Постанова 4812 № 523/15374/20

21.04.21 22-ц/812/669/21 Єдиний унікальний номер судової справи: 523/15374/20 Провадження № 22-ц/812/669/21 Суддя - доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 квітня 2021 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів - Темнікової В.І., Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В., за участю: відповідача ОСОБА_1 його представника ОСОБА_2 ,- розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , подану в його інтересах адвокатом Білецьким Олегом Петровичем на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 лютого 2021 року, ухваленого під головуванням судді - Саламатіна О.В. в приміщенні того ж суду по справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, в с т а н о в и л а : У жовтні 2020 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (надалі - ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна») звернулось з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування. Позов обґрунтовувало тим, що 26 грудня 2017 року між ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» та ПП «Транс Логістик» було укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № АМ.123304. предметом якого є страхування автомобіля «MAN», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . 18 квітня 2018 року на 205 км. + 5 м. а/д Одеса-Мелітополь-Новоазовськ трапилась ДТП за участю застрахованого автомобіля «MAN», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керування ОСОБА_4 та автомобіля «ГАЗ 3302 ВНГ», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , що належить ОСОБА_3 . Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 червня 2018 року ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягненню у вигляді штрафу. 23 квітня 2018 року до ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» звернулося ПП «Транс Логістик» з заявою про пошкодження транспортного засобу в зв`язку з дорожньо-транспортною подією, яка є страховим випадком відповідно до умов Договору. На підставі страхового акту, розрахунку страхового відшкодування до нього та виходячи з рахунку-фактури СТО № ОК-000003276 від 07 червня 2018 року, складеного ТОВ «Аванті Груп» позивач здійснив виплату страхового відшкодування на користь потерпілого в розмірі 123 417,70 грн. Страхова компанія відповідачів ПрАТ СК «ВУСО» на підставі заяви позивача здійснила виплату відшкодування в межах ліміту відповідальності у розмірі 48 265,53 грн. На теперішній час залишається несплаченою різниця між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу та суми франшизи у розмірі 75 152,17 грн. На адресу відповідачів позивачем було направлено претензії щодо виплати суми (різниці) страхового відшкодування, проте вимоги останніми не були виконані. При досудовому врегулюванні ОСОБА_1 , у відповідь на заявлену претензію відшкодування шкоди, своїм листом від 04 жовтня 2019 року повідомив, що автомобіль «ГАЗ 3302 ВНГ», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , перебуває у власності ОСОБА_3 , і на момент ДТП ОСОБА_1 перебував з ним у трудових відносинах. Оскільки у позивача відсутні докази перебування обох відповідачів у трудових відносинах, позивач змушений заявляти позовні вимоги до відповідачів в солідарному порядку, передбаченому ст. 543 ЦК України. Посилаючись на викладене та на ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» позивач просив суд стягнути з відповідачів свою користь страхове відшкодування у розмірі 75 152,17 грн. в солідарному порядку, а також судовий збір у розмірі 2 102,00 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог в солідарному порядку. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 лютого 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» кошти в сумі 77 254,17 грн, з яких 75152,17 грн - в якості страхового відшкодування, а 2102,00 грн. - сплачений судовий збір. В іншій частині позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що з урахуванням приписів ст.1166,1187,1188 ЦК України завдану шкоду має відшкодувати саме ОСОБА_3 . Не погодившись із рішенням суду, адвокат Білецький О.П. в інтересах ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволені позову про стягнення страхового відшкодування з ОСОБА_3 , як володільця транспортного засобу. Апеляційна скарга мотивована тим, що власник джерела підвищеної небезпеки, який не використовував це джерело в момент завдання шкоди не може відповідати за шкоду, яка завдана іншій особі в результаті використання цього джерела підвищеної небезпеки іншою особою, тобто володільцем в розумінні ч.2 ст. 1187 ЦК України, а саме водієм ОСОБА_1 . Відзиви на апеляційну скаргу не надходили. Заслухавши суддю - доповідача, осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5 ЦПК Українисуд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК Українивбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення не в повній мірі відповідає. З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що 18 квітня 2018 року о 13:01 на 205 кілометрі 5 метрі автомобільної дороги Одеса-Мелітополь-Новоазовськ трапилася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «MAN», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під управлінням водія ОСОБА_4 та автомобіля «ГАЗ 3302 ВНГ» державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 . Постановою Центрального районного суду міста Миколаєва від 06 червня 2018 року ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (64-65). На момент ДТП автомобіль «MAN», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 належав ПП «Транс Логістик» та відповідно до Договору добровільного страхування наземного транспортного засобу № АМ.123304 від 26 грудня 2017 року, укладеного між ПрАТ «Страхова компанія ПЗУ Україна» та ПП «Транс Логістик» був застрахований (а.с.47-52). Автомобіль «ГАЗ 3302 ВНГ» державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , належить ОСОБА_3 та на вказаний транспортний засіб було оформлено поліс ОЦВ АМ1850155 в ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО». Згідно ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України). У частині першій статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Статтею 1192 ЦК України передбачено, що якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України). Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». У статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Таким чином, страховик за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів також є відповідальною особою за завдані збитки. Водночас, на відміну від особи, яка завдала шкоди, обсяг відповідальності страховика за договором страхування відповідальності обмежений нормами Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Зокрема, правила відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені у статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно з пунктом 22.1. якої у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно зі статтями 29, 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством. Відповідно до пункту 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості). Отже, страховик за договором страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує лише шкоду, яка визначена та оцінена в порядку, встановленому цим законом. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку. Подібні правові висновки висловлено у постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 420/998/18 (провадження № 61-11714св19). 20 квітня 2018 року страхувальник транспортного засобу автомобіля «MAN», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 - ПП «Транс Логістик», звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку за договором добровільного страхування наземного транспорту (а.с.57). В Акті огляду транспортного засобу №196026 від 25 квітня 2018 року зафіксовані пошкодження автомобіля «MAN», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , які були отримані внаслідок ДТП (а.с. 66-67). Згідно Рахунку-фактури №ОК-000003276 від 07 червня 2018 року, Страхового акту №UA2018041800037/L01/01 від 11 червня 2018 року та Розрахунку страхового відшкодування до страхового акту №UA2018041800037/L01/01 від 11 червня 2018 року загальний розмір страхового відшкодування складає 123 417,70 грн. (а.с.70-71). ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» згідно договору добровільного страхування № АМ.123304 від 26 грудня 2017 року перерахувало на рахунок ПП «Транс Логістик» страхове відшкодування в сумі 123417,70 грн. за пошкоджений автомобіль «MAN», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується платіжним дорученням №17369 від 14 червня 2018 року (а.с. 72). Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Як на підставу задоволення своїх вимог, позивач посилається на те, що в порядку суброгації має право на стягнення з відповідачів різниці страхового відшкодування у розмірі 75 152,17 грн. Так, за вимогами статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому в деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією. Отже, як встановлено, ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» згідно договору добровільного страхування № АМ.123304 від 26 грудня 2017 року перерахувало на рахунок ПП «Транс Логістик» страхове відшкодування в сумі 123417,70 грн. за пошкоджений автомобіль «MAN», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується платіжним дорученням № 17369 від 14 червня 2018 року, а відтак в порядку суброгації має право на отримання страхового відшкодування. Так, ПрАТ СК «ВУСО» на підставі заяви ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», перерахувало останньому суму страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу у розмірі 69,4% та франшизи на загальну суму 48 265,53 грн. (а.с.73-75). Різниця між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу та суми франшизи у розмірі становить 75 152,17 грн. (123 417,70 грн. - 48 265,53 грн.) У подальшому ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» неодноразово зверталося з претензіями до відповідачів про виплату непогашеної суми страхового відшкодування у розмірі 75152,17 грн. 04 жовтня 2019 року відповідач ОСОБА_1 у відповіді на претензію позивача вказав, що вимоги про виплату непогашеної суми завданого збитку у розмірі 75 152,17 грн. безпідставні, оскільки в претензії відсутні докази щодо оцінки відновлювального ремонту, сума виплати в розмірі 48 265,53 грн. є достатньою, а автомобіль «ГАЗ 3302 ВНГ», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , перебуває у власності іншої особи і на момент ДТП ОСОБА_1 перебував з цим власником у трудових відносинах. Стаття 1187 ЦК України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч.2 ст. 1187 ЦК України). Для вирішення питання про притягнення тієї чи іншої особи до відповідальності за вказаною вище статтею необхідно визначити дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну). Юридична ознака означає, що володільцем визнається тільки та особа, яка володіє об`єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, на відповідній правовій підставі: право власності, інше речове право, договір оренди, доручення, підряду тощо. Матеріальна ж або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечних об`єктів. Отже, якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306). Вказані висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року м. Київ Справа № 760/15471/15-ц Провадження № 14-316цс18, від 05 червня 2019 року справа № 461/8496/15-ц, (провадження № 14-154цс19). Як встановлено судом, 18 квітня 2018 року водій ОСОБА_1 з вини якого сталася ДТП 18 квітня 2018 року за згодою ОСОБА_3 (володільця) мав право керувати автомобілем «ГАЗ 3302 ВНГ» державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , а тому саме він повинен відповідати за завдану шкоду потерпілому. Належних доказів на підтвердження перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з ОСОБА_3 матеріали справи не містять. До того ж, як пояснив ОСОБА_1 під час апеляційного розгляду, у ОСОБА_3 він працював неофіційно. Суд належної уваги на зазначене не звернув та дійшов помилкового висновку про покладення обов`язку щодо сплати страхового відшкодування на володільця транспортного засобу - ОСОБА_3 , а не на винну особу - водія ОСОБА_1 , який під час ДТП на законній підставі керував транспортним засобом. За таких обставин, рішення суду на підставі п.1, ч.1 ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про часткове задоволення позову, шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача суму страхового відшкодування у розмірі 75 152,17 грн. У задоволені позову до ОСОБА_3 слід відмовити. Твердження ОСОБА_1 про відсутність його вини у ДТП, що мала місце 18 квітня 2018 року є безпідставні, оскільки його вина встановлено постановою суду, яка набрала законної сили. Посилання в апеляційній інстанції на те, що вартість відновлювальною ремонту, яка зазначена у рахунку - фактурі від 07 червня 2018 року ТОВ «Аванті Груп» не відповідає пошкодженням отриманим під час ДТП, які зазначені в Акті огляду транспортного засобу від 25 квітня 2018 року не заслуговують на увагу, оскільки доказів на підтвердження протилежного матеріали справи не містять, до того ж відповідач ОСОБА_1 на роз`яснення апеляційним судом щодо надання належних доказів (висновок експерта) своїм процесуальним правом не скористався. На підставі ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 102 грн. На користь ОСОБА_3 з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3 153 грн. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану в його інтересах адвокатом Білецьким Олегом Петровичем задовольнити. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм, НОМЕР_5 , орган видачі - 4813, виданий 04 серпня 2017 року, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців,40, код ЄДРПОУ 20782312) страхове відшкодування у розмірі 75 152,17 грн. У задоволені позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_3 про стягнення страхового відшкодування відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» судовий збір у розмірі 2 102 грн. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 3 153 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Т.В. Крамаренко Судді: В.І. Темнікова Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 26 квітня 2021 року.