Постанова 4807 № 335/5692/20

Дата документу 13.04.2021 Справа № 335/5692/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер 335/5692/20 Головуючий у 1-й інстанції Калюжна В.В. Номер провадження 22-ц/807/140/21 Суддя-доповідач Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Полякова О.З., суддів: Крилової О.В., Кухаря С.В., при секретарі Бабенко Т.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 серпня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про індексацію грошового зобов`язання та виплату трьох процентів річних,- В С Т А Н О В И ЛА: У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ГУ ПФУ в Запорізькій області про індексацію грошового зобов`язання та виплату трьох процентів річних. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначала, що постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2011 року у справі № 2-а-8927/11, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2012 року, зобов`язано УПФ України в Ленінському районі м. Запоріжжя здійснити перерахунок та виплату основної та додаткової пенсії ОСОБА_2 відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період часу з 08 жовтня 2010 року по 29 квітня 2011 року, з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період. Відповідачем на виконання зазначеного судового рішення нараховано до виплати ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 32976,17 грн., які станом на день звернення до суду із цим позовом відповідачем не виплачені. Також, постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 квітня 2012 року у справі № 2-а-12461/11, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року, зобов`язано УПФ України в Ленінському районі м. Запоріжжя здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_2 пенсію відповідно до ст.ст. 50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст .28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 30 квітня 2011 року по 22 липня 2011 року; зобов`язано УПФ України в Ленінському районі м. Запоріжжя здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_2 додаткову пенсію за шкоду, заподіяну його здоров`ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 30 квітня 2011 року по 22 липня 2011 року. Відповідачем на виконання зазначеного судового рішення нараховано до виплати позивачеві грошові кошти у розмірі 13983,52 грн., які станом на день звернення до суду із цим позовом не виплачені. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2019 року замінено стягувача у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа № 2а-8927/11, виданого Ленінським районним судом м. Запоріжжя на підставі вищезазначеної постанови в адміністративній справі № 2-а-8927/11 на його правонаступника ОСОБА_1 , замінено боржника у виконавчому провадженні з УПФ України в Ленінському районі м. Запоріжжя на його правонаступника - ГУ ПФ України в Запорізькій області. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від замінено стягувача у справі Ленінського районного суду м. Запоріжжя № 2-а-12461/11 за позовом ОСОБА_2 до УПФ України в Ленінському районі м. Запоріжжя про визнання дій протиправними та вчинення певних дій, щодо нарахування та виплати пенсії відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з ОСОБА_2 на його правонаступника ОСОБА_1 . Замінено боржника у зазначеній справі з Управління УПФ України в Ленінському районі м. Запоріжжя на його правонаступника ГУ ПФУ в Запорізькій області. Посилаючись на те, що відповідач прострочив виконання зобов`язань за вищезазначеними рішеннями суду, відповідно до положень ст. 625 ЦК України ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача нараховані інфляційні втрати та три проценти річних за період з 16 березня 2012 року по 31 травня 2020 року на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2011 року, що відповідно до розрахунку позивача складає загальну суму у розмірі 62444,53 грн., та за період з 30 травня 2013 року по 31 травня 2020 року на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 квітня 2012 року, що відповідно до розрахунку позивача складає загальну суму у розмірі 26234,56 грн. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 серпня 2020 року з урахуванням ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 2020 року про виправлення арифметичної помилки позов задоволено. Стягнуто з ГУ ПФ України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 54318,53 грн. та 3% річних у розмірі 8126 грн., нарахованих на суму заборгованості у зв`язку з невиконанням постанови Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2011 року у справі № 2-а-8927/11 за період з 16 березня 2012 року по 31 травня 2020 року, а всього 62444,53 грн. Стягнуто з ГУ ПФ України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 23294,56 грн. та 3% річних у розмірі 2949 грн., нарахованих на суму заборгованості у зв`язку з невиконанням постанови Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 квітня 2012 року у справі № 2-а-12461/11 за період з 30 травня 2013 року по 31 травня 2020 року, а всього 26243,56 грн. Стягнуто з ГУ ПФ України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 886,79 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ГУ ПФ України подало апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 серпня 2020 року та ухвалити нове рішенням яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зазначають, що у цій справі, спір виник у зв`язку з невиконанням постанови Ленінського районного м. Запоріжжя по справі № 2а-8927/11 від 29 квітня 2011 року та постанови Ленінського районного суду м. Запоріжжя по справі № 2а-12461/11 від 06 квітня 2012 року. Отже, оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з виконанням судових рішень, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України). Правовідносини, які виникають між сторонами стосовно індексації грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних з урахуванням встановленого індексу інфляції, не є зобов`язальними в розумінні ст. 625 ЦК України, вони розглядаються в рамках спору, що регулюються спеціальним законодавством про пенсійне забезпечення громадян окремої категорії. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Так, постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя по справі № 2а-8927/11 від 29 квітня 2011 року та постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя по справі № 2а-12461/11 від 06 квітня 2012 року зобов`язано відповідача вчинити певні дії, а саме провести перерахунок та виплатити позивачу основну та додаткову пенсію. У вказаних постановах суд не визначив конкретної суми, вираженої у грошових одиницях, яка підлягає стягненню, тому таке зобов`язання не є грошовим. Отже, положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем. До подібних висновків також дійшов Вищий спеціалізований суд України в ухвалі від 17 лютого 2017 року по справі № 331/6111/16-ц та Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року по справі № 642/6005/17 (провадження № 61-42353св18). Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що у відповідності до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. 16 березня 2021 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області надійшло клопотання про закриття провадження у справі. В заяві зазначено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з виконанням судових рішень відповідно до постанови Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2011 року та постанови Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 квітня 2012 року, прийнятих в порядку адміністративного судочинства, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання та стягнення індексації грошового зобов`язання й виплату трьох процентів річних. Аналогічну позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 520/17342/18 від 09 лютого 2021 року. У судовому засіданні представник Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - Алєксєєва Ю.О. клопотання про закриття провадження у справі підтримала, окрім цього, заявила клопотання про повернення судового збору, сплаченого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області за подання апеляційної скарги. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 131, 132), клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Згідно частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Відповідно п.4 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. За приписами до ч.1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Згідно п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. З позовної заяви та інших матеріалів справи вбачається, що з позовом до суду до ГУ ПФУ в Запорізькій області звернулась спадкоємець померлого пенсіонера ОСОБА_2 - його дочка ОСОБА_1 , яка зазначала, що її батьку за життя пенсійним органом перераховано на підставі рішень судів в адміністративних справах, але не виплачено пенсію в сумі 32976,17 грн. та 1983,52 грн. З огляду на наведені обставини, ОСОБА_1 просила стягнути з ГУ ПФУ в Запорізькій області інфляційні втрати та 3 % річних за невиконання постанови Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2011 року у справі № 2-а-8927/11 за період з 16 березня 2012 року по 31 травня 2020 року та за невиконання постанови Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 квітня 2012 року у справі № 2-а-12461/11 за період з 30 травня 2013 року по 31 травня 2020 року, а всього 26243,56 грн. Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами виникли грошові зобов`язання, оскільки праву позивача вимагати від відповідача виконання певних дій кореспондує обов`язок відповідача сплатити грошові кошти на користь позивача як спадкоємця померлого пенсіонера, а у випадку їх несвоєчасної виплати до таких відносин підлягає застосуванню положення статті 625 ЦК України. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у параграфі 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України). Натомість публічно - правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно - правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб`єктами та їх підпорядкованістю. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 19 КАС України. Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Стосовно терміну "публічно-владні управлінські функції", то зміст поняття полягає в наявності у суб`єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції" - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо. Тому помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного визначення юрисдикції спору є характер правовідносин, з яких виник спір: зміст прав та обов`язків його учасників, правовий статус сторін правовідносин та їх матеріально-правове регулювання тощо. Захист порушених прав та інтересів здійснюється судом за вимогою особи, що вважає своє право порушеним. Захист та/або відновлення будь-якого права судом здійснюється шляхом ухвалення судового рішення як акта правосуддя. Однак судове рішення, незважаючи на те, що має ознаки нормативності, не породжує жодних правовідносин чи прав та/або обов`язків, а лише шляхом застосування відповідного способу захисту права, визначеного законом або договором, трансформує права та/або зобов`язання учасників правовідносин в іншу, прийнятну для позивача форму. Зокрема, наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми (соціальні виплати), не нараховані та/або не виплачені як доходи, не змінює правової природи правовідносин учасників цього спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або зобов`язань, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем . Отже, можна дійти висновку, що спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18 (провадження №14-158цс20), де зазначила наступне. За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо. Частиною другою статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, а саме відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми. У кредитора при цьому згідно із частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19). Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим. Відтак, ураховуючи акцесорний (додатковий) характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір. Відповідно до положень ч. 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. Як вбачається з матеріалів справи спір за позовом ОСОБА_3 , правонаступником якого є позивач ОСОБА_1 , до ГУ ПФУ в Запорізькій області про зобов`язання здійснити перерахунок та виплату основної та додаткової пенсії ОСОБА_2 відповідно до ст.ст. 50, 54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» був розглянутий за правилами адміністративного судочинства. Вказану пенсію було перераховано на підставі судових рішень, але недоплачені суми у розмірі 32976,17 грн. та 13983,52 грн. не було виплачено ОСОБА_2 за життя, а також його спадкоємцю ОСОБА_1 після його смерті, у зв`язку з чим спадкоємець як правонаступник і звернулась до суду в порядку цивільного судочинства до ГУ ПФУ в Запорізькій області з приводу стягнення згідно зі статтею 625 ЦК України інфляційних втрат та 3 % річних. З огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах, їх суб`єктний склад, слід виснувати, що у цій справі між сторонами виник публічно-правивий спір щодо нарахування, сплати пенсійних виплат, який було розглянуто за правилами адміністративного судочинства, а тому за позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3% річних на підставі статті 625 ЦК України з огляду на їх похідний характер також підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. При цьому, колегія одночасно наголошує на тому, що це не є спором про спадщину, оскільки право на спадщину відкривається на належні спадкодавцю за життя суми заборгованості по заробітній платі, пенсії, стипендії, аліментам, чи іншим грошовим нарахуванням, якщо вони були нараховані йому за життя, проте останнім не отримані. В даному ж випадку інфляційні втрати та три проценти річних не були нараховані за життя спадкодавця, у зв`язку з чим не входять до складу спадщини. З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 серпня 2020 року ухвалено з порушенням предметної юрисдикції спору, судом першої інстанції помилково розглянуто справу в порядку цивільного судочинства, в той час як дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому рішення суду підлягає скасуванню, а провадження в справі відповідно до норм п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, ч.ч. 1, 2 ст. 377 ЦПК України підлягає закриттю. Відповідно до статті 7 Закону "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, зокрема, у випадку закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Встановлено, що ГУ ПФУ в Запорізькій області платіжним дорученням № 5019 від 05 листопада 2020 року сплатило за подання апеляційної скарги судовий збір в сумі 1330,19 грн. (а.с. 82), тому у зв`язку із закриттям провадження у цій справі йому належить повернути цей судовий збір. Керуючись ст. ст. 255, 256, 374, 377, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - задовольнити частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 серпня 2020 року скасувати, провадження у цій справі закрити. Роз`яснити ОСОБА_1 , що її позов належить розгляду за правилами адміністративного судочинства. Повернути Головному управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області судовий збір в сумі 1330 (одна тисяча триста тридцять) гривень 19 копійок з державного бюджету відповідно до платіжного доручення № 5019 від 05 листопада 2020 року. Зобов`язати управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області повернути Головному управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області сплачений ними судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1330 (одна тисяча триста тридцять) гривень 19 копійок з державного бюджету відповідно до платіжного доручення № 5019 від 05 листопада 2020 року, за реквізитами: Банк платника: філія-Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк»; Рахунок платника: UA263139570000025601303001107; Отримувач: УК у м.Зап/Вознесен/22030101; Код отримувача: 38025409; Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.); Рахунок отримувача: UA638999980313161206080008007; Призначення платежу: *;101;20490012(код уст.за ЄДРПОУ) судовий збір за апел.скаргою ГУПФУ в Запорізькій обл за позовом ОСОБА_1 (справа №335/5692/20), Запорізький.апеляційний суд. Замість оригінала платіжного доручення про сплату судового збору № 5019 від 05 листопада 2020 року до матеріалів справи долучити його копію. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 19 квітня 2021 року. Головуючий: Судді: