Постанова 4851 № 520/4500/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2021 р. Справа № 520/4500/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2021, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., м. Харків, повний текст складено 28.04.21 по справі № 520/4500/21 за позовом ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі за текстом позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської обласної прокуратури (далі за текстом відповідач, ХОП, прокуратура), в якому просив стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в зв`язку зі звільненням у розмірі 25 085,00 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Харківської обласної прокуратури (прокуратури Харківської області) з невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні. Стягнуто з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 суму вихідної допомоги при звільненні у розмірі 25 085,00 грн. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Наводить обставини справи та нормативно-правове обґрунтування своїх вимог, що зазначені ним у позовній заяві, вказує на їх неврахування судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення. Просить урахувати, що оскільки ані Законом України «Про прокуратуру», ані Законом України № 113-ІХ, ані ст. 44 КЗпП України не передбачено виплату вихідної допомоги прокурорам, яких звільнено відповідно до підпункту 2 п. 19 розділу II Закону України № 113-ІХ, правових підстав для її виплати позивачу не було. Також, зазначає, що під час розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції не надано оцінку доводам прокуратури про пропущення позивачем місячного строку звернення до суду з позовом. При цьому, звертає увагу на те, що у провадженні Харківського окружного адміністративного суду перебувала справа № 520/6444/2020 за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Харківської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, ґрунтуються на власному тлумаченні відповідачем норм діючого законодавства та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Наказом прокурора Харківської області № 802-к від 22.04.2020 ОСОБА_1 звільнений з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Харківської області та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 59 Закону України «Про прокуратуру» 24.04.2020. Цим же наказом зобов`язано відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Харківської області провести остаточний розрахунок та виплатити ОСОБА_1 усі належні виплати при звільненні. Згідно з копією розрахункового листа за квітень 2020 року при звільненні позивачу нараховано такі види виплат: - посадовий оклад; - надбавка за вислугу років; - надбавка за виконання особливо-важливої роботи; - оплата компенсації за дні невикористаної відпустки; - індексація. Тобто, при звільненні з посади та органів прокуратури, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», йому не нарахована та, відповідно, не виплачена вихідна допомога, що також підтверджується копією відповіді Харківської обласної прокуратури від 04.03.2021 за № 27-80вих-2021 та не заперечується відповідачем. Згідно з копією довідки № 21-119 від 03.03.2021 відділу фінансування та бухгалтерського обліку Харківської обласної прокуратури середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 1223,66 грн. Середньомісячне число робочих днів 20,5 (середня планова кількість робочих днів за лютий- березень 2020 року), тобто розмір середньої заробітної плати складає 25 085,00 грн. (1223,66 х 20,5). Позивач, уважаючи, що відповідач, у порушення вимог Закону України «Про прокуратуру», не виплатив вихідну допомогу, звернувся до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки судовим розглядом встановлено порушення норм чинного законодавства при вчиненні відповідачем спірної бездіяльності, то позовні вимоги є обґрунтованими. Водночас, для ефективного захисту прав, та інтересів позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, застосувавши положення частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні. Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо. Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Відповідно до пункту 9 частини першої даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення унормовано статтею 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли у зв`язку із не виплатою позивачу вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури у квітні 2020 року. Щодо правомірності дій відповідача по невиплаті вихідної допомоги при звільненні позивача колегія суддів зазначає таке. Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності всіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами. Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Такі правові висновки неодноразово висловлені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 08 серпня 2019 року у справі № 813/150/16, від 25.02.2021 у справі № 640/8451/20. КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу). Статтею 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої вказаної статті). Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Згідно із статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу». Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. Отже, колегія суддів наголошує, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, за яких до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, цей виключний перелік не містить питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а тому колегія суддів зазначає, що застосування положень статті 44 КЗпП України під час вирішення спірного питання не заборонено. Також колегія суддів звертає увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин. Такий правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах висловлено Верховним Судом у постанові від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19, у постанові від 25.02.2021 у справі № 640/8451/20. У день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від підстави звільнення за «пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII», відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги. Проте, за інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року у справі № 520/6444/2020, визнано протиправним та скасовано Наказ прокурора Харківської області № 802-к від 22.04.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Харківської області та з органів прокуратури. Поновлено ОСОБА_1 в органах Харківської обласної прокуратури на посаді, рівнозначній посаді, яку він займав станом на 24.04.2020 - прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді Харківської обласної прокуратури. Стягнуто з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 170087 грн 35 коп. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді, яку він займав станом на 24.04.2020 - прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді Харківської обласної прокуратури та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць. Таке рішення в силу положень статті 325 КАС України набрало законної сили з дати прийняття постанови суду апеляційної інстанції, тобто з 01 березня 2021 року. З дня набрання чинності рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року у справі № 520/6444/2020, після поновлення позивача на роботі, підстава для виплати вихідної допомоги відпала, а отже позовна вимога про стягнення на користь позивача вихідної допомоги є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц. З огляду на встановлені обставини, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є неправомірним. Згідно із приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв`язку із тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового про відмову в задоволенні позовних вимог. З огляду на результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції (крім витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги суб`єкта владних повноважень, які в силу приписів ст. 139 КАС України не належать до відшкодування), судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури - задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2021 по справі № 520/4500/21 - скасувати. Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич