Постанова Миколаївський апеляційний суд № 469/902/20

19.04.21 22-ц/812/797/21 Єдиний унікальний номер судової справи 469/902/20 Номер провадження 22-ц/812/797/21 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 19 квітня 2021 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В., з секретарем судового засідання Богуславською О.М., за участі: позивача ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_2 , переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 рішення, яке ухвалено Березанським районним судом Миколаївської області 15 лютого 2021 року, під головуванням судді Тавлуя В.В., в приміщені цього ж суду о 12 год. 03 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку квартири в рахунок заборгованості по аліментам, УСТАНОВИЛА: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку квартири в рахунок заборгованості по аліментам. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 1990 року, який розірвано 09 серпня 2007 року. Від шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідач ухиляється від утримання дітей, матеріальної допомоги на них не надає, хоча є працездатним, тому позивач вимушена була звертатися до суду з позовами про стягнення аліментів. Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментам відповідача ОСОБА_3 , складеного Березанським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області 20 червня 2019 року, за виконавчим листом №2-677 виданим Березанським районним судом Миколаївської області 16 грудня 2008 року про стягнення зі ОСОБА_3 аліментів на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на березень 2016 року заборгованість складає 43 565 грн. 17 коп. Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментам відповідача ОСОБА_3 , складеного Березанським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 20 червня 2019 року, згідно виконавчого листа №469/370/16-ц; 2/469/314/16, виданого Березанським районним судом Миколаївської області 08 серпня 2016 року про стягнення зі ОСОБА_3 аліментів на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку із навчанням, станом на 01 червня 2019 року заборгованість по аліментам складає 46 840 грн. 66 коп. За такого, станом на 01 червня 2019 року заборгованість відповідача по сплаті аліментів в загальному розмірі становить 90 405 грн. 83 коп. 20 червня 1996 року ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 була приватизована квартира АДРЕСА_2 , вартістю 123 000 грн. У вказаній квартирі проживає відповідач, а позивач з сином, попри те, що мають у власності 2/3 частки квартири, змушені винаймати іншу квартиру для проживання, оскільки їх спільне проживання разом з позивачем неможливе. 21 березня 2011 року Березанським районним судом Миколаївської області ухвалено рішення у справі №2-2/2011, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ квартири в натурі між власниками (виділення частки), ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ квартири в натурі між власниками (виділення частки) та позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про встановлення порядку користування житловим приміщенням відмовлено. Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що відповідач має заборгованість по сплаті аліментів, яку добровільно не погашає, позивач ОСОБА_1 просила: визнати за нею право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_3 , та припинити право останнього на вказану частку у квартирі; у зв`язку з визнанням права власності на 1/3 частку вищевказаної квартири визнати заборгованість ОСОБА_3 в сумі 90 405 грн. 83 коп. по сплаті аліментів на дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що є погашеною; стягнути з відповідача судові витрати у справі. Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 15 лютого 2021 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що примусове виконання рішення суду покладено на орган державної виконавчої служби та саме до його повноважень входить звернення стягнення на майно боржника у разі невиконання такого рішення суду. Окрім того, суд виходив із того, що положення Сімейного кодексу України (далі - СК України), які встановлюють обов`язок батьків утримувати своїх дітей, передбачають відповідальність за прострочення сплати аліментів у вигляді стягнення неустойки (пені) та чинним сімейним законодавством не передбачена така відповідальність боржника, як можливість позбавлення його права власності на належне йому нерухоме майно в рахунок заборгованості по аліментах шляхом визнання права на це майно за особою, на користь якої такі аліменти стягуються. Також районний суд зазначав, що немає і правових підстав для задоволення позовних вимог на підставі положень ст.ст.365,366 ЦК України. В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення районного суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким задовольни позовні вимоги. Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). З матеріалів справи убачається, що сторони ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували в шлюбі, який розірвано 09 серпня 2007 року (а.с.9). Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.8). Згідно інформації, зазначеній у листі №2678/14.3-36 від 20 червня 2019 року Березанського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, заборгованість по аліментам ОСОБА_3 на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за виконавчим листом №4692-677, виданим 16 грудня 2008 року Березанським районним судом Миколаївської області, станом на березень 2016 року становить 43 565 грн. 17 коп. (а.с.61-62). Згідно інформації, зазначеній у листі №2679/14.3-3 від 20 червня 2019 року Березанського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, заборгованість по аліментам ОСОБА_3 на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за виконавчим листом №469/370/16-ц; 2/469/314/16, виданим 08 серпня 2016 року Березанським районним судом Миколаївської області, станом на 01 червня 2019 року становить 46 840 грн. 66 коп. (а.с.11-12). Також, відповідачем надано до районного суду копію постанови про закінчення виконавчого провадження №46069114 від 08 травня 2018 року, відповідно до якого, виконавче провадження за виконавчим листом №2-677 виданим 16 грудня 2008 року Березанським районним судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , закінчено у зв`язку із досягненням останньою повноліття. Заборгованість за виконавчим листом становить 13 882 грн. 02 коп. (а.с.84-85). Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 20 червня 1996 року, власниками квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 (1/3 частка), ОСОБА_4 (1/3 частка), ОСОБА_3 (1/3 частка) (а.с.10). Згідно з висновком про оцінку майна, складеного 01 квітня 2019 року оцінювачем ФОП ОСОБА_7 , оціночна (ринкова) вартість квартири АДРЕСА_2 станом на 01 квітня 2019 року становить 123 000 грн. (а.с.18). Звертаючись до суду з позовом, позивач вказувала на те, що відповідач має перед нею заборгованість по сплаті аліментів у загальному розмірі 90 405 грн. 83 коп., від погашення якої ухиляється. При цьому, відповідачу належить на праві власності 1/3 частка квартири, а інші 2/3 частки квартири належать їй з сином. Виходячи з цього, а також те, що загальна вартість квартири становить 123 000 грн., а отже вартість 1/3 частки складає 41 000 грн., що менше ніж вищевказана заборгованість по аліментам, позивач, посилаючись на положення ст.366,365 ЦК України, вважала за можливим визнати за нею право власності на вказану частку в рахунок погашення заборгованості по аліментам в повному обсязі та припинити право відповідача на спірну частку квартири. Відповідно до положень ст.366 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом. У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов`язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку. Доказів про те, що позивач пред`являла вимоги до відповідача про продаж належної йому частки, а він від цього відмовився, позивач не надала й на такі обставини не посилалась. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав є неефективним. Крім того, слід зазначити, що порядок стягнення аліментів визначений Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року. Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами в першу чергу, звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на грошові кошти боржника. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця. Установивши, що положеннями СК України, які встановлюють обов`язок батьків утримувати своїх дітей, не передбачена така відповідальність боржника, як можливість позбавлення його права власності на належне йому майно в рахунок погашення заборгованості по аліментах шляхом визнання права на це майно за особою, на користь якої такі аліменти стягуються, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки у разі порушення прав та інтересів стягувача щодо наявної заборгованості за аліментами, стягнення звертається на майно боржника у порядку, визначеному Закону України «Про виконавче провадження», або добровільно, шляхом укладення договору про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно на підставі ст.190 СК України. Не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача і на підставі положень ст.365 ЦК України, враховуючи положення даної статті, предмет позову та юридичну природу спірних правовідносин. Аргументи апеляційної скарги є ідентичними аргументам, що були викладені ОСОБА_1 у її позові, та є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди позивача з висновками районного суду щодо їх оцінки. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Рішення суду в оскаржуваній частині відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 15 лютого 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: П.П. Лисенко Н.В. Самчишина Повний текст судового рішення складено 22 квітня 2021 року