Постанова 4806 № 308/7980/18

Справа № 308/7980/18 П О С Т А Н О В А Іменем України 31 травня 2021 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В. суддів : Куштана Б.П., Готра Т.Ю. з участю секретаря судового засідання : Балаж Н.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ухвалене 09 червня 2020 року, головуючим суддею Придачук О.А, у спрапві за позовом ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури, Ужгородської місцевої прокуратури та Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди,- встановив: ОСОБА_1 звернувся в суд з даним позовом в якому просить визнати нанесення йому моральної шкоди внаслідок протиправних дій та бездіяльності службових осіб органів Ужгородської місцевої прокуратури та Закарпатської обласної прокуратури та стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України на його користь 800000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди. Свої позовні вимоги мотивує тим, що перебуваючи з 13.03.2014 року у якості потерпілого у кримінальному провадженні № 12014070030000495 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України та з 27.03.2014 року у кримінальному провадженні № 12014070030000621, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України він вимушений був багаторазово звертатися до керівництва Ужгородської місцевої прокуратури та прокуратури Закарпатської області, які здійснюють процесуальне керівництво та нагляд за ходом проведення відповідних кримінальних проваджень, в намаганні спонукати їх до належного виконання обов`язків. Також він неодноразово з метою адміністративного впливу на прокурорів місцевої прокуратури, щодо їхньої бездіяльності, звертався до керівника та керівного складу прокуратури Закарпатської області з метою спонукати їх до здійснення заходів, передбачених нормативно-правовими актами щодо посилення заходів управлінського впливу, як вищестоящого органу на організацію діяльності місцевої прокуратури, посилаючись на те, що дії керівника та окремих прокурорів Ужгородської місцевої прокуратури призводять до перебування його в якості потерпілого протягом більше чотирьох років, чим погіршили його життєвий устрій, а тривале очікування правомірних наслідків негативно впливає на його стан здоров`я. Згідно ухвали слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 02.12.2016 року № 308/11651/16-к за фактом самоусунення від процесуального керівництва визнано протиправну бездіяльність прокурорів Ужгородської місцевої прокуратури. Натомість керівник та процесуальний прокурор Ужгородської місцевої прокуратури, в невиправдано нахабний по відношенню до нього спосіб, ігноруючи виконання резолютивної частини судового рішення Ужгородського міськрайонного суду в справі № 308/11651/16-к, на його неодноразові звернення на особистих прийомах, на яких він наполягав на якісному виконанні з їх боку, крім своїх безпосередніх обов`язків, виконати судове рішення, отримував інформацію, що все відбувається виключно в межах норм процесуального законодавства. 14.03.2017 року відчувши свою незахищеність та зневажливе ставлення до себе з боку суб`єктів владних повноважень, їх відверте нехтування правовими нормами, діючими в Україні, що безпосередньо спричинило йому значні психічні страждання, принизило його людську гідність і змушує його протягом тривалого часу почувати себе приниженим і зганьбленим, він звернувся особисто із листом, у відповідності до наданих йому Конституцією України прав, які визначені в преамбулі Закону України «Про звернення громадян» до Генерального прокурора України. Генеральна прокуратура України скерувала його лист до Закарпатської обласної прокуратури, з метою вжиття заходів адміністративного впливу з їх боку, на виправлення негативних обставин, що склалися та продовжують перебувати відносно нього, щодо протиправних дій (бездіяльності) службових осіб Ужгородської місцевої прокуратури. В свою чергу управлінський апарат Закарпатської обласної прокуратури проігнорував вимоги Генеральної прокуратури та викладену в його листі інформацію, при цьому повністю самоусунувся від створення законодавчо закріплених механізмів (процедур) по забезпеченню можливості відновлення його прав і свобод, що змусило його звернутися до Закарпатського окружного адміністративного суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів, які порушені виключно державним органом, який перебуває на забезпеченні платників податків, з метою захисту прав та законних інтересів громадян. 15.02.2018 року Закарпатський окружний адміністративний суд прийняв рішення у справі № 807/523/17, в якому визнав протиправними дії та бездіяльність прокуратури Закарпатської області. Таким чином протиправні дії (бездіяльність) органів прокуратури Закарпатської області, які нівелювали його право на ефективний засіб юридичного захисту, чим примушують його протягом більше чотирьох років перебувати в якості потерпілого від кримінального правопорушення, встановлені судовими актами. Вказує, що моральна шкода, якої він зазнав внаслідок протиправної поведінки державного органу в особі Ужгородської місцевої прокуратури та прокуратури Закарпатської області, і продовжує зазнавати полягає у несприятливому впливі на його особистість, викликану нав`язливим відчуттям усвідомлення, що суб`єкт владних повноважень спрямовує свою діяльність не на захист його прав та законних інтересів, а навпаки проти нього, громадянина України, людини з інвалідністю, створюючи своїми протиправними діями (бездіяльністю) перешкоди в досягненні ним бажаного результату, та, взагалі побудови правової держави в Україні. Перебування під впливом негативних відчуттів та втрати надії на справедливість, викликану суб`єктом владних повноважень поза розумний сумнів як наслідок призвели до виникнення у нього емоційних, психологічних і нервових зривів, що призвело до каліцтва, про що свідчить набуття позивачем інвалідності другої групи внаслідок перебування його у стані, в якому почастішали ліквородимачні кризи, при яких зростає внутрішньочерепний тиск і прогресують патологічні процеси, виникнення психічних змін, що примушує його, для бодай незначного покращення самопочуття до тривалого лікування в неврологічних відділах різних медичних закладів, постійно перебувати під наглядом лікаря. Одночасно прямий вплив протиправної дії (бездіяльності) органів прокуратури викликав у нього постійне переслідування відчуттям, що він не в змозі відновити свій попередній стан на гідне отримання пенсійного забезпечення, втрачаючи кожен день у місяць починаючи з грудня 2013 року кошти в розмірі біля 1000 грн., що порушує його життєвий устрій з усіма пов`язаними з цим негативними наслідками, які зокрема проявляються у душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього, зокрема, у зв`язку з довготривалими законними сподіваннями на отримання свого майна (пристойного пенсійного забезпечення), у приниженні з боку правоохоронного органу його честі та гідності, а також ділової репутації. Сума моральної шкоди у 800 000 грн. обумовлена також тим, що на теперішній час йому потрібна кваліфікована правнича допомога адвоката або групи адвокатів, яким він довіряє в залежності від різних обставин складності, які вже виникли та можуть виникати при захисті його порушеного права, яке не спроможний захистити призначений для відповідних дій державний орган в особі прокуратури. При цьому йому необхідна сума в грошовому еквіваленті із розрахунку, що правова допомога досвідченого адвоката якому він зможе довірити свою справу коштує 400 грн. за одну годину надання послуг. Крім того, з метою відновлення свого попереднього стану, наскільки це можливо, йому необхідно звертатись до вузькопрофільних спеціалістів в області неврології та психіатрії, із можливим виїздом за кордон, на що потрібно за найскромнішим підрахунком мінімум 5 тис. євро, що складає по курсу НБУ 155000 грн. Також він позбавлений можливості задовольняти свої потреби та потреби своєї родини належним чином, одночасно примушений витрачати свій особистий час та додаткові кошти, пов`язані з його зусиллями, спрямованими на з`ясування та виявлення випадків протиправної поведінки органів прокуратури по відношенню до себе. З огляду на викладене, позивач оцінює спричинену йому моральну шкоду у розмірі 800 000 грн., які з посиланням на ч. 1 ст. 23 ЦК України просить стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 червня 2019 року у задоволенні позову, відмовлено. Заперечуючи висновки місцевого суду ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити у справі нове рішення, яким заявлений позов задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначено, що суд не врахував обставини, які наведені ним в обґрунтування позову, не дав належної правової оцінки фактичним обставинам справи та безпідставно відмовив у заявленому позові. Вказує, що ним доведено факт тривалої протиправної бездіяльності відповідачів та спричинення йому у зв`язку з цим моральної шкоди. Висновком судової психологічної експертизи було встановлено факт спричинення йому моральних страждань, які знаходяться у прямому причинному зв`язку з протиправними діями (бездіяльністю) відповідачів. Вважає, що суд порушив принцип юрисдикційності судочинства та вдався до незаконного дослідження фактів і обставин, які можуть бути встановлені лише в процесі досудового розслідування. А тому, висновки суду про те, що він все одно не в змозі буде відновити свій попередній стан на гідне пенсійне забезпечення є лише припущенням. Натомість відповідачами не надано жодних аргументованих доказів на спростування своїх протиправних дій (бездіяльності). Також посилається на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Прокуратура Закарпатської області подала відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційний суд відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилається на те, постановою слідчого Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області від 30.06.2018 року кримінальне провадження № 12014070030000495 закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 382, ч. 1 ст. 366 КК України. Так-як постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2014 року скасована постанова Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 19.12.2011 року, якою було встановлено ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України. А ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України на які вказував ОСОБА_1 походять від неналежного виконання на думку останнього скасованої постанови суду. А постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.02.2018 року частково задоволено позов ОСОБА_1 , а саме: визнано лише протиправною бездіяльність прокуратури Закарпатської області щодо ненадання відповіді на звернення позивача, та зобов`язано надати відповідь на звернення у відповідності до вимог ЗУ «про звернення громадян». При вирішення спору про відшкодування моральної шкоди предметом доказування є не тільки факт неправомірних дій (бездіяльності), а також виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою. А в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність обставин на які посилається останній. Таким чином, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повній та об`єктивній оцінці зібраних у справі доказів за їх сукупності та враховано те, що позивачем не надано об`єктивних та переконливих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди, які б були у причинному зв`язку з діями відповідачів. ОСОБА_1 подав відповідь на відзив Прокуратури Закарпатської області в якому просить уникаючи ускладнення його становища, задовольнити у повному обсязі позовні вимоги та залишити поза увагою як неспроможні аргументи Прокуратури Закарпатської області, що викладені у відзиві. При цьому зазначив, що зі змісту відзиву вбачається правильність його посилань на те, що суд першої інстанції не спромігся надати належну оцінку зібраним у справі доказам стосовно нанесення йому моральної шкоди та відповідна інформація переконливо свідчить про те, що саме Прокуратурою Закарпатської області нанесено йому моральної шкоди. На що вказують фактичні обставини того, що саме остання змушує його своїми діями (бездіяльністю) перебувати неприпустимо тривалий час в стані потерпілого від кримінальних посягань, чим порушене його цивільне становище. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступних доводів. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 13.03.2014 року перебував у якості потерпілого у кримінальному провадженні № 12014070030000495 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України та з 27.03.2014 року - у кримінальному провадженні № 12014070030000621, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. Судом встановлено, що у провадженні Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області перебуває кримінальне провадження № 12014070030000495, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 382, ч. 1 ст. 366 КК України, відомості про яке внесено до ЄРДР 13.03.2014 року та кримінальне провадження № 12014070030000621, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України відомості про яке внесено до ЄРДР 28.03.2014 року. У вказаних кримінальних провадженнях ОСОБА_1 має процесуальний статус потерпілого. 18.04.2014 року матеріали кримінального провадження № 12014070030000495 та кримінальне провадженні № 12014070030000621 об`єднано в одне кримінальне провадження за № 12014070030000495. 17.07.2014 року слідчим СВ Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області була винесена постанова про закриття кримінального провадження № 12014070030000495 (Том 1 а.с.122-124). Разом із тим, зазначена постанова слідчого від 17.07.2014 року постановою в.о. прокурора м. Ужгорода від 20.11.2015 року скасована як необґрунтована (Том 1, а.с.125). Згідно постанови слідчого Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області від 30.06.2018 року кримінальне провадження № 12014070030000495 закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 382, ч. 1 ст. 366 КК України (Том 1, а.с.87-91). Однак, ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.09.2018 року вказана постанова слідчого Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області, скасована (Том 1, а.с. 156, 157). Також вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до керівництва прокуратури Закарпатської області та Ужгородської місцевої прокуратури, з приводу надмірної тривалості кримінального провадження та щодо інформування про проведені у ньому заходи. Під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 оскаржував бездіяльність прокурора Ужгородської місцевої прокуратури та згідно ухвали слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.12.2016 року у справі №308/11651/16-к, скаргу ОСОБА_1 задоволено, визнано незаконною бездіяльність прокуратури м. Ужгород щодо процесуального керівництва слідчим органом, який проводить досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014070030000621, та зобов`язано прокурора організувати процесуальне керівництво слідчим органом в розумний термін та забезпечити якісне доручення з проведення всіх необхідних слідчих дій по встановленню осіб, причетних до скоєння кримінального правопорушення (Том 1, а.с.9). Згідно постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.02.2018 року у справі 807/523/17, позивач звертався до суду з позовом про визнання протиправними дій (бездіяльності) прокуратури Закарпатської області пов`язаної з ненаданням відповіді на його звернення від 14.03.2017 року та відшкодування моральної шкоди, та судом прийнято рішення про часткове задоволення позову, а саме: визнано протиправною бездіяльність прокуратури Закарпатської області щодо ненадання відповіді на звернення ОСОБА_1 від 14.03.2017 року відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян» та зобов`язано прокуратуру Закарпатської області надати відповідь на звернення ОСОБА_1 від 14.03.2017 року відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян» (Том 1, а.с.10-15). Кримінальне провадження № 12014070030000495 на даний час знаходиться на стадії розслідування, підозру нікому не оголошено, справа до суду не скерована. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності факту спричинення моральних страждань позивачу діями чи бездіяльністю відповідачів. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на такі доводи. Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173, 1174 цього Кодексу). Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Згідно вимог ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. В даному випадку ОСОБА_1 пред`явлено позов до відповідачів Закарпатської обласної прокуратури та Ужгородської місцевої прокуратури, з тих підстав, що внаслідок їх дій (бездіяльності), пов`язаних з процесуальним керівництвом у вказаних вище кримінальних провадженнях, таке здійснюється неефективно та надмірно тривало, чим йому завдано моральної шкоди. При цьому згідно позовної заяви протиправність дій (бездіяльності) відповідачів на його думку встановлена судовими рішеннями у справах №308/11651/16-к та №807/523/17. З приводу ухвали слідчого судді у справі №308/11651/16-к, то такою дійсно встановлена протиправна бездіяльність прокуратури м. Ужгород (правонаступником якої є Ужгородська місцева прокуратура) щодо процесуального керівництва слідчим органом, який проводить досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014070030000621. Разом з тим, даючи оцінку рішенню Закарпатського окружного суду в справі №807/523/17, апеляційний суд зазначає, що пред`явлений у такій адміністративній справі позов ОСОБА_1 стосувався невиконання прокуратурою вимог Закону України «Про звернення громадян», а не питання щодо здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні. Крім того, у даному адміністративному позові, ОСОБА_1 ставив питання про відшкодування йому моральної шкоди суб`єктом владних повноважень, і в задоволенні такої вимоги судом відмовлено. Та оскільки ОСОБА_1 були заявлені в одному провадженні вимоги про відшкодування моральної шкоди разом з вимогою вирішити публічно-правовий спір (ч. 5 ст. 21 КАС України), і в задоволенні такої вимоги про відшкодування моральної шкоди судом відмовлено, то позивач не вправі повторно ставити питання про відшкодування йому моральної шкоди у порядку цивільного судочинства з цих підстав. Відтак, усі посилання позивача на постанову Закарпатського окружного суду від 15.02.2018 року у справі №807/523/17, як на підставу для відшкодування йому моральної шкоди є недоречними та не беруться до уваги колегією суддів. Також в процесі розгляду справи позивачем було долучено ряд ухвал слідчих суддів Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області (Том 2, а.с.56-63), які однак не можуть братися до уваги, оскільки ними задовольнялися скарги позивача на рішення, дії чи бездіяльність слідчого Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області. Отже, вказаними ухвалами слідчих суддів не встановлювалась протиправність дій чи бездіяльності відповідачів у справі щодо Закарпатської обласної прокуратури чи Ужгородської місцевої прокуратури. А отже, виходячи з предмету, підстав позову та суб`єктного складу сторін, зазначені ухвали не місять інформації, яка б могла мати значення для правильного вирішення даного спору, а відтак не стосуються предмета доказування та є неналежними доказами. Отже, єдиними судовим рішенням, яким встановлено протиправність бездіяльності відповідача Ужгородської місцевої прокуратури є саме ухвала слідчого судді від 02 грудня 2016 року у справі №308/11651/16-к. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України. Апеляційний суд констатує, що сам по собі факт винесення слідчим суддею процесуального рішення, на яке посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог, і яким за результатом розгляду скарги позивача встановлена протиправна бездіяльність прокуратури м. Ужгород щодо процесуального керівництва слідчим органом, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача, зокрема Ужгородської місцевої прокуратури заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлена зазначена ухвала слідчого судді, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до цивільно-правової відповідальності. Для цього слід встановити факт спричинення позивачу моральної шкоди такими діями чи бездіяльність та наявність причинно-наслідкового зв`язку. Обґрунтовуючи спричинення йому моральної шкоди, позивач посилається на виписки з медичних карт, витяги з історій хвороби та консультації у лікарів (невропатолога) за період з 2014 - 2018 роки, довідки МСЕК про встановлення третьої/другої групи інвалідності, (Том 1 а.с.17-37), а також висновок судової психологічної експертизи від 09.07.2019 року (Том 2 а.с.4-47). З приводу даного висновку судової психологічної експертизи апеляційний суд зазначає наступне. Так, згідно з статтею 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. У відповідності до ч.ч. 1, 6 статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Згідно зі статтею 10 ЗУ «Про судову експертизу» судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. До проведення судових експертиз (обстежень і досліджень), крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом. А статтею 9 ЗУ «Про судову експертизу» передбачено, що атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України. Із аналізу даних норм слідує, що судову експертизу вправі проводити лише атестований судовий експерт, який пройшов відповідну підготовку, атестований, отримав кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності та включений до Реєстру атестованих судових експертів. Як слідує із зазначеного висновку судової психологічної експертизи такий складено експертом Київської незалежної судово-експертної установи ОСОБА_2. Разом з тим, згідно даних Реєстру атестованих судових експертів, які містяться у відкритому доступі за посиланням https://rase.minjust.gov.ua/, експерту ОСОБА_2 було продовжено термін дії свідоцтва на проведення психологічної експертизи до 29.05.2018 року. Відомостей про подальше продовження експерту ОСОБА_2 терміну дії свідоцтва на проведення психологічної експертизи після вказаної дати Реєстр атестованих судових експертів - не містить. Таким чином на момент проведення психологічної експертизи (09.07.2019 року) ОСОБА_2 не вважалася атестованим судовим експертом за напрямком психологічна експертиза. А тому, зазначений вище висновок не є судовою експертизою у розумінні статті 102 ЦПК України, та такий складено не повноважним суб`єктом, а звідси є недопустимим доказом у даній справі. Що стосується долучених позивачем виписок з медичних карт, витягів з історій хвороби та консультацій у лікарів (невропатолога) за період з 2014 - 2018 роки, а також довідки МСЕК про встановлення третьої/другої групи інвалідності, то з таких не вбачається наявність причинно-наслідкового зв`язку з діями чи бездіяльністю відповідачів. Зокрема із вказаних медичних документів слідує, що ОСОБА_1 неодноразово звертався за наданням медичної допомоги та перебував на стаціонарному лікуванні у зв`язку з наслідками перенесеної у травні 2003 року травми. У довідках МСЕК про встановлення ОСОБА_1 третьої, а в подальшому другої групи інвалідності вказано, що інвалідність встановлена у зв`язку з травмою, пов`язаною з виконанням обов`язків при проходженні військової служби. Відтак із зазначених документів не вбачається, що підставами для звернення позивача до лікарів чи встановлення йому другої групи інвалідності стали дії чи бездіяльність відповідачів. Отже, надані позивачем докази не дають можливості встановити наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями/бездіяльністю відповідачів та спричинення позивачу моральної шкоди. З огляду на викладене, апеляційний суд виходить із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому моральної шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів, що на підставі ст. 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Отож, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо недоведеності факту спричинення позивачу моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги не спростовують даного висновку суду першої інстанції. Недоречним є й посилання апелянта на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, оскільки у даній постанові Верховний Суд зазначив, що для стягнення моральної шкоди з органу державної влади внаслідок рішень, дій чи бездіяльності, необхідно встановити факт спричинення позивачу моральної шкоди (відповідні негативні емоції повинні досягнути певного рівня страждання або приниження) та причинно-наслідковий зв`язок, чого в даному випадку не встановлено. Щодо твердження апелянта з приводу порушення судом принципу юрисдикційності судочинства, то таке колегія суддів вважає доречним. Зокрема, суд першої інстанції помилково у мотивувальній частині рішення послався на те, що постанова Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 19.12.2011 року (у зв`язку з невиконанням якої і було ініційовано кримінальне провадження) вже скасована, а тому посилання позивача на заподіяння йому моральної шкоди у зв`язку з відчуттям того, що він не в змозі відновити свій попередній стан на гідне отримання пенсійного забезпечення та втрату ним з грудня 2013 року грошових коштів, чим самим дав оцінку певним обставинам, які повинні встановлюватися в порядку саме кримінального судочинства. Разом з тим апеляційний суд констатує, що відповідне твердження позивача про спричинення йому моральної шкоди у зв`язку з відчуттям що він не в змозі відновити свій попередній стан на гідне отримання пенсійного забезпечення та втрату ним з грудня 2013 року грошових коштів, ґрунтується на припущеннях та належним чином не обґрунтовано. А отже, вказане помилкове посилання суду в мотивувальній частині рішення суду не призвело до неправильного вирішення справи по суті та не може бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції. За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову та обґрунтовано в його задоволенні відмовив. Доводи апеляційної скарги даних висновків суду не спростовують, а тому не заслуговують на увагу. З врахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Виходячи з встановленого, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. А звідси, керуючись вимогами статей 12, 81, 374, 375, 382-384 ЦПК України апеляційний суд, постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови суду складено 07 червня 2021 року. Суддя-доповідач: Судді: