Постанова Львівський апеляційний суд № 466/3323/24

Справа № 466/3323/24 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук О.І. Провадження № 22-ц/811/3380/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Ванівського О.М., суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О. секретаря: Підлужного В.І., з участю: представника апелянта Львівської обласної прокуратури Шимів Н.М., представника апелянта (позивача) - Дурич Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами Львівської обласної прокуратури та ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна казначейська служба України про відшкодування завданої шкоди,- В С Т А Н О В И В: В березні 2024 року адвокат Ставрук Н.З. звернулася в суд з позовом в інтересах ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про відшкодування завданої шкоди. В обґрунтування позовних вимог покликалась на те, що 13 серпня 2013 року внесено відомості в ЄРДР за № 42013150000000199 за фактом заяви ОСОБА_2 з приводу можливих шахрайських дій ОСОБА_3 , що виразилося у заволодінні грошовими коштами ОСОБА_2 у сумі 15 тис. євро та розпочато досудове розслідування. 28 жовтня 2014 року Позивачу повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України. Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року, який залишений без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року, у справі №466/9314/14-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення злочину. В результаті незаконних дій органу досудового розслідування та прокуратури Позивач в період з 28 жовтня 2014 року (оголошення про підозру) по 25 жовтня 2022 року незаконно перебував під судом і слідством, що в загальному становить 95 місяців і 27 днів (7 років 11 місяців і 27 днів). Таким чином, незаконними діями та рішеннями посадових осіб органу досудового розслідування та прокуратури Позивачу було завдано значної моральної та матеріальної шкоди. Враховуючи наведене просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з Державного бюджету України на користь позивача ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальній справі у розмірі 72250,00 грн. та завдану моральну шкоду в розмірі 1361780,00 гривень. Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 вересня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальній справі у розмірі 72250,00 грн. (сімдесят дві тисячі двісті п`ятдесят гривень). Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 767200,00 грн. (сімсот шістдесят сім тисяч двісті гривень 00 копійок). У задоволенні решти вимог відмовлено. Судовий збір віднесено за рахунок держави. Рішення суду оскаржили Львівська обласна прокуратура та ОСОБА_1 . В своїй апеляційній скарзі Львівська обласна прокуратура зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та неповним з`ясуванням усіх обставин справи. Апелянт стверджує, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт заподіяння моральних страждань, причинно - наслідкового зв`язку між заподіянням моральних страждань і оціненою шкодою. Відповідно розмір відшкодування, наведений в рішенні суду першої інстанції, є необгрунтованим і безпідставним. Частиною 2 ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» від 09.11.2023 року № 3460-IX визначено, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду встановлено на рівні 1 600 грн. За таких обставин, при розрахунку суми виплати морального відшкодування потрібно брати за основу 1 600 грн, а не 8 000 грн. У зв`язку з цим, визначений судом розмір моральної шкоди є завищеним більш ніж у п`ять разів, суперечить положенням чинного законодавства та призведе до незаконного збагачення за рахунок коштів державного бюджету, що не відповідає принципам розумності та справедливості. З наведених підстав просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 вересня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликається на те, що судом першої інстанції змінено формулювання позовних вимог та викладено резолютивну частину рішення з зазначенням Державної казначейської служби України, як органу через який грошові кошти мають перераховуватись, та виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення. Вказане формулювання резолютивної частини рішення суду не узгоджується з усталеною судовою практикою у такій категорії справ. Слід врахувати, що відповідачем у такій категорії справ, у тому числі у справі, що переглядається, є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, а тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення. Просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26.09.2025 року змінити, виклавши абзаци другий, третій резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальній справі у розмірі 72250,00 грн. (сімдесят дві тисячі двісті п`ятдесят гривень). Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 767200,00 грн. (сімсот шістдесят сім тисяч двісті гривень 00 копійок) Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта Львівської обласної прокуратури Шимів Н.М. на підтримання своєї апеляційної скарги, представника апелянта (позивача) - ОСОБА_4 на підтримання своєї апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої у нього виникло у зв`язку з визнанням ОСОБА_1 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення. Позивач перебував під слідством та судом 95 місяців та 27 днів до набрання виправдувальним вироком законної сили. При визначенні розміру компенсації морального відшкодування суд врахував обсяг заподіяної шкоди, ступінь, глибину та характер душевних страждань позивача, тривалість перебування позивача під слідством і судом, істотність вимушених змін у його житті, принципи розумності і справедливості, а тому зробив висновок про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 767200,00 грн., яка визначена з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати (8000 грн), встановленої законодавством на момент відшкодування. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне. Судом встановлено, що 28.10.2014 в рамках кримінального провадження № 42013150000000199 від 13.08.2013, слідчим СВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області за погодженням з прокурором, ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України. Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 11 листопада 2014 року, позивачу ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. 26 грудня 2014 року прокурором складено та затверджено обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.190 КК України та скеровано такий на розгляд до Шевченківського районного суду м. Львова (а.с.23-24). Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року у справі №466/9314/14-к, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення злочину. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 25 жовтня 2022, вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року щодо ОСОБА_1 -залишено без змін. Постановою Верховного суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 07 вересня 2023 року, касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_2 , адвоката Медведя В.О. залишено без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року стосовно ОСОБА_1 залишено без змін. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно з пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування моральної ( немайнової) шкоди. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У частині першій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). У частині першій статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України). Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. У частинах першій, другій та сьомій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Відповідно до частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт. Частина перша статті 1173 ЦК України передбачає, що шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу. Відповідно до статті 1 Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Законом № 266/94-ВР також встановлено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята й шоста статті 4 цього Закону). Положення ЦК України застосовуються під час визначення підстав та розміру моральної шкоди, спричиненої потерпілій особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, та свідчать про обов`язкове встановлення під час відшкодування шкоди не тільки підстав для відшкодування, а й того, у чому саме полягала моральна шкода та виходячи з принципів розумності та справедливості під час визначення її розміру. Відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і під час її визначення враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)). Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21). Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має навести у рішенні відповідні мотиви (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 709/1173/17). При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має навести у рішенні відповідні мотиви. Згідно зі статтею 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, у Законі передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися та обґрунтовуватися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може визначити й більший розмір відшкодування. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, провадження № 14-538цс19. З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Подібний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 27 липня 2023 року у справі № 568/499/16. Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року, заява № 68490/01). У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернувся із позовом до Львівської обласної прокуратури, в якому просив стягнути грошові кошти, сплачені ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальній справі у розмірі 72250,00 грн. та завдану моральну шкоду в розмірі 1361780,00 гривень. Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебував під слідством і судом 95 місяців та 27 днів (з 28.10.2014 року - повідомлення про підозру по 25.10.2022 року - набрання виправдувальним вироком законної сили). Відповідно до ЗУ «Про Державний бюджет на 2024 рік» у 2024 році мінімальна заробітна плата складає - у місячному розмірі: з 1січня 7 100 гривень. Відповідно до ЗУ «Про Державний бюджет на 2025 рік» у 2025 році мінімальна заробітна плата складає - у місячному розмірі: з 1січня 8 000 гривень. З урахуванням пункту 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та періоду перебування позивача під слідством і судом, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що мінімальний розмір моральної шкоди, встановлений законом, становить 767 200 грн. (8000 грн. х 95 міс. + 7200грн за 27 днів за формулою 8000,00:30*27). Тобто, суд першої інстанції правильно визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати станом на час розгляду справи судом. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який дійшов правильного висновку про те, що позивач довів право на відшкодування завданої йому моральної шкоди у зв`язку з незаконними діями органів досудового розслідування й прокуратури. У постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 214/6982/13-ц, від 15 червня 2022 року у справі № 521/1347/18, від 16 серпня 2023 року у справі № 466/2780/21 викладено правовий висновок, що здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення втрат потерпілої особи і не має призводити до її збагачення. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа. Щодо доводів апеляційної скарги Львівської обласної прокуратури про недостатню оцінку судом першої інстанції доказів, наданих позивачем на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діяннями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, та завданою моральною шкодою, про відсутність експертного дослідження на підтвердження заподіяної органом досудового розслідування шкоди у причинно наслідковому зв`язку, колегія суддів зазначає, що порушення прав людини чи неправомірне поводження з нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції, мають негативний вплив на особу, потерпілу від цих неправомірних дій, викликають у потерпілої особи переживання, в певній мірі і страждання, що завдають їй моральної шкоди. Покликання Львівської обласної прокуратури на ту обставину, що моральну шкоду судом розраховано виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, в той час як при розрахунку слід було застосувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, спростовується пунктом 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Що стосується покликань апеляційної скарги ОСОБА_1 , то слід вказати наступне. Відповідно до ст. 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, провадження № 14-515цс19, зазначила, що з урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. В пункті 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) зроблено висновок про те, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. У справах про відшкодування шкоди державою, остання бере участь як відповідач через той орган, діями якого заподіяно шкоду. Отже, відповідачем у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, яким заподіяно шкоду. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У пункті 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) зазначено, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18). До подібних правових висновків за аналогічних фактичних обставин дійшов Верховний Суд у постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 177/63/19 (провадження № 61-1205св20). Тобто, Державна казначейська служба України є органом, який здійснює тільки списання коштів з Державного бюджету України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/19 (провадження №12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є Держава Україна як учасник цивільних відносин (ч.2 ст. 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, у таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Враховуючи вищенаведене, зміст позовних вимог, колегія суддів вважає, що кошти на відшкодування моральної шкоди, а також грошові кошти, сплачені позивачем у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальній справі підлягають стягненню з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, а відтак резолютивну частину оскаржуваного рішення необхідно змінити, виклавши в іншій редакції. Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, - УХВАЛИВ: апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 вересня 2025 року змінити, викласти другий та третій абзац його резолютивної частини у такій редакції: «Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальній справі у розмірі 72250,00 грн. (сімдесят дві тисячі двісті п`ятдесят гривень). Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 767200,00 грн. (сімсот шістдесят сім тисяч двісті гривень 00 копійок).» В решті рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 вересня 2025 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 28.01.2026 року. Головуючий: Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.