Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/13546/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 12 травня 2021 року м. Дніпросправа № 160/13546/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року (суддя 1-ї інстанції Горбалінський В.В.) у справі №160/13546/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: 22.10.2020 року ОСОБА_1 звенувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській област про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугою років згідно ст.50-1 Закону України Про прокуратуру від 05.11.1991 №1789-ХІІ; зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України Про прокуратуру від 05.11.1991 №1789-ХІІ з 01.10.2020 року, виходячи із розрахунку 90% від розміру заробітної плати відповідно до довідок про складові заробітної плати, виданих Прокуратурою Дніпропетровської області від 10.09.2020 року №18-56 вих.20 без обмеження розміру заробітної плати для розрахунку пенсії, відповідно до ст.50-1 Закону України Про прокуратуру від 05.11.1991 №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993 року, у редакції Закону від 12.07.2001 року №2663-ІІІ та без обмеження максимального розміру пенсії. В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що працює в органах прокуратури Дніпропетровської області з 19.07.2001 року по теперішній час. Позивач вважає, що набув право на призначення пенсії за вислугу років, у зв`язку чим 01.10.2020 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону України Про прокуратуру від 05.11.1991 №1789-XII. Відповідач листом від 06.10.2020 року відмовив позивачу в призначенні пенсії, з огляду на той факт, що на день звернення позивача до відповідача із даною заявою у позивача був відсутній необхідний стаж роботи відповідно до Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014 року. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугою років згідно ст.50-1 Закону України Про прокуратуру від 05.11.1991 №1789-ХІІ. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України Про прокуратуру від 05.11.1991 №1789-ХІІ з 01.10.2020 року, виходячи з розміру пенсії 90% від суми щомісячного заробітку та без обмеження максимального розміру пенсії. В решті позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області оскаржило його до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України Про прокуратуру від 05.11.1991 №1789-ХІІ з 01.10.2020 року, виходячи з розміру пенсії 90% від суми щомісячного заробітку та без обмеження максимального розміру пенсії та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що стаж роботи позивача на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років у відповідності до ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.11.2014 року №1697-VII є недостатнім для призначення пенсії. Крім того, пенсія відповідно до цього закону призначається у розмірі 60 %. При цьому дія ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ на час звернення позивача до пернсійного органу втратила чинніст, а отже враховуючи дію закону в часті, така норма не може бути застосована до позивача. В письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач просив відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Сторони повідомлені про день розгляду справи. В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 01.10.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугою років. 06.10.2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом за №0400-0307-8/92369 відмовило в призначенні пенсії за вислугою років, у зв`язку з тим, що у позивача вислуга років складає 21 рік 6 місяців 11 днів, при необхідних 25 роках, відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697. Позивач не поголившись з такою відмовою звернувся до суду із зазначеним позовом. Суд першої інстанції вирішучи спір дійшов висновку про недоводеність відповідачем правомірність своїх дій, проте з підстав відсутності спору складових пенсії позвича, позов зовольнив частково. Колегія суддів суду апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ (Далі - Закон №1789-ХІІ), яка діяла в редакції Закону з 26.07.2001 (в редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру") до 01.10.2011 (в редакції Закону № 3668-VІ), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 % від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 %, але не більше 90 % від суми місячного (чинного) заробітку. В подальшому, було прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VIII (Далі - Закон №213-VIII), згідно з пунктом 5 розділу ІІІ Прикінцевих положень якого, визначено, що у разі неприйняття до 01.06.2015 закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються, зокрема, відповідно до Закону № 1789-ХІІ. Вказаний у пункті 5 розділу ІІІ Прикінцевих положень Закону № 213-VIII закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 01.06.2015 прийнятий не був, у зв`язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону №1789-ХІІ щодо права прокурорів і слідчих на пенсійне забезпечення за вислугу років і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються. Отже, враховуючи норму пункту 5 розділу ІІІ Прикінцевих положень Закону № 213-VIII колегія суддів дійшла висновку, що ним скасовані діючі станом на 01.06.2015 норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до конкретного переліку законів, зокрема, і відповідно до Закону № 1789-ХІІ. Проте 15.07.2015, у зв`язку з набуттям чинності Законом України "Про прокуратуру" № 1697-VII (Далі - Закон № 1697-VII), Закон № 1789-ХІІ втратив чинність, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п`ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті

53. На час звернення позивача до відповідача із заявою про призначенням пенсії 01 жовтня 2020 року чинним був саме Закон № 1697-VII. У свою чергу, статтею 86 Закону №1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років. Відповідно до частини першої статті 86 Закону № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: 01.10.2019 по 30.09.2020 - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців, з 01.10.2020 і пізніше 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років. З доводів заявленого позову видно, що наявність права на призначення пенсії на підставі положень статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, позивач пов`язує з тим, що вказана норма права (у зазначеній редакції) діяла під час її роботи в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону № 1697-VII, що призвело до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, на думку позивача свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, що прямо суперечить положенням Конституції України. З цього приводу, колегія суддів вважає за необхідним вказати на таке. Так, у прокурорів та слідчих, які в період дії ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ, яка діяла в редакції Закону з 26.07.2001р. (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001р.) до 01.10.2011р. (в редакції Закону №3668 від 08.07.2011р.) мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії. У зв`язку з чим, враховуючи положення ст.ст.22, 58 Конституції України, можливо стверджувати про те, що у разі якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які підвищують, зокрема, необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, то такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право раніш виникло). У спірному випадку, позивач, у період часу з 26.07.2001р. по 01.10.2011р., не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії за віком, а отже у позивача не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (у вказаній редакції). Оскільки, позивач не набув такого права, то не можливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу існуючого права, але у позивача такого права не існувало. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального та процесуального права, невірно надав оцінку обставинам справи та їх доказам, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року у справі №160/13546/20 скасувати та прийняти у справі нове судове рішення. У задоволенні позову відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст 328, 329 КАС України. Головуючий - суддя Н.І. Малиш суддя Н.П. Баранник суддя А.А. Щербак