Постанова 4803 № 182/291/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/742/21 Справа № 182/291/20 Суддя у 1-й інстанції - Кобеляцька-Шаховал І. О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. секретар судового засідання-Голуб О.О. сторони справи : позивач - ОСОБА_1 відповідач- ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської областівід 06 березня 2020 року, ухваленого суддею Кобеляцькою-Шаховал І.О. у м.Нікополі, Дніпропетровської області, (відомості про дату складення повного тексту судового відсутні), - ВСТАНОВИВ : У січні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою та судових витрат. В обґрунтування позову зазначив, що 01.07.2018 року ОСОБА_2 під розписку, в присутності свідка ОСОБА_3 , взяв у нього в борг грошові кошти в сумі 500 000 (п`ятсот тисяч) гривень строком до 01.11.2018 року. До дня звернення з позовом до суду відповідач ухиляється від повернення суми боргу, чим порушив взяті на себе зобов`язання. 02.11.2018 року він в усній формі, під час телефонної розмови, звернувся до відповідача із вимогою повернути позику, однак, у відповідь чув лише обіцянки та не отримав грошові кошти, взяті у позику відповідачем. У зв`язку із цим вимушений звернутись до суду з вимогою про стягнення з ОСОБА_2 на його користь боргу в сумі 500 000 (п`ятсот тисяч) гривень та судового збору в сумі 5 000 (п`ять тисяч) гривень. Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської областівід 06 березня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 заборгованість за розпискою від 01.07.2018 року в сумі 500 000 (п`ятсот тисяч) грн. 00 коп. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської областівід 27 липня 2020 року заява ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської областівід 06 березня 2020 року залишена без задоволення. Відповідач ОСОБА_2 , будучи незгодним з ухваленим заочним рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального і процесуального права ставить питання про скасування оскаржуваного судового рішення з ухваленням нового, яким у повному обсязі відмовити позивачеві ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог. При цьому, скаржник зазначає, що суд під час судового розгляду справи не надав належної оцінки його відзиву на позов, де він вказував, що не ухиляється від повернення боргу та не порушує взяті на себе зобов`язання, але через те, що не має можливості відразу повернути позивачу всю суму боргу, повертав грошові кошти невеликими частинами, у зв`язку із чим незгоден із сумою заявленого позову. Вказує, що судом цей факт проігноровано не зроблено перерахунку суми боргу. Також наголошує на тому, що позивач, скориставшись його добрим відношенням та довірою, під час часткових повернень грошових коштів, жодного разу не надав йому документу про отримання коштів в рахунок погашення боргу, хоча усно ОСОБА_1 підтверджував цей факт. Відзив на апеляційну скаргу відповідача не подано. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Матеріалами справи і судом встановлено, що 01.07.2018 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , під розписку, в присутності свідка ОСОБА_3 , взяв у борг у ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , грошові кошти в сумі 500 000 (п`ятсот тисяч) гривень та зобов`язався повернути до 01.11.2018 року. На підтвердження укладеного договору позики та його умов позивачем по справі був наданий оригінал власноруч написаної відповідачем розписки від 01.07.2018 року, яка посвідчує передання позикодавцем вище вказаної грошової суми (а.с.5). Проти цього факту відповідач в поданому до суду відзиві не заперечував та підтвердив отримання коштів в борг від позивача (а.с.107). Також, відповідач не заперечував, що зобов`язання не виконані в повному обсязі, але зазначив, що не згоден із вказаною сумою боргу, оскільки стверджує, що сплачує борг невеликими частинами. Однак, жодних доказів, що підтверджуюють ці твердження, суду не надав. Суд першої інстанції, ухвалюючи заочне рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 на підставі наданих сторонами доказів виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 належним чином не виконав зобов`язань, взятих на себе, відповідно до Договору позики і заборгованість за розпискою відповідачем добровільно не сплачується, доказів сплати частини суми боргу відповідачем не надано, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі. Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції та не може погодитись із доводами позивача, викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке. За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі вважає, що суд першої інстанції у повній мірі з`ясував всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі є законним і належним чином обґрунтованим. Стаття 1046 ЦК України передбачає, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. В даному випадку, відповідно до вимог ст.1047 ЦК України, договір позики повинен бути укладеним у письмовій формі. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (ч.1 ст.207 ЦК). За своє суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Відповідно до ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Статтею 545 ЦК України врегульовано питання щодо підтвердження виконання зобов`язання, зокрема передбачено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Аналіз наведених вище норм закону свідчить про те, що доказом повернення позики є факт передачі позикодавцем оригінала боргового документа позичальникові, або зазначення кредитором відомостей у розписці про повернення боргу щодо неможливості повернення боргового документа. Позивачем на підтвердження позовних вимог суду надано оригінал власноруч написаної відповідачем розписки від 01.07.2018 року, яка підтверджує передання позикодавцем ОСОБА_1 грошових коштів в борг позичальнику ОСОБА_2 на суму 500 000 (п`ятсот тисяч) гривень та підтверджує строк повернення боргу до 01.11.2018 року. Відповідачем цей факт не заперечується, при цьому він не погоджується із сумою боргу, посилаючись на те, що він виконував зобов`язання, частково повертав ОСОБА_1 грошові кошти, однак останній не надав йому ніяких документів на підтвердження отримання грошових сум. Частиною 3 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Колегія суддів повністю погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем належними та допустимими доказами доведені його позовні вимоги в повному обсязі, тоді, як відповідачем доводи позивача не спростовані, оскільки ОСОБА_2 не надано жодного доказу тому факту, що він частково погашав борг, як і не зазначено, яка саме сума боргу була ним повернута позивачу ОСОБА_1 . Доводи відповідача про те, що суд не надав належної оцінки його відзиву на позову, не зробив перерахунок боргу, колегія суддів відхиляє, оскільки судом була надана оцінка відзиву на позов, що відображено в оскаржуваному судовому рішенні. Окрім того, відповідачем у відповідності до вимог ст.81 ЦПК України не доведено факт повернення ним грошових коштів частинами, як і не доведена сума повернутих грошових коштів, у зв`язку з чим, суд не мав можливості зробити перерахунок боргу, оскільки відповідачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не озвучена сума повернутих відповідачем грошових коштів. Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року було задоволено клопотання відповідача ОСОБА_2 про відстрочення сплати судового збору, до ухвалення судового рішення по справі та відстрочено сплату судового збору за подачу апеляційної скарги на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2020 року в розмірі 7500 грн. до ухвалення судового рішення. Враховуючи, що оскаржуване відповідачем судове рішення підлягає залишенню без змін, з відповідача на користь держави необхідно стягнути відстрочений судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 7500 грн. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, з`ясував предмет та підставу позову, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, справа розглянута в межах позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним і належним чином обґрунтованим. Керуючись ст.ст.367, ч.1 ст.369, ст.374, ст.375, ст.381 ,ст.382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення. Заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2020 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 на користь держави витрати зі сплати судового збору у розмірі 7500 (сім тисяч п`ятсот гривень) грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 11 травня 2021 року. Головуючий: Судді: