Постанова Харківський апеляційний суд № 645/6538/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А іменем України 27 квітня 2021 року м. Харків справа № 645/6538/18 провадження № 22ц/818/2118/21 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Котелевець А.В., суддів - Кругової С.С., Яцини В.Б., імена (найменування) сторін: позивач Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін апеляційну скаргу Крилової Олени Леонідівни представника Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 грудня 2020 року в складі судді Алтухової О.Ю., у с т а н о в и в: В листопаді 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», (далі АТ КБ «ПриватБанк») в особі свого представника Савіхіної Анастасії Миколаївни звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 01 лютого 2011 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № б/н, відповідно до умов якого останній отримав кредит в розмірі 6 400,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків в розмірі 36% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Умови кредитного договору відповідач не виконав, допустив заборгованість, яка станом на 30 вересня 2018 року склала суму в загальному розмірі 337 304,53 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6 241,97 грн, відсотків за користування кредитом в розмірі 324 963,56 грн, пені та комісії в розмірі 6 099,00 грн, з яких позивач просив стягнути з на ОСОБА_1 користь АТ «КБ «ПриватБанк» 113 623,90 грн (заборгованість за тілом кредиту в розмірі 6 241,97 грн та заборгованість за відсотками за користування кредитом в розмірі 107 381,93 грн). Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2018 року позов АТ «КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 01 лютого 2011 року б/н в загальному розмірі 113 623,90 грн (заборгованість за тілом кредиту в розмірі 6 241,97 грн та заборгованість за відсотками за користування кредитом в розмірі 107 381,93 грн) та 1 762,00 грн судового збору. Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позов є доведеним та підлягає задоволенню з підстав, передбачених статтею 1054 ЦК України. 15 серпня 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про перегляд заочного рішення суду першої інстанції. Заява мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що він отримав грошові кошти в розмірі 6 400,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків в розмірі 36% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, та був ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку. Зазначає, що довідка про заборгованість в указаному розмірі не є первинним документом на підтвердження факту заборгованості, документи, додані до позовної заяви, не засвідчені, крім того, позов пред`явлено з пропуском строку позовної давності. Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2020 року заява ОСОБА_1 задоволено. Заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2018 року скасовано, справу призначено для розгляду в судовому засіданні. 21 вересня 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, в якому просив залишити позовні вимоги без задоволення. Відзив мотивовано доводами, які є аналогічними доводам заяви про перегляд заочного рішення суду першої інстанції. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 грудня 2020 року позов АТ «КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції послався на правову позицію, що міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, відповідно до якої Тарифи банку, Умови та правила надання банківських послуг, які не підписувались при заповненні заяви-анкети позичальником, не можуть вважатись складовою частиною кредитного договору, а встановлені цими документами відсоткова ставка, пеня та штрафи не можуть бути застосовані при визначенні кредитної заборгованості. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що останній платіж на погашення заборгованості позивач здійснив 27 травня 2013 року в сумі 500,00 грн, платіж в розмірі 1,00 грн здійснено 03 лютого 2014 року в автоматичному порядку, що судом не взято до уваги, строк дії картки листопад 2014 року, позов пред`явлено 01 листопада 2018 року, отже суд першої інстанції вважав, що позов пред`явлено з пропуском строку позовної давності. 20 січня 2020 року Крилова Олена Леонідівна представник АТ «ПриватБанк» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про задоволення позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що позичальник отримав кредитний ліміт на платіжну картку та користувався кредитними коштами, однак зобов`язання щодо повернення кредитних коштів не виконав. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а останній його не повернув, суд першої інстанції не мав правових підстав для відмови в позові. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно послався на правову позицію, яка міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки в матеріалах справи відсутні обгрунтовані заперечення відповідача та відповідні докази проти вимог позивача. 26 березня 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Відзив мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Матеріали справи свідчать, що 01 лютого 2011 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № б/н, відповідно до умов якого останній отримав кредит в розмірі 6 400,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків в розмірі 36% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Умови кредитного договору відповідач не виконав, допустив заборгованість, яка станом на 30 вересня 2018 року склала суму в загальному розмірі 337 304,53 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6 241,97 грн, відсотків за користування кредитом в розмірі 324 963,56 грн, пені та комісії в розмірі 6 099,00 грн, з яких позивач просив стягнути з на ОСОБА_1 користь АТ «КБ «ПриватБанк» 113 623,90 грн (заборгованість за тілом кредиту в розмірі 6 241,97 грн та заборгованість за відсотками за користування кредитом в розмірі 107 381,93 грн). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Позивач, обгрунтовуючи право вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 01 лютого 2011 року б/н, посилався на довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», яка була підписана відповідачем. Указаною довідкою, з умовами якої погодився відповідач, передбачена базова процентна ставка в місяць 3% на місяць. Тобто сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами (а. с. 240 т. 1). Термін дії картки № НОМЕР_1 листопад 2014 року. Картка тричі перевипускалась. Термін дії останньої картки № НОМЕР_2 листопад 2014 року. ОСОБА_1 користувався кредитним коштами та частково погашав кредит, що підтверджується випискою банку. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчисолюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Встановивши, що строк дії картки - листопад 2014 року, що позивач не надав докази видачі нової картки з іншим строком дії або продовження дії цієї картки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що звернувшись до суду із цим позовом 01 листопада 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» пропустив строк позовної давності щодо як основної, так і щодо додаткових вимог. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно застосував правову позицію, яка міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки в матеріалах справи відсутні обгрунтовані заперечення відповідача та відповідні докази проти вимог позивача, спростовуються матеріалами справи, згідно з якими такі заперечення містяться в заяві про перегляд заочного рішення суду першої інстанції та у відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк». Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Крилової Олени Леонідівни представника Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 27 квітня 2021 року. Головуючий А.В.Котелевець Судді С.С.Кругова В.Б.Яцина