги ОСОБА_3 із визнанням за нею права власності на частину домоволодіння, звернулась у грудні 2015 року (а.с.8-10 т.2), а із позовом про усунення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від права на спадкування за законом звернулась у квітні 2017 року (а.с.182-189 т.2). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. ст. 257 ч.1, 261 ч.1 ЦК України). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, спадкоємцями першої черги за законом за правом представлення (ст. 1266 ч.1 ЦК України) є ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .. Незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з часу відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Вказані обставини ОСОБА_4 , як спадкоємцю за заповітом, були відомі з 30.08.2012 року. Із позовом про надання ОСОБА_4 , як спадкоємцю четвертої черги права на спадкування за законом разом зі спадкоємцем першої черги ОСОБА_3 із визнанням за нею права власності на частину домоволодіння, ОСОБА_4 звернулась у грудні 2015 року, а із позовом про усунення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від спадкування за законом звернулась у квітні 2017 року. Тобто відповідно через 4 місяці та через 1 рік і 8 місяці після спливу строку позовної давності. З огляду на викладене, має місце пропуск ОСОБА_4 строку позовної давності. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову третій особі ОСОБА_4 у позові про усунення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від спадкування за законом, надання їй, як спадкоємцю четвертої черги права на спадкування за законом разом зі спадкоємцем першої черги ОСОБА_3 із визнанням за нею права власності на частину домоволодіння з підстав не доведенності позовних вимог, оскільки строком позовної давності захищається лише порушене право. (мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу) Доводи представника ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у скарзі щодо помилкових висновків суду в частині строків позовної давності стосовно позовних вимог третьої особи ОСОБА_4 , прийняті до уваги і є підставою для зміни рішення суду першої інстанції шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції постанови суду апеляційної інстанції. Доводи представника відповідачки ОСОБА_3 і третьої особи ОСОБА_4 у скаргах, які є тотожними, що: обставини неможливості здійснення ОСОБА_6 самостійного пересування та самообслуговування, підтверджуються показами свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ; суд безпідставно не прийняв до уваги, що ОСОБА_6 їздила до м. Києва не сама, а у супроводі доньки ОСОБА_3 ; письмовими поясненнями ОСОБА_6 від 08.10.2010 року до УІМ ВМ «Застава» ХВМ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, в яких вона виклала обставини звернення до ОСОБА_1 з проханням відремонтувати зламаний під час конфлікту кран у дворі будинку і відсутність у неї коштів у розмірі 350 гривень на ремонт та ігнорування цього прохання ОСОБА_1 підтверджують факт звернення спадкодавця до позивача ОСОБА_1 за допомогою та ненадання ним такої допомоги; поза увагою суду залишилось те, що ненадання допомоги спадкодавцю ОСОБА_6 з боку позивачів підтвердили сам ОСОБА_1 і свідок ОСОБА_17 ; ОСОБА_4 надано доказ, що ОСОБА_6 потребувала допомоги також від її інших онуків, позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , але суд не надав йому оцінки та не навів мотивів його відхилення; 23.06.2011 року внаслідок скрутного фінансового становища та нестачі грошових коштів на утримання, спадкодавець ОСОБА_6 звернулась до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради із заявою про надання матеріальної допомоги на компенсацію коштів, витрачених на лікування; ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мали можливість надавати спадкодавцю матеріальну допомогу, що підтверджуються наявними в матеріалах справах доказами; окрім ухилення від матеріального забезпечення, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ухилялись взагалі від будь-яких піклувальних дій щодо ОСОБА_6 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не приймали участі у похованні померлої, всі витрати понесені ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; покази свідка ОСОБА_15 , яка разом із ОСОБА_6 їздила на громадському транспорті з приводу оформлення документів на спірний житловий будинок та земельну ділянку є неправдивими; суд не надав оцінки та не врахував надані ОСОБА_4 письмові докази: квитанції, чеки, накладні на підтвердження здійснення матеріальних витрат із забезпечення потреб ОСОБА_6 ; ОСОБА_4 разом із ОСОБА_3 здійснювала опіку над спадкоємцем ОСОБА_6 , матеріально забезпечували спадкодавця ОСОБА_14 , надавали всю необхідну іншу допомогу спадкодавцю у побутовому житті, підтримці особистої гігієни, лікуванні, матеріально забезпечували останню та надавали іншу необхідну їй допомогу з 2001 року; спадкоємець ОСОБА_6 перебувала у безпорадному стані, під час якого неспроможна була самостійно забезпечувати свої потреби, викликані похилим віком та тяжкою хворобою, що є підставою для надання ОСОБА_4 , спадкоємцю четвертої черги, права на спадкування разом із спадкоємцями першої черги, - до уваги не приймаються. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ст. 77 ч.ч.1-3 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ч.ч.1,2 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ч.1 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ч.ч.1,5,6 ЦПК України). Наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідачка ОСОБА_3 і третя особа ОСОБА_4 , на підтвердження заперечень стосовно позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та вимог щодо усунення позивачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від спадкування та надання права на спадкування ОСОБА_4 у першу чергу спадкоємців, зокрема, посилались на покази ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , а також письмові пояснення ОСОБА_12 . Покази та пояснення вказаних осіб є недопустимими доказами у даній справі, оскільки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 і ОСОБА_12 не допитувались судом першої інстанції в якості свідків. Приєднана до матеріалів справи роздруківка технічного запису фіксації судового процесу у справі №521/10887/13-ц від 26.05.2014 року та від 03.07.2014 року (а.с.118-125 т.4), також є недопустимим доказом у даній справі, оскільки покази свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_10 , як докази, стосуються справи №521/10887/13-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 і ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 Чине процесуальне законодавство не передбачає прийняття до розгляду доказів, які подавались до суду в іншій справі. Докази в іншій справі, в силу ст. 82 ЦПК України, не є підставою для звільнення від доказування у конкретній справі. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (ст. 82 ч.ч.4,5 ЦПК України). Слід зазначити, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 25.03.2015 року у справі №521/10887/13-ц ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 і ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 за недоведеністю вимог, при цьому, підстави і обставини позову ОСОБА_3 тотожні позовним вимогам третьої особи ОСОБА_4 у даній справі (а.с.176-186 т.1). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст.89 ч.ч.1,2 ЦПК України). Суд першої інстанції навів належну оцінку показам свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_17 , зокрема, що спадкодавець не була лежачою хворою, могла самостійно пересуватися та приймати їжу, вирішувати свої побутові потреби, користувалась громадським транспортом. Так, у 2010 році ОСОБА_6 разом зі свідком ОСОБА_15 їздила громадським транспортом з приводу оформлення документів на житловий будинок і земельну ділянку. Крім того, 19.06.2012 року (за два місяці до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_6 вчинила заповіт у м. Києві, яким заповіла третій особі ОСОБА_4 квартиру у м. Києві і з цією метою виїхала з м. Одеси до м. Києва залізничним транспортом. За життя спадкодавець ОСОБА_6 здійснювала оплату комунальних послуг в банківських установах, що підтверджується відповідними квитанціями. Карта медичного огляду ОСОБА_6 від 28.08.2009 року (а.с.240 т.3) свідчить про те, що протипоказань для надомного соціально-побутового обслуговування спадкодавця станом на 2009 рік не було, спадкодавець підлягала надомного обслуговуванню відділом соціальної допомоги. Вказані обставини, належними і допустимими доказами не спростовані. Безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Доводити факт безпорадного стану тільки поясненнями позивача та свідків є недостатнім з огляду на те, що відповідач - спадкоємець першої черги, заперечує право позивача на спадщину (постанова Верховного Суду від 17.10.2018 року по справі № 200/21452/15-ц). Суд, відповідно до вимог ч.3 ст. 89 ЦПК України, надав належну оцінку зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо стосовно доказів того, що спадкодавець перебувала у безпорадному стані. Факт того, що особа є інвалідом 1 групи, а також має певні захворювання, у тому числі онкологічне захворювання, у даному випадку, зважаючи на обставини справи, не є беззаперечним свідченням про безпорадний стан спадкодавця ОСОБА_6 . Відповідно до ч.2 ст.1259 ЦК України, фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ч.1 ЦК України). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 з 24.02.2010 року зареєстрована і постійно проживала за місцем постійного проживання спадкодавця ОСОБА_6 (а.с.117 т.1), таким чином факт догляду і проживання ОСОБА_4 однією сім`єю разом зі спадкодавцем ОСОБА_6 мав місце не з 2001 року, а з лютого 2010 року по серпень 2012 року, тобто 2 роки і 6 місяців до смерті спадкодавця. Спадкодавець ОСОБА_6 , як особа пенсійного віку і інвалід 1 групи, щомісячно отримувала доходи у вигляді пенсії (а.с.46 т.2, а.с.15-19 т.3, а.с.94,95 т.4). Третя особа ОСОБА_4 не надала належних і допустимих доказів на підтвердження свого матеріального стану в період 2008-2012 років з метою доведення факту фінансової підтримки та матеріального забезпечення спадкодавця. З приєднаного до матеріалів справи кредитного договору №4к-267 від 21.08.2008 року вбачається, що ОСОБА_4 , яка на той час постійно мешкала по АДРЕСА_5 , отримала кредит у банку за цільовим призначенням: для придбання автомобіля Daewoo FSO Lanos, 2008 року випуску (а.с.242-247 т.3). Інших доказів з цього приводу матеріали справи не містять. Підставами для задоволення такого позову є сукупність юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами); матеріальне забезпечення спадкодавця; надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження, - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; тривалий час здійснення зазначених вище дій; безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом (постанова Верховного Суду від 17.10.2018 року по справі № 200/21452/15-ц). Лист Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради від 08.08.2011 року стосується розгляду заяви ОСОБА_6 від 23.06.2011 року щодо надання їй матеріальної допомоги на компенсацію коштів і не свідчить про те, що спадкодавець зверталась за допомогою з цього приводу до позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а останні відмовили їй в наданні такої допомоги (а.с.241 т.1). 08.10.2010 року ОСОБА_6 надала УІМ ВМ «Застава» ХВМ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області письмові пояснення з приводу конфліктної ситуації із ОСОБА_24 та ОСОБА_2 , яка виникла у серпні 2010 року через пошкодження і необхідність ремонту крану у дворі будинку, необхідність витрат придбання та ремонт крану (а.с.36-40 т.3, а.с.86-90 т.4). Вказані письмові пояснення ОСОБА_6 від 08.10.2010 року не є достатньою підставою для ствердження, що спадкодавець зверталась до позивачів з приводу надання їй допомоги, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ухилялись від надання допомоги. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження сукупності обставин, що мають значення для вирішення позову ОСОБА_4 . Сам по собі факт наявності у спадкодавця інвалідності першої групи та перебування у зв`язку з цим у безпорадному стані без установлення наявності передбачених законом фактів ухилення ОСОБА_5 від надання йому допомоги та потреби спадкодавця саме в її допомозі не дає підстав для усунення матері спадкодавця від права на спадкування (постанова Верховного Суду від 17.10.2018 року по справі № 727/3905/16-ц). У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій (постанова Верховного Суду від 25.03.2019 року по справі № 766/810/17). Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК Українимає значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця у безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності в сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій (постанова Верховного Суду від 01.04.2019 року по справі № 752/12158/14-ц). Доводи касаційної скарги стосовно того, що спадкодавець ОСОБА_4 знаходився у безпорадному стані, оскільки хворів хронічними та невиліковними хворобами, є припущеннями, а наявність таких захворювань внаслідок похилого віку не свідчить про те, що спадкодавець знаходився у безпорадному стані (постанова Верховного Суду від 30.03.2020 року по справі № 204/1444/17). Твердження представника відповідачки ОСОБА_3 у поясненнях, що позивачі за первісним позовом обрали невірний спосіб захисту права із посиланням на постанову Верховного Суду від 30.03.2020 року по справі № 204/1444/17 є помилковими. 11.03.2013 року державний нотаріус повідомив ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на майно. Постановою державного нотаріуса від 26.05.2015 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 з підстав ст. 1297 ЦК України, п.4.15 гл.10 Порядку, ст. 49 Закону України «Про нотаріат». Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК). Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту і повинно застосовуватись, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав органами нотаріату. З огляду на те, що спадкоємець за законом першої черги відповідачка ОСОБА_3 не визнає право позивачів на спадкування за законом, крім того, їхнє право на спадкування оспорює і спадкоємець за законом четвертої черги ОСОБА_4 , у позивачів існують перешкоди для оформлення спадкових прав органами нотаріату, порушене право позивачів підлягає захисту судом шляхом визнання права власності у порядку спадкування за законом. Верховний Суд у постанові від 30.03.2020 року по справі № 204/1444/17 не робив висновків щодо обраного способу захисту позивачкою, яка пред`явила позов про визнання права власності у порядку спадкування за законом, зазначивши у постанові, що: «Посилання у касаційній скарзі на невірні висновки суду апеляційної інстанції при ухваленні рішення за первісним позовом не можуть бути взяті до уваги, оскільки у задоволенні первісних позовних вимог апеляційним судом було відмовлено, ОСОБА_2 є відповідачем в цій частині вимог, а позивач за первісним позовом у відзиві на касаційну скаргу зазначила, що з оскаржуваним рішенням суду вона згодна». Доводи, що позивачі не надали матеріальної допомоги на поховання спадкодавця не заслуговують на увагу, оскільки відповідачка ОСОБА_3 і третя особа ОСОБА_4 , у встановленому законом порядку, не позбавлені права заявити вимоги про стягнення вказаних витрат зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Інші доводи представника відповідачки ОСОБА_3 і третьої особи ОСОБА_4 щодо оцінки доказів, у тому числі пояснень позивача ОСОБА_25 і свідка ОСОБА_13 , доказів про матеріальне становище спадкоємців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з огляду на викладене, до уваги не приймаються. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року). (чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду) Відповідачка і третя особа не визнають право позивачів на спадкування за законом, у позивачів існують перешкоди для оформлення спадкових прав органами нотаріату, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про захист порушеного права шляхом задоволення позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Третя особа ОСОБА_4 не довела своїх вимог, у зв`язку з чим відсутні підстави для ствердження про порушення її прав, за захистом яких вона звернулась до суду. (висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції) Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.ч.1,2 ЦПК України). Судові витрати позивачів підлягають відшкодуванню, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України. Витрати відповідачки ОСОБА_3 і третьої особи ОСОБА_4 відшкодуванню не підлягають. ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.ч.1,2, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задовольнити частково. Апеляційні скарги ОСОБА_4 і представника ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2018 року змінити в його мотивувальній частині у редакції постанови суду апеляційної інстанції і залишити без змін в його резолютивній частині. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови суду. Повний текст постанови суду складено 18.05.2021 року. Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко Л.М. Вадовська Г.Я. Колесніков