Постанова 4855 № 640/13873/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/13873/20 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції: Погрібніченко І.М. ПОСТАНОВА Іменем України 25 серпня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сорочка Є.О., суддів Федотова І.В., Ганечко О.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, Пенсійного фонду України про визнання протиправними дій та зобов`язати вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, Пенсійного фонду України, в якому просить: - визнати незаконним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 14.01.2020 №262440004514; - визнати незаконним та скасувати рішення Пенсійного фонду України від 23.03.2020 №2800-030203-8/9049; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві призначити та виплачувати в повному обсязі пенсію позивачу за вислугу років з 27.12.2019 з розрахунку 90% від розміру заробітної плати згідно довідки Генеральної прокуратури України від № 18-238зп від 12.12.2019 (з додатком), відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції Закону № 2663-III від 12.07.2001), без будь-яких обмежень або виключень з цієї статті, без обмеження заробітної плати і граничного розміру пенсії, із надбавкою на утримання дитини. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 грудня 2019 року позивач звернувся до ГУ ПФУ у м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», проте відповідач, посилаючись на статті 86 Закону України «Про прокуратуру» (відсутність 24 років вислуги) відмовив у призначенні такої пенсії. Вважає, що оскільки редакція Закону України «Про прокуратуру» від 26 липня 2001 року була чинною на момент призначення його на роботу в органах прокуратури, у нього є всі законні підстави для призначення пенсії за вислугу років. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що редакція Закону України «Про прокуратуру» від 26 липня 2001 року була чинною на момент призначення його на роботу в органах прокуратури, у нього є всі законні підстави для призначення пенсії за вислугу років. Наголошує, що Закон України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 значно звузив вже набуті права працюючих прокурорів в частині права на пенсію за вислугу років, оскільки збільшив термін необхідного для такої пенсії стажу роботи, у тому числі служби в органах прокуратури. Таким чином, органи Пенсійного фонду України при вирішенні питання про призначення пенсії позивачу за вислугу років, зокрема наявності необхідного стажу роботи, повинні керуватися ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції Закону № 2663-III від 12.07.2001), а не ст.86 Закон України «Про прокуратуру» в редакції від 14.10.2014. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2021 заяву позивача про часткову відмову від позовних вимог задоволено. Визнано нечинним рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Пенсійного фонду України від 23.03.2020 №2800-030203-8/9049. Закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Пенсійного фонду України від 23.03.2020 №2800-030203-8/9049. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що наказом Генерального прокурора України від 14.11.2019 № 72ц позивача звільнено з посади прокурора відділу організації представництва в регіонах управління представництва інтересів держави в суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України. 27 грудня 2019 року позивач звернувся до ГУ ПФУ у м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», додавши до неї копії: довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру; паспорту; трудової книжки; диплому (свідоцтво, атестат) про навчання; довідки із СПОВ про заробітну плату з 01.07.2020 по день звернення; довідку про заробітну плату (спецпенсії); довідку про прийняття на роботу (навчання); свідоцтва про народження. Додатково позивачем також було надано ГУ ПФУ у м. Києві: свідоцтво про народження дитини, довідку про реєстрацію місця проживання дитини; довідку з дитячого садочку, довідку з УПСЗН про отримання допомоги та докази її отримання (виписка). ГУ ПФУ у м. Києві рішенням від 14.01.2010 № 262440004514 відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та зазначено, що пенсійне забезпечення працівників прокуратури регулюється нормами статті 86 вказаного Закону, відповідно до якої прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше 24 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років, у разі звернення за призначенням пенсії. Одночасно, вказаним рішенням позивача повідомлено, що відповідно до наданих документів його стаж роботи на посадах прокурорів складає 19 років 9 місяці 14 днів, при цьому стаж за вислугу років - 22 роки 10 місяців 3 дні. 10 лютого 2020 року позивачем на вказане рішення ГУ ПФУ у м. Києві подано скаргу до ПФУ, за результатами розгляду якої, подану скаргу залишено без задоволення, а рішення ГУ ПФУ у м. Києві від 14.01.2010 року № 262440004514 - без змін. Позивач вважаючи вказане рішення протиправними та такими, що підлягає скасуванню, а також вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що для набуття права на пенсійне забезпечення за вислугу років станом на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії, його стаж мав становити 24 роки, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів не менше 14 років, разом з тим, відповідно до матеріалів справи, загальний стаж позивача станом на час звернення із заявою про призначення пенсії становив 22 роки 10 місяців 3 дні. Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Частиною 1 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції від 05 листопада 1991 року, що діяла до 01 жовтня 2011 року) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 процентів від суми їхньої місячної заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержувані перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 процентів місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи. Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VІ, який набрав чинності 01 жовтня 2011 року, внесено зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, зокрема змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права. Встановлено, що прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років. На час звернення позивача за призначенням пенсії набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 (далі - Закон №1697-VII). У зв`язку з набранням чинності зазначеним Законом втратили чинність положення статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ (далі - Закон №1789-ХІІ) в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років та розміру такої пенсії. Таким чином, оскільки позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії 11 квітня 2019 року спірні правовідносини підлягають вирішенню за нормами Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VI. Згідно із статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років. Таким чином, у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26 липня 2001 року до 01 жовтня 2011 року мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того, чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії. Станом на дату звернення позивача до Пенсійного фонду необхідними умовами для призначення йому пенсії за вислугу років були: а) вислуга років - 24 роки; б) стаж на посадах прокурорів - 14 років. Матеріалами справи встановлено, що загальна вислуга років позивача станом на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії складала 22 років 10 місяців 3 дні, в тому числі стаж роботи на посадах працівника прокуратури 19 років 9 місяців 14 дні, що підтверджується матеріалами справи, а саме: копією трудової книжки серії НОМЕР_1 . Таким чином, вислуга років позивача є меншою від 24 річного стажу, визначеного частиною 1 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, що не надає право позивачу на призначення пенсії за вислугу років. Суд першої інстанції вірно вказав, що посилання позивача на те, що зміни в законодавстві, які звужують зміст та обсяг існуючих прав не повинні застосовуватися є безпідставним, оскільки у період дії статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII у редакції від 26 липня 2001 року, що діяла до 30 вересня 2011 року, пенсії призначалися прокурорам і слідчим зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років. Станом на 30 вересня 2011 року у позивача був відсутній стаж роботи 20 років, а тому, у період дії статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII у редакції від 26 липня 2001 року позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, у зв`язку з чим при прийнятті Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача. Колегія суддів наголошує, що виходячи з дії законів у часі, на правовідносини, що виникли, має поширюватися дія Закону №1697-VII, а не положення ст.50-1 Закону №1789-ХІІ, яка втратила свою чинність на час звернення позивача із заявою про призначення спірної пенсії. З доводів заявленого позову та апеляційної скарги вбачається, що наявність права на призначення пенсії на підставі положень статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, позивач пов`язує з тим, що вказана норма права діяла під час його роботи в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону №1697-VII, що призвело до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, що прямо суперечить положенням Конституції України. Із зазначеними вище доводами колегія суддів не погоджується з таких підстав. У прокурорів, які в період часу до 01.10.2011 мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії. Таким чином, враховуючи положення статей 22, 58 Конституції України, наявні підстави стверджувати про те, що у разі, якщо в подальшому в чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які підвищують, зокрема, необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, то такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право раніше виникло). За встановлених у цій справі обставин вбачається, що у період до 01.10.2011, коли була чинною редакція ст.50-1 Закону №1789-ХІІ (яка передбачала право позивача на пенсійне забезпечення за вислугу років за наявності стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років) позивач не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії, а отже у нього не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону про прокуратуру 1991 року (у вказаній редакції). Оскільки, позивач не набув такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №372/2909/17, від 21.02.2018 у справі №211/3177/17, від 18.04.2019 у справі №752/19006/16-а, від 10.10.2019 у справі №265/3516/17. Колегія суддів зазначає, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в рішенні «Великода проти України» (№ 43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. У рішенні по справі «Ейрі проти Ірландії» Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland № 6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки стаж позивача за вислугу років не достатній для призначення пенсії на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, у спірних правовідносинах органи Пенсійного фонду України не порушили права позивача на пенсію, відтак, підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення в частині задоволених позовних вимог. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя Є.О. Сорочко Суддя І.В. Федотов Суддя О.М. Ганечко