Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/2971/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/2971/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос Оксана Валентинівна Суддя-доповідач - Сушко О.О. 12 січня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сушка О.О. суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року (м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимогии про сплату боргу, В С Т А Н О В И В : позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску Головного управління ДФС у Житомирській області від 19.11.2018 №Ф-92428-50. Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов. На обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що він з 12.10.2009 є пенсіонером за вислугою років, а тому оскільки на момент винесення оскаржуваної вимоги досяг 45-річного віку, він є особою, яка звільняється від сплати єдиного внеску. Крім того, з 2010 року ним припинено здійснення підприємницької діяльності. Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач з 19.03.2003 перебуває на обліку як платник податків та був зареєстрований як фізична особа-підприємець. 09.10.2007 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця. З 20.03.2003 позивач був взятий на облік як платник єдиного внеску. 13.11.2019 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис 23040060003006947 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем. Головне управління ДПС у Житомирській області сформувало та направило позивачу вимогу про сплату боргу від 19.11.2018 №Ф-92428-5 , в якій вказано, що станом на 31 жовтня 2018 року загальна сума боргу зі сплати єдиного внеску становить 15819,54 грн. Нарахування недоїмки з єдиного соціального внеску за вказаний період було здійснено контролюючим органом в інтегрованій картці платника, в автоматичному режимі та виходячи з розміру мінімального страхового внеску. Мінімальний страховий внесок встановлений з 01.05.2017 по 30.11.2017 становив 704,00 грн. (3200 грн. х 22% = 704,00 грн. на місяць), де 3200 грн. - мінімальна заробітна плата встановлена Законом України від 21.12.2016 р. № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік", 22% - ставка ЄСВ. Мінімальний страховий внесок встановлений з 01.12.2017 по 31.12.2017 становив 704,00 грн. (3200 грн. х 22% = 704,00 грн., на місяць), де 3200 грн. - мінімальна заробітна плата встановлена Законом України від 21.12.2016 р. № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік", 22% - ставка ЄСВ. Мінімальний страховий внесок встановлений з 01.01.2018 по 31.12.2018 становив 819,06 грн. (3723 грн. х 22% = 819,06 грн. на місяць, де 3723 грн. - мінімальна заробітна плата встановлена Законом України від 07.12.2017 № 2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік", 22% - ставка ЄСВ. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 2464-VІ від 08.07.2010 (далі - Закон України № 2464), єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Застрахована особа, відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України № 2464 - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. В силу ст. 4 Закону України № 2464, платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). Законом України від 06.12.2016 року № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону України № 2464, що діють з 01.01.2017 року, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року. У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України № 2464, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно з нормами ч.5 ст.8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22% до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України № 2464). Мінімальний страховий внесок сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України № 2464). З прийняттям Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" були внесені зміни до Закону України № 2464, що діють з 01.01.2018 року, зокрема щодо строків сплати зобов`язань платниками єдиного внеску. Так, з 01.01.2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої ст. 4 Закону України № 2464 категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України № 2464). Статтею 6 Закону України № 2464 визначено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Відповідно до п. 6, 7 ст. 13 Закону України № 2464 та розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 (далі - Інструкція № 449), органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску. Положеннями п.1 Розділу VI Інструкції № 449 визначено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції (абз. 2 п. 2 Розділу VI Інструкції № 449). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. Отже, у позивача існує обов`язок сплачувати єдиний соціальний внесок у строки, визначені вказаним законом. Разом з тим цей обов`язок кореспондує й відповідачу, а саме: у випадку не своєчасного нарахування та/або сплати платником сум єдиного внеску, він обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника. При цьому встановлено, що відповідачем прийнято вимогу Головного управління ДПС у Житомирській області про сплату боргу з єдиного внеску від 19.11.2018 №Ф-92428-50 на суму 15189,54 грн. Зазначена вимога сформована підставі даних з інформаційної системи. Так, згідно наявного в матеріалах справи витягу з інтегрованої картки платника за період 2018 рік за позивачем рахується недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску за період з 01.01.2017 по 31.10.2018. Позивач, вважаючи таку вимогу протиправною, посилається на те, що з 2010 року ним припинено здійснення підприємницької діяльності та він є пенсіонером за вислугою років, а тому оскільки на момент винесення оскаржуваної вимоги досяг 45-річного віку, він є особою, яка звільняється від сплати єдиного внеску. Однак такі доводи безпідставними, з огляду на таке. Із введенням в дію Закону № 755-IV від 15.05.2003 "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", було створено та розпочато формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР). Відповідно до частини першої статті 17 вищевказаного Закону, відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до ЄДР шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України. Згідно із частиною другою Прикінцевих положень Закону № 755-IV (в редакції Закону від 15.05.2003), державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. Під час заміни свідоцтва про державну реєстрацію відомості про таких осіб включалися до ЄДР. Верховною Радою України 1 липня 2010 року за № 2390 прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" (далі - Закон № 2390). Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390 цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування, тобто 03 березня 2011 року. Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений п. 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 2390 після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, уповноважені органи у місячний строк проводять звірення відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до встановленого строку не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року і не включених до ЄДР вносяться з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року вважаються недійсними. З матеріалів справи встановлено, що з 19.03.2003 позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець. Крім того, 09.10.2007 до ЄДР внесений запис № 23040170000006947 про включення відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 . Лише 13.11.2019 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 23040050002006947 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача як фізичної особи-підприємця. В силу ч. 9 ст. 4 Закону України Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року № 755-IV № 755 фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності. Тобто, наявні у матеріалах справи докази свідчать, що з 19.03.2003 до 13.11.2019 позивач зберігав статус підприємця - платника податків. Оскільки ініційована позивачем процедура зняття з обліку платників податків та припинення підприємницької діяльності була завершена лише 13.11.2019, позивач у розумінні чинного законодавства у спірний період був суб`єктом господарювання - платником податків і зборів та інших загальнообов`язкових платежів, у тому числі ЄСВ. Більш того, 18.11.2019 позивачем було подано звіт до контролюючого органу про нараховані суми єдиного внеску за 2019 рік, у зв`язку з чим, ГУ ДПС у Житомирській області прийняло нову податкову вимогу від 29.11.2019 № 92428-50. Що стосується доводів позивача про звільнення від сплати єдиного внеску, у зв`язку з тим, що він є пенсіонером за вислугою років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення звільнених в військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ та на момент винесення оскаржуваної вимоги досяг 45-річного віку, слід зазначити наступне. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Разом з тим, особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", у редакції, чинній з 01.01.2017). З 01.01.2018 до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" внесені зміни, передбачені абзацами 10 та 11 пп. 2 п. 22 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII, шляхом викладення першого речення частини четвертої в такій редакції: "Особи, зазначені у пунктах 4 та 51 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу". Аналіз цієї норми в редакції, що діяла у спірний у межах даної справи період, свідчить про те, що від сплати за себе єдиного внеску звільняються фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, за наявності двох обов`язкових умов: 1 - є пенсіонерами за віком або інвалідами; 2 - отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Відтак, перша обов`язкова ознака звільнення фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, від сплати за себе єдиного внеску, потребувала наявності лише статусу пенсіонера за віком без умови сплати пенсії саме за віком, а друга ознака - отримання відповідно до закону пенсії безвідносно до її виду. В той же час, редакція ч. 4 ст. 4 Закону з 01.01.2018 отримала більш конкретне законодавче закріплення переліку осіб, на яких розповсюджується таке звільнення від сплати за себе єдиного внеску, а саме: особи (фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування), які не просто мають статус пенсіонера, а і безпосередньо отримують пенсію за віком. За положеннями норм Законів, які регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення (Закон № 1058, Закон № 1788, Закон №2262-XII), до видів державних пенсій віднесено пенсії за віком, пенсії по інвалідності, пенсії в разі втрати годувальника, пенсії за вислугу років. У відповідності до статтею 1 Закону "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ ( в редакції на день прийняття спірної вимоги) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. За змістом п."б" ст.12 цього Закону особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України. Оскільки позивач не є пенсіонером за віком/або інвалідом, а отримує пенсію за вислугу років згідно Закону № 2262-XII, на час виникнення спірних правовідносин не досяг віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а відтак на нього не розповсюджується пільга щодо звільнення від сплати за себе єдиного внеску, встановлена частиною четвертою статті 4 Закону 2464-VI. Зазначена правова позиція висловлена Верховний Судом у постанові від11.12.2018 у справі №822/621/16, від 10.04.2018 у справі №8206/28012/15. Такої ж позиції підтримується Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 16.01.2020 у справі №120/4725/18 Відтак, позивач набуде права на пільги щодо сплати ЄСВ по досягненню пенсійного віку 60 років, незалежно від виду пенсії, яку він отримує чи отримуватиме. Зазначене свідчить про те, що спірна вимога сформована у відповідності до вимог законодавства, тому вимоги позивача з приводу її протиправності є безпідставні. Стосовно посилань відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом, слід зазначити, що дане питання було вирішено на стадії відкриття провадження у справі. Інших підстав для залишення позову без розгляду відповідачем не наведено. Посилання на те, що позивачем отримано податкову вимогу 14.01.2019 є безпідставним, оскільки з наявної у матеріалах справи копії вимоги слідує, що підпис особи, яка її отримала 14.01.2019 відсутній, що не може бути безпосереднім доказом вручення її позивачу. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, як така, що розглянута за правилами спрощеного провадження, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Сушко О.О. Судді Залімський І. Г. Мацький Є.М.