Постанова 4851 № 520/15222/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 липня 2022 р. Справа № 520/15222/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 (суддя Мар`єнко Л.М.; м. Харків) по справі № 520/15222/21 за позовом ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури про стягнення суми, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської обласної прокуратури (далі також - відповідач), в якому просила суд: - визнати неправомірною бездіяльність відповідача в частині невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні 05.05.2020 у розмірі 22532,84 грн. середнього місячного заробітку та щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку; - стягнути з відповідача на її користь вихідну допомогу в зв`язку із звільненням у розмірі 22532,84 грн. середнього місячного заробітку, обчислення якої здійснено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100; - стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час затримки виплати належної їй вихідної допомоги при звільненні із розрахунку в сумі 1072.99 грн. за кожен день затримки розрахунку, починаючи з 05.05.2020 по день фактичного розрахунку. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 26.11.2002 по 05.05.2020 року працювала в органах прокуратури України, 30.04.2020 наказом прокурора Харківської області за №862к звільнено з посади прокурора відділу роботи з кадрами прокуратури Харківської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України з 05.05.2020 року. Харківською обласною прокуратурою до цього часу не проведено з позивачем остаточний розрахунок та не виплачено усі належні виплати, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом за захистом своїх прав. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Харківської обласної прокуратури (прокуратури Харківської області) в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні 05.05.2020 у розмірі 22 532,84 грн. середнього місячного заробітку. Зобов`язано Харківську обласну прокуратуру (вул. Богдана Хмельницького, 4, м. Харків, 61001, ЄДРПОУ 02910108) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) вихідну допомогу в зв`язку із звільненням у розмірі 22532,84 грн. середнього місячного заробітку, обчислення якої здійснено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №

100. Зобов`язано Харківську обласну прокуратуру (вул. Богдана Хмельницького, 4, м. Харків, 61001, ЄДРПОУ 02910108) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток в сумі 484,13 грн. за період з 11.08.2021 року по 19.10.2021 рік. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з Харківської обласної прокуратури (вул. Б.Хмельницького, буд. 4,м. Харків, 61050, код 2955006241) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок). Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його прийняття при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у судовому рішенні обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає про відсутність підстав для виплати позивачу вихідної допомоги, оскільки Законом України "Про прокуратуру" № 1697-VII, Законом України № 113-ІХ, ст. 44 КЗпП України не передбачено виплату такої допомоги прокурорам, яких звільнено з підстави, визначеної п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VII. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначила, що аргументи та доводи, покладені в обґрунтування вимог апеляційної скарги є безпідставними та помилковими, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними в справі матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених позовних вимог, оскаржене судове рішення переглядається судом апеляційної інстанції лише в цій частині в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що з 26.11.2002 по 05.05.2020 позивач працювала в органах прокуратури України на різних посадах. 30.04.2020 наказом прокурора Харківської області за № 862к її було звільнено з посади прокурора відділу роботи з кадрами прокуратури Харківської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 05.05.2020 року. Вказаним наказом відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Харківської області зобов`язано провести остаточний розрахунок та виплатити позивачу усі належні виплати при звільненні. Згідно з п. 1 наказу Генерального прокурора "Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур" від 03.09.2020 за № 410 перейменовано без зміни ідентифікаційних кодів юридичних осіб в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань юридичну особу "Прокуратура Харківської області" у "Харківська обласна прокуратура". Вважаючи, що Харківською обласною прокуратурою не було проведено остаточний розрахунок та не виплачено усі належні виплати при звільненні, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку, а також наявність підстав для виплати позивачу середнього заробітку в сумі 484,13 грн. за період з 11.08.2021 року по 19.10.2021 рік. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин). Законом № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо. Статтею 4 Закону № 1697-VII установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення унормовано статтею 44 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України). Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Водночас, нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України. Конституційний Суд України у Рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами. Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічні правові висновки неодноразово висловлені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16. КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу). Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої вказаної статті). Відповідно до ч. 4. ст. 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус; частину дев`яту статті 252 після слів дисциплінарної відповідальності та звільнення доповнено словами і цифрами а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу. Внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів" прокуратури зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. З огляду на викладене, ч. 5 ст. 51 Закону № 1697-VII та ч.4 ст. 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, за яких до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, цей виключний перелік не містить питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а тому застосування положень статті 44 КЗпП України під час вирішення спірного питання не заборонено. Також колегія суддів зазначає, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги. Вихідна допомога це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах , зокрема, від 23.12.2020 у справі №560/3971/19, від 21.01.2021 у справі №260/1890/19, від 25.02.2021 у справі № 640/8451/20, від 15.04.2021 у справі №440/3166/20 та від 19.05.2022 у справі № 640/4264/20. З урахуванням обставин справи та вищенаведених правових норм, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку та задоволення позовних вимог в частині зобов`язання Харківської обласної прокуратури нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги в зв`язку із звільненням у розмірі 22532,84 грн. середнього місячного заробітку, обчислення якої здійснено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100. Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ч. 1ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Станом на час звернення позивача до суду з цим позовом та станом на час винесення оскаржуваного рішення суду першої інстанції остаточного розрахунку із позивачем не було проведено, тобто відповідачем не було виплачено позивачу вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку. Не надано доказів проведення такого розрахунку і до суду апеляційної інстанції. Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку розрахунку при звільненні. При цьому, колегія суддів щодо розрахунку суми середнього заробітку, періоду, за який підлягають захисту права позивача, та конкретної суми такої компенсації, зазначає таке. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19, зазначав що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (постанова Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 у справі №825/325/16 зазначено, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи. Аналогічну правову позицію щодо застосування принципу співмірності викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц. Згідно приписів ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100(далі - Порядок № 100). Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення працівника, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період. Як встановлено судом з наданих відповідачем документів (а.с.38), у березні 2020 року заробітна плата позивача становила 19313,86 грн. (18 робочих днів), за квітень 2020 року - 16094,89 грн. (15 робочих дня). Середньомісячне число відпрацьованих робочих днів складає -

21. З урахуванням приписів Порядку №100 середньоденна заробітна плата склала 1072,992424 грн., а сума середньої заробітної плати 22532,84 грн. (1072,992424 х 21). Загальна сума належної до виплати при звільненні позивачу мала б складати 23605,83 грн. (1072,99 грн. + 22532,84 грн.). В свою чергу, відповідачем при звільненні позивача в травні 2020 року було нараховано виплати на загальну суму 140179,78 грн. Разом з тим, наведена вже вище сума вихідної допомоги у розмірі 22532,84 грн. в загальній сумі належних до виплат позивачу сум при звільненні (23605,83 грн.) складає 0,96% (22532,84 х 100 : 23605,8324 грн.). У зв`язку з цим, визначаючи розрахунок суми середнього заробітку, суд дійшов висновку, що належною сумою такого заробітку за кожен день затримки є сума у розмірі 10,30 грн. (1072,99 грн. х 0,96 :100). При цьому, при визначенні розміру середнього заробітку та періоду, за який підлягають захисту права позивача, суд першої інстанції виходив з того, що після звільнення позивач протягом тривалого часу не вчиняла активних дій, направлених на захист своїх прав у зв`язку з неправомірною бездіяльністю відповідача в частині невиплати їй вихідної допомоги при звільненні, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що права позивача підлягають захисту з моменту звернення ОСОБА_1 з адміністративним позовом до суду у даній справі, а саме 11.08.2021, оскільки не пропорційним буде неврахування дати такого звернення до суду, та по день винесення даного рішення, оскільки фактичний розрахунок із позивачем на дату судового розгляду цієї справи не проведений. Оскільки рішення суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру середнього заробітку та в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги, починаючи з 05.05.2020 по день фактичного розрахунку, сторонами у справі не оскаржується, колегія суддів, враховуючи встановлені ст. 308 КАС України межі перегляду справи, не вбачає підстав для надання правової оцінки висновкам суду першої інстанції в цій частині. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 по справі № 520/15222/21 - залишити без змін в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова В.Б. Русанова