Рішення КАС ВС № 9901/230/20

РІШЕННЯ Іменем України 24 грудня 2020 року Київ справа №9901/230/20 адміністративне провадження №П/9901/230/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Калашнікової О.В., суддів: Загороднюка А.Г., Єресько Л.О., Мацедонської В.Е., Смоковича М.І., за участю секретаря судового засідання Носадчої О.Е., учасники справи: позивач ОСОБА_1 представник позивача Кравець Ростислав Юрійович представник відповідача Склярук Юлія Василівна розглянувши у судовому засіданні, за участю представника відповідача у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів, адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними та скасування рішення, І. ПРОЦЕДУРА 1. 10 серпня 2020 року Кравець Р.Ю., що діє в інтересах ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивачка) звернувся до Верховного Суду із позовною заявою до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 14 липня 2020 року №2118/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України» (далі - Рішення №2118/0/15-20, спірне рішення), вирішити питання про розподіл судових витрат.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ВРП 14 липня 2020 року повторно розглянула подання Другої Дисциплінарної палати ВРП про звільнення судді Шевченківського районного суду міста Києва та повторно з тих же самих підстав прийняла рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статі 126 Конституції України.

3. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 серпня 2020 року для розгляду цієї справи визначено наступну колегію: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Калашнікова О.В., судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Смокович М.І., Шевцова Н.В.

4. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 серпня 2020 року відкрито провадження у цій справі.

5. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року задоволено заяву ВРП про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, у зв?язку з застосуванням Урядом заходів щодо запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19.

6. У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Шевцової Н.В. (наказ від 17 листопада 2020 року № 193-кв), яка визначена як член колегії для розгляду цієї справи, було здійснено повторний автоматизованого розподілу судової справи між суддями. Відповідно до протоколу від 23 грудня 2020 року визначено наступний склад колегії суддів для розгляду справи: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Калашнікова О.В., судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Мацедонська В.Е., Смокович М.І. ІІ ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНІ СУДОМ І ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

7. Указом Президента України від 13 липня 2010 року № 767/2010 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва. 8. 6 березня 2017 року Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, розглянувши дисциплінарну справу стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , відкриту за заявою заступника прокурора Шевченківського району міста Києва Гавриша Р.В. , ухвалила рішення №417/2дп/15-17 про притягнення цієї судді до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади.

9. За результатами розгляду дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що суддею було прийнято постанови про накладення адміністративного стягнення (постанови від 14 січня 2014 року у справі №761/361/14-п, від 31 січня 2014 року у справі №761/2797/14-п, від 06 лютого 2014 року у справі №761/3212/14-п, від 14 лютого 2014 року у справі №761/3220/14-п) на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до 21 лютого 2014 року, та дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 не виконала вимог статей 33, 245, 251-252, 278, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Ухвалюючи рішення, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що характер допущених суддею порушень свідчить про вчинення нею дій, які порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

10. Рішенням Вищої ради правосуддя від 6 червня 2017 року № 1411/0/15-17 залишено без змін рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 6 березня 2017 року № 417/2дп/15-17. Вказані рішення в судовому порядку не оскаржувались.

11. Рішенням ВРП від 31 жовтня 2017 року № 3525/0/15-17 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

12. Не погоджуючись із рішенням про звільнення, позивачка оскаржила його в судовому порядку.

13. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі №800/556/17 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 31 жовтня 2017 року № 3525/0/15-17 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».

14. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2019 року рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано рішення Вищої ради правосуддя від 31 жовтня 2017 року № 3525/0/15-17 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України». 14.1. Скасовуючи рішення ВРП, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про недотримання відповідачем регламентованої процедури розгляду подання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про звільнення ОСОБА_1 із посади судді, тому рішення ВРП від 31 жовтня 2017 року № 3525/0/15-17, яким ОСОБА_1 звільнено з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, прийнято з порушенням пункту 2 частини другої статті 57 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

15. Оскільки рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 06 березня 2017 року №;417/2дп/15-17 про притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності залишилось нереалізованим, ВРП 14 липня 2020 року прийняла рішення №2118/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

16. Не погоджуючись із Рішенням №2118/0/15-20, позивачка оскаржила його в судовому порядку. ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ЩОДО СУТІ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

17. Позивачка, в обґрунтування позовних вимог, зазначила про відсутність правових підстав у відповідача для прийняття спірного рішення. Великою Палатою Верховного Суду 31 січня 2019 року прийнято постанову у справі №800/556/17, якою скасовано перше рішення про звільнення позивачки від 31 жовтня 2017 року №3525/0/15-17. У свою чергу, норми Закону України «Про Вищу раду правосуддя» не містять положень щодо можливості ВРП, у разі скасування одного рішення про звільнення судді з посади, повторно розглянути питання звільнення судді з посади з тих же самих підстав.

18. На думку ОСОБА_1 , повторне вирішення питання про звільнення судді як вид санкції, що застосовується до неї, суперечить принципу заборони повторного притягнення особи до відповідальності.

19. В позові наголошено, що в даному випадку держава в особі ВРП не може виправляти помилки та грубе порушення норм законодавства, що було допущено відповідачем при винесенні першого рішення, за рахунок особи, а саме за рахунок втручання в нове право ОСОБА_1 бути поновленою на посаді після незаконного звільнення.

20. Вказано, що в Рішенні №2118/0/15-20 не наведено мотивів, не відображено обставин, що мали місце під час вирішення питання про звільнення судді. Також Спірне рішення винесено з порушенням форми викладення та процесуальних норм, визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя», профільного закону на підставі якого відповідач здійснює свою діяльність.

21. Також позивачкою зазначено про порушення ВРП строку застосування дисциплінарного стягнення до неї у формі звільнення: з моменту вчинення проступку (2014 рік) до моменту повторного застосування стягнення минуло більше 6 років, що, на її думку, свідчить про грубе порушення її права на працю та права на приватне життя в розрізі забезпечення формування та розвитку стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру.

22. В позовній заяві вказано також про порушення ВРП права на розгляд питання про звільнення неупередженим складом, оскільки члени ВРП, які приймали участь в засіданні при першому звільненні позивачки ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ) вже висловили свою позицію, тому обґрунтовано виникають сумніви щодо їх неупередженості під час повторного розгляду цього ж питання з тих самих підстав.

23. В судовому засіданні представник позивачки підтримав позовні вимоги, пояснив, що оскаржуване рішення суперечить вимогам статті 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», оскільки є немотивованим, подання про звільнення відповідачем повторно не перевірялось, у спірному рішенні не вказано, який дисциплінарний проступок було вчинено суддею і на підставі якого саме пункту частини шостої статті 126 Конституції України ОСОБА_1 було звільнено з посади судді.

24. Кравець Р.Ю. наголосив про неможливість реалізації ВРП повторного звільнення судді з посади у разі скасування першого рішення про звільнення в судовому порядку, враховуючи ідентичність підстав звільнення. Такі дії суб`єкта владних повноважень суперечать нормам трудового законодавства та статті 129-1 Конституції України про обов`язковість судових рішень.

25. Також представник ОСОБА_1 вказав про відсутність можливості оскарження до суду рішення Другої дисциплінарної палати ВРП від 06 березня 2017 року №417/2дп/15-17 та рішення ВРП від 6 червня 2017 року №1411/0/15-17, оскільки на той час не було ще сформовано Верховний Суд. Окрім того, зазначив, що у рішенні ВРП від 6 червня 2017 року №1411/0/15-17 не було вказано про можливість його оскарження, не роз`яснено порядок такого оскарження.

26. Представником відповідача надіслано відзив на дану позовну заяву, в якому зазначено, що рішенням ВРП від 6 червня 2017 року №1411/0/15-17 залишено без змін рішення Другої дисциплінарної палати ВРП від 06 березня 2017 року №417/2дп/15-17 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Зазначене рішення у встановленому законом порядку до суду не оскаржувалось є чинним та нереалізованим, відтак і доводи дисциплінарного органу, зокрема, щодо кваліфікації дій судді як істотного дисциплінарного проступку є встановленими та ніким не спростованими. В даному випадку відсутній факт подвійного притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки оскаржуваним рішенням ВРП реалізувала попередньо ухвалене Другою Дисциплінарною палатою рішення про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

27. Представник ВРП у відзиві зазначив, що частиною другою статі 57 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено вичерпний перелік підстав для оскарження та скасування рішення ВРП. На момент ухвалення оскаржуваного рішення склад ВРП було сформовано відповідно до вимог законодавства, на засіданні були присутні 16 членів Ради, спірне рішення прийнято більшістю та підписано всіма членами Ради, які брали участь у його ухваленні.

28. На думку представника відповідача, доводи позовної заяви про сумніви щодо неупередженості складу ВРП при ухваленні оскаржуваного рішення є безпідставними, оскільки представником ОСОБА_1 було заявлено відводи окремим членам ВРП, які ухвалювали оскаржуване рішення, однак підстав для задоволення відводів не встановлено, про що ухвалено відповідні ухвали.

29. Щодо порушення строку притягнення позивача до відповідальності, ВРП зазначила наступне. В межах судового розгляду, предметом якого є законність рішення ВРП про звільнення судді, не можуть оцінюватись обставини дисциплінарної справи відносно судді, враховуючи мотиви, строки притягнення і оцінка нею обставин, що стали підставою для прийняття рішення в межах дисциплінарного провадження стосовно судді, а також окремі процедурні рішення цього органу. Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного суду від 23 січня 2020 року у справі №9901/418/18, від 28 листопада 2019 року у справі №9901/449/18, від 07 листопада 2019 року у справі №9901/608/18, від 29 листопада 2018 року №9901/27/17.

30. В судовому засіданні представник ВРП вказала, що не погоджується із вимогами позивача, вважає їх необґрунтованими, а тому просила відмовити у задоволенні позовної заяви.

31. Зазначила, що ВРП, реалізуючи рішення дисциплінарного органу, ухвалила в пленарному складі рішення про звільнення судді ОСОБА_1 з посади. При цьому, ВРП діяла на підставі, в спосіб та в межах повноважень, визначених законом. ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

32. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

33. Пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України передбачено, що підставою звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

34. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

35. Статтею 131 Конституції України визначено, що в Україні діє Вища рада правосуддя, яка, серед іншого ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

36. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України від 2 червня 2016 року N1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон N 1402-VIII).

37. Статтею 108 Закону N 1402-VIII визначено, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України "Про Вищу раду правосуддя", з урахуванням вимог цього Закону.

38. Відповідно до пункту 6 частини першої, пункту 1 частини восьмої, пункту 1 частини дев`ятої статті 109 Закону N 1402-VIII істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, якщо суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду. Одним із видів дисциплінарного стягнення, що може бути застосований до судді, є подання про звільнення з посади, який застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

39. Частиною одинадцятою статті 109 Закону N 1402-VIII визначено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

40. Статтею 112 Закону № 1402-VIII визначено, що суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України.

41. Згідно з частиною другою статті 115 Закону № 1402-VIII факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП (її відповідним органом).

42. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначає Закон України від 21 грудня 2016 року N 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон N 1798-VIII).

43. Згідно зі статтею 18 Закону N 1798-VIII Вища рада правосуддя є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

44. Статтею 33 Закону N 1798-VIII передбачено, що член Вищої ради правосуддя не може брати участі в розгляді питання і підлягає відводу, якщо буде встановлено, що він особисто, прямо чи побічно заінтересований у результаті справи, є родичем особи, стосовно якої розглядається питання, або якщо будуть встановлені інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. За наявності таких обставин член Вищої ради правосуддя повинен заявити самовідвід. За наявності обставин, передбачених частиною першою цієї статті, відвід члену Вищої ради правосуддя може заявити особа, за поданням якої розглядатиметься питання, а також особа, стосовно якої вирішується питання, чи особа, що подала заяву, скаргу. Головуючий на засіданні зобов`язаний ознайомити із заявою про відвід члена Вищої ради правосуддя, якому заявлено відвід. Відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим, викладеним у письмовій формі і заявленим до початку розгляду відповідного питання, справи. Заявляти відвід (самовідвід) після початку розгляду питання, справи дозволяється лише у виключних випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) не могло бути відомо до початку розгляду. Рішення про відвід (самовідвід) ухвалюється більшістю членів Вищої ради правосуддя, які беруть участь у засіданні Вищої ради правосуддя чи її органу, шляхом голосування в нарадчій кімнаті, за відсутності члена Вищої ради правосуддя, питання про відвід (самовідвід) якого вирішується.

45. Згідно з частиною восьмою статті 51 Закону N 1798-VIII у розгляді скарги не беруть участі члени Вищої ради правосуддя, які входять до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення. Член Дисциплінарної палати, який був доповідачем у дисциплінарній справі при її розгляді Дисциплінарною палатою, має право виступити на засіданні Вищої ради правосуддя, в якому розглядається скарга на рішення Дисциплінарної палати, із доповіддю щодо рішення Дисциплінарної палати.

46. За частиною третьою статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді відповідно до пунктів 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України ВРП розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді. Суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

47. Відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

48. Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

49. Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

50. Колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що відповідачем доведена законність Рішення №2118/0/15-20 з огляду на наступне.

51. Необхідно зазначити, що Верховний Суд наголошує, що рішенню ВРП про звільнення ОСОБА_1 з посади судді передувало рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 06 березня 2017 року №417/2дп/15-17, яким позивачку притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади.

52. Статтею 57 Закону № 1798-VIII встановлений вичерпний перелік підстав при яких рішення ВРП про звільнення судді відповідно до пунктів 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, підлягає скасуванню.

53. Наявні в матеріалах справи документи, зокрема, витяг з протоколу засідання ВРП від 14 липня 2020 року № 56 та копія оскаржуваного рішення ВРП, свідчать про те, що це рішення підписане повноважним складом ВРП та всіма її 16 членами, які брали участь у його ухваленні. При цьому ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про засідання ВРП, на якому було прийнято оскаржуване рішення.

54. Щодо доводів позивачки про неупереджений склад ВРП, враховуючи, що деякі із членів ВРП приймали участь як в ухваленні рішення від 31 жовтня 2017 року №3525/0/15-17, так і при ухваленні спірного рішення, колегія суддів зазначає наступне.

55. Обмеження щодо участі членів ВРП при ухваленні рішення про звільнення судді з посади встановлені статтями 33 та 51 Закону № 1798-VIII. Однак, вказані правові норми не встановлюють обмежень для члена ВРП приймати участь при повторному розгляді подання. У свою чергу, підстав для заявлення самовідводів з матеріалів справи не встановлено.

56. З матеріалів справи вбачається, що представником ОСОБА_1 були заявлені відводи членам ВРП, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . Внаслідок розгляду цих заяв ВРП 26 листопада 2019 року прийняла ухвали №3148/0/15-19, №3149/0/15-19, №3150/0/15-19, №3146/0/15-19, №3147/0/15-19, №3151/0/15-19, якими відмовила у задоволенні цих заяв.

57. Таким чином, відсутні підстави, визначені пунктами 1, 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

58. Оцінюючи рішення ВРП від 14 липня 2020 року №2118/0/15-20 на його відповідність пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, колегія суддів Верховного Суду вважає, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивачки, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.

59. Так, підставою для звільнення позивачки з посади судді слугувало рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 06 березня 2017 року №417/2дп/15-17, залишене без змін рішенням ВРП від 06 червня 2017 року №1411/0/15-17, про притягнення судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності шляхом застосування дисциплінарного стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення її з посади судді. Саме цими рішеннями було встановлено вчинення ОСОБА_1 дій, які порочать звання судді та принижують авторитет судової влади, вказаними рішеннями позивачку притягнуто до відповідальності.

60. Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що позивачка рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 06 березня 2017 року №417/2дп/15-17 та рішення ВРП від 06 червня 2017 року №1411/0/15-17 до суду не оскаржувала, на момент прийняття спірного рішення вони були чинними та не реалізованими.

61. Крім цього, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що в межах судового розгляду, предметом якого є законність рішення ВРП про звільнення судді, не можуть оцінюватись обставини дисциплінарної справи відносно судді (в тому числі мотиви ВРП й оцінка нею обставин, що стали підставою для прийняття рішення в межах дисциплінарного провадження стосовно судді, а також окремі процедурні рішення цього органу).

62. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №9901/608/18, від 28 листопада 2019 року у справі №9901/449/18, 05 листопада 2020 року у справі № 9901/689/18.

63. Отже, рішення ВРП від 14 липня 2020 року № 2118/0/15-20 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстав для скасування вказаного рішення відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII немає.

64. Також колегія суддів Верховного Суду наголошує, що саме з прийняттям Другою Дисциплінарною палатою ВРП рішення від 06 березня 2017 року №417/2дп/15-17 дисциплінарний орган установив факти, які свідчать про порушення суддею ОСОБА_1 присяги, та притягнув суддю до відповідальності, застосувавши дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Відтак, строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не може застосовуватися при подальшій реалізації вказаного рішення дисциплінарного органу.

65. Оскаржуваним у цій справі рішенням ВРП реалізувала стягнення, накладене на позивачку рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 06 березня 2017 року №417/2дп/15-17, а тому спірне рішення відповідача не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а за своєю суттю є кадровим.

66. При цьому, відповідно до частини першої статті 56 Закону №1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.

67. Указаною статтею не встановлено строків для прийняття рішення ВРП та не передбачено застосування строків при розгляді подання відповідного органу про звільнення судді з посади.

68. Таким чином, помилковими є доводи про те, що дисциплінарне стягнення щодо позивача застосоване після спливу передбаченого статтею 109 Закону №1402-VIII строку.

69. Колегія суддів Верховного Суду зауважує, що притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та її подальше звільнення з посади судді мало підґрунтя у національному законодавстві та у послідовній судовій практиці. Більше того, це законодавство та практика характеризувалися юридичною визначеністю та були доступними для позивачки, яка мала можливість передбачити наслідки застосування відповідних приписів щодо неї. Немає жодних підстав вважати, що позивачка не могла усвідомлювати, що допущене нею недбале ставлення до виконання професійних обов`язків судді та упереджене ставлення, що спричинило необґрунтоване позбавлення права громадян на безсторонній і справедливий суд, свідчать про вчинення дій, які підривають авторитет правосуддя та ставлять під сумнів довіру до суду та правосуддя з боку суспільства, а відтак дій, які на момент їх вчинення визнавались порушенням присяги судді, а на момент розгляду дисциплінарної справи - підпадали під визначення істотного дисциплінарного проступку.

70. Згідно з частиною першою статті 52 Закону N 1402-VIII суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

71. Оскільки суддя - це особа, що має особливий статус, який зобов`язує її вести відповідний стиль життя та покладає на неї відповідні обов`язки, тому і процедура звільнення та прийняття на роботу такої особи має певні особливості та наслідки, що регулюються спеціальними актами законодавства.

72. Застосування до позивачки дисциплінарної відповідальності у передбаченому законодавством порядку та уповноваженим на це органом у зв`язку з порушенням присяги судді узгоджується з визначеною у пункті 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) легітимною метою втручання у право на повагу до приватного життя такого судді, зокрема, захистом прав і свобод інших осіб, інших членів суддівського корпусу та судів загалом, довіру до яких і репутацію яких підривають дії судді, що викликає сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності судових органів загалом.

73. З огляду на викладене необґрунтованими є доводи позивачки про те, що повторне її звільнення без поновлення її прав після першого незаконного звільнення є порушенням права на працю та права на приватне життя в розрізі забезпечення формування та розвитку стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру, що є несумісним з приписами пункту 1 статті 8 Конвенції.

74. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої палати Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі №9901/130/19.

75. Також Верховний Суд вказує на необґрунтованість доводів позивачки щодо порушення відповідачем, при ухваленні спірного рішення, вимог статті 129-1 Конституції України про обов`язковість судового рішення.

76. Скасування постановою Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2019 року (справа №800/556/17) рішення ВРП від 31 жовтня 2017 року №3525/0/15-17, яким ОСОБА_1 вперше було звільнено з посади судді, жодним чином не вплинуло на скасування рішення Другої Дисциплінарної палати про притягнення позивачки до відповідальності. Велика Палата Верховного Суду скасовуючи рішення ВРП, дійшла висновку про недотримання ВРП регламентованої процедури розгляду подання Другої Дисциплінарної палати ВРП (залишення членом ВРП зали засідання до моменту видалення до нарадчої кімнати).При цьому, оцінки діям, які стали підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, Велика Палата не надавала.

77. У свою чергу, як вже зазначалось, рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 06 березня 2017 року №417/2дп/15-17 та рішення ВРП від 06 червня 2017 року №1411/0/15-17 позивачкою до суду не оскаржувалось. Доводи представника ОСОБА_1 стосовно відсутності можливості на їх оскарження є безпідставними, оскільки, відповідно до частини другої статті 171-1 КАС України (в редакції на 06 березня 2017 року), акти, дії чи бездіяльність Вищої ради правосуддя, оскаржувались до Вищого адміністративного суду України. Тобто, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що ОСОБА_1 не скористалась правом на оскарження вказаних рішень.

78. Щодо посилання представника ОСОБА_1 на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

79. На підтвердження позовних вимог представник позивачки здійснює посилання на рішення ЄСПЛ у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pink v. the Czech Republic; заява №36548/97) з приводу можливості виправлення державою власних помилок за рахунок прав осіб. Однак, у даній справі ВРП не здійснювала виправлення помилки, а реалізувала чинне рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП, яким позивачку було притягнуто до відповідальності.

80. Також є необґрунтованими доводи, викладені у позові стосовно нівелювання діями відповідача права на судовий захист особи та поваги до судового рішення, враховуючи рішення ЄСПЛ у справі Agrokompleks v. Ukraine (Агрокомплекс проти України), оскільки ОСОБА_1 не скористалась правом на судовий захист, не звернулась до суду для оскарження рішення, яким була притягнута до дисциплінарної відповідальності. У свою чергу, постановою Великої Палати від 31 січня 2019 року у справі №800/556/17 не було скасовано рішення про притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності, а лише зафіксовано факт порушення суб`єктом владних повноважень регламентованої процедури розгляду подання Другої Дисциплінарної палати ВРП щодо звільнення судді з посади. Самі по собі підстави для притягнення до відповідальності під час розгляду справи №800/556/17 не досліджувались.

81. Окрім цього, є безпідставним посилання представника позивача на рішення ЄСПЛ «Франс Фішер проти Австрії», заява № 37950/97 (FRANZ FISCHER) в контексті заборони подвійного покарання особи. Верховний Суд наголошує, що спірне рішення не є рішенням про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності, воно лише реалізовує рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 06 березня 2017 року №417/2дп/15-17, а тому відсутні підстави для висновку щодо повторного притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

82. Порушення принципу юридичної визначеності, на якому наполягає у позові представник позивачки, роблячи посилання на справи ЄСПЛ "Гаведа проти Польщі" та Свято-Михайлівська Парафія проти України", заява № N 77703/01, також є безпідставним. У позовній заяві наголошується, що закон має бути сформульовано з достатнім ступенем передбачуваності , що надає громадянину можливість в розумній, залежно від обставин мірі передбачити наслідки певної дії (справа Rekvenyi v. Hungary, №25390/94). Колегія суддів зазначає, що принцип юридичної визначеності має різні прояви, зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону). Таким чином, як вже зазначалось, ОСОБА_1 мала можливість передбачити наслідки застосування відповідних приписів щодо неї, та повинна була усвідомити та передбачити, що допущене нею недбале ставлення до виконання професійних обов`язків судді та упереджене ставлення, призведе до відповідних наслідків, враховуючи ту обставину, що позивачка не оскаржила до суду рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

83. Також Верховний Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; п. 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; п. 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

86. Ураховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що рішення ВРП від 14 липня 2020 року № 2118/0/15-20 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстав для скасування вказаного рішення відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII немає.

87. Ураховуючи результат розгляду справи та вимоги статті 139 КАС України, понесені позивачем витрати у вигляді судового збору за подання цього позову, відшкодуванню не підлягають. На підставі викладеного, керуючись статтями 22, 139, 241 - 246, 255, 266, 295 КАС України, Верховний Суд В И Р І Ш И В: В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 14 липня 2020 року №2118/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України» - відмовити. Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення складено 29 грудня 2020 року. ........................... ........................... ........................... ........................... ........................... О.В. Калашнікова А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.Е. Мацедонська М.І. Смокович Судді Верховного Суду