Постанова ККС ВС № 466/9314/14-к

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 вересня 2023 року м. Київ справа № 466/9314/14-К провадження № 51-595 км 23 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючої ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , виправданого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6 , захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_8 , розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12014140030000919 від 25 грудня 2014 року за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, за касаційною скаргою представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року. Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року ОСОБА_6 було визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, та виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України. У задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про відшкодування моральної і матеріальної шкоди відмовлено. Згідно з вироком ОСОБА_6 органом досудового розслідування обвинувачувався у заволодінні чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, вчиненому у великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, за таких обставин. У лютому 2012 року між ОСОБА_6 і потерпілим ОСОБА_8 виникли усні договірні відносини, відповідно до яких ОСОБА_6 мав придбати за кордоном та доставити для ОСОБА_8 вживаний автомобіль марки «Мерседес» за кошти в сумі 15000 євро (156900 грн в національному грошовому еквіваленті станом на момент вчинення кримінального правопорушення), які мав надати йому потерпілий. Дійшовши спільної згоди з потерпілим, ОСОБА_6 , з метою особистого збагачення, вирішив заволодіти вказаними вище грошовими коштами. Так, 28 лютого 2013 року приблизно о 14:00 ОСОБА_6 , перебуваючи на автомобільній парковій частині підприємства «МакДональдс Юкрейн ЛТД», що на проспекті В. Чорновола, 12 у м. Львові, здійснюючи свій злочинний задум, шляхом обману, під вигаданим приводом - придбання за кордоном для ОСОБА_8 вживаного автомобіля марки «Мерседес» та доставка його на територію України, зловживаючи довірою, отримав від потерпілого вказані грошові кошти та згоду на їх використання для купівлі вищезазначеного автомобіля. Цього ж дня ОСОБА_6 , реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на вчинення корисливого злочину, заволодівши грошовими коштами ОСОБА_8 , отриманими шляхом обману та зловживання його довірою, залишив місце вчинення злочину, розпорядившись майном, здобутим шахрайським способом, на власний розсуд, чим завдав потерпілому ОСОБА_8 матеріальної шкоди на 156 900 грн, яка у двісті п`ятдесят разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року апеляційні скарги прокурора ОСОБА_10 та представника потерпілого ОСОБА_9 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни. Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала У своїй касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, представник потерпілого фактично не погоджується з оцінкою, зазначених у вироку доказів, а також посилається на невідповідність висновків суд фактичним обставинам справи, при цьому вказує, що місцевий суд, ухвалюючи виправдувальний вирок, не врахував того, що: - ОСОБА_6 в ході допиту під час судового розгляду надавав зовсім інші показання, ніж ті, що він надав під час досудового розгляду; - свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не були очевидцями події, а дані, які вони повідомили суду, останні сприймали виключно зі слів обвинуваченого ОСОБА_6 , що самі свідки підтвердили у судовому засіданні. - ОСОБА_8 під час допиту повністю підтримав свої показання, надані під час досудового розслідування, а також повідомив суду лише про ті обставини, які зміг пригадати, з огляду на те, що з моменту вчинення злочину минуло понад 6 років, а тому факт того, що потерпілий не назвав суду відомостей про модель, тип кузова, колір, рік випуску, об`єм двигуна та інші дані щодо автомобіля марки «Мерседес», не є підставою для визнання його показань неналежними; - показання обвинуваченого та потерпілого щодо обставин їх знайомства повністю співпадають та підтверджують те, що між ними існували відносини купівлі-продажу транспортних засобів, а відтак між ними існують зобов`язальні боргові відносини, що виникли саме з причини придбання і реалізації транспортних засобів, які, як повідомив обвинувачений, він реалізовував в період 2012-2013 років. Крім того, представник потерпілого посилається на порушення місцевим судом вимог статей 22, 374 КПК України, обґрунтовуючи свої доводи тим, що: - суд, відхиляючи показання свідка ОСОБА_13 з підстав того, що останній є братом потерпілого ОСОБА_8 , а тому є зацікавленою особою, одночасно взяв до уваги показання свідка ОСОБА_14 (дружина виправданого), яка також є заінтересованою особою; - враховуючи показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які не були очевидцями події, суд відхилив показання свідка ОСОБА_13 , котрий був присутній під час передачі коштів обвинуваченому; - показання свідка ОСОБА_13 не були спростовані жодним доказом з наявних у матеріалах провадження, а тому висновок місцевого суду щодо їх неналежності ґрунтується лише на припущеннях. При цьому представник потерпілого зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи вирок, належним чином не мотивував свого рішення в частині того, чому прийняв до уваги одні докази та відкинув інші. Крім того, адвокат ОСОБА_9 вказує, що суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги та поклав основу виправдувального вироку висновок судово-психіатричної експертизи від 22 серпня 2019 року № 733/18-26 з використанням поліграфа. Обґрунтовує свої доводи тим, що зазначений експертний висновок був проведений через 6 років з моменту події, є неконкретизованим, зводиться до припущень, а також вказує про те, що положеннями чинного КПК України не передбачено можливості перевірки правдивості показань особи із застосуванням поліграфа або прийняття судом як доказу отриманих таким чином відомостей, у зв`язку з чим просить Суд визнати його недопустимим доказом. Одночасно представник потерпілого, посилаючись на положення ч. 2 ст. 28 Конституції України, зауважує, що потерпілий ОСОБА_8 обґрунтовано відмовився від проведення наведеної експертизи, оскільки її результати, з огляду на тривалість часу, який сплинув з моменту вчинення злочину (понад 6 років), не можуть відповідати фактичним обставинам справи. Також, не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, представник потерпілого вказує, що: - ОСОБА_6 заперечував факт отримання грошей від потерпілого, що у свою чергу, на думку адвоката ОСОБА_9 , свідчить про наявність у його діях умислу на заволодіння грошовими коштами потерпілого; - твердження місцевого суду про відсутність у період лютого 2012 року та лютого 2013 року телефонних розмов між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 спростовуються тим, що на момент виникнення домовленості між потерпілим та обвинуваченим, у останнього був інший номер телефону, який він постійно змінював; - заявлений у рамках цього кримінального провадження цивільний позов є обґрунтованим, підтверджується письмовими доказами та підлягає задоволенню в повному обсязі, оскільки потерпілому в результаті вчинення злочину було заподіяно матеріальну та моральну шкоду. Крім того, у своїй касаційній скарзі представник потерпілого вказує, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, оскільки суд, залишаючи виправдувальний вирок без зміни, вищенаведені порушення, які, на його думку, були допущені місцевим судом, не усунув, при цьому своє рішення належним чином не мотивував і не зазначив підстав, з яких погодився з висновками місцевого суду щодо врахування одних доказів та відхилення інших. Водночас представник потерпілого, оскаржуючи ухвалу суду апеляційної інстанції, зазначає, що: - судом апеляційної інстанції не було безпосередньо досліджено наявні у матеріалах докази, що з огляду на положення статей 7, 23, 86 КПК України, а також практику Верховного Суду, на його думку є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону; - у ході апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції наполягав на допиті потерпілого ОСОБА_8 , проте безпідставно не допитав свідка ОСОБА_13 , показання якого місцевий суд у супереч вимогам статей 22, 85, 95 КПК України не взяв до уваги; - ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції не допитувався, а лише висловив свою позицію щодо поданих апеляційних скарг. На зазначену касаційну скаргу захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах виправданого ОСОБА_6 , подала заперечення, у яких, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність зазначених у скарзі представника потерпілого доводів, просить оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення. Позиції інших учасників судового провадження У судовому засіданні: - потерпілий ОСОБА_8 підтримав касаційну скаргу свого представника ОСОБА_9 та просив її задовольнити; - прокурор ОСОБА_5 не підтримав касаційну скаргу представника потерпілого та просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу залишити без задоволення; - виправданий ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення касаційної скарги представника потерпілого, просили оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах. Мотиви Суду Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Як установлено ч. 1 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чи неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК України) чинним законом не передбачено. Отже Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій. За таких обставин доводи касаційної скарги представника потерпілого щодо надання, на його думку, неправильної оцінки показань обвинуваченого ОСОБА_6 , потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , а також доводи які зводяться до невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, не є предметом касаційного перегляду. Разом з тим, що стосується доводів касаційної скарги представника потерпілого про те, що положеннями чинного КПК України не передбачено можливості перевірки правдивості показань особи із застосуванням поліграфа або прийняття судом як доказу отриманих таким чином відомостей, а тому суди попередніх інстанцій безпідставно врахували висновок судово-психіатричної експертизи від 22 серпня 2019 року № 733/18-26, то колегія суддів вважає їх обґрунтованими. Водночас вищенаведене, на переконання Суду, не є тим істотним порушенням вимог КПК України, яке могло б бути підставою для зміни або скасування судових рішень, у зв`язку з тим, що зазначене не перешкодило судам постановити законне та обґрунтоване рішення, оскільки висновки щодо недоведеності вчинення злочину, у якому обвинувачувався ОСОБА_6 (п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України), місцевим судом було зроблено, в тому числі, на підставі інших доказів, яким була надана оцінка в їх сукупності. Зокрема, при ухваленні вироку судом першої інстанції було враховано показання: - обвинуваченого ОСОБА_6 , котрий заперечив свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину та зазначав, що жодних домовленостей із ОСОБА_8 щодо придбання за кордоном вживаного автомобіля марки «Мерседес» на суму 15000 Євро і доставки такого автомобіля ОСОБА_8 в Україну не було ні в лютому 2012 року, ні в будь-який інший час. Про цей факт він вперше почув під час його допиту в поліції. При цьому ОСОБА_6 також заперечив свою зустріч з ОСОБА_8 28 лютого 2013 року близько 14:00 на автомобільній парковій частині підприємства «Макдональдз Юкрейн ЛТД» на проспекті В. Чорновола, 12 у м. Львові чи в будь-який інший час та отримання ним від ОСОБА_8 грошових коштів в сумі 15000 Євро з метою придбання та доставки в Україну вживаного автомобіля марки «Мерседес». Також повідомив, що в 2011 - 2013 роках він займався реалізацією вживаних автомобілів виключно на території України, за кордоном автомобілі не купував. З ОСОБА_8 він знайомий приблизно з 2011 року. Надавав йому в 2012 році послуги щодо купівлі-продажу автомобілів на території України. Пояснив, що, зокрема, займався продажем автомобіля марки «БМВ 735», який належав тестю потерпілого. Між ним та ОСОБА_8 були певні домовленості, яких останній не дотримався, не повернув автомобіль покупцеві, у зв`язку з чим ОСОБА_8 був винен йому грошові кошти в сумі 8000 доларів США. Зрозумівши, що ОСОБА_8 ввів його в оману та не має наміру повертати вказані кошти, ОСОБА_6 запропонував продати належний ОСОБА_8 автомобіль «Мерседес S 500», 2005 року випуску, в нерозмитненому стані. Зі згоди ОСОБА_8 він продав цей автомобіль. Покупець частинами віддавав кошти, а ОСОБА_6 передавав їх ОСОБА_8 . Останню частину коштів за автомобіль, отриманих від покупця, він ОСОБА_8 не передав, врахував їх в погашення боргу ОСОБА_8 перед ним; - свідка ОСОБА_11 , який вказував, що ОСОБА_6 за проханням ОСОБА_8 продав автомобіль марки «БМВ 735» покупцеві на ім`я ОСОБА_15 в розстрочку з поетапною оплатою. Покупець оплатив першу частину суми в розмірі 5000-6000 доларів США. Пізніше ОСОБА_8 забрав цей автомобіль від ОСОБА_15 назад і залишив в себе, а 5-6 тисяч доларів США не повернув. Ці кошти повертав ОСОБА_15 вже ОСОБА_6 . Крім цього, ОСОБА_6 давав ОСОБА_8 гроші в розмірі 1 тис. доларів США на ремонт автомобіля. Також ОСОБА_11 повідомив, що ОСОБА_6 продав автомобіль ОСОБА_8 марки «Мерседес» ОСОБА_12 , а кошти за цей автомобіль повертав через ОСОБА_12 ; - свідка ОСОБА_12 , який пояснював, що ОСОБА_6 продавав автомобіль Мерседес моделі S, що належав ОСОБА_8 . Повідомив, що до того передавав ОСОБА_8 грошові кошти в розмірі 2 тис. доларів США від ОСОБА_6 . При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що показання обвинуваченого ОСОБА_6 та свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 є належними, допустимими, достовірними та такими, що можуть бути покладені в основу виправдувального вироку. Також місцевий суд зазначив, що показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 і ОСОБА_14 у своїй сукупності підтверджують показання ОСОБА_6 щодо обставин знайомства та взаємовідносин між ним та потерпілим. Водночас суд зауважив, що свідки не підтвердили того факту, що ОСОБА_6 отримував від ОСОБА_8 грошові кошти в розмірі 15000 Євро для купівлі автомобіля за кордоном та щодо даних обставин нічого повідомити не могли. Доводи касаційної скарги представника потерпілого ОСОБА_9 в частині того, що місцевим судом не було прийнято до уваги те, що ОСОБА_6 в ході допиту під час судового розгляду надавав зовсім інші показання, ніж ті, що були ним надані на досудовому слідстві, не є такими, що спростовують законність та обґрунтованість судових рішень в цій частині, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. З огляду на зазначені положення КПК України, показання, які надавались ОСОБА_6 під час досудового розслідування не можуть бути враховані як доказ при постановленні судового рішення, у зв`язку з чим доводи касаційної скарги в цій частині не ґрунтуються на вищезазначених положеннях КПК України. Водночас, як убачається з матеріалів кримінального провадження, показання обвинуваченого ОСОБА_6 , відповідно до вимог ст. 23 КПК України, судом першої інстанції сприймались безпосередньо під час допиту в ході судового розгляду та були покладені в основу вироку. Разом з тим суд першої інстанції, обґрунтовуючи свої висновки щодо необхідності ухвалення стосовно ОСОБА_6 виправдувального вироку, послався й на додані стороною захисту ухвали слідчого судді про надання тимчасового доступу до речей та документів (інформація про роздруківки телефонних дзвінків номерів телефонів, які були в користуванні ОСОБА_8 та ОСОБА_6 ) та протокол тимчасового доступу до речей і документів від 16 грудня 2014 року. Дослідивши наведені докази, місцевий суд встановив, що у період лютого 2012 року та лютого 2013 року, коли відповідно до обвинувального акта відбулись зустрічі між потерпілим і обвинуваченим, а також передача коштів останньому, не відбувалося взаємних з`єднань між номерами телефонів обвинуваченого ОСОБА_6 та потерпілого, саме за номерами телефонів, на які вказував потерпілий як на номери, за якими здійснювалося з`єднання між ними. З огляду на вказане суд першої інстанції дійшов висновку, що потерпілим не було надано достовірної інформації щодо його контактів (телефонних розмов) з обвинуваченим у зазначений в обвинувальному акті період часу, яка б була підтверджена належними доказами. Ретельно дослідивши й зіставивши вищенаведені докази, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд дійшов висновку про те, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, та з огляду на положення п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України ухвалив виправдувальний вирок. Крім того, місцевий суд спростував позицію сторони обвинувачення щодо наявності в діях ОСОБА_6 суб`єктивної сторони злочину (умислу та мети), посилаючись на те, що такі доводи не знайшли свого доказового підтвердження в ході судового розгляду. Разом з тим, ухвалюючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції, з огляду на вимоги ст. 129 КПК України, відмовив у задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_8 до ОСОБА_6 . Водночас, до показань: - потерпілого ОСОБА_8 , про те, що він знайомий з ОСОБА_6 приблизно з 2011 року. Йому було відомо, що ОСОБА_6 на замовлення приганяє транспортні засоби на територію України. ОСОБА_6 займався продажем автомобіля його тестя, кошти від реалізації повернув одразу, тому він довіряв ОСОБА_6 , звернувся до нього з проханням пригнати з Європи автомобіль марки Мерседес S - класу, на що той погодився. З цією метою він в лютому 2013 року, в світлий час доби в м. Львові на парковці біля «Макдональдс» на проспекті В. Чорновола в машині ОСОБА_6 передав останньому грошові кошти в сумі 15000 Євро. При передачі коштів в автомобілі був присутній його рідний брат ОСОБА_13 , котрий знав з якою метою передаються кошти. Ця передача коштів не оформлялася жодними письмовими документами, оскільки ОСОБА_8 довіряв ОСОБА_6 . Автомобіль ОСОБА_6 обіцяв пригнати для нього за 1-2 місяці, проте впродовж домовленого часу автомобіль не пригнав, тому ОСОБА_8 заявив вимогу повернути кошти. Про повернення коштів спілкувався з ОСОБА_6 по телефону та інколи зустрічався. ОСОБА_6 обіцяв віддати кошти. Якось ОСОБА_6 зателефонував йому та запропонував приїхати на якусь мийку для з`ясування обставин. Він не погодився, після цього припинив спілкування з ОСОБА_6 та звернувся в поліцію; - свідка ОСОБА_13 , який зазначав про те, що він є рідним братом потерпілого ОСОБА_8 . В кінці лютого 2013 року він був присутній при тому, як його брат передавав ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 15000 Євро для придбання автомобіля. Ця передача коштів відбулася в м. Львові на проспекті В. Чорновола на парковці біля «Макдональдс» в автомобілі, на якому приїхав ОСОБА_6 , але марки автомобіля не пригадує, місцевий суд поставився критично, обґрунтовуючи свою позицію тим, що вони не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та спростовуються показаннями обвинуваченого, свідків сторони захисту та письмовими доказами. При цьому суд зауважив, що ОСОБА_8 та ОСОБА_13 є зацікавленими особами у даному кримінальному провадженні, оскільки майновий інтерес у справі становить 15000 Євро. Крім того, місцевим судом було досліджено надані стороною обвинувачення заяву ОСОБА_8 від 12 серпня 2013 року про вчинення злочину та заяву ОСОБА_8 від 23 серпня 2013 року про залучення як потерпілого. При цьому суд зазначив, що вказані письмові документи не є доказами в розумінні ст. 84 КПК України та не беруться до уваги при ухваленні вироку, оскільки заява про злочин є підставою внесення відомостей в ЄРДР, а наведені в ній обставини підлягають перевірці і підтвердженню доказами в ході досудового розслідування, а заява про залучення до провадження як потерпілого, подана в порядку ч. 2 ст. 55 КПК України, є свідченням наміру ОСОБА_8 брати участь у кримінальному провадженні в якості потерпілого. Суд першої інстанції також критично поставився і до наданих представником потерпілого копій витягів про внесення відомостей до ЄРДР та копії протоколу допиту потерпілого ОСОБА_8 від 24 березня 2017 року у кримінальному провадженні №42017141090000021 від 20 березня 2017 року за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України. Разом з тим суд зауважив, що вказані докази були отримані в іншому кримінальному провадженні, а тому відповідно до положень ст. 88 КПК України, вони є недопустимими та не можуть бути враховані під час ухвалення вироку. На переконання колегії суддів, вирок суду першої інстанції в цілому відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення місцевого суду в порядку апеляційної процедури, належним чином оцінив зазначені у вироку докази та погодився з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України. Так, перевіряючи доводи апеляційної скарги адвоката ОСОБА_9 , суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо оцінки показань виправданого ОСОБА_6 , потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 та навів обґрунтування на спростування тверджень апелянта про надання неправильної оцінки вказаним доказам. При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що місцевим судом, під час ухвалення виправдувального вироку було належним чином обґрунтовано свої висновки щодо врахування одних доказів (показань обвинуваченого та свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 ), а також наведено мотиви щодо неврахування інших доказів (показань потерпілого та свідка ОСОБА_8 ). Також суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині оцінки наданих сторонами провадження письмових доказів. Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що у ході дослідження клопотань і ухвал слідчого судді про надання тимчасового доступу до речей та документів, а саме інформації про роздруківки телефонних дзвінків номерів телефонів, які були в користуванні ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , а також протоколу тимчасового доступу до речей і документів, місцевим судом обґрунтовано було встановлено, що взаємних з`єднань між вказаними потерпілим номерами його телефону і телефону обвинуваченого ОСОБА_6 у період лютого 2012 року -лютого 2013 року, коли, відповідно до обвинувального акта відбулися зустрічі між ними та передача коштів, не відбувалося. За таких обставин, на думку колегії суддів, доводи касаційної скарги представника потерпілого про те, що на момент виникнення домовленості між потерпілим та обвинуваченим, у останнього був інший номер телефону, не є такими, що спростовують законність та обґрунтованість судових рішень, оскільки, як убачається з матеріалів провадження, судами попередніх інстанцій було встановлено, що тимчасовий доступ було взято до номерів телефонів ОСОБА_6 , на які вказував саме потерпілий як на номери, за якими відбувалось з`єднання між ними. При цьому відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Частинами 1, 2, 6 ст. 22 КПК України визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Згідно з пунктами 3, 4, 14 ч. 1 ст. 56 КПК України протягом кримінального провадження потерпілий має право: подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду; заявляти відводи та клопотання; користуватися іншими правами, передбаченими цим Кодексом. Водночас представником потерпілого не було наведено будь-яких обґрунтувань про те, що ним, в порядку, передбаченому вищезазначеними положеннями КПК України, вживались заходи щодо доведення переконливості його доводів про наявність контактів (телефонних розмов) між потерпілим ОСОБА_8 та ОСОБА_6 в період часу, який зазначений в обвинувальному акті, але за іншим номером телефону, як про це вказано у касаційній скарзі. Крім того, як убачається з оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції за результатами перевірки вироку суду першої інстанції спростував доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого щодо наявності в діях ОСОБА_6 умислу та мети на вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, посилаючись на те, що такі твердження не знайшли свого доказового підтвердження в ході судових розглядів та повністю спростовуються зазначеними у виправдувальному вироку доказами (показаннями обвинуваченого ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 та протоколом про тимчасовий доступ до речей і документів (роздруківки телефонних дзвінків номерів телефонів, які були в користуванні обвинуваченого та потерпілого у період лютого 2012 року та лютого 2013 року). При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що показання потерпілого та свідка ОСОБА_13 щодо наявності в діях ОСОБА_6 елементів складу злочину (умислу та мети) також не підтверджуються жодним доказом. Що ж стосується тверджень у касаційній скарзі представника потерпілого про те, що судом апеляційної інстанції не було безпосередньо досліджено докази, зокрема не допитано виправданого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_13 , то колегія суддів не вважає їх такими, що свідчать про необхідність скасування оскаржуваної ухвали, оскільки, як убачається з матеріалів провадження, зазначені у вироку докази були предметом перегляду суду першої інстанції, який надав їм належну оцінку, при цьому суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками місцевого суду щодо оцінки доказів, в силу вимог ст. 404 КПК України та за відсутності передбаченого ч. 3 цієї Статті клопотання не був зобов`язаний безпосередньо їх досліджувати. Зазначена позиція колегії суддів узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду у постановах від 08 квітня 2021 року у справі № 643/1707/13-к (провадження № 51-5504км20), від 08 грудня 2022 року у справі № 161/3720/20 (провадження № 51-2639км22) та від 04 квітня 2023 року у справі № 760/1250/18 (провадження № 51-3205км22). Безпідставними є також посилання представника ОСОБА_9 на практику Верховного Суду (у кримінальних провадженнях №164/1509/15-к, № 264/8032/15-к, № 301/2285/16-к, № 714/476/18, 753/156/14-к, 127/4546/16-к, 462/3571/14-к), як на додатковий аргумент щодо порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 23 КПК України, оскільки у вказаних провадженнях Суд наголошував на необхідності безпосереднього дослідження зазначених у вироку місцевого суду доказів, з підстав того, що в порядку апеляційної процедури цим доказам було надано іншу оцінку. Таким чином, переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, суд апеляційної інстанції дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах сторони обвинувачення та представника потерпілого доводам, ретельно їх перевірив та обґрунтовано залишив без задоволення, належним чином мотивувавши своє рішення. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, про що прокурор та представник вказували у своїх апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції не встановив. За результатами апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції зауважив, що апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого не містять доводів, які б свідчили про незаконність, необґрунтованість та невмотивованість ухваленого судом першої інстанції вироку. За таких обставин істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які, на переконання представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 , виразились у залишенні судом апеляційної інстанції поза увагою допущених судом першої інстанції порушень та у ненаданні відповіді на доводи його апеляційної скарги, в ході касаційного розгляду не встановлено. Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції в цілому відповідає вимогам статей 370, 404, 419 КПК України. За таких обставин, а також з урахуванням досліджених судами попередніх інстанцій доказів та встановлених фактичних обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що стороною обвинувачення не було доведено вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, в якому обвинувачувався ОСОБА_6 . Оскільки тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам попередніх інстанцій ухвалити законні та обґрунтовані рішення, в ході касаційного розгляду не встановлено, то касаційну скаргу представника потерпілого слід залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції суду - без зміни. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд ухвалив: Касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 залишити без задоволення, авирок Шевченківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3