Рішення КАС ВС № 9901/16/21

РІШЕННЯ Іменем України 19 квітня 2021 року Київ справа №9901/16/21 адміністративне провадження №П/9901/16/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Калашнікової О.В., суддів: Білак М.В., Губської О.А., Соколова В.М., Уханенка С.А., за участю секретаря судового засідання Носадчої О.Е., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , представник відповідача Нарольська Т.С., розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, УСТАНОВИВ: І. ПРОЦЕДУРА 1. 21 січня 2021 року ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Верховного Суду як до суду першої інстанції із позовною заявою до Вищої ради правосуддя (надалі - ВРП, відповідач, Рада), в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 26 листопада 2020 року №3258/0/15-20 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Центрального районного суду міста Миколаєва» (далі - оскаржуване рішення, спірне рішення, Рішення №3258/0/15-20).

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ВРП, приймаючи оскаржуване рішення, порушила приписи статті 37 Закону України від 21 грудня 2016 року N 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон N 1798-VIII), статей 69, 79 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон N 1402-VIII), та дійшла хибного висновку про невідповідність позивачки критерію доброчесності.

3. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 лютого 2021 року для розгляду справи №9901/16/21 визначено наступний склад колегії суддів: головуюча суддя (суддя-доповідач) - Калашнікова О.В., судді: Білак М.В., Губська О.А., Соколов В.М., Уханенко С.А.

4. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 лютого 2021 року відкрито провадження у цій справі.

5. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2021 року задоволено клопотання ВРП про участь відповідача у розгляді цієї справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. 6. 19 квітня 2021 року під час розгляду справи Верховний Суд задовольнив клопотання позивачки про її участь у розгляді цієї справи в режимі відеоконференції через Ленінський районний суд м. Кіровограда. ІІ ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНІ СУДОМ І ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

7. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, Комісія) від 03 квітня 2017 року №28/зп-17 оголошено добір кандидатів на посаду суддів місцевого суду з урахуванням 600 прогнозованих вакантних посад суддів місцевого суду. 8. 12 травня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Комісії із заявою про допуск її до участі у доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду.

9. Рішенням ВККС України від 19 квітня 2019 року №54/зп-19 до резерву на заміщення вакантних посад суддів місцевих загальних судів зараховано, зокрема, ОСОБА_1 , яка за результатами кваліфікаційного іспиту набрала 175 балів та займає 180 позицію в рейтингу кандидатів на посаду судді місцевого загального суду. 10. 18 липня 2019 року ВРП на підставі пункту 4 частини першої статті 73 Закону N 1798-VIII звернулася до Комісії та зазначила про необхідність забезпечення під час проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів рівних можливостей для кандидатів на посаду судді, включених до резерву, та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, за результатами іспитів із дотриманням в межах поточного конкурсу частини восьмої статті 79 Закону N 1402-VIII.

11. Рішенням Комісії від 19 липня 2019 року № 101/дс-19 ОСОБА_1 допущено до участі в оголошеному Комісією 2 липня 2019 року конкурсі на зайняття вакантних посад суддів місцевих загальних судів.

12. Рішенням Комісії від 07 серпня 2019 року № 150/зп-19 затверджено рейтинг учасників конкурсу на зайняття 505 вакантних посад суддів у місцевих загальних судах, оголошеного рішенням Комісії від 2 липня 2019 року № 108/зп-19. Зокрема, затверджено рейтинг кандидатів на посаду судді Центрального районного суду міста Миколаєва. ОСОБА_1 зайняла 2 (другу) позицію в рейтингу на зайняття 3 (трьох) посад суддів зазначеного суду.

13. ВККС України рішенням від 07 серпня 2019 року № 244/дс-19 рекомендувала ОСОБА_1 для призначення на посаду судді Центрального районного суду міста Миколаєва. 14. 26 листопада 2020 року ВРП прийняла рішення № 3258/0/15-20, яким позивачці було відмовлено у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Центрального районного суду міста Миколаєва.

15. Відповідач, розглядаючи вказану рекомендацію ВККС України та приймаючи Рішення №3258/0/15-20, встановив відомості, які викликають обґрунтований сумнів щодо відповідності ОСОБА_1 критеріям доброчесності, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з її призначенням на вказану посаду. 15.1. У спірному рішенні вказано, що позивачка надала Комісії неправдиві відомості щодо не притягнення її до цивільної та дисциплінарної відповідальності, відсутності фінансових зобов`язань, відсутності невиконаних судових рішень, зазначила, що заставне право на майно проти неї не застосовувалось. 15.2. ВРП під час підготовки до розгляду рекомендації Комісії встановлено, що обставини, які спростовують пояснення кандидата, надані Вищій раді правосуддя, оскільки свідчать про неодноразове притягнення ОСОБА_1 (дівоче прізвище - ОСОБА_1 ) до дисциплінарної відповідальності під час проходження служби в органах внутрішніх справ, а також про те, що ОСОБА_1 відомо про прийняття судом окремої постанови стосовно неї у зв`язку з неналежним виконанням службових обов`язків. 15.3. З відомостей, отриманих від ліквідаційної комісії Управління МВС України в Кіровоградській області, вбачається, що ОСОБА_1 звільнена з посади слідчого слідчого відділення Долинського районного відділу Управління МВС України в Кіровоградській області за власним бажанням відповідно до наказу від 20 листопада 2001 року № 383 о/с. За час служби (з 21 жовтня 1994 року до 20 листопада 2001 року) ОСОБА_1 заохочень не мала, згідно з наказами вказаного Управління до дисциплінарної відповідальності притягувалась п`ять разів із застосуванням таких стягнень: 1) догана - за безвідповідальне ставлення до виконання службових обов`язків під час розслідування кримінальної справи № 8-5547 (наказ від 25 жовтня 1998 року № 751); 2) неповна посадова відповідність - за грубі порушення норм кримінально-процесуального законодавства, необґрунтоване встановлення статистичних документів (наказ від 26 травня 2000 року № 369); 3) догана - за грубе порушення вказівки начальника управління від 2 жовтня 2000 року № 2/511 «Про упорядкування виїздів за межі району» (наказ від 14 листопада 2000 року № 775 ); 4) сувора догана - за безвідповідальне ставлення до виконання посадових обов`язків під час розслідування кримінальної справи № 8-6448, що стало причиною повернення справи для додаткового розслідування (наказ від 6 квітня 2001 року № 281); 5) попередження про неповну посадову відповідність - за безвідповідальне ставлення до виконання посадових обов`язків, ігнорування вказівок керівництва (наказ від 29 серпня 2001 року № 786). 15.4. Крім того, з отриманих ВРП від ліквідаційної комісії Управління МВС України в Кіровоградській області копій атестаційних листів встановлено наступне. 15.5. Відповідно до атестаційного листа за період роботи з липня 1998 року по березень 2001 року, складеного стосовно старшого лейтенанта ОСОБА_1 (за посадою - старший слідчий слідчого відділення Долинського районного відділу Управління МВС України в Кіровоградській області), ОСОБА_1 допущено низку порушень кримінально-процесуального законодавства, які призвели до численних повернень кримінальних справ на додаткове розслідування (10 справ). Згідно з результатами атестації ОСОБА_1 відповідає займаній посаді за умови усунення недоліків. Вказаний атестаційний лист містить відмітку про його оголошення 18 квітня 2001 року, поруч - відмітку «згодна» та підпис ОСОБА_1 15.6. З атестаційного листа за період роботи з січня по жовтень 2001 року, складеного стосовно старшого лейтенанта ОСОБА_1 , вбачається, що вона допустила повернення на додаткове розслідування семи кримінальних справ (30 % від кількості справ, направлених нею до суду). Під час розслідування кримінальних справ допускала тяганину, неповне попереднє розслідування та фальсифікацію, за що неодноразово притягувалась до дисциплінарної відповідальності, наказом від 29 серпня 2001 року № 786 попереджена про неповну посадову відповідність. При цьому в атестаційному листі зазначено, що з рекомендацій попередньої атестації ( ОСОБА_1 ) належних висновків не зробила. За результатами атестації ОСОБА_1 займаній посаді не відповідає. На вказаному атестаційному листі також міститься відмітка про його оголошення 20 листопада 2001 року, поруч - відмітка «згодна» та підпис ОСОБА_1 . Того самого дня (20 листопада 2001 року) ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за власним бажанням. 15.7. Під час розгляду рекомендації Радою встановлено, що стосовно ОСОБА_1 Долинським районним судом Кіровоградської області прийнята окрема постанова від 16 березня 2001 року у кримінальній справі стосовно ОСОБА_4 , якою звернуто увагу начальника Долинського районного відділу Управління МВС України в Кіровоградській області та прокурора Долинського району Кіровоградської області на недобросовісне ставлення слідчого слідчого відділу Долинського районного відділу Управління МВС України ОСОБА_1 до професійних обов`язків. У резолютивній частині вказаної постанови зазначено про необхідність повідомлення суду (протягом місяця з дня отримання копії цього рішення) про вжиті заходи реагування. 15.8. Із відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень та вебпорталу «Судова влада України» встановлено, що за результатами розгляду судової справи №388/1993/15-ц ухвалено заочне рішення від 23 лютого 2016 року, яким позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 задоволено, в рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру, яка належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження». Вказане судове рішення не оскаржувалось сторонами та набрало законної сили 24 березня 2016 року. У справі також вирішено питання щодо судових витрат, вирішено стягнути з ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1560 гривень. 15.9. Із рішення суду вбачається, що відповідно до позовної заяви 13 травня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір позики, який був посвідчений нотаріально. Згідно із цим договором до моменту його підписання ОСОБА_1 отримала позику в сумі 4440 доларів США, яка на дату укладання була еквівалентною 91630 грн, та в сумі 1776 євро, яка на дату укладання договору була еквівалентною 41193 грн, кінцевий термін повернення усієї суми позики - 13 листопада 2015 року. Для забезпечення виконання зобов`язань за договором позики між сторонами 13 травня 2015 року укладено договір іпотеки, який був посвідчений нотаріально. Відповідно до пункту 1.1 договору іпотеки ОСОБА_1 передала ОСОБА_5 в іпотеку належну їй квартиру, вартість якої як предмета іпотеки узгоджено сторонами в сумі 180000 грн (пункт 3 договору іпотеки). ОСОБА_1 зобов`язання щодо повернення суми позики у встановлений строк не виконувала, з різних приводів від виконання свого обов`язку ухилялась, намагання зустрітися з нею виявились марними, що змусило ОСОБА_5 звернутись за захистом порушених прав та інтересів до суду. 15.10. Із відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень та вебпорталу «Судова влада України» також встановлено, що 16 червня 2016 року до Долинського районного суду Кіровоградської області надійшло подання начальника Долинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (далі - орган державної виконавчої служби) про надання дозволу на примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 для проведення виконавчих дій щодо опису та арешту майна боржника, яке було задоволено ухвалою суду від 29 червня 2016 року (справа № 388/1993/15-ц, провадження № 2-і/388/37/16). Вказана ухвала не була оскаржена сторонами в апеляційному порядку та набрала законної сили 04 липня 2016 року. 15.11. Із вказаної ухвали вбачається, що 21 квітня 2016 року державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення у цивільній справі № 388/1993/15-ц, копії цієї постанови надіслані рекомендованим листом сторонам виконавчого провадження до відома та боржнику для належного реагування. У матеріалах виконавчого провадження міститься конверт, який повернуто до органу державної виконавчої служби у зв`язку із закінченням терміну зберігання. 27 квітня, 24 травня, 13 червня 2016 року державним виконавцем були здійснені виходи за місцем проживання боржника, проте доступ до помешкання для перевірки майнового стану жодного разу надано не було, про що державним виконавцем складено відповідні акти. Жодного разу боржник ОСОБА_1 до органу держаної виконавчої служби не з`явилась. 15.12. Задовольняючи вказане подання, суд зазначив, що з копій актів державного виконавця від 27 квітня, 24 травня, 13 червня 2016 року встановлено, що боржник ОСОБА_1 не надала державному виконавцю доступ до описаного майна для подальшого його вилучення та передання на реалізацію. Дії боржника свідчили про умисне перешкоджання виконанню виконавчих дій, суд вбачав достатні підстави для задоволення подання та надання дозволу на примусове проникнення до житла боржника. 15.13. З отриманої Вищою радою правосуддя від Долинського районного суду Кіровоградської області копії постанови про закінчення виконавчого провадження від 6 квітня 2018 року вбачається, що іпотечне майно (двокімнатна квартира, належна ОСОБА_1 ) передано стягувачу у рахунок погашення боргу, виконавче провадження з примусового виконання рішення у справі №388/1993/15-ц закінчено. 15.14. Вищою радою правосуддя отримано від Долинського районного суду Кіровоградської області копію постанови про закінчення виконавчого провадження від 27 вересня 2016 року, з якої вбачається, що згідно з повідомленням Долинської районної державної адміністрації від 22 вересня 2016 року рішення суду у вказані справі в частині стягнення судових витрат із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 здійснювалося шляхом здійснення відрахувань із заробітної плати ОСОБА_1 . 15.15. Примусове виконання судового рішення від 23 лютого 2016 року лише у 2018 році свідчить також, що у 2017 році ОСОБА_1 мала невиконане фінансове зобов`язання та невиконане судове рішення, проте такі відомості не повідомила Комісії в анкеті від 12 травня 2017 року. 15.16. Окрім цього, під час розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України встановлено, що з 2007 року по цей час ОСОБА_1 працює у Долинській районній державній адміністрації, де займала посади начальника юридичного відділу апарату районної державної адміністрації, начальника відділу з правових питань, контролю та роботи із зверненнями громадян апарату районної державної адміністрації, останні чотири роки працює на посаді завідувача сектору юридичної роботи та з питань запобігання та виявлення корупції апарату районної державної адміністрації, отже, була та є державним службовцем, тобто суб`єктом декларування. 15.17. Проте, отримавши у 2015 році грошові кошти в борг, ОСОБА_1 не зазначила про це у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» щорічної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, а також не зазначила у цій та наступних деклараціях (за 2016, 2017 роки) про наявність цієї позики, тобто фінансового зобов`язання, оскільки фактично борг погашено у 2018 році, про що зазначалось вище.

16. Не погоджуючись із Рішенням № 3258/0/15-20, позивачка оскаржила його в судовому порядку. ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ЩОДО СУТІ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

17. ОСОБА_1 у позові вказала, що відповідач дійшов необґрунтованого висновку про її недоброчесність. Зазначила, що інформація про притягнення її п`ять раз до дисциплінарної відповідальності є непідтвердженою, оскільки з наявної в досьє копії послужного списку вбачається, що дисциплінарні стягнення, оголошені наказами УМВС від 26 травня 2000 року №369 та від 14 листопада 2000 року №775 знято наказами від 18 серпня 2000 року №542 та від 11 квітня 2001 року №283. Вказані обставини, відповідно до абзацу дев`ятого пункту 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, затвердженого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 29 липня 1991 року №1368-XII одним із заходів заохочення може також застосовуватися дострокове зняття раніше накладеного стягнення. Також, на думку позивачки, копія послужного списку підтверджує те, що з наказами про застосування дисциплінарних стягнень її не було ознайомлено - в графі «Розписка про підтвердження вірності записаних даних» містяться два її підписи від 20 жовтня 1994 року та від 10 липня 1997 року, а перший наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності датовано 25 жовтня 1998 року.

18. Щодо судової справи за позовом ОСОБА_5 про повернення боргу - ОСОБА_1 зазначила, що 13 травня 2015 року нею був підписаний договір позики під заставу квартири, але позичені кошти отримав її чоловік. 13 листопада 2015 року внаслідок неповернення чоловіком коштів позивачка надала згоду на передачу квартири в рахунок боргу, а 29 грудня 2015 року виїхала зі спірної квартири, що підтверджується побутовою характеристикою та відомостями, зазначеними в анкетах про місце фактичного проживання.

19. ВРП подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог. Вказала, що оскаржуване рішення прийнято повноважним складом ВРП та підписано всіма членами Ради, які брали участь у його ухваленні та містить мотиви з яких ВРП прийшла до відповідних висновків

20. Також відповідач у відзиві наголосив, що дискреційні повноваження ВРП не можуть бути предметом судової оцінки. Оскільки на Раду покладено обов`язок сформувати такий суддівський корпус, представники якого викликали б довіру у громадян України, тому ВРП зобов`язана перевірити дані, що характеризують особисті та моральні якості особи, яка претендує на посаду судді, репутація якої має бути бездоганною. Законом України «Про Вищу раду правосуддя» відповідача наділено доволі широкими межами оцінки як в частині визначення конкретних обставин, які можуть вплинути на суспільну довіру до судової влади, так і щодо доброчесності та етичності кандидата. Однак, такі широкі межі розсуду загалом відповідають завданню ВРП - формуванню доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів.

21. Відповідач наголосив, що зазначення ОСОБА_1 численних недостовірних відомостей в анкетах кандидата на посаду судді про обставини її життя, що є предметом вивчення Комісії під час добору (конкурсу), надання неправдивих пояснень у засіданні ВРП та встановлені обставини, що не спростовані ОСОБА_1 у засіданні ВРП 26 листопада 2020 року, дають підстави для обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності.

22. У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала свої позовні вимоги, наголосила, що відповідач дійшов хибного висновку при винесенні оскаржуваного рішення щодо її доброчесності.

23. Представник ВРП у судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог. Вказала, що ВРП були встановлені відомості, які не були предметом вивчення ВККС України, проте такі відомості дають підстави для сумніву у відповідності позивачки критеріям доброчесності. ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

24. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

25. Статтею 131 Конституції України визначено, що в Україні діє Вища рада правосуддя, яка, серед іншого, вносить подання про призначення судді на посаду.

26. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначає Закон України від 21 грудня 2016 року N 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон N 1798-VIII; в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

27. Згідно із частиною першою статті 1 Закону N 1798-VIII Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

28. Частиною першою статті 26 Закону N 1798-VIII визначено, що Вища рада правосуддя діє у пленарному складі, якщо інше не встановлено цим Законом.

29. Відповідно до частини другої статті 30 Закону N 1798-VIII засідання Вищої ради правосуддя у пленарному складі, засідання Дисциплінарної палати є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу Вищої ради правосуддя або Дисциплінарної палати відповідно. Засідання Вищої ради правосуддя у пленарному складі, на якому розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше чотирнадцяти членів Вищої ради правосуддя.

30. Частиною першою статті 34 Закону N 1798-VIII визначено, що рішення Вищої ради правосуддя ухвалюється більшістю членів Вищої ради правосуддя, які беруть участь у засіданні Вищої ради правосуддя, якщо інше не визначено цим Законом.

31. Статтею 36 Закону N 1798-VIII встановлено, що призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя. Вища рада правосуддя ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, до якої обов`язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді.

32. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону N 1798-VIII, якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів Вищої ради правосуддя, вважається, що Вищою радою правосуддя ухвалено рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду. Вища рада правосуддя може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Вищою радою правосуддя в передбаченому законом порядку, якщо: 1) такі відомості не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 2) Вища кваліфікаційна комісія суддів України не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.

33. Згідно з частинами другою-п`ятою статті 69 Закону України від 2 червня 2016 року N 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон N 1402-VIII; в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що не може бути призначений суддею громадянин, який: 1) визнаний судом обмежено дієздатним або недієздатним; 2) має хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню функцій зі здійснення правосуддя; 3) має незняту чи непогашену судимість. Не може претендувати на посаду судді особа, до якої згідно із законом застосовується заборона обіймати відповідну посаду. Не може претендувати на посаду судді також особа, яку було раніше звільнено з посади судді за вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, порушення вимог щодо несумісності, порушення обов`язку підтвердити законність джерела походження майна або у зв`язку із набранням законної сили обвинувальним вироком щодо такої особи, крім випадків визнання в судовому порядку протиправним рішення про звільнення з цих підстав або скасування обвинувального вироку суду. Не може претендувати на посаду судді також особа, яку було раніше звільнено з посади судді за результатами кваліфікаційного оцінювання.

34. Частиною дев`ятнадцятою статті 79 Закону N 1402-VIII встановлено, що Вища рада правосуддя може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав: 1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням; 2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді. Підстави, зазначені в пункті 1 цієї частини, Вища рада правосуддя визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.

35. Відповідно до частини двадцять першої статті 79 Закону N 1402-VIII рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано членом Вищої ради правосуддя, який брав участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких Вища рада правосуддя прийшла до відповідних висновків. V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

36. Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

37. Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

38. Колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що відповідачем доведена законність Рішення №3258/0/15-20 з огляду на наступне.

39. Судом встановлено, що спірним рішенням ВРП відмовила внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Центрального районного суду міста Миколаєва.

40. Як визначено частиною двадцять першою статті 79 Закону N 1402-VIII, рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано членом Вищої ради правосуддя, який брав участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких Вища рада правосуддя прийшла до відповідних висновків.

41. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що при наданні юридичної оцінки рішенню ВРП суд має повну юрисдикцію, яка не обмежується лише з`ясуванням наявності визначених Законом N 1402-VIII формальних підстав для скасування такого рішення. Суд повинен також ретельно дослідити дотримання ВРП під час прийняття спірного рішення положень пункту 3 частини дев`ятнадцятої статті 79 указаного Закону щодо вмотивованості такого рішення. Оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оскаржуваного рішення ВРП не є втручанням у її дискреційні повноваження.

42. Такі висновки колегії суддів узгоджуються з позицією Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду, викладеній, зокрема, в постанові від 04 квітня 2019 року у справі № 800/551/17 (провадження № 11-24заі19).

43. Судом встановлено, що питання про внесення Президентові України подання щодо призначення позивачки на посаду судді Центрального районного суду міста Миколаєва вирішувалося за її присутності, з наданням відповідних пояснень на засіданні ВРП 26 листопада 2017 року у складі 14 її членів, тобто повноважним складом. За результатами голосування 14 членів ВРП віддали свої голоси «за» ухвалення рішення про відмову у внесенні відповідного подання, «проти» -

0. Рішення підписано усіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні.

44. Беручи до уваги наведене, підстави для скасування рішення ВРП, передбачені пунктами 1,2 частини двадцять першої статті 79 Закону N 1402-VIII, відсутні.

45. Зі змісту статті 1 Закону N 1798-VIII вбачається, що саме на Вищу раду правосуддя законодавець поклав обов`язок щодо формування в Україні якісного суддівського корпусу з професійних кадрів високого рівня кваліфікації з урахуванням їхніх особистих та моральних якостей, необхідних для здійснення правосуддя.

46. За правилами частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону N 1402-VIII повноваження ВРП стосовно оцінювання обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей є дискреційними та належать до її виключної компетенції як колегіального, незалежного конституційного органу державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні, однією з основних функцій якого є забезпечення формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів.

47. З приводу можливості оцінки судами актів та дій органів державної влади під час виконання ними дискреційних повноважень ЄСПЛ у своїх рішеннях зробив правовий висновок, згідно з яким у таких випадках судовий контроль є обмеженим.

48. Зокрема, ЄСПЛ указав, що за загальним правилом національні суди повинні утримуватися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.

49. Відповідно до частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону N 1402-VIII Вища рада правосуддя може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, зокрема, за наявності обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.

50. Як видно зі змісту оскаржуваного рішення, ВРП відмовила у винесенні подання для призначення позивачки на посаду судді, оскільки існують обставин, що можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі такого призначення (пункт 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону N 1402-VIII).

51. Статтею 37 Закону N 1798-VIII визначено, що ВРП може відмовити у внесенні подання Президенту України про призначення кандидата на посаду судді, зокрема, за умови, що такі відомості не були предметом розгляду ВККС.

52. З матеріалів справи вбачається, що ВРП під час розгляду рекомендації ВККС України встановила наступні обставини: - притягнення під час проходження служби в органах внутрішніх справ ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності п`ять раз (догана, неповна посадова відповідність, догана, сувора догана, попередження про неповну посадову відповідність); -наявність щодо позивачки як до слідчого відділу Долинського районного відділу Управління МВС України окремої постанови, внаслідок її недобросовісного ставлення до своїх професійних обов`язків; -притягнення ОСОБА_1 до цивільної відповідальності, рішенням суду здійснено звернення стягнення на предмет іпотеки - квартири, яка належала позивачці на праві власності; -позивачка як уповноважена особа на виконання функцій держави або місцевого самоврядування не зазначила у щорічних деклараціях за 2015-2017 роки про наявність фінансового зобов`язання, яке було фактично виконано лише у 2018 році.

53. У матеріалах справи міститься копія рішення ВККС України від 07 серпня 2019 року № 244/дс-19, яким ОСОБА_1 рекомендовано для обрання на посаду судді Центрального районного суду міста Миколаєва.

54. Як убачається з його змісту, ВККС України не встановила визначених законом обставин, які перешкоджають рекомендуванню ОСОБА_1 для обрання на посаду судді безстроково.

55. Разом з тим, у цьому рішенні немає будь-яких посилань на вказані обставини, які ВРП у подальшому розцінила як обставини, що можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням позивача на посаді судді.

56. Тобто ВРП з огляду на зміст рішення ВККС не мала підстав вважати, що згадані відомості були предметом розгляду ВККС, оскільки в її рішенні немає жодної згадки про ці обставини, їх юридичної оцінки та висновків з цього приводу.

57. У Європейській хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року зазначено, що закон установлює обставини, за яких попередня діяльність кандидата або діяльність його близьких родичів з причини законних об`єктивних сумнівів, породжуваних такою діяльністю, щодо неупередженості та незалежності цього кандидата може бути перешкодою для призначення його на посаду судді (пункт 3.2).

58. Пунктом 10 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року закріплено, що особи, відібрані для судових посад, повинні мати високі моральні якості і здібності, а також відповідну кваліфікацію в галузі права.

59. За змістом пункту 50 Висновку № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) щодо судової ради на службі суспільства судді та суспільство мають переконатися в тому, що призначення судді зроблено виключно на підставі заслуг кандидата, його кваліфікації, здібностей, чесності, почуття незалежності, безсторонності та ефективності. Судова рада, виконуючи свою роль, також повинна забезпечити, щоб процедури суддівських призначень ґрунтувалися на заслугах особи.

60. Відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII суддя зобов`язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

61. За статтями 1, 3 Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з`їздом суддів України 22 лютого 2013 року (далі - Кодекс суддівської етики), суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною.

62. Суддівська етика - це певна система базових принципів регламентації поведінки суддів у судовому засіданні, в суді та позасудової поведінки, які побудовані з урахуванням особливостей професійної діяльності судді та створені для підтримки суддівських стандартів, діють об`єктивно і незалежно з метою збільшення значущості існуючих правових норм та правил поведінки для суддів.

63. Високі стандарти поведінки полягають у тому, що суддя як на роботі, так і поза її межами, в повсякденному житті має демонструвати таку поведінку, щоб учасники процесу і сторонні бачили в ньому еталон порядності і справедливості - високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину. При цьому суддя має не лише подавати особистий приклад, але й пропагувати етичну поведінку серед учасників процесу та оточення, вимагати такої поведінки від інших.

64. У Висновку № 3 (2002) КРЄС зазначено, що суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів. Судді повинні гідно поводити себе у приватному житті.

65. У пункті 9 цього Висновку констатовано, що довіра до судової системи є надзвичайно важливою в контексті глобалізації спорів та зростання доступу до судових рішень. Також у державі, що керується верховенством права, громадськість очікує прийняття загальних принципів, які б відповідали вимогам справедливого суду та забезпечували б основоположні права. Обов`язки, покладені на суддів, мають визначатися таким чином, щоб гарантувати неупередженість суддів та їхню ефективну діяльність.

66. Положення міжнародних документів та законодавства України визначають, що суддя має дотримуватись високих стандартів поведінки та не вчиняти дій, які підривають авторитет правосуддя.

67. Професійні та моральні якості суддів відображають рівень здійснення правосуддя в державі. Посада судді вимагає як максимальної концентрації професійних знань, так і високого рівня моральних якостей особи, а тому особисті й моральні якості кандидата на посаду судді поряд з професійними якостями є визначальними характеристиками при вирішенні питання про призначення його на посаду.

68. Кандидат на посаду судді претендує на одержання повноважень посадової особи, уповноваженої на виконання функцій держави, - здійснення правосуддя, тому при вирішенні питання про можливість рекомендувати такого кандидата ВРП зобов`язана врахувати відповідність кандидата правилам суддівської етики та всі обставини, які перешкоджають кандидату на посаду судді зайняти таку посаду, в тому числі й ті, що негативно його характеризують.

69. Отже, оцінюючи всі зазначені факти та обставини в сукупності, Верховний Суд приходить до висновку, що ВРП на підставі наданих їй повноважень обґрунтовано відмовила ОСОБА_1 у внесенні Президентові України подання про призначення її на посаду судді Центрального районного суду міста Миколаєва у зв`язку з установленням обставини, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади, а саме - зазначення особою численних недостовірних відомостей в анкетах кандидата на посаду судді про обставини її життя, що є предметом вивчення Комісії під час добору (конкурсу), надання неправдивих пояснень у засіданні ВРП та встановлені обставини, що не спростовані нею у засіданні ВРП.

70. Такий критерій, як «негативний вплив на суспільну довіру» прямо передбачений пунктом 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIIІ в якості характеристики обставин, за наявності яких ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду. При цьому, ОСОБА_1 , заповнюючи відповідні анкети для участі у конкурсі на посаду судді, повинна була усвідомлювати, що надана нею інформація підлягає ретельному вивченню органами державної влади, які здійснюють формування професійного суддівського корпусу в Україні. Також позивачка, враховуючи її відповідну професійну підготовку, була обізнана, що при відборі на посаду судді підлягає дослідженню не лише професійний рівень кандидата, а також інші обставини його особистого життя, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру.

71. Оцінюючи спірне рішення відповідача, Верховний Суд дійшов висновку про те, що в умовах, коли законодавець не визначив критеріїв оцінювання, а особливо коли йдеться про оцінку таких загальних категорій як «суспільна довіра», оцінювання завжди має суб`єктивний характер. За таких обставин вирішальним є особисте переконання кожного члена ВРП, яке зрештою і визначає характер їх голосування.

72. Перевіряючи доводи позивачки щодо незаконність оскаржуваного рішення ВРП, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що повноваження відповідача стосовно внесення подання про призначення судді на посаду є дискреційними та виключною компетенцією ВРП як уповноваженого органу, який вирішує питання щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації ВККС.

73. Згідно з положеннями Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року дискреційними слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

74. Таким чином, вирішення питання про внесення подання про призначення судді на посаду покладається саме на членів ВРП, і жоден інший суб`єкт чи орган, в тому числі і суд, не може здійснювати втручання у здійснення суб`єктом владних повноважень своєї компетенції.

75. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі №9901/21/17 (провадження №11-598сап18).

76. За встановлених у цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення ВРП відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, зокрема, таке прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано та пропорційно, а відтак, - підстави для задоволення позову ОСОБА_1 - відсутні.

77. За правилами статті 139 КАС понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання цього позову відшкодуванню не підлягають.

78. На підставі викладеного, керуючись статтями 22, 139, 241 - 246, 255, 266, 295 КАС України, Верховний Суд В И Р І Ш И В: В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 26 листопада 2020 року №3258/0/15-20 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Центрального районного суду міста Миколаєва» - відмовити. Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення складено 22 квітня 2021 року. ........................... ........................... ........................... ........................... ........................... О.В. Калашнікова М.В. Білак О.А. Губська В.М. Соколов С.А. Уханенко Судді Верховного Суду