Постанова 4811 № 466/4335/24

Справа № 466/4335/24 Головуючий у 1 інстанції: Едер П. Т. Провадження № 22-ц/811/3086/24 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 грудня 2024 року м. Львів Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С. М., суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС Іншуранс» на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 вересня 2024 року у справі за позовом акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС Іншуранс» до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, ВСТАНОВИВ: в квітні 2024 року акціонерне товариство «Страхова компанія «ББС Іншуранс» (далі АТ СК «ББС Іншуранс») звернулося в суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на користь АТ СК «ББС Іншуранс» матеріальну шкоду в розмірі 8 465 грн 85 коп. Позов мотивовано тим, що 12 квітня 2023 року близько 17:20 год. у м. Львів, вул. Величковського, 50/1 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки «Seat Ibiza», номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля марки «Subaru Forester», номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 . В результаті ДТП застрахованому транспортному засобу марки «Subaru Forester», номерний знак НОМЕР_2 завдано механічних ушкоджень, що підтверджується актом огляду транспортного засобу від 13 квітня 2023 року, відповідно до чого страхувальник зазнав матеріального збитку. 03 травня 2022 між АТ СК «ББС Іншуранс» (до зміни найменування - ПрАТ СК «Брокізнес») та ТОВ «Гефелє Україна» укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 006-476982/01НТ, предметом якого були майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортного засобу марки «Subaru Forester», номерний знак НОМЕР_2 . Згідно повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротокол) відповідач ОСОБА_1 порушила правила дорожнього руху України, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП. АТ СК«ББС Іншуранс» було виплачено ТОВ «Гефелє Україна» страхове відшкодування у розмірі 20 131 грн 02 коп. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент страхового випадку була застрахована у ПрАТ СК «ПЗУ Україна» згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-210585845. ПрАТ СК «ПЗУ Україна» у відповідь на претензію здійснило відшкодування АТ СК «ББС Іншуранс» у розмірі 11665 грн 17 коп., що становить розмір відновлюваного ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу деталей, які підлягають заміні. На ОСОБА_1 покладається обов`язок відшкодувати АТ СК «ББС Іншуранс» суму виплаченого страхового відшкодування у розмірі 8 465 грн 85 коп., що розрахована таким чином: 20 131 грн 02 коп. (розмір виплаченого страхового відшкодування) 11 665 грн 17 коп. (розмір відшкодування ПрАТ СК«ПЗУ Україна»). Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 17 вересня 2024 року у задоволенні позову акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС Іншуранс» до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем жодними належними та допустимими доказами не доведено характер та розмір збитків заподіяних відповідачем в результаті ДТП, що є обов`язковою умовою покладення на нього обов`язку для відшкодування збитків. Рішення суду оскаржило АТ СК «ББС Іншуранс», подавши в жовтні 2024 року апеляційну скаргу, в якій просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 вересня 2024 року скасувати, постанови нове про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем надано належний та допустимий доказ на підтвердження розміру заявлених до відшкодування збитків, який відповідає, в тому числі, положенням законодавства щодо оцінки майна та порядку її проведення. Суд першої інстанції помилково врахував при вирішення справи правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року по справі № 753/3055/18 та від 19 травня 2021 року по справі № 523/17998/17, адже такі ґрунтуються на законодавстві, яке станом на час розгляду справи втратило чинність, а також висловлені у справах з відмінними правовідносинами. В грудні 2024 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, підписаний представником ОСОБА_3 , в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, такий мотивований законністю та обґрунтованістю оскаржуваного рішення, зокрема зазначається, що позивачем не доведено розмір заподіяних йому збитків належними та допустимими доказами. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Обставини справи щодо ДТП, вини у його скоєнні ОСОБА_1 та у зв`язку із цим настанням страхового випадку за договором добровільного страхування, судом першої інстанції встановлені повно та всебічно, учасниками справи не оспорюються. У частинах першій та другій статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. У статті 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом. Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування» в редакції тут і далі, чинній на момент виникнення спірних відносин). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин). Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником, зокрема, відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК). Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них згідно з пунктом 9 частини першої вказаної статті належить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства (частина друга статті 999 ЦК України). Таким актом цивільного законодавства у цій сфері є, зокрема, Закон України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV). Цей Закон регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. Статтею 3 Закону № 1961-IV передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону Закон № 1961-IV). Між учасниками справи виникло декілька цивільно-правових зобов`язань: - договірне зобов`язання між АТ СК«ББС Іншуранс» та ТОВ «Гефелє Україна» за договором добровільного страхування наземного транспорту № 006-476982/01НТ; - деліктне зобов`язання між ТОВ «Гефелє Україна» та ОСОБА_1 - із завдання шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки; - договірне зобов`язання між ОСОБА_1 та ПрАТ СК «ПЗУ Україна» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, на підставі якого страховик видав відповідачу поліс № ЕР-210585845. Частиною першою статті 25 Закону України «Про страхування» визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводяться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта, що складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, визначеній страховиком. Судом встановлено, що на виконання договору добровільного страхування наземного транспорту № 006-476982/01НТ позивачем виплачено ТОВ «Гефелє Україна» страхове відшкодування в розмірі 20 131 грн 02 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 257696 від 08 травня 2023 року, та яке розраховано відповідно до умов цього договору, а також на підставі таких документів як акт огляду колісного транспортного засобу від 13 квітня2023 року проведений за участі водія ОСОБА_2 , та особи що склала акт ОСОБА_4 . В матеріалах справи наявні, додані АТ СК «ББС Іншуранс» рахунки на запчастини та на ремонтні роботи, а також відомості про те, що ОСОБА_4 включений до перелік осіб, які відповідають кваліфікаційним вимогам та можуть займатися визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитку (аварійні комісари). Згідно зі статтями 993 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) та 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Частиною першою статті 1191 ЦК України визначено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Питання регресного позов страховика та МТСБУ врегульовано положеннями статті 38 Закону № 1961-IV. Відповідно до статті 1194 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У пунктах 68-70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) викладено такий висновок щодо застосування норм права: «Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією». Судом також встановлено, що АТ СК «ББС Іншуранс» подало заяву на виплату страхового відшкодування страховику відповідача (оскільки до позивача як страховика потерпілого перейшло право останнього (ТОВ ««Гефелє Україна»), яким позивачу проведено її виплату у розмірі 11 665 грн 17 коп. Обставини щодо того, що ПрАТ СК «ПЗУ Україна» є страховиком відповідача за договором обов`язкового страхування власників наземних транспортних засобів, і останній мав діючий страховий поліс цього страховика на момент ДТП за його участі, ним не оспорюється, а судом першої інстанції ці обставини встановлені повно та всебічно. Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-IV). Статтею 22 Закону № 1961-IV визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну. Відповідно до статті 29 Закону № 1961-IV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. З матеріалів справи убачається, що розрахунок розміру страхового відшкодування, виплаченого страховиком відповідача позивачу, здійснений у відповідності з положеннями Закону № 1961-IV. Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Частиною другою статті 22 ЦК України передбачено, що збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 22 ЦК України). Відповідно до статті 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Пунктами 2.3. та 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України 24.11.2003 № 142/5/2092 (у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.07.200 № 1335/5/1159) визначено, що вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ. Вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості). Ця Методика розроблена згідно із Законами України «Про судову експертизу», «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національним стандартом № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, та іншими нормативно-правовими актами з питань судової експертизи й оцінки майна (пункт 1.1.). Згідно з пунктом 1.3. вимоги Методики є обов`язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб`єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб`єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб`єктами цивільно-правових відносин. Методика застосовується, зокрема, з метою визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ та визначення вартості відновлювального ремонту КТЗ (підпункт «д» та «е» пункту 1.4.). Абзацом дев`ятим частини другої статті 7 «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що проведення оцінки майна є обов`язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом. Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2018 року у справі №753/21177/16-ц (провадження № 61-28918св18) дійшов висновку, що «визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимога Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за №1074/8395 (з відповідним змінами). Для усунення розбіжностей при визначенні матеріального збитку, суд повинен був у порядку, визначеному процесуальним законом, роз`яснити сторонам про необхідність призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи, а також наслідки непризначення відповідної експертизи та положення щодо належності та допустимості доказів». Розмір відшкодування шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (див. постанову Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі № 461/2217/19 (провадження № 61-9194св20)). У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №522/15636/16-ц (провадження № 61-1819св17) зазначено, що: «якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків). Враховуючи те, що на відновлення автомобіля позивача окремі вузли підлягали заміні, апеляційний суд правильно визначив розмір коштів, який необхідний на відновлення пошкодженого автомобіля позивача та зробив обґрунтований висновок про те, що на користь позивача має бути стягнута різниця між фактичним розміром шкоди, страховою виплатою і витратами, які необхідні для повного відновлення транспортного засобу». Велика Палата Верховного Суду в постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) виснувала, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Аналогічний за своїм змістом висновок було викладено в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 753/21177/16-ц (провадження № 61-28918св18) згідно з яким: «При цьому відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування». Оскільки страховик виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі, визначеному статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», - вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу, то у страховика не виникло обов`язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, незважаючи на те, що збитки є меншими від страхової суми (ліміту відповідальності) (див. постанову Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справа № 686/17155/15-ц (провадження № 61-18840св18). Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15, від якого Велика Палата Верховного Суду не відступала. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (стаття 89 ЦПК України). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів, наявності сумнівів щодо їх достовірності суд вправі запропонувати представити докази тій стороні, яка несе обов`язок по доказуванню. Згідно з пунктами 5.1. та 5.2. Методики технічний огляд КТЗ оцінювачем (експертом) дає змогу за допомогою органолептичних методів визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна. Визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом, який складає висновок, можливе тільки за рішенням органу (особи), який (яка) призначив (ла) експертизу (залучив (ла) експерта), в якому міститься обґрунтування неможливості надання об`єкта дослідження на огляд, у разі надання ним даних, необхідних для проведення дослідження. У разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду КТЗ (після їх узгодження з виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату. У разі відсутності в установлений час на місці огляду осіб, що викликалися, огляд проводиться без їх участі, про що зазначається у звіті (акті), висновку. Замовник повинен забезпечити належні безпечні умови огляду (освітлення, вільний доступ, можливість огляду КТЗ з різних сторін тощо) Аналіз звіту про оцінку № 171116 свідчить, що такий відповідає Методиці, при його складенні дотримано вимоги Національного стандарту №1, обґрунтовано неможливість провести огляд КТЗ, оскільки такий на момент складення звіту відремонтований. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що саме відповідач повинен відшкодувати позивачу різницю між виплаченим його страховиком позивачу страховим відшкодуванням (з урахуванням зносу) та виплаченим останнім своєму страхувальнику страховим відшкодування за договором добровільного страхування, що і складає ціну позову. Подібний висновок викладено Верховним Судом в постанові від 27 грудня 2023 року у справі № 359/8500/19 (провадження № 61-12323св23). Розрахунок ціни позову, враховуючи розрахунок страхового відшкодування, виплаченого позивачу ПрАТ СК «ПЗУ Україна», відповідачем в суді першої інстанції не спростований, клопотань про призначення відповідних експертиз з цього питання ним не подано, як і не подано висновку експерта, складеного на його замовлення. У цьому зв`язку, колегія суддів вважає невірними висновки суду щодо недопустимості та неналежності як доказу згаданого звіту, адже його складення на замовлення не позивача, а ТОВ «Едак», а також відсутність в матеріалах справи договору 02/06_20 від 02 червня 2021 року не спростовують як правомірність проведення самої оцінки, так і її результатів. Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що в даному звіті наявна описка щодо дати складання акта огляду. Також, колегія суддів визнає обґрунтованими аргументи скарги щодо невірного врахування суду першої інстанції висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року по справі № 753/3055/18 та від 19 травня 2021 року по справі №523/17998/17, адже такі висловлено щодо оцінки нерухомого майна, а у справі, що переглядається пошкоджень зазнав транспортний засіб, тобто рухоме майно. Відтак, вказані висновки є нерелевантними в даній справі. Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, а аргументи відзиву на апеляційну скаргу їх не спростовують. Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення, або змінити рішення. За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частині першій та другій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, слід здійснити новий розподіл судових витрат за розгляд справи судом першої інстанції, а також розподілити судові витрати за розгляд справи судом апеляційної інстанції, а саме, стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Страхова компанія «ББС Іншуранс» 3 028 грн 00 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 4 542 грн 00 коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС Іншуранс» задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 вересня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС Іншуранс» матеріальну шкоду в розмірі 8 465 (вісім тисяч чотириста шістдесят п`ять) грн 85 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС Іншуранс» 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 4 542 (чотири тисячі п`ятсот сорок дві) грн 00 коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 24 грудня 2024 року. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткеви