Постанова Черкаський апеляційний суд № 705/3296/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/411/21Головуючий по 1 інстанції Справа №705/3296/20 Категорія: 305010000 Корман О. В. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач ) Суддів Бородійчука В. Г., Єльцова В. О. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідач - Виконавчий комітет Уманської міської ради; особа, яка подає апеляційну скаргу - позивач - ОСОБА_1 розглянувши в м. Черкаси у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 січня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Кормана О. В. в Уманському міськрайонному суді Черкаської області 20.01. 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Уманської міської ради про стягнення моральної шкоди,- в с т а н о в и в : 27 серпня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Виконавчого комітету Уманської міської ради про стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 вказує, що вона звернулась до Виконавчого комітету Уманської міської ради із запитом про надання публічної інформації. ОСОБА_1 запитувалася наступна інформація (документи): надання інформації про наявність на території м. Умань вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд. Відповідач не надав відповідь позивачу на запит на отримання інформації. У позовній заяві ОСОБА_1 посилається, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12.06.2020 року у справі № 580/1520/20, визнано протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Уманської міської ради щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання інформації на запит про отримання інформації. Зобов`язано Виконавчий комітет Уманської міської ради надіслати ОСОБА_1 відповідь на запит від 06.04.2020 року з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду. Позивач вважає, що протиправними діями Виконавчого комітету Уманської міської ради, позивачу ОСОБА_1 була завдана моральна шкода, яка полягає у стражданні та приниженні, яких вона зазнала внаслідок протиправних дій відповідача. Порушення прав позивача з боку суб`єкта владних повноважень викликало у неї негативні емоції, внаслідок чого сталось погане самопочуття, пригнічений настрій. Позивач ОСОБА_1 посилається на те, що розмір моральної шкоди підтверджується тим, що завдана шкода спричинила у неї негативні переживання, стан постійної психоемоційної напруги, важкість виконання повсякденних обов`язків, тимчасову відірваність від активного суспільно-політичного життя громади міста, знижений і нестійкий настрій, нервозність, дратівливість, порушення сну, гіпертонічні кризи, побоювання про майбутній стан здоров`я. Також вказує, що завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях та приниженні честі та гідності, з тих підстав, що їй довелося присвятити багато свого часу, творчої енергії та сил на захист порушеного права. ОСОБА_1 вказує, що їй, як позивачу, притаманні особливо розвинуте емоційне сприйняття дійсності та почуття справедливості, а тому нехтування відповідачем під час здійснення розгляду її запиту порушило законні права позивача, сприймалося нею, як прояв образи з боку відповідача, що призвело до сильного психологічного дискомфорту, погіршення самочуття, емоційного хвилювання. Внаслідок протиправних дій відповідача, було порушено її стан душевної рівноваги, для відновлення якого позивачу доводилося докладати додаткові вольові та психологічні зусилля, у зв`язку з чим, вона була позбавлена можливості повноцінно насолоджуватися життям, працювати, для чого потрібен виважений стан емоційного спокою. Крім того, у позові ОСОБА_1 вказує, що їй доводилося додатково дисциплінувати себе, витрачати набагато більше часу для підтримки необхідної продуктивності праці, що позначається щоденно на її фізичному та моральному стані, через що вона не встигала закінчити, як повсякденну роботу, зокрема, побутову. Гострота цих переживань посилюється тим, що в неї загострене почуття справедливості. ОСОБА_1 в позовній заяві посилається також на те, що внаслідок неправомірних дій відповідача, були порушені її нормальні життєві зв`язки з партнерами, друзями, яким вона змушена додатково пояснювати, чому вона стала менш привітною, менше приділяти часу друзям, сім`ї, родичам тощо. Моральні страждання підсилювались тим, що вона є інвалідом ІІ групи, що підтверджується висновком лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу № 565 від 18.08.2020 року, вона за рівнем обмеження життєдіяльності має: обмеження самообслуговування, обмеження здатності до спілкування, обмеження здатності контролювати свою поведінку. Розрахунок моральної шкоди позивач ОСОБА_1 визначила наступним чином: за кожен місяць порушеного права на соціальний захист, вона оцінила у розмірі мінімальної заробітної плати, у січні місяці 2020 року для працездатних осіб - 4 723 грн. (ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»), тому розрахунок позивача визначено у розмірі 23615 грн. ОСОБА_1 у позовній заяві зазначає, що відповідач повинен був надати інформацію в квітні 2020 року, але не надав її, тому станом на серпень 2020 року минуло 5 місяців. Оскільки відповідачем не надано доступу до публічної інформації позивачу, то відповідно позивач розрахувала розмір моральної шкоди за період із квітня 2020 року по серпень 2020 року , що становить 5 місяців (5 місяців х 4 723 грн. = 23 615 грн.). Позивач ОСОБА_1 просить стягнути з Виконавчого комітету Уманської міської ради на її користь моральну шкоду в сумі 23 615 грн. Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 січня 2021 року відмовлено повністю у позові ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Уманської міської ради про відшкодування моральної шкоди. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 оскаржила рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, зареєстровану в Черкаському апеляційному суді 29 січня 2021 року Вх. № 920/21- Вх. Документ сформований в системі « Електронний суд». В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник ОСОБА_1 вказує, що рішення суду прийнято із порушенням норм матеріального та процесуального права. Судом не обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову, так як не встановлено заподіяння моральної шкоди, з чим вона не згідна. На переконання ОСОБА_1 , суд першої інстанції не врахував практику Європейського суду з прав людини. Судом першої інстанції не враховано, що позивач є інвалідом ІІ групи та за рівнем обмеження життєдіяльності має обмеження самообслуговування, обмеження здатності до спілкування, обмеження здатності контролювати свою поведінку. Судом не було враховано, що порушення права позивача на інформацію завдало їй душевних страждань, приниження честі та гідності з тих підстав, що позивачу довелося присвятити багато свого часу, творчої енергії та сил на захист порушеного права. У скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що відповідно до положень Закону України « Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Скаржник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20.01. 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. 16 лютого 2021 року на адресу Черкаського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 від відповідача - Виконавчого комітету Уманської міської ради Вх № 1623/21-Вх. У відзиві представник Виконавчого комітету Уманської міської ради Щербак Н.Л. вказує, що відповідач заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, та вважає, що апеляційна скарга є безпідставною, необґрунтованою, тому не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції під час розгляду справи було з`ясовано та перевірено чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин, чи якими діяннями вони заподіяні, в якій грошовій сумі, чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну їй шкоду, з чого позивач при цьому, виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Представником відповідача також зазначено у відзиві, що судом першої інстанції було визначено, що позивач ОСОБА_1 не зазначила у позовній заяві, якими об`єктивними доказами вона може підтвердити свої твердження, що в результаті неправомірної бездіяльності відповідача їй було заподіяно моральну шкоду, і така моральна шкода має причинний зв?язок з бездіяльністю відповідача. Тому погоджується із висновками суду, що позивач не надала таких об`єктивних доказів суду. У відзиві на апеляційну скаргу представник Виконавчого комітету Уманської міської ради Щербак Н. Л. просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без повідомлення сторін. Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення чи змінити його. Статтею 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є : неповне з?ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставинам, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає вищевказаним вимогам закону. Згідно норм ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог, посилаючись, що позивач не підтвердила об`єктивними доказами факт заподіяння їй моральної шкоди в результаті неправомірної бездіяльності відповідача, а тому суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення позову. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що посилання позивача у заяві, що вона зазнала болю, фізичних чи душевних страждань є прямим доказом заподіяння їй моральної шкоди. Проте, достовірність такого доказу підлягає перевірці, а факти, викладені позивачем, при описанні своїх фізичних чи душевних страждань, можуть бути викривлені або не зовсім відповідати дійсності. Причини цього пов`язані зі здатністю людини до утворення об`єктивних суджень про власні переживання і вмінням правильно їх інтерпретувати, а викривлення інформації може бути формою маніпулятивного впливу на суд з метою одержати бажане або наслідком дії несвідомих захисних механізмів людини. Суд першої інстанції зазначив у рішенні, що позивач не вказала у позовній заяві, якими об`єктивними доказами вона може підтвердити свої твердження про те, що в результаті неправомірної бездіяльності відповідача їй було заподіяно моральну шкоду, і така моральна шкода має причинний зв`язок з бездіяльністю відповідача. Тому суд дійшов висновку, що позивач не надала таких об`єктивних доказів суду та ухвалив рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону, так як судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції відповідно ст. 376 ЦПК України, виходячи з наступного. Згідно до п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, відшкодування моральної (немайнової) шкоди є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів кожної особи. Стаття 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов?язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права. Згідно ч.1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров?я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім?ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов?язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, визначені у статті 1167 ЦК України. Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Слід звернути увагу, що в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Отже, зазначені підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. З урахуванням положень п. 10 ч. 2 ст. 16, ст. ст. 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Згідно із п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Вона може проявлятися у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18), що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону, чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування». Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, викладені у Постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема, й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб?єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров?я потерпілого. Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнала страждань та приниження, а отже, і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема, через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. Приймаючи до уваги вище викладене, слід дійти висновку, що психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли за собою вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння моральної шкоди, що вказано у постанові Верховного Суду від 24 березня 2020 року, справа № 818/607/17. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і, який її розмір. Вирішуючи даний спір про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку щодо протиправності і бездіяльності відповідача, яка виразилася у не наданні позивачу інформації на запит про інформацію, що підтверджено рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року у справі № 580/1520/20, а тому факт протиправних дій відповідача не підлягає доказуванню. Суд першої інстанції виходив з того, що доказуванню підлягає факт заподіяння позивачу моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин, чи якими діяннями вони заподіяні, в якій грошовій сумі, чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну їй шкоду, та з чого при цьому, виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року, справа № 580/1520/20 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Уманської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Виконавчого комітету Уманської міської ради із запитом про надання публічної інформації, але відповідач не надав відповідь на запит на отримання інформації впродовж п`яти робочих днів з дня отримання запиту, що позивач вважає протиправним та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України, та порушує право позивача на отримання інформації. За наслідками розгляду даної справи, суд встановив порушення відповідачем - Виконавчим комітетом Уманської міської ради положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» та визнав протиправною бездіяльність відповідача - Виконавчого комітету Уманської міської ради щодо ненадання відповіді за запитом позивача, та зобов`язав Виконавчий комітет Уманської міської ради надіслати позивачу відповідь на запит від 06.04. 2020 року з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду ( а. с. 73 - 75). Звертаючись в суд із даним позовом, позивач ОСОБА_1 в обґрунтування вимог вказувала, що протиправними діями Виконавчого комітету Уманської міської ради, їй була завдана моральна шкода, яка полягає у стражданні та приниженні, яких вона зазнала внаслідок протиправних дій відповідача. Позивач посилалась, що оскільки судовим рішенням від 12 червня 2020 року Черкаського окружного адміністративного суду встановлена наявність неправомірних дій відповідача, то вказане є підставою для вирішення питання стягнення моральної шкоди з відповідача. Суд першої інстанції, прийнявши до уваги вказане вище рішення суду від 12 червня 2020 року, яким визнано неправомірні дії відповідача, безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що за встановлених судом обставин справи, та наявних у справі доказів, позовні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача моральної шкоди. При визначенні розміру стягнення на відшкодування моральної шкоди апеляційний суд приймає до уваги розмір завданої моральної шкоди та її тривалість, обставини справи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, то суди встановлюють фактичні обставини справи, та мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди. Визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 23 615 грн., позивач ОСОБА_1 посилалась, що розмір мінімальної заробітної плати станом на січень 2020 року для працездатних осіб становить 4 723 грн. Тому, зазначаючи період із квітня 2020 року по серпень 2020 року, що складає 5 місяців, за розрахунками позивача стягненню підлягає 23 615 грн., які вона просила стягнути, як моральну шкоду із відповідача на її користь. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що позивач ОСОБА_2 не обґрунтувала співмірність заподіяної їй моральної шкоди, виходячи із засад розумності та справедливості, а виходила лише із розміру мінімальної заробітної плати, що не дає підстав для задоволення вимог позивача в повному обсязі. Разом з тим, апеляційний суд акцентує увагу, що прив`язка моральної шкоди до мінімального розміру заробітної плати передбачена ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та підлягає застосуванню в спеціальних випадках, передбачених цим Законом. В даному випадку вказана норма не підлягає застосуванню, тому мінімальний розмір заробітної плати не може бути прийнятий для визначення розміру моральної шкоди. Таким чином, доводи скаржника, що моральна шкода у даному випадку повинна визначатись відповідно наданого позивачем розрахунку, виходячи із мінімального розміру заробітної плати, як одиниці соціальної гарантії, є необґрунтованими і не підлягають задоволенню апеляційним судом, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону. Слід вказати, що на разі відсутній законодавчо встановлений алгоритм визначення розміру відшкодування моральної шкоди, тому розмір моральної шкоди має бути визначений з урахуванням конкретних обставин справи, залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. Однак, визначаючи розмір моральної шкоди, беззаперечно слід виходити із засад розумності, виваженості та справедливості, що враховує апеляційний суд. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 звернулась із запитом про отримання інформації 6 квітня 2020 року, але відповіді на запит у квітні 2020 року вона не отримала, тому пройшло понад 5 місяців до серпня 2020 року. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що відповідь на звернення позивача від 15.04. 2020 року була направлена ОСОБА_1 , оскільки надані відповідачем підтвердження направлення відповіді позивачу не містять доказів отримання позивачем вказаної відповіді, що також встановлено рішенням Черкаського окружного адміністративного суду. Із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи з дитинства безтерміново, в силу законних сподівань на пільгу, визначену законодавством на першочергове отримання земельної ділянки, саме з метою реалізації вказаного права звернулась із запитом на доступ до публічної інформації з метою отримання інформації про вільні земельні ділянки, які можна використати під будівництво. Враховуючи тривалість порушення прав позивача, докази надані позивачем ОСОБА_1 в підтвердження її психоемоційного стану, з урахуванням вимог розумності та виваженості апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди, який необхідно стягнути з відповідача становить 500 грн. Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження для задоволення вимог скаржника щодо відшкодування моральної шкоди в розмірі 23615 грн., як просила позивач згідно заявлених нею позовних вимог, тому підлягають частковому задоволенню, оскільки позивачем не підтверджено належними доказами, що їй заподіяно моральної шкоди у визначеному нею розмірі, який не відповідає обставинам справи, та стражданням і приниженням, завданим позивачу саме не наданням вчасно відповіді на її запит та не отримання інформації. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, з`ясувавши обставини справи, та перевіривши наявні докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції хибно прийшов до висновку про відмову у задоволення вимог позивача, так як вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 частково заслуговують на увагу, тому апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача, стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 500 гривень. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує положення ст. 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи викладене, часткове задоволення вимог апеляційної скарги та часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а також те, що ОСОБА_1 є звільненою від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» із відповідача Уманської міської ради підлягає стягненню 40 грн. судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Уманської міської ради про стягнення моральної шкоди - скасувати, постановити нову постанову. Позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Уманської міської ради про стягнення моральної шкоди - задовольнити частково. Стягнути з Виконавчого комітету Уманської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 500 гривень. Стягнути з Виконавчого комітету Уманської міської ради на користь держави судовий збір у розмірі 40 грн. за подання позовної заяви до суду першої інстанції та судовий збір за подання апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законом. Головуючий Нерушак Л.В. Судді Бородійчук В. Г. Єльцов В. О.