Постанова Рівненський апеляційний суд № 570/2918/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 квітня 2021 року м. Рівне Справа № 570/2918/20 Провадження № 22-ц/4815/154/21 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Гордійчук С. О. суддів: Ковальчук Н.М., Шимківа С.С. секретар судового засідання: Ковальчук Л.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Державна установа "Городищенська виправна колонія №96", розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційні скарги Державної установи "Городищенська виправна колонія №96" та представника ОСОБА_1 - адвоката Воронюк К.Ю. на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 29 жовтня 2020 року, ухвалене в складі судді Гладишева Х.В., повний текст якого складено 06 листопада 2020 року у справі № 570/2918/20, в с т а н о в и в : У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи "Городищенська виправна колонія №96" про стягнення моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що у період з 13.03.2012 р. по 10.10.2020 р. він відбував покарання в секторі максимального рівня безпеки для чоловіків до довічного позбавлення волі Державної установи «Городищенська виправна колонія №96. Умови тримання в установі не відповідали нормам національного законодавства та статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що встановлено рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року у справі №1740/2432/18 У зв`язку з наведеним він зазнав значних моральних страждань. Просив суд про задоволення позовних вимог. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 29 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 до Державної установи "Городищенська виправна колонія №96" про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково. Стягнуто з Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)» на користь ОСОБА_1 101010 грн. моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що бездіяльність Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» щодо незабезпечення належних житлових, побутових, санітарно-гігієнічних умов тримання засудженого ОСОБА_1 , у відповідності до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засуджених до довічного позбавлення волі визнана протиправною рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року у справі №1740/2432/18. Відтак, протиправність дій відповідача відносно позивача є доведеною та не підлягає доказуванню у даній справі. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Покликається на справи Європейського суду з прав людини Старенький та Рудий проти України, Ганеа проти Модови, Христина Бойченко проти Молдови та вказує, що достатньою сумую для відшкодування моральної шкоди заданої позивачу є розмір гривневого еквіваленту 20000 євро, що станом на дату подання позову становить 644492 грн. Зазначає, що суд не обґрунтував суму присудженої моральної шкоди. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким в задоволені позовних вимог відмовити. Зазначає, що за результатами проведеного моніторингового візиту у Державній установі "Городищенська виправна колонія №96" виявлено ряд недоліків та рекомендовано Міністерству юстиції України вжити заходів щодо повної реконструкції сектору максимального рівня безпеки, в якому перебувають засуджені до довічного позбавлення волі. Покликається на те, що відповідач є колонією максимального рівня безпеки, тобто Типові правила щодо обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, затверджених наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 124 від 28 липня 2005 не застосовуються до максимального рівня безпеки. Зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою, те що у візиті 22.08.2018 року зазначено, що адміністрацією установи в цілому вживаються заходи щодо приведення умов тримання засуджених, які є сумісними з повагою до людської гідності відповідно до міжнародних стандартів. У структурних дільницях виправної колонії поступово проводяться будівельні та ремонтні роботи та вживаються інші заходи, спрямовані на покращення умов тримання засуджених. При цьому, відмічено активну поведінку відповідача пов`язану із вживанням певних заходів щодо приведення умов тримання засуджених. Вказує, що звернувшись до суду з вимогами про відшкодування моральної шкоди на позивача покладається обов`язок довести, що зазначені ним втрати немайнового характеру не є абстрактними, а дійсно були понесені позивачем, з обґрунтуванням розмірі компенсації. У відзиві на апеляційну скаргу ДУ "Городищенська виправна колонія №96", позивач заперечує доводи останньої просить рішення суду змінити в частині відмови у стягненні моральної шкоди в розмірі 543492 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, а апеляційну скаргу колонії залишити без задоволення. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , відповідач заперечує доводи останньої просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а апеляційна скарга відповідача підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам судове рішення в повній мірі не відповідає. Установлено, що у період з 13.03.2012 р. по 10.10.2020 р. ОСОБА_1 відбував покарання в секторі максимального рівня безпеки для чоловіків до довічного позбавлення волі Державної установи «Городищенська виправна колонія №96». Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року у справі № 1740/2432/18, яке постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2019 залишено без зміни, позов ОСОБА_1 до Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» щодо незабезпечення належних житлових, побутових, санітарно-гігієнічних умов тримання засудженого ОСОБА_1 , у відповідності до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засуджених до довічного позбавлення волі. Зобов`язано ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» у п`ятимісячний строк привести житлові, побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання засудженого ОСОБА_1 у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови утримання та відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі. Постановою Верховного Суду від 28.04.2020 касаційну скаргу Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» задоволено частково, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23.05.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2019 року у справі №1740/2432/18 змінено, виключивши із їх мотивувальних частин посилання на положення Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 року № 2186/5, положення Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року № 2823/5, а також Типових правил щодо обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, затверджених наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 124 від 28 липня 2005 року. В решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23.05.2019 та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2019 року у справі №1740/2432/18 залишені без змін. Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення їх прав. Частина друга вказаної статті передбачає, що моральна шкода, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Відповідно до частин четвертої та сьомої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. Згідно зі статтею 3 Конвенції, на яку посилається позивач у своєму позові, нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. 24 січня 1997 року Україна ратифікувала Європейську конвенцію про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, яка набрала чинності в Україні 01 вересня 1997 року. Вказаною Конвенцією передбачено створення Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі Комітет). Комітет, шляхом здійснення інспекцій, перевіряє поводження з позбавленими волі особами з метою посилення, у разі необхідності, захисту таких осіб від катувань чи нелюдського або такого, що принижує їхню гідність, поводження чи покарання. Зазначений Комітет надав Україні рекомендаційні норми, згідно з якими на одного ув`язненого в камері, призначеній для кількох ув`язнених, чи в приміщенні гуртожитку має припадати не менше 4 кв. м площі. Зазначене також знайшло своє відображення у численних рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема в рішеннях у справах «Невмержицький проти України», № 54825/00, п. 66, ECHR 2005 II (витяги)); «Мельник проти України», № 72286/01, п. 103, від 28 березня 2006 року, «Яковенко проти України», № 15825/06, п. 84, від 25 жовтня 2007 року; «Двойних проти України», № 72277/01, п. 66, від 12 жовтня 2006 року); «Іглін проти України» № 39908/05 від 12.04.2012 року; «Давидов та інші проти України», № № 17674/02 і 39081/02 від 01 липня 2010 року; «Горбатенко проти України». У вказаних рішеннях Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що оскільки заявники утримувалися в СІЗО в камерах, де на них припадало площі менше, ніж рекомендовано Україні Комітетом, у зв`язку з браком особистого простору було визнано умови тримання заявників під вартою нелюдськими і такими, що принижують гідність. Отже, мало місце порушення статті 3 Конвенції. При цьому статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї та практику Суду як джерело права. Обгрунтовуючи наявність душевних і фізичних страждань, позивач вказує, що адміністрацією колонії за весь період відбування покарання порушувалися житлово-побутові та санітарні вимоги щодо умов його тримання, приміщення камери є надто вузьким, він позбавлений особистого простору, у камері відсутні вікна та недостатнє штучне освітлення. Позивач стверджує, що вказані обмеження негативно впливають на його моральний стан, зазначений дискомфорт супроводжується глибокими моральними стражданнями та переживаннями внаслідок нелюдського поводження. У справі №1740/2432/18 судом встановлено, що житлово-побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, які утримуються в секторі максимального рівня безпеки ДУ «Городищенська виправна установа (№ 96)», не відповідають встановленим стандартам як в міжнародному, так і в національному законодавстві. Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для присудження позивачу компенсації завданої йому моральної шкоди відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України, оскільки особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Суд виходить з того, що дії, наведені вище, призвели до приниження гідності позивача протягом тривалого часу. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення, наведене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19). Разом з тим, ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції не врахував, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України) Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Велика Палата Верховного суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)). Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)). Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) (пункти 44, 46). Апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для присудження позивачу компенсації завданої йому моральної шкоди відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України, оскільки особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Суд виходить з того, що дії, наведені вище, призвели до приниження гідності позивача протягом тривалого часу. У зв`язку з наведеним апеляційний суд зазначає, що в межах розгляду цієї справи права позивача, які були порушені бездіяльністю відповідача Державної установи "Городищенська виправна колонія №96", може бути відновлено шляхом компенсації моральної шкоди, розмір якої визначається судом за критеріями, що мають істотне значення та належать до характеру порушень, обставин справи з урахуванням критерію справедливості відшкодування. Зважаючи на наведене, з метою забезпечення сталості та єдності судової практики, однакового застосування норм права апеляційний суд під час ухвалення судового рішення у цій справі врахував висновки суду касаційної інстанції, зроблені у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 204/5876/17-ц (провадження 61-20857св19), від 22 квітня 2020 року у справі № 204/4295/18 (провадження 61-12877св19), від 11 червня 2020 року у справі № 204/5899/18 (провадження № 61-19363св19). Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 , з урахуванням розумності і справедливості, підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 5 000,00 грн, заподіяної внаслідок тримання в умовах Державної установи "Городищенська виправна колонія №96", що принижують гідність та є поводженням всупереч статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Державної установи "Городищенська виправна колонія № 96" задовольнити частково. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 29 жовтня 2020 року скасувати. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди. В задоволені решти позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 29 квітня 2021 року. Головуючий : Гордійчук С.О. Судді : Ковальчук Н.М. Шимків С.С.