Постанова Київський апеляційний суд № 357/13479/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 357/13479/24 Головуючий у І інстанції Зінкін В.І. Провадження №22-ц/824/7963/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 08 липня 2026рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Борисової О.В., Голуб С.А., за участі секретаря Кононової Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ЗЛАГОДА» - адвоката Голуб Наталії Олександрівни на рішення Таращанського районного суду Київської області від 29 грудня 2025 рокуу справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ЗЛАГОДА» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, ВСТАНОВИВ: У вересні 2024 року ОСОБА_2 , діючи через свого представника - Голуб Н.О., звернувся до суду першої інстанції з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики. В обґрунтування позову зазначено, що 08.11.2022 між позивачем та відповідачем укладено договір у формі розписки, відповідно до якої позивач передав у власність відповідачу грошові кошти у розмірі 300 000,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачу таку ж суму грошових коштів до 09.01.2023 включно. Також, у розписці відповідач зазначив, що відповідальність передбачену чинним законодавством у разі порушення умов позики він усвідомлює та підтвердив, що розписка ним складена власноручно. Станом на момент звернення із даним позовом, відповідач кошти позивачу не повернув, чим порушив умови договору. Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 300 000,00 грн заборгованості за договором позики та судовий збір у розмірі 2 400,00 грн. Ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 28 серпня 2025 року замінено позивача ОСОБА_2 на його правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю «УРАЇНСЬКА ЗЛАГОДА. Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 29 грудня 2025 року у задоволенні позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ЗЛАГОДА» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики - відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах ТОВ «Українська Злагода» звернулась представник - Голуб Н.О., яка, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування доводів скарги, зокрема, зазначає, що обставину щодо неукладеності договору та відсутності факту передачі грошових коштів за спірним договором позики повинен був доводити відповідач, а не позивач. Згідно з п.2.ч.1. ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Як вбачається із правових позицій Верховного Суду, висловлених в постановах від 12.01.2022 р. та 12.09.2023 р. у справі № 206/6401/18, при встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Договір позики укладений у письмовій формі, отже, відповідач для доведення факту не отримання коштів за вказаним договором, мав надати докази, передбачені ст. 218 ЦК України. Однак відповідачем вказані докази не надані, а допитаний лише свідок зі сторони відповідача - ОСОБА_3 , який вказав, що не був присутнім при складанні відповідачем розписки та отриманні коштів від позивача. Відтак, на думку позивача, відповідачем не доведено факт неотримання ним грошей за договором позики та в свою чергу, неукладеності договору позики. Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження тієї обставини, що грошові кошти за спірним договором позики йому не передавалися, відтак висновок суду, що спірний договір є неукладеним є помилковим та необґрунтованим. На підтвердження факту передачі позивачем та отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 300 000,00 грн у позику позивачем було надано до матеріалів справи оригінал розписки . У власноручно написаній розписці відповідач підтвердив, що 08.11.2022 р. запозичив у позивача суму коштів 300 000.00 грн, запозичену суму зобов`язується повернути до 09.01.2023 р., і що відповідальність, передбачену чинним законодавством у разі порушення умов позики він усвідомлює. Також відповідач зазначає, що розписка написана ним власноручно. Позивач вважає, що складена власноруч відповідачем розписка підтверджує як факт укладення договору позики та зміст умов цього договору, так і факт отримання ним від позивача грошової суми і обов`язок її повернути, на розписці відповідачем проставлена дата отримання грошових коштів від позивача. Розписка скріплена підписом відповідача. Відповідач дійсність вказаної розписки у судовому порядку не оскаржував. Представник позивача також звертає увагу, що 22.12.2025 р. позивач подав до суду першої інстанції клопотання про стягнення з відповідача 7666,00 грн витрат на професійну (правничу) допомогу. Однак у зв`язку із відмовою у задоволенні позову, вказані витрати були залишені за позивачем. У зв`язку із оскарженням рішення позивач у апеляційній скарзі також заявляє клопотання і про стягнення зазначених витрат на професійну правничу допомогу у разі задоволення даної апеляційної скарги. Відзив на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому положеннями статті 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 360 ЦПК України). У судовому засіданні представник ТОВ «УКРАЇНСЬКА ЗЛАГОДА» - адвокат Голуб Н.О. підтримала апеляційну скаргу, посилаючись на викладені у ній доводи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, здійснивши відповідний розподіл судових витрат по справі. Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Іллінський О.В. у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне, обґрунтоване та справедливе. Заслухавши доповідь судді-доповідача Таргоній Д.О., пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам процесуального законодавства не відповідає. Так, судом першої інстанції встановлено, що 08 листопада 2022 року відповідач ОСОБА_1 написав власноручно та підписав документ під назвою «Розписка», в якій зазначив наступне: «м. Біла Церква 8.11.2022р. Я, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаю АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Таращанським РВ ГУ МВС України в Київській обл. 30.01.2008 р., запозичив у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_2 , вид. Білоцерківським МВ № 1 Білоцерківського МУ ГУМВС України в Київській обл.. 12.01.1999 р., суму коштів 300.000 (триста тисяч гривень). Запозичену вище вказану суму зобов`язуюсь повернути до 09.01.2023 р. Відповідальність передбачену чинним законодавством України у разі порушення умов позики усвідомлюю. Розписка написана власноруч.» (а.с.82 т.1). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що текст написаної та підписаної відповідачем ОСОБА_1 розписки не підтверджує конкретного моменту (конкретної дати) отримання ним грошей у сумі 300 000,00 грн, а також не підтверджує, що такі гроші (хоча немає доказів того, що вони були передані ОСОБА_1 у конкретну дату) були надані ОСОБА_1 саме у власність, і саме у борг. Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується, оскільки вони не відповідають встановленим по справі обставинам та не ґрунтуються на вимогах матеріального права. Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальним, оплатним чи безоплатним договором, на підтвердження якого могла бути надана розписка. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказувався факт укладення договору позики і його умови. Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що в цій статті передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що "у статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання "наявність боргового документа у боржника" варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на "знаходження" в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку". У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що "у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)". Якщо договір позики укладений в письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (див постанову Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20 (провадження № 61-1664св22)). Згідно з положеннями частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Надаючи оцінку зібраним по справі доказам, змісту розписки, показанням допитаних у суді першої інстанції свідків, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що ОСОБА_1 08 листопада 2022 року взяв у борг у ОСОБА_2 300 000 гривень, які зобов`язався повернути до 09.01.2023 р., про що власноруч склав письмову розписку. При цьому, доводи відповідача про те, що позивач не довів факт передачі ОСОБА_1 коштів, є безпідставними, оскільки письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, а наявність оригіналу боргової розписки у позивача свідчить про те, що грошові кошти не повернуто. Необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що зміст боргової розписки не підтверджує конкретного моменту (конкретної дати) отримання ОСОБА_1 грошей у сумі 300 000,00 грн, оскільки власноруч складена відповідачем розписка містить дату її складення та підтвердження факту отримання коштів («запозичив») в сумі 300 000,00 грн. Стверджуючи про те, що зміст розписки не підтверджує, що грошові кошти були надані ОСОБА_1 саме у власність, і саме у борг, суд першої інстанції виходив із того, що між позивачем і відповідачем відсутні правовідносини за договором позики. Поряд із цим, в мотивах свого рішення місцевий суд не встановив, наявність яких саме правовідносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підтверджується змістом такої розписки. Надаючи оцінку запереченням відповідача, наведеним у відзиві на позовну заяву, які, на думку відповідача підтверджуються показами свідка ОСОБА_3 , апеляційний суд звертає увагу на те, що за наявності письмової форми договору позики, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші за таким договором не були одержані позичальником. У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Іллінський О.В. заперечуючи факт одержання відповідачем коштів за розпискою, посилався на те, що така розписка була складена під впливом тяжкої обставини, під тиском ОСОБА_2 , який працював у службі внутрішньої безпеки товариства, в якому ОСОБА_1 виконував роботу водія, під загрозою звільнення з роботи. В той же час, із позовом про оспорення договору позики відповідач до суду не звертався. Доказів, підтверджуючих факт звернення відповідача до правоохоронних органів щодо вчинення стосовно нього неправомірних дій з боку ОСОБА_2 ні у суді першої, ні у суді апеляційної інстанції, не надав. Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, рішення суду першої інстанції не відповідає встановленим по справі обставинам та ухвалене з порушенням вимог матеріального права, у зв`язку із чим підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове про задоволення позову. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За приписами частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКРАЇНСЬКА ЗЛАГОДА» слід стягнути витрати на правову допомогу, понесені у суді першої інстанції в розмірі 7666,00 грн, які підтверджені належними доказами (том 2 а.с. 140-151), а також витрати на оплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 3600,00 гривень Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ЗЛАГОДА» - адвоката Голуб Наталії Олександрівни задовольнити. Рішення Таращанського районного суду Київської області від 29 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ЗЛАГОДА» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ЗЛАГОДА» (код ЄДРПОУ 45522165, 03056, м. Київ, вул. Польова, 24) заборгованість за договором позики в розмірі 300 000 (триста тисяч) гривень 00 коп. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ЗЛАГОДА» (код ЄДРПОУ 45522165, 03056, м. Київ, вул. Польова, 24) витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції в розмірі 7666 (сім тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 00 коп., а також 3 600 (три тисячі шістсот) гривень 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складене 9 липня 2026 року. Суддя-доповідач Д.О. Таргоній Судді : О.В. Борисова С.А. Голуб