Постанова 4824 № 368/1165/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В. № 22-ц/824/6870/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 368/1165/25 01 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кафідової О.В. суддів - Оніщука М.І. - Шебуєвої В.А. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - Павленка Дмитра Олександровича на рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Сташків Т. Г., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и в: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов обґрунтувало тим, що 26.09.2023 року ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 21.09.2023-100003256 (далі - Договір), відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 11 000,00 грн на строк 140 днів. Свої зобов`язання ТОВ «Споживчий центр» виконало в повному обсязі, в той час, як відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує. Таким чином, станом на день пред`явлення позову у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 28 049,87 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача на користь. Також просить стягнути з відповідача 2 422,40 грн у відшкодування витрат зі сплати судового збору. Заочним рішенням від 03 грудня 2025 року Обухівський районний суд Київської області у позові відмовив. Рішення мотивував тим, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які підтверджують суму наданого відповідачу кредитного ліміту та розмір заборгованості, порядок нарахування якої відповідає умовам кредитного договору. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 09.01.2026 року ТОВ «Споживчий центр» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий суд порушив норми матеріального та процесуального права, неповно встановив обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що ТОВ «Споживчий центр» та відповідач уклали Договір шляхом: 1) отримання/ознайомлення відповідача з пропозицією про укладення Договору; 2) подання відповідачем заявки від 26 вересня 2023 року № 21.09.2023-100003256; 3) надсилання відповідачем відповіді позичальника про прийняття пропозиції Договору. Таким чином, Договір укладений в електронній формі, яка законодавчо прирівнюється до письмової, підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору). Пояснює, що позивач є абонентом-надавачем послуг. При проходженні автентифікації (введенні пароля до інтернет-банкінгу, обраного відповідачем та підтвердження надання даних через систему BankID від абонента ідентифікатора позивачу), встановлено особу відповідача шляхом отримання відповідних даних, перелік якої визначено в електронній анкеті cпецифікації взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом системи BankID Національного банку України. Відповідач при оформленні заявки зазначив повний номер картки (електронного платіжного засобу відповідача), але відповідно до вимог, визначених в постановах правління Національного банку України позивач не може зазначати та зберігати у договорах, інших документах повний номер особистого електронного платіжного засобу відповідача. Зазначає, що до суду надані електронні докази в паперовій формі (роздруківка тексту заявки Договору, відповідь позичальника про прийняття пропозиції Договору, підписані одноразовим ідентифікатором, які містить номер особистого електронного платіжного засобу відповідача, а саме - НОМЕР_2 Стверджує, що квитанція Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») про перерахування коштів, яка міститься в матеріалах справи, є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування, як доказ перерахування грошових коштів за кредитним договором. Пояснює, оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наведений позивачем у позовній заяві розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру. Зазначає, що своїм підписом на договорі відповідач також підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов`язується їх виконувати, відсутні докази оскарження відповідачем умов договору. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надходив. Відповідно до частини першої ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді Кафідової О. В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України). З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які підтверджують суму наданого відповідачу кредитного ліміту та розмір заборгованості, порядок нарахування якої відповідає умовам кредитного договору. Колегія суддів із такими висновками суду першої інстанції не погоджується з огляду на таке. Частина 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є у тому числі договори та інші правочини. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст.628 ЦК України). Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа (ч. ч. 1, 3 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). Отже, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх. Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Пункт 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (ч. ч. 3, 4, 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Частина 1 ст. 1054 ЦК України передбачає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Суд встановив, що 26.09.2023 року ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 уклали Договір шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором А793 заявки кредитного договору в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». У заявці вказано, що кредитодавцем є ТОВ «Споживчий центр», позичальником - ОСОБА_2 , реквізити належного позивальнику електронного платіжного засобу для надання коштів позичальнику за даним та наступними договорами: 5358-38ХХ-ХХХХ-0215. Відповідно до умов кредитного договору, позичальнику надається кредит на наступних умовах: дата надання/видачі кредиту - 26.09.2023 року; сума кредиту 11 000,00 грн; строк, на який надається кредит, - 140 днів з дати його надання; Дата повернення (виплати) кредиту 12.02.2024 року; Процентна ставка фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку кредитування. Крім того, під час укладення Договору відповідач підписав електронним підписом одноразовим ідентифікатором А739 паспорт споживчого кредиту ТОВ «Споживчий центр», в якому ТОВ «Споживчий центр» виклало умови кредитування відповідача з урахуванням його побажань. Позичальнику перераховані кошти у розмірі 11 000,00 грн, що підтверджується квитанцією АТ КБ «Приватбанк». Згідно з довідкою-розрахунком про стан заборгованості за Договором загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 28 049,87 грн, з яких: 11 000,00 грн - основний борг, 15 399,87 грн - проценти. Колегія суддів зазначає, що з урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність виконання ТОВ «Споживчий центр» зобов`язання з надання ОСОБА_2 кредиту в сумі 11 000,00 грн, утворення заборгованості у розмір 28 049,87 грн, порядок нарахування якої відповідає умовам кредитного договору. Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010, провадження № 14-308цс18). Відповідач не оскаржував кредитний договір до суду, а тому він є дійсним і зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов цього договору. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що полягало у невірному тлумаченні закону, і підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог відповідно до ст. 376 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). При подачі позову позивач сплатив 2 422,40 грн судового збору, при подачі апеляційної скарги - 3 633,60 грн, оскільки позов підлягає задоволенню, тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в загальній сумі 6 056,00 грн. Керуючись ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - у х в а л и в: Апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - Павленка Дмитра Олександровича задовольнити. Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження за адресою: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А)заборгованість за кредитним договором у розмірі 28 049 грн (двадцять вісім тисяч сорок дев`ять) гривень 87 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження за адресою: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А) судовий збір у розмірі 6 056,00 (шість тисяч п`ятдесят шість) гривень 00 копійок. Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та не може бути оскаржена до Верховного Суду. Головуючий: Судді: