Постанова 4851 № 520/16501/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2021 р.Справа № 520/16501/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Жигилія С.П. , П`янової Я.В. , за участю секретаря судового засідання Севастьянової А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 (головуючий суддя І інстанції: Зінченко А.В.) по справі № 520/16501/2020 за позовом ОСОБА_1 до Харківського апеляційного суду про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати дії Харківського апеляційного суду протиправними та зобов`язати Харківський апеляційний суд виплатити ОСОБА_1 частину не виплаченої вихідної допомоги в сумі 61 341, 49 грн. В обґрунтування зазначив, що при звільненні його у відставку та здійсненні остаточного розрахунку, відповідачем була нарахована вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою в сумі 539 360 грн., проте виплачена в меншому розмірі. Так, без відповідного наказу керівника суду та рішення суду відповідачем із вихідної допомоги утримано 61 341,49 грн., що є порушенням ч.2 ст.127, 129 КЗпП України. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 у задоволенні позову відмовлено. ОСОБА_1 , не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просив скасувати рішення суду та прийняти нове, яким задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції вважаючи правомірними дії відповідача щодо утримання сум з вихідної допомоги не врахував відсутність заяви позивача на здійснення таких дій, наказів відповідача, судового рішення, крім того не обґрунтував висновки щодо наявності у нього заборгованості перед судом з посиланням на належні докази. Також вказує, що судом не застосовано норми ст. 129 КЗпП, якою заборонено здійснення відрахування, зокрема, з вихідної допомоги. Крім того, вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 17.07.2019 по справі № 332/1433/17, оскільки правовідносини у цій справі не є тотожними справі, що розглядається. Харківський апеляційний суд (далі - відповідач) - надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на правильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін. Зазначає, що відрахування заборгованості ОСОБА_1 перед судом з вихідної допомоги відбулось за його згодою, на підставі наказів Харківського апеляційного суду від 20.05.2020, а тому зазначені дії відповідача є правомірними. Також вказують, що заборона, передбачена трудовим законодавством щодо неможливості утримання заборгованості працівника перед роботодавцем з вихідної допомоги поширюється лише на випадки, коли таке утримання здійснюється за ініціативою підприємства.Законодавчо встановленої заборони на таке утримання у разі добровільного волевиявлення працівника, що підтверджується його письмовою заявою, КЗпП України не передбачено, а тому Харківській апеляційний суд при проведенні остаточного розрахунку з позивачем діяв правомірно. В судовому засіданні позивач підтримав апеляційну скаргу, відповідач заперечував проти її задоволення. 11.05.2021 відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України справа фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 обіймав посаду судді Харківського апеляційного суду та 19.05.2020 рішенням Вищої ради правосуддя його звільнено у відставку. Під час перебування на посаді судді позивачу надавалась відпустка, зокрема за період з 21.05.2020 по 17.07.2020 та проведено оплату відпускних, що підтверджується наказами Харківського апеляційного суду та розрахунковими листами (а.с. 18-23, 36-37). Наказом Харківського апеляційного суду від 20.05.2020 № 05-05/98-в ОСОБА_1 відкликано з частини щорічної основної відпустки на 03 робочих днів з 22.05.2020 по 26.05.2020, з щорічної додаткової відпустки 27.05.2020, з частини щорічної основної відпустки 28.05.2020, з частини щорічної основної відпустки з 29.05.2020 по 19.06.2020, з частини щорічної основної відпустки з 22.06.2020 по 26.06.2020, з частини щорічної додаткової відпустки за 2020, з 30.06.2020 по 14.07.2020, з частини щорічної основної відпустки, з 15.07.2020 по 17.07.2020 (а.с. 25). 20.05.2020 наказом Харківського апеляційного суду № 05-04/69-ос суддю ОСОБА_1 відраховано зі штату суду та зобов`язано здійснити розрахунок при звільненні, зокрема, виплатити йому вихідну допомогу у зв`язку з відставкою у розмірі трьох місячних заробітних плат (а.с. 27). Як зазначає відповідач у відзивах на позов та апеляційну скаргу, після здійснення кінцевого розрахунку виявилось, що заборгованість позивача перед судом склала 247 469,47 грн, яка утворилася за рахунок оплати наданої відпустки за період з 21.05.2020 по 17.07.2020. 20.05.2020 ОСОБА_1 подав до відповідача заяву, в якій просив утримати суму 186 127,97 грн з допомоги по тимчасовій непрацездатності та залишок з вихідної допомоги (а.с. 35). Відповідачем нараховано ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 670 012,5 грн., виплачено 478 018,56 грн., утримано з вихідної допомоги 61 341, 50 грн. , згідно довідки про здійснення нарахувань. (а.с.101) Вважаючи, що утримання відповідачем із вихідної допомоги грошових коштів проведено незаконно, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що здійснюючи кінцевий розрахунок сум, належних позивачу при звільненні, відповідач діяв в межах та у спосіб встановлений чинним законодавством. Надаючи оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 статті 143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02.06.2016 (далі Закон № 1402-VIII) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою. Проте, Законом № 1402-VIII не врегульовано порядок виплати вихідної допомоги при звільненні судді у відставку. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Колегія суддів зазначає, що питання порядку розрахунку при звільненні працівника врегульовані Кодексом законів про працю України та Законом України «Про оплату праці». Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Згідно з частинами 1, 2 ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу: 1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми; 2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію; 3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136 КЗпП України). Згідно ст. 129 КЗпП України не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення. Аналогічні положення закріплені і у ст. 26 Закону України «Про оплату праці». Указані норми передбачають виключний перелік підстав для відрахування із заробітної плати працівника для покриття заборгованості перед підприємством, а тому розширеному тлумаченню не підлягають. Судом встановлено, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 утримано з його вихідної допомоги кошти у розмірі 61 341, 50 грн, що підтверджується довідкою про здійснені нарахування та утримання суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 до виходу у відставку 20.05.2020. Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з правомірності здійсненння утримання сум із вихідної допомоги, з огляду на наявність у позивача заборгованості перед судом, його заяви та наказів від 20.05.2020. Колегія суддів вважає вказані висновки помилковими, оскільки наявність письмової згоди працівника на проведення утримання з вихідної допомоги у даному випадку не може бути підставою для такого утримання, так як це суперечить ст. 127 КЗпП, а також ст.9 КЗпП України, згідно якої умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Судом першої інстанції в якості належних доказів щодо правових підстав для утримання коштів враховано накази Харківського апеляційного суду від 20.05.2020 про відкликання з щорічної відпустки судді ОСОБА_1 та від 20.05.2020 про відрахування судді зі штату Харківського апеляційного суду, проте такі висновки є помилковими, оскільки зазначені накази не містять розпоряджень щодо утримання сум з вихідної допомоги при звільненні, їх розмір та правові підстави. Також, відсутнє судове рішення про стягнення з позивача коштів на користь відповідача. Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави для утримання зазначених сум з вихідної допомоги ОСОБА_1 . Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 31.01.2020 по справі № 361/5873/16-ц. Посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 17.07.2019 по справі № 332/1433/17-ц колегія суддів вважає помилковими, оскільки правовідносини у вказаній справі не є тотожними справі, що розглядається. У справі № 332/1433/17-ц предметом спору було стягнення заборгованості з працівника, яка виникла перед роботодавцем при звільненні. Натомість у справі, що розглядається, предметом спору є правомірність дій роботодавця щодо утримання сум заборгованості працівника з вихідної допомоги. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідачем не доведено правомірності та законності здійснення не виплати вихідної допомоги в повному розмірі та погашення заборгованості позивача перед судом за рахунок вихідної допомоги. Натомість, вирішуючи спір, суд першої інстанції невірно надав правову оцінку обставинам справи, врахував докази, які не є належними, неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про правомірність таких дій відповідача. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про протиправність дій Харківського апеляційного суду з утримання сум заборгованості позивача за рахунок вихідної допомоги, а тому, враховуючи, що відповідачем протиправно не виплачено ОСОБА_1 вихідну допомогу у повному розмірі, колегія суддів вважає, що належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання Харківський апеляційний суд виплатити йому частину не виплаченої вихідної допомоги в сумі 61 341, 50 грн. За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, в той час як доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову. Керуючись ст.ст. 310, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 по справі № 520/16501/2020 скасувати. Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправними дії Харківського апеляційного суду щодо утримання з вихідної допомоги ОСОБА_1 грошових коштів. Зобов`язати Харківський апеляційний суд (ЄДРПОУ 42261368, м. Харків, майдан Героїв Небесної Сотні, 36) виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) вихідну допомогу в сумі 61 341 (шістдесят одна тисяча триста сорок одна) грн 50 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді С.П. Жигилій Я.В. П`янова Повний текст постанови складено 17.05.2021 року