Постанова 4803 № 203/1553/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2140/21 Справа № 203/1553/20 Суддя у 1-й інстанції - Колесніченко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Пищиди М.М. суддів - Макарова М.О., Куценко Т.Р. за участю секретаря судового засідання - Піменової М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної прокуратури, держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування та прокуратури,- В С Т А Н О В И Л А: У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ГУ Національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної прокуратури, держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування та прокуратури. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 14 березня 2016 року інспектором Кіровського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області відносно нього складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 187 КУпАП, який спрямований до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, а 17 травня 2016 року - складено ще п`ять протоколів про вчинення ним адміністративних правопорушень, передбачених ст. 187 КУпАП, що стало підставою для внесення 17 травня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей за № 1 2016 04 067 000 1553 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 395 КК України про підозру у вчиненні якого 25 травня 2016 року повідомлено ОСОБА_1 та ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2016 року застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, проте постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2016 року провадження в адміністративний справі № 203/2539/16-ц відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 187 КУпАП закрито за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, а вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2019 року у справі № 203/2479/16-к, залишеним без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2020 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 395 КК України та виправдано на підставі п.3 ч.1 ст. 373 КПК України за недоведеністю в діяннях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, міру запобіжного заходу скасовано. Через безпідставні та неправомірні дії працівників поліції та прокуратури позивач безпідставно 3 місяці 12 днів перебував під слідством та судом як правопорушник за ч.2 ст. 187 КУпАП, 3 роки 9 місяців 8 днів незаконно перебував під слідством та судом як підозрюваний (обвинувачений) та 3 роки 22 дні під дією запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання, що стало підставою втрати роботи, можливості знайти офіційне працевлаштування, погіршення стану здоров`я у зв`язку з відсутністю коштів для лікування, втрату друзів, погіршення стосунків з сім`єю, втрату довіри друзів і сім`ї, у зв`язку з чим змушений був змінити місце проживання для відновлення нормального життя, постійні переживання за подальшу свою долю, в тому числі можливість незаконного засудження до кримінального покарання, і заподіяло позивачу моральну шкоду. Враховуючи зазначене, з урахуванням збільшених позовних вимог, позивач просив стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди - 244 672,00 грн (а.с. 1-6, 148-150). Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУ Національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної прокуратури, держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування та прокуратури - задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди - 244672,00 грн. (двісті сорок чотири тисячі шістсот сімдесят дві гривні 00 коп.) (а.с.202-208). Не погодившись з вказаним рішенням суду, Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом встановлено, що Вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2020 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 395 КК України, та виправдано його на підставі пункту 3 частини 1 статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення (а.с.7-11, 12-16). Так згідно цього вироку відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне правопорушення, передбачене ст. 395 КК України внесені 17 травня 2016 року. 25 травня 2016 року ОСОБА_1 вручене повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 395 КК України. Ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2016 року до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання з покладенням певних процесуальних обов`язків (а.с.33-34). Вказаним вироком суду встановлено, що інспектором Кіровського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області в один день, а саме 17 травня 2016 року складені п`ять протоколів про вчинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень, передбачених ст. 187 КУпАП, що стало підставою для внесення відомостей до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 395 КК України та початку кримінального переслідування ОСОБА_1 . Крім того, постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2016 року, яка не оскаржувалась та набрала законної сили 30 червня 2016 року, провадження у адміністративній справі стосовно ОСОБА_1 за ч.2 ст. 187 КУпАП за фактом складення відносно нього 14 березня 2016 року інспектором Кіровського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області протоколу закрита в зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення (а.с.29). Вказаною постановою суду встановлено, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 14 березня 2016 року порушив правила адміністративного нагляду, проте до протоколу про адміністративне правопорушення долучені рапорт від 14 травня 2016 року та пояснення від 17 травня 2016 року, згідно яких ОСОБА_1 , був відсутній за місцем проживання 14 травня 2016 року та з 03 травня 2016 року по 17 травня 2016 року, а ніяк не 14 березня 2016 року. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач незаконно перебував під адміністративним переслідуванням внаслідок притягнення до адміністративної відповідальності 3 місяці та 12 днів, незаконно перебував під слідством та судом 45 місяців 8 днів і за таких обставин виходячи з засад розумності, виваженості і справедливості, надавши оцінку зібраним у справі доказам, які підтверджують характер, обсяг і тривалість страждань, яких зазнав позивач у справі у зв`язку із незаконним перебування під слідством і судом, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, йому підлягає відшкодуванню завдана шкода. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Статтею 56 Конституції України гарантовано кожному право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Частинами 1, 2 ст. 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає. у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Відповідно до п.1 ч.1 та ч.2 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі Закон №266/94-ВР) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Статтею 2 вказаного Закону №266/94-ВР визначений виключний перелік випадків, у яких виникає право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом. Так, згідно пункту 1 частини 1 вказаної статті таке право виникає у разі постановлення виправдувального вироку суду, а згідно пункту 4 частини 1 - у разі закриття справи про адміністративне правопорушення. Статтею 3 Закону №266/94-ВР у пункті 5 частини 1 передбачено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода. Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Згідно зі статтею 13 Закону №266/94-ВР питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Як встановлено судом ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з часу внесення відомостей до ЄРДР до залишення ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2020 року в силі виправдувального вироку, у зв`язку з недоведеністю наявності в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 295 КК України, тобто з 17 травня 2016 року по 06 березня 2020 року, що складає 45 місяців 8 днів. Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у редакції, чинній на час розгляду справи, тобто зі змінами, внесеними Законом № 822-IX від 25 серпня 2020 року, установлено з 01 січня 2020 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 4723,00 грн., з 01 вересня - 5000,00 грн. Позивач перебував незаконно під слідством та судом 45 місяців 8 днів і за таких обставин виходячи з засад розумності, виваженості і справедливості, надавши оцінку зібраним у справі доказам, які підтверджують характер, обсяг і тривалість страждань, яких зазнав позивач у справі у зв`язку із незаконним перебування під слідством і судом, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, зокрема, неможливість влаштуватися на роботу під час перебування підозрюваним, обвинуваченим, маючи постійні побоювання за подальшу долю і можливість бути засудженим за злочин, що не вчиняв, будучи особою, до якої застосовано запобіжний захід, що у будь-якому разі обмежує певним чином права людини, порушення стосунків з іншими людьми, втрата довіри до нього родичів і друзів через обвинувачення його у порушенні кримінального закону, й інші негативні впливи внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого та перебуванням під слідством, які пов`язані із необхідністю докласти значних додаткових зусиль для відновлення та організації життя, в тому числі зміну місця проживання на інше місто та область, з тим, що відновити своє добре ім`я, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що співмірним та достатнім відшкодуванням моральної шкоди в межах заявлених вимог становитиме сума в розмірі 226 868,80 грн., тобто на рівні, не меншому ніж розмір мінімальної заробітної плати за кожен місяць, виходячи з встановленого з 01 вересня 2020 року розміру такої зарплати в 5000,00 грн., тобто (45 міс. 8 днів х 5000,00 грн.). Як встановлено судом, постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2016 року, яка набрала законної сили 30 червня 2016 року, провадження у адміністративній справі стосовно ОСОБА_1 за ч.2 ст. 187 КУпАП за фактом складення відносно нього 14 березня 2016 року інспектором Кіровського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області протоколу закрита у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Таким чином, у зв`язку з тим, що підставою для відшкодування шкоди є незаконне складення адміністративного протоколу і подальше адміністративне провадження, а даних про застосування до позивача адміністративного арешту чи виправних роботи, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу судом установлено не було, то до даних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 1174 ЦК України. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16 та у постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 532/1243/16-ц. Здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю і події, і складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше), і такими діяннями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу і взагалі події, свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування шкоди здійснюється незалежно від вини. Позивач перебував незаконно під адміністративним переслідуванням внаслідок притягнення до адміністративної відповідальності з 14 березня 2016 року (дня складення протоколу) до 30 червня 2016 року (дня набрання законної сили постановою суду про закриття провадження з реабілітуючих підстав), тобто 3 місяці 16 днів, і за таких обставин доведеним є факт спричинення таким переслідуванням моральної шкоди, яка полягає у приниженні його честі, гідності, моральних переживаннях, які викликані відсутністю справедливого провадження при порушенні питання про притягнення до адміністративної відповідальності, побоюванням незаконного притягнення до відповідальності, залишенням поза увагою пояснень щодо дійсних фактичних обставин перебування його під адміністративним наглядом, що в своїй сукупності порушило нормальні життєві стосунки, а систематичне складення протоколів потягло незаконне кримінальне переслідування, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що співмірним та достатнім відшкодуванням моральної шкоди в межах заявлених вимог становитиме сума в розмірі 17803,20 грн., що визначена судом на рівні, не меншому ніж розмір мінімальної заробітної плати за кожен місяць, виходячи з встановленого з 01 вересня 2020 року розміру такої зарплати в 5000,00 грн., тобто (3 міс.12 днів х 5000,00 грн.). Положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування моральної шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Велика Палата Верховного суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)). Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 296/2190/17, провадження № 61-11897св19)), у зв`язку з чим, згідно ст. 5 ЦПК України, не виходячи за межі позовних вимог, суд захищає права позивача спосіб, визначений законом. Враховуючи тривалість та обсяг завданих моральних втрат, які призвели до порушення нормальних життєвих зв`язків позивача та вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, судом першої інстанції обґрунтовано стягнуто з державного бюджету на його користь моральну шкоду у розмірі 244 672 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів незаконності дій посадових осіб органу досудового розслідування, підлягають відхиленню, оскільки згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду. При цьому, згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в п. 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено завдання йому моральної шкоди підлягає відхиленню, оскільки сам факт незаконного перебування під слідством та судом свідчить про виникнення негативних наслідків морального характеру. При цьому, визначаючи розмір моральної шкоди суд першої інстанції виходив із гарантованого мінімуму забезпеченого державою, що не може бути зменшено. Посилання в апеляційній скарзі на те, що розмір відшкодування має визначатися виходячи із прожиткового мінімуму станом на відповідний рік, а не мінімальної заробітної плати, підлягають відхиленню, оскільки, згідно ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Аналогічні висновки висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18): у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області - залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 жовтня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства. Судді: