Постанова 4804 № 225/5205/20

Єдиний унікальний номер 225/5205/20 Номер провадження 22-ц/804/1284/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И Єдиний унікальний номер 225/5205/20 Номер провадження 22-ц/804/1284/21 12 травня 2021 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд в складі колегії: судді-доповідача Гапонова А.В. суддів Никифоряка Л.П., Новікової Г.В. сторони по справі: позивач: Акціонерне Товариство Комерційний банк «ПриватБанк» відповідач: ОСОБА_1 розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у м. Бахмут цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - за апеляційною скаргою Акціонерного Товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 16 лютого 2021 року, повний текст якого складено суддею Соляник А. В. в м. Торецьк в приміщенні Дзержинського міського суду Донецької області 16 лютого 2021 року, час ухвалення рішення суду не зазначено, - ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ У вересні 2020 року представник Акціонерного Товариства Комерційний банк «Приватбанк» звернувся до Дзержинського міського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до укладеного договору № б/н від 31.07.2012 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 6900,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач власним підписом підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складають між відповідачем та банком кредитний договір. На теперішній час відповідач не виконує умови договору. Тобто через неналежне виконання відповідачем договору кредиту станом на 31.07.2020 року утворилась заборгованість - 461661,73 грн., яка складається з наступного: 6900,00 грн. - заборгованість за кредитом; 452961,73 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 1800,00 грн. - заборгованість за пенею; 0,00 грн. - заборгованість за комісією; Враховуючи вищезазначене, позивач просив стягнути з відповідача: 6900,00 грн. - заборгованість за кредитом та 133 067,13 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 31.07.2012 по 28.09.2018 року. КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ 16 лютого 2021 року рішенням Дзержинського міського суду Донецької області у задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. КОРОТКИЙ ЗМІСТ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погодившись з вказаним рішенням, представник Акціонерного Товариства Комерційного банку «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вважає рішення суду першої інстанції необґрунтованим і незаконним, прийнятим без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що не погоджується з висновком суду про те, що позов подано з пропуском строку позовної давності, оскільки відповідач 31.07.2012 року підписав заяву разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку». На підставі цього отримав кредитну картку № НОМЕР_1 зі строком дії 12/15, яка в подальшому була перевипущена на № НОМЕР_2 зі строком дії останньої до 09/21. За таких умов, строк позовної давності починається зі спливу останнього дня місяця картки, а не за закінченням дії договору. Також зазначив, що суд першої інстанції не дослідив розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що відповідач здійснив поповнення картки 23.03.2018 року. Відмовляючи в стягненні заборгованості по відсоткам, суд не врахував, що відповідач зобов`язався регулярно знайомитися зі змінами Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифів, про що засвідчив власним підписом у заяві, що відповідач у випадку незгоди зобов`язаний звернутися з письмовою заявою до банку про розірвання договору. Проте, з такою заявою відповідач до позивача не звертався. Також звернув увагу на те, що судом першої інстанції не враховано висновки судів вищої інстанції у подібних правовідносинах. АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву відповідно до положень ст. 360 ЦПК України. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що дана справа є малозначною, ціна позову складає 139 967, 13 гривень, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено. Відповідно до укладеного договору № б\н від 31.07.2012 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 6900,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач свої зобов`язання за кредитним договором повністю виконав, надавши позичальникові ОСОБА_1 кредит в розмірі, обумовленому сторонами. Відповідач в порушення умов договору свої зобов`язання належним чином не виконав, не забезпечивши своєчасного повернення позивачеві запозичених коштів. Внаслідок цього станом на 31.07.2020 року утворилась заборгованість, яка складається з наступного: 6900,00 грн. - заборгованість за кредитом; 133067,13 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 31.07.2012 по 28.09.2018. 16.02.2021 року представник відповідача ОСОБА_2 звернувся в суд із заявою, в якій просив застосувати позовну давність до вимог АТ КБ «ПриватБанк» та відмовити в задоволенні позову (а.с.77). Згідно розрахунку заборгованості за договором № б/н від 31.07.2012 року, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , станом на 31.07.2020 року, який надав позивач, вбачається, що останній місячний платіж погашення кредиту відповідач ОСОБА_1 сплатив 30.04.2014 року. Таким чином, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а саме з 31.04.2014 року. Також, відповідно до довідки б/н, долученої позивачем до матеріалів справи, вбачається, що відповідачу ОСОБА_1 були видані картки: № НОМЕР_3 , з терміном дії до липня 2013 року та датою відкриття 20.07.2006, №5211537900128971 з терміном дії до грудня 2015 року та датою відкриття 27.09.2012 року та №5168755418454241 з терміном дії до вересня 2021 року та датою відкриття 01.02.2018 року (а.с.12). Разом з тим, ОСОБА_1 власним підписом 31.07.2012 року підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складають між відповідачем та банком кредитний договір. Судом було зроблено висновок про те, що будь-яких доказів, що вказують на строк дії платіжної картки, на яку встановлено кредитний ліміт, та картка перевипускалася позивачем строком до 09/21, суду не надано. Оскільки позивач звернувся до суду, лише 11.09.2020 року, тобто з пропуском строку позовної давності, це є підставою для відмови у позові. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно статті 275 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність і спливла до додаткової вимоги. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що наведені у статтях 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи стаття 261 ЦК України, за змістом якої початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем заявлялося клопотання про застосування строку позовної давності, у відповідності до ч. 3 ст. 267 ЦК України. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав Учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» , п. 57). Оскільки відповідач останній раз здійснив платіж 30.04.2014 року, то саме з даного моменту у банку виникло право на пред`явлення позову до суду. Протягом трьох років (загального строку позовної давності), право звернення до суду про стягнення заборгованості, позивачем не було реалізовано. У вище зазначений 3-річний строк відповідачем будь-яких платежів, які б свідчили про визнання ним боргу, не здійснювалось. Відповідно до висновку викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2019 року за результатами розгляду цивільної справи № 637/105/17 Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Враховуючи вищевказане, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування. Якщо умовами договору встановлено окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. За правилами ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно розрахунку заборгованості за договором № б/н від 31.07.2012 року ОСОБА_1 виконував умови кредитного договору № б/н від 31.07.2012 року з 27 вересня 2012 року по 30 квітня 2014 року, а в подальшому припинив оплату чергових платежів. Таким чином, перебіг строку позовної давності почався з наступного дня після настання строку погашення чергового платежу за договором, тобто з 31.04.2014 року. Трирічний строк позовної давності щодо звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості закінчився 31.04.2017 року. Банк звернувся до суду з позовом про захист свого порушеного права 11.09.2020 року, тобто з пропуском встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності, що було вірно встановлено судом першої інстанції. Як зазначив позивач в апеляційній скарзі, відповідач 31.07.2012 року підписав заяву разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку». На підставі цього отримав кредитну картку № НОМЕР_1 зі строком дії 12/15, яка в подальшому була перевипущена на № НОМЕР_2 зі строком дії останньої до 09/21. За таких умов, строк позовної давності починається зі спливу останнього дня місяця картки, а не за закінченням дії договору. Апеляційний суд не погоджується з такими доводами позивача, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що відповідачу видавалась перевипущена кредитна картка № НОМЕР_2 зі строком дії до 09/21 та що відповідач розписався за її отримання. З огляду на це, доводи позивача про те, що суд першої інстанції не дослідив розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що відповідач здійснив поповнення перевипущеної картки 23.03.2018 року не впливають на висновок суду першої інстанції, оскільки платіжних документів, з яких вбачалося б, ким саме було поповнено зазначену картку позивачем також не надано. Отже, з огляду на вище вказане, колегія суддів приходить до висновку про відсутність в матеріалах справи жодного доказу того, що кредитна картка була перевипущена та діяла після 2015 року. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами які беруть учать у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та не мають правового значення для вирішення справи. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права. Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено. Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню за доводами, викладеними в апеляційної скарзі, оскільки суд повно і всебічно перевіривши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних заяв у відповідності з нормами матеріального права та з дотриманням норм процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного Товариства Комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 16 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: А.В. Гапонов Судді: Г.В. Новікова Л.П. Никифоряк