Постанова 4856 № 120/8132/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/8132/21-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Слободонюк М.В. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 14 грудня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : В липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області в якому просив: - визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій область від 08.04.2021 № 025550004804 щодо відмови у призначені пенсії за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, в редакції Закону від 12.07.2001 № 266-111; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій область призначити, виплачувати у повному обсязі без обмеження граничного розміру виплати та перерахувати пенсію ОСОБА_1 за вислугою років з 01.03.2021 з розрахунку 90% від розміру заробітної плати згідно з довідками №21-ф-99 та №21-ф-100 від 31.03.2021 року про складові заробітної плати без обмеження її максимального розміру у відповідності до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, в редакції Закону від 12.07.2001 № 266-111. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, оскаржив його в апеляційному порядку. Так, обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт відзначає про наявність у нього права на призначення пенсії за вислугою років згідно з положеннями статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ, оскільки саме на час коли діяла вказана норма, він обирав місце працевлаштування з урахуванням всіх гарантій, які надаються державою працівникам, у тому числі гарантії щодо пенсійного забезпечення. На переконання апелянта, вирішуючи питання про застосування Закону України "Про прокуратуру" в часі, суд першої інстанції проігнорував положення ст. 22 Конституції України, приписами якої встановлено, що закріплені нею права та свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити її без задоволення, вказавши, що доводи позивача не містять підґрунтя в національному законодавстві. Оскільки предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, апеляційний розгляд справи у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України здійснюється в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працює в органах прокуратури України на різних посадах з 08.08.2000 по теперішній час. 31.03.2021 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (від 05.11.1991 в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001) при наявності стажу роботи більше 20 років та розрахунку пенсії у розмірі 90% відсотків від заробітної плати, додавши до неї перелік необхідних для цього документів. За результатами розгляду такої заяви, рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області № 025550004804 від 08.04.2021 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту до п.1 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру". У рішення зазначено, що відповідно до поданих документів, вислуга років заявника, що дає право на пенсію згідно із вищезазначеною нормою складає 23 роки 24 дні, що, на переконання відповідача, є недостатнім для визначення права на даний вид пенсійного забезпечення, позаяк такий стаж має становити не менше 25 років. Не погоджуючись із рішенням відповідача щодо відмови в призначені пенсії, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах вимоги позивача не мають достатнього підґрунтя у національному законодавстві, оскільки норми законодавства щодо призначення пенсій працівникам органів прокуратури зазнали змін, а усталеної практики національних судів на підтримку аналогічних скарг заявників на даний час не існує. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15 липня 2015 року визначалися Законом України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-ХІІ. Згідно зі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 % від суми їхньої місячної заробітної плати, до котрої включається всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 % місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи. В подальшому, 01 квітня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 №213-VIII, яким у пункті 5 Прикінцевих положень визначено, що у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, зокрема, «Про прокуратуру». У зв`язку з набранням чинності зазначеним Законом втратили чинність положення ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років та розміру такої пенсії В свою чергу, підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років визначено ст. 86 Закону № 1697-VII. Так, відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. Як вбачається з матеріалів справи, вислуга років позивача, що дає право на призначення пенсії за віком згідно ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" за період трудової діяльності останнього з 08.08.2000 року по 31.03.2021 року складає 23 роки 24 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону №1697-VII Необхідно зазначити, що виходячи з дії законів в часі, на правовідносини, що виникли, має поширюватися дія Закону №1697-VII, а не положення статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, який втратив свою чинність на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії (вересень 2016 року). З доводів апеляційної скарги вбачається, що наявність права на призначення пенсії на підставі положень ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ позивач пов`язує з тим, що вказана норма права (у зазначеній редакції) діяла під час обрання ним місця майбутнього працевлаштування в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VІІ від 14.10.2014, призвело до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та відповідно зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, що свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, і прямо суперечить положенням Конституції України. Колегія суддів критично оцінює вказані доводи апеляційної скарги та відзначає наступне. Відповідно до ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, яка діяла в редакції Закону з 26 липня 2001 року (в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12 липня 2001 року) до 1 жовтня 2011 року (в редакції Закону № 3668 від 08 липня 2011 року), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку. Отже, у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26 липня 2001 року до 1 жовтня 2011 року мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того, чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії. Таким чином, враховуючи положення ст.ст. 22, 58 Конституції України, можливо стверджувати про те, що у разі, якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які підвищують, зокрема, необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, то такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право раніше виникло). За встановлених у цій справі обставин, позивач у період часу з 26 липня 2001 року по 01 жовтня 2011 року не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії, а отже у нього не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ (у вказаній вище редакції). Оскільки позивач не набув такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права. Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі № 211/5697/16-а (2а/211/149/16), від 10 травня 2018 року у справі № 358/1830/16-а, від 10 жовтня 2019 року у справі № 265/3516/17, від 04 грудня 2019 року у справі №747/559/17 та від 18 березня 2020 року у справі № 310/7064/16-а. Щодо посилань позивача на те, що він мав обґрунтовані очікування на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку роботи, колегія суддів зазначає, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у рішенні «Великода проти України» (№ 43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. У рішенні по справі «Ейрі проти Ірландії» Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland № 6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Враховуючи те, що під час розгляду справи встановлено, що стаж позивача за вислугу років недостатній для призначення пенсії на підставі ст. 86 Закону №1697-VII, а в період дії ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову. З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини та враховуючи нормативно-правові акти, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Наразі, апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в позовній заяві та з урахуванням яких судом вже надано оцінку встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга позивача не містить. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного рішення. За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін. Відповідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції постановив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.