Постанова 4813 № 521/88/18

Номер провадження: 22-ц/813/4990/20 Номер справи місцевого суду: 521/88/18 Головуючий у першій інстанції Целух А. П. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21.05.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого: Цюри Т.В., Суддів: Гірняк Л.А., Комлевої О.С., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 липня 2018 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором В С Т А Н О В И В : У січні 2018 року, Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20 липня 2018 року позовну заяву Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, р/р НОМЕР_2 1) заборгованість за кредитним договором б/н від 23 квітня 2010 року, станом на 29 жовтня 2017року в сумі 106000(сто шість тисяч) грн. 00 коп., яка складається з: - заборгованості за тілом кредиту -14488,28грн., - заборгованості по відсоткам за користування кредитом 91511,72грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, р/р НОМЕР_3 ) судовий збір в сумі 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 27.11.2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без задоволення. Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати повністю заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 липня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості відмовити у повному обсязі. На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від АТ КБ «Приватбанк» не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч. 1 ст. 368, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274, ч.ч. 4, 6 ст. 19 ЦПК України). У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне. Так, судом першої інстанції встановлено, що 23 квітня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір б/н, згідно умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 15855,90грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до умов кредитного договору, договір складається з заяви позичальника, «Умов та правил надання банківських послуг», «Правил користування платіжною картою» та «Тарифів Банку». Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною картою», та «Тарифи Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Судом встановлено, що банк свої зобов`язання за кредитним договором б/н від 23 квітня 2010 року виконав в повному обсязі, однак відповідач від виконання своїх зобов`язань ухиляється. Через невиконання зобов`язань за кредитним договором б/н від 23 квітня 2010 року у відповідача станом на 29 жовтня 2017 року склалася заборгованість перед ПАТ КБ «ПриватБанк» в розмірі 106000,00грн., яка складається з: - заборгованості за тілом кредиту -14488,28грн., - заборгованості по відсоткам за користування кредитом 91511,72грн. Вказаний факт підтверджується розрахунком заборгованості відповідно до умов кредитного договору б/н від 23 квітня 2010 року. Ухвалюючи заочне рішення про задоволення позову, районний суд виходив з того, що позов про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат підлягає задоволенню у повному обсязі. Однак, апеляційний суд не може повністю погодитися із таким висновком районного суду, оскільки він не в повній мірі відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу. Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання відповідно до ст. 611 ЦК України, настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з цим позовом, ПАТ «КБ «Приватбанк» надав до суду копію Анкети-заяви від 23.04.2010 року (а.с.9) про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, відповідно до змісту якої слідує, що між ПАТ «КБ «Приватбанк» та заявницею ОСОБА_1 укладено кредитний картковий договір, за яким позичальниця отримала у Банку кредит у розмірі 15855,90 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідачка ОСОБА_1 у Анкеті-заяві підтвердила свою згоду на те, що її заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, складають між нею та Банком договір про надання банківських послуг. Матеріалами справи також встановлено, що під цими документами, які зазначені в Анкеті-заяві, тобто, у Витягу з «Умовах та Правилах надання банківських послуг у «ПриватБанку» (а.с. 11-34), Витягу із Тарифів обслуговування кредитних карт (а.с. 10), які визначають такі істотні умови договору, як розмір відсотків, штрафи, пеню, комісійні платежі, термін дії договору, а також строки платежів по кредиту (тіла кредиту та відсотків) підпис позичальника відсутній. Крім того, Банком не наведено інших доказів існування погоджених сторонами будь-яких істотних умов договору, крім тих, що зазначені лише у вище зазначених документах, і з якими, як вважав Банк, позичальник був ознайомлений. Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з «Умов та Правил надання банківських послуг у «ПриватБанку», розуміла відповідач, підписуючи заяву-Анкету про приєднання до «Умов та Правил надання банківських послуг у «Приватбанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки та щодо їх розмірів і порядку нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року (провадження №6-16-ц15) і не спростовано позивачем при розгляді указаної справи. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, відсутність в Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватись як стандартна типова форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують указаних обставин. Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Надані позивачем «Умови та Правила надання банківських послуг у «Приватбанку», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в Анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого тексту договору. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, а вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема, статтями 625,1048 ЦК України, позивачем не пред`являлись. Між тим, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту. Згідно п.22 частини 1 указаного Закону споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує, або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09.04.1985 року «39/248 на 106 пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Тому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у справі за №342/180/17 від 03.07.2019 року, при розгляді аналогічної справи у іншому провадженні, в даному випадку відсутні підстави вважати, що при укладені договору з позичальником ОСОБА_2 кредитор ПАТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (Закон №2147-VІІ) про повідомлення споживача про умови кредитування та погодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладення на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Таким чином, дійшовши висновку про скасування рішення суду першої інстанції, як ухваленого з порушенням матеріальних норм права та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд вважає правомірним стягнути з боржника на користь Банку заборговану суму за тілом кредиту у розмірі 14488,28 грн., оскільки нарахування Банком позичальнику указаних сум підтверджується наданим суду розрахунком заборгованості. У доводах апеляційної скарги, ОСОБА_1 зазначає, що із вказаним розрахунком заборгованості вона не згодна, вважає його неправдивим та нічим не підтвердженим, оскільки будь яких доказів, якими на її думку, в даному випадку могли би бути банківські виписки по особовому рахунку клієнта, платіжні доручення, квитанції, які б підтверджували факт видачі їй кредитних коштів, до позову не додано, а цей розрахунок заборгованості не може бути доказом наявності заборгованості, оскільки він повинен складатись на підставі первинних документів, які в матеріалах справи відсутні. Проте, апеляційний суд вважає вказані доводи апелянта безпідставними, з огляду на таке. Так, як вбачається з розрахунку заборгованості за договором № б/н від 23.04.2010 року (а.с. 6, 6 зворот), укладеним між сторонами у справі, ОСОБА_1 був встановлений певний кредитний ліміт. При цьому, з вказаного розрахунку безспірно прослідковується, що ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами, отримувала їх, здійснювала певні розрахунки та частково періодично погашала заборгованість перед кредитором. Останній раз на погашення заборгованості нею було внесено 21.07.2015 року - 6,13 грн. При цьому, апеляційний суд також звертає увагу апелянта, що виписка по рахунку не є первинним документом, що також узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року № 61-5191св18. В частині позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь Банку процентів за користування кредитом, апеляційний суд вважає за необхідне відмовити, оскільки, як встановлено вище, договірних відносин між сторонами в частині цих зобов`язань позичальника перед Банком не виникло. Позивачем не доведено погодження їх розміру за користування кредитними коштами, оскільки у анкеті-заяві, підписаної ОСОБА_1 процентна ставка не зазначена. З огляду на зазначене, відсутні правові підстави для стягнення на користь ПАТ КБ «Приватбанк» процентів за користування кредитними коштами, оскільки в матеріалах справи відсутні дані щодо прийняття боржником умов і тарифів кредитування, а тому з ОСОБА_1 підлягає до стягнення заборгованість лише за тілом кредиту у розмірі 14488,28 грн. Крім того, безпідставними та необґрунтованими є доводи апелянта про те, що цей позов подано з порушенням строку позовної давності, що є підставою для відмови у його задоволенні, з огляду на таке. Так, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України). Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Згідно зі ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Згідно із правовою позицією Верховного Суду України про застосування ст.257 ЦК України до правовідносин, у яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, викладеною у постановах від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, від 18 червня 2014 року № 6-61цс14, від 17 вересня 2014 року № 6-95цс14, від 24 вересня 2014 року № 6-103цс14, від 01 жовтня 2014 року № 6-134цс14, за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.261 ЦК України). З наданого банком розрахунку вбачається, що остання сума погашення кредиту була здійснена відповідачем у розмірі 6,13 гривень 21.07.2015 року, а банк звернувся до суду з позовною заявою 04.01.2018 року, тобто банк не пропустив строк звернення до суду, а відтак підстав для застосування наслідків пропуску позовної давності судом не встановлено. Отже, доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими та заслуговують на увагу суду. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає лише частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Вирішуючи питання про судові витрати у справі відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, апеляційний суд виходить із такого розрахунку. Так, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно із ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що позовна заява та апеляційна скарга підлягають частковому задоволенню, тому судовий збір необхідно покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем пред`явлено позов на суму 106000 грн., апеляційним судом задоволено вимоги позивача в розмірі 14488,28 грн., що становить 13,67% від пред`явлених вимог. При пред`явленні позову банком сплачено судовий збір у розмірі 1600 грн. (а.с. 1). За подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 2400 грн. (а.с. 134). Тобто, підлягає до стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір, сплачений за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 218,72 коп. (1600 грн. х 13,67% = 218,72 грн.) та до стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягає судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 328,08 грн. (2400 грн. х 13,67% = 328,08 грн.). Разом з тим, частиною 10 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Отже, враховуючи приписи ч.10 ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача слід стягнути різницю за сплачений судовий збір у розмірі 109,36 грн. (328,08 грн. 218,72 грн. = 109,36 грн.). З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 липня 2018 року скасувати. Прийняти постанову. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серія НОМЕР_4 , виданий Іллічівським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 26.07.1996 року) на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (МФО №305299, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором №б/н від 23.04.2010 року в розмірі 14488 (чотирнадцять тисяч чотириста вісімдесят вісім) гривень, 28 копійок. В решті позовних вимог відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (МФО №305299, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серія НОМЕР_4 , виданий Іллічівським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 26.07.1996 року) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 109 (сто дев`ять) гривен, 36 копійок. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 21.05.2020 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: Л.А. Гірняк О.С. Комлева