Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/1284/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/1284/20 пров. № А/857/7285/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Ніколіна В.В., Качмара В.Я., за участю секретаря судового засідання Юник А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 липня 2020 року (головуючий суддя Дерех Н.В., м. Тернопіль, повний текст складено 02.07.2021) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася в суд першої інстанції з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області від 02.04.2020 №Ф-5780-54 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на суму 26889,67 грн., зобов`язавши відповідача скоригувати в інформаційній системі органів ДПС України дані інтегрованої картки платника податку ОСОБА_1 шляхом виключення суми боргу (недоїмки), зазначеної у податковій вимозі Головного управління ДПС у Тернопільській області від 02.04.2020 №Ф-5780-54. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 липня 2020 року позов задоволено частково, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області від 02.04.2020 №Ф-5780-54 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в сумі 26889,67 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп., сплачений у відповідності до квитанції №20 від 29.05.2020 на суму 800 (вісімсот) грн.00 коп. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Тернопільській області оскаржило його в апеляційному порядку та просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 липня 2020 року і винести постанову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В апеляційній скарзі зазначає, що ст. 3 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464) встановлено принципи збору та ведення обліку єдиного внеску. У відповідності до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно пункту 3 частини першої статті 1 Закону №2464, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок. Частиною першою статті 4 Закону №2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі які обрали спрощену систему оподаткування. У відповідності до положень статті 5 Закону №2464, облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом. Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою. Згідно з п.1 ч.2 ст. 6 Закону № 2464, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Також, у відповідності до частини дванадцятої статті 9 Закону №2464, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Згідно ст.2. розділу 3 Порядку 435 ФО - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік. Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску подається за формою № Д5 згідно з додатком 5 до цього Порядку із зазначенням типу форми «початкова». У роки, що передували 2017-тому в редакції пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховувався для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних ^осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником, не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В редакції пункту 2 частини 1 статті 7 у Закону №2464, що діє з 01.01.2017 року єдиний внесок нараховувався для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Тобто, абзац 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 змінено згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 р. N 1774- VIII, у першому реченні абзацу другого слова «має право самостійно» замінено словом «зобов`язаний». Таким чином, враховуючи вказані зміни платник єдиного внеску зобов`язаний визначити базу нарахування ЄСВ не менше мінімальної величини. При цьому факт неотримання доходу не впливає на мінімальну величину ЄСВ, що підлягає нарахуванню та сплаті. Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (пункт б частини першої статті 1 Закону №2464). Відповідно до ч.5 ст. 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У 2017 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - З 200,00 гривні згідно Закону України від 21 грудня 2016 року №1801-VII «Про Державний бюджет України на 2017 рік». У 2018 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 723,00 гривні згідно Закону України від 07 грудня 2017 року №2246-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2018 рік». У 2019 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня -173,00 гривні згідно Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2019 рік». Таким чином: розрахункова (мінімальна) сума єдиного соціального внеску за 2017 рік становила 8 448,00 грн. (3200,00грн.*22%=704грн (мінімальний розмір ЄСВ в період з 01.01.2017 по 01.01.2018) х 12 місяців). Термін сплати для ФОП - до 10 лютого року, що настає за світнім періодом (стаття 2 розділу 3 Порядку 435); розрахункова (мінімальна) сума єдиного соціального внеску за чотири квартали (рік) 2018 року у розмірі 9 828,72 грн. (3723,00грн.*22%=819,06грн. (мінімальний розмір ЄСВ в період з 01.01.2018 по 01.01.2019 х 12 місяців); розрахункова (мінімальна) сума єдиного соціального внеску за чотири квартали (рік) 2019 року у розмірі 11 016,72 грн. (4173,00грн.*22%= 918,06грн. (мінімальнийрозмір ЄСВ в період з 01.01.2019 року по 01.01.2020 року) х 12 місяців). Так, в оскаржувану вимогу входить мінімальна розрахункова сума ЄСВ за 2017, 2018 та 2019 роки (з урахуванням сплати позивачем. 2403,77 грн., що відображено у 42 рядку ІКП платника). До платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення (частина 1 розділу 6 Інструкції №449). Згідно пункту 2 розділу VI Інструкції №449, до платників, які не виконали визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції №449, фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках: якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами; якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Згідно частини 16 статті 25 Закону №2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. За приписами пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу. Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом. Таким чином, безпідставними є посилання позивача на порушення порядку проведення перевірки, оскільки така перевірка не проводилась, а вимога про сплату боргу сформована стосовно позивача на підставі даних з інформаційної системи фіскального органу, які формувались у відповідності до п.2 р.VІ Інструкції №449. Відповідна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі №826/11623/16. Звільнення фізичних осіб-підприємців від обов`язку сплати за себе єдиного внеску з урахуванням певних умов передбачено частиною четвертою ст. 4 Закону №2464 у редакції вказаної частини статті в різні роки. А) Так, частина четверта ст. 4 Закону №2464, що діяла до 01.01.2018 року була у такій редакції «Особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування». Б) Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» внесено зміни до Закону №2464-ІV, зокрема, до пункту 4 частини першої статті 4 вказаного Закону, та викладено його у такій редакції: «Особи, зазначені у пунктах 4 та 5 1 частини першої цієї статті. звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досяглії віку, встановленого статтею 26 Закону України від 9 липня 2003 року №1058-1V «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (60 років мінімальний вік визначений вказаною статтею для набуття статусу «пенсіонер за віком»), та отримують відповідно до закону пенсію або ' соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Зазначена норма набрала чинності з 01 січня 2018 року. Однак, згідно інформаційних даних контролюючого органу у позивача відсутні підстави в розумінні зазначених вище норм щодо звільнення від сплати ЄСВ. Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У відповідності до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що 02.04.2020 Головним управлінням ДПС у Тернопільській області винесено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5780-54, у відповідності до якої у позивача станом на 31.03.2020 існує заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 26889,67 грн. Дана вимога була оскаржена до Державної податкової служби України, однак рішенням ДПС України від 18.05.2020 №16375/6/99-00-08-0601-06 оскаржувану в даній справі вимогу про сплату боргу (недоїмки) залишено без змін, а скаргу - без задоволення. Розглядаючи спір суд першої інстанції вірно врахував, що приписами пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі, Закон № 2464)передбачено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464, є платниками єдиного внеску. Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону; Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. За змістом статті 2 Закону № 2464, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464 (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464 не врегульовано. Суд першої інстанції вірно вважав, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 04 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18). Як встановлено судом першої інстанції, що у період, за який винесена оскаржувана даній справі вимога, позивач перебувала у трудових відносинах, що підтверджується відомостями з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 . У відповідності до довідки №49 від 13.04.2020, виданої Комунальним некомерційним підприємством «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня», за працівника ОСОБА_1 платежі по єдиному соціальному внеску за періоди її роботи в КНП «ТМДКЛ» перераховувались в повному обсязі одним банківським або казначейським дорученням. Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом першої інстанції не встановлено. З врахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець. Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовна вимоги про зобов`язання відповідача скоригувати в інформаційній системі органів ДПС України дані інтегрованої картки платника податку ОСОБА_1 шляхом виключення суми боргу (недоїмки), зазначеної у податковій вимозі Головного управління ДПС у Тернопільській області від 02.04.2020 №Ф-5780-54, не підлягає задоволенню і є передчасною, оскільки належних доказів про звернення позивача до контролюючого органу з відповідною заявою про вчинення таких дій та відмову у цьому суду першої не надано. Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 липня 2020 року по справі № 500/1284/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М.А. Пліш Судді В.В. Ніколін В.Я. Качмар повний текст складено 18.05.2021