Постанова Вінницький апеляційний суд № 143/522/21

Справа № 143/522/21 Провадження № 22-ц/801/2333/2021 Категорія: 55 Головуючий у суді 1-ї інстанції Сич С. М. Доповідач:Якименко М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2021 рокуСправа № 143/522/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача: Якименко М.М., суддів: Ковальчука О.В., Шемети Т.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 08 вересня 2021 року, ухвалене суддею Погребищенського районного суду Вінницької області Сич С.М., ВСТАНОВИВ: В травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики у сумі 60 000 грн. Позовна заява мотивована тим, що у липні - серпні 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів в розмірі 60000 грн. Дані кошти були передані відповідачці, яка в підтвердження надала розписку від 12.04.2021 та зобов`язувалась повернути їх у місячний строк з дня складання та підписання договору позики. Однак у встановлений договором позики строк відповідач борг не повертає, чим порушує взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим позивач вимушена звернутись до суду з даним позовом. Заочним рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 08 вересня 2021 в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду позивач подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В якості основних доводів скаржник зазначає те, що суд неналежно дослідив докази у справі та не дав їм належної правової оцінки, оскільки зміст розписки надає можливість встановити справжню правову природу укладеного між сторонами правочину, так як містить інформацію про те, що отримані відповідачем кошти були взяті саме у борг, які вона зобов`язалась повернути. Відповідач відзив на позовну заяву в суд першої інстанції не надала. Як вбачається із матеріалів справи відповідач отримала копію апеляційної скарги, однак правом на подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалась. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги та в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. За змістомст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення суду не відповідає. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що розписка не містить відомостей щодо отримання відповідачем від позивача грошових коштів саме у позику і обов`язку відповідачки їх повернути, оскільки із її сутнісного змісту вбачається, що відповідачка лише взяла на себе зобов`язання виконувати обов`язки позивачки, як божника у кредитно-правових відносинах, які виникли між останньою та банками. Також вказує, що зміст вказаної розписки свідчить про те, що між сторонами по суті виникли правовідносини відповідно до ч.1 ст.528 ЦК України. Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно з ч.1ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Між позивачем та відповідачем склалися правовідносини, які випливають з договору позики. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України). Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. Тобто, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України). За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. В постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі 6-1103цс16, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14, від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13 висловлена правова позиція про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання. Суд першої інстанції дослідивши надану позивачем розписку, дійшов до висновку, що між сторонами договір позики не укладався. В свою чергу, встановивши з розписки наявність фінансових відносин між сторонами суд першої інстанції вказав, що вона не містить відомостей щодо отримання грошових коштів та не містить зобов`язання про їх повернення, тому дійшов висновку, що укладення між сторонами договору позики не відбулося. Однак, апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду, так як суд першої інстанції не повністю з`ясував обставини, що мають значення для справи, а викладені у рішенні суду висновки не відповідають дійсним обставинам справи, судом допущене неправильне застосування норм матеріального права. Статтею 545 ЦК Українивизначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей і може не співпадати із датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складенню розписки має передувати факт передачі грошей у борг. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів та підтверджує як факт укладення договору, так і факт отримання боржником грошових коштів. На переконання апеляційного суду, з тексту розписки від 12.04.2021 однозначно вбачається, що відповідач отримала від позивача кошти в борг в сумі 60 000, 00 грн, які зобов`язалась повернути. Відтак, факт отримання грошових коштів відповідачем та узгодження сторонами істотних умов договору позики, підтверджується змістом розписки, яка складена відповідачем власноручно. Дійсність правочину відповідачем не оспорюється. Договір позики від 12.04.2021 не містить точної дати повернення грошових коштів, отже сторонами у справі не врегульовано питання щодо остаточної дати повернення грошових коштів. Колегія суддів вважає необхідним до спірних правовідносин застосувати положення пункту 2 частини першої статті 1049 ЦК України, якою передбачено, що якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Апеляційний суд звертає увагу, шо позивач звернулась з позовом до суду, а відповідач в свою чергу відзив на позовну заяву не подала та не з`явилась в судове засідання. ОСОБА_2 також не надала відзив і на апеляційну скаргу, хоча не була позбавлена такої можливості. За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню на підставі статті 1049 ЦК України. Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 31 жовтня 2018 року в справі № 639/2989/16-ц, яка є обов`язковою для врахування при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України. На переконання апеляційного суду, позивач довела факту укладання договору позики з відповідачем, а тому розписка надана позивачем свідчить про доведеність існування між сторонами правовідносин за договором позики, чим було мотивовано позовні вимоги. Тобто, позивач, як сторона по справі відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України довела ті обставини на які вона посилалася, як на правову підставу своїх вимог. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов не правильного висновку, що із змісту розписки не вбачається, що відповідач взяла у позивача кошти у борг, які зобов`язалась повернути. Відтак, при вирішенні спору, судом не було враховано всі обставини справи та не надано оцінку усім належним доказам. Наведені в апеляційній скарзі доводи є вагомими та такими, що спростовують висновки суду, а тому приймаються апеляційним судом до уваги. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що на вказані обставини справи суд першої інстанції уваги не звернув, не дав належної правової оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права, його висновки не відповідають фактичним обставинам справи, а тому дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, що є підставою для скасування рішення з ухваленням нового про задоволення позову. Поряд з цим, оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, відповідно підлягають вирішенню питання розподілу судових витрат. Згідно з частиною 1, 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Положеннями ч. 6 ст. 141 кодексу визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Оскільки позивач у суді першої інстанції за подачу позову сплатила судовий збір, тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати за розгляд справи судом першої інстанції в розмірі 908,00 грн. Однак за подачу апеляційної скарги позивач була звільнена від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому з відповідача на користь держави необхідно стягнути судові витрати за розгляд справи судом апеляційної інстанції в сумі 1362,00 грн. Дана справа згідно п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову до суду. Критерій віднесення справи до малозначної (п.2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України) є автоматичною підставою віднесення справи до такої категорії. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків встановлених цією ж нормою. На підставі викладеного, керуючись ст.137, 141, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 08 вересня 2021 року скасувати та постановити нове. Позов ОСОБА_1 задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 60 000 гривень. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 908,00 гривень. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1362,00 гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 17 листопада 2021 року. Головуючий М.М. Якименко Судді О.В. Ковальчук Т.М. Шемета