Постанова 4807 № 335/5729/20

Дата документу 31.03.2021 Справа № 335/5729/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/5729/20 Головуючий у 1-й інстанції: Апаллонова Ю.В. Провадження № 22-ц/807/743/21 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В., суддів Гончар М.С., Подліянової Г.С. при секретарі: Путій Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних, В С Т А Н О В И В: У липні 2020 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУПФУ) про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних. В обґрунтування позову зазначала, що Постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10.03.2011 по справі № 2а-316/11 зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Запоріжжя здійснити перерахунок і виплачувати ОСОБА_2 пенсію в розмірі не нижче 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію в розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком починаючи з 16.06.2010, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного залежно від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка набрала законної сили 28.07.2011р. У зв`язку зі смертю батька, нею до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя було подано заяву про заміну сторони її правонаступником. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21.11.2019 по справі № 2а- 316/11 замінено стягувача з ОСОБА_2 на його правонаступника ОСОБА_1 та замінено сторону боржника з управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Запоріжжя на Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Судове рішення по справі № 2а-316/11 було передано на виконання до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про що свідчить заява про виконання рішення від 24.02.2020. Але, відповідачем було лише здійснено перерахунок основної та додаткової пенсії у відповідності до судового рішення, чинного законодавства України та нараховані грошові кошти до виплати у сумі 63 709,94 грн. (шістдесят три тисячі сімсот дев`ять гривень 94 коп.), що підтверджується листом відповідача від 28.12.2012 № 236/Ш-9. Проте на сьогоднішній день сума заборгованості, перерахована за судовим рішенням, так і не була фактично виплачена. На підставі викладеного, позивач просила задовольнити позовні вимоги та стягнути на користь позивача нараховані інфляційні втрати та три проценти річних за період з 28.07.2011 по 31.05.2020 на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови суду від 10.3.2011 року, у розмірі 123 038,77 грн. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 жовтня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 нараховані інфляційні втрати та три проценти річних за період з 28.07.2011р. по 31.05.2020р. на суму заборгованості, нараховану на виконання постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10.03.2011р. по справі № 2а-316/11, у загальній сумі 123 038,77 грн. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 230,38 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ГУ ПФУ у Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушенням судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Відзиву на апеляційну скаргу позивачем не надано, що не є перешкодою для апеляційного розгляду справи відповідно до приписі ч. 3 статті 360 ЦПК України. Позивач ОСОБА_1 до судового засідання апеляційного суду 31 березня 2021р. не з`явилась, отримавши судову повістку 08.02.2021р., про що мається зворотне поштове повідомлення про вручення судової повістки. Про причини неявки не сповістила, відкласти розгляд справи не просила, тому апеляційний розгляд відбувся у її відсутності згідно з положеннями ч. 2 статті 372 ЦПК України. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області подано клопотання про закриття провадження у справі, оскільки справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, яке в судовому засіданні підтримано представником відповідача Алєксєєвою Ю.О . Відповідачем вказується, що згідно з правовою позицію, висловленою ВП ВС, спори про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних з органів пенсійного фонду у зв`язку з невиплатою пенсій підлягають розгляду в адміністративних судах. Перевіривши доводи вказаного клопотання, колегія дійшла наступного. Відповідно п.4 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. За приписами до ч.1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Згідно п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. З позовної заяви та інших матеріалів справи вбачається, що з позовом до суду до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області звернулась спадкоємець померлого пенсіонера ОСОБА_2 - його дочка ОСОБА_1 , яка вказувала, що її батьку за життя пенсійним органом перераховано на підставі рішення суду в адміністративній справі, але не виплачено пенсію в сумі 63 709,94 грн. Тому вона просила стягнути з ГУ ПФУ в Запорізькій області інфляційні втрати та 3 % річних за період з 28.07.2011р. (дата набрання рішенням суду законної сили) по 31.05.2020р. у загальній сумі 123 038,77 грн. Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами виникли грошові зобов`язання, оскільки праву позивача вимагати від відповідача виконання певних дій кореспондує обов`язок відповідача сплатити грошові кошти на користь позивача як спадкоємця померлого пенсіонера, а у випадку їх несвоєчасної виплати до таких відносин підлягає застосуванню положення статті 625 ЦК України. В клопотанні відповідач наголошує, що позивачем неправильно обрано вид судочинства, у якому належить розглядати цю справу, але суд першої інстанції не зважив на це та розглянув справу по суті. Колегія зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у параграфі 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України). Натомість публічно - правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно - правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб`єктами та їх підпорядкованістю. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 19 КАС України. Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Стосовно терміну "публічно-владні управлінські функції", то зміст поняття полягає в наявності у суб`єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції" - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо. Тому помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначен- ня складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного визначення юрисдикції спору є характер правовідносин, з яких виник спір: зміст прав та обов`язків його учасників, правовий статус сторін правовідносин та їх матеріально-правове регулювання тощо. Захист порушених прав та інтересів здійснюється судом за вимогою особи, що вважає своє право порушеним. Захист та/або відновлення будь-якого права судом здійснюється шляхом ухвалення судового рішення як акта правосуддя. Однак судове рішення, незважаючи на те, що має ознаки нормативності, не породжує жодних правовідносин чи прав та/або обов`язків, а лише шляхом застосування відповідного способу захисту права, визначеного законом або договором, трансформує права та/або зобов`язання учасників правовідносин в іншу, прийнятну для позивача форму. Зокрема, наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми (соціальні виплати), не нараховані та/або не виплачені як доходи, не змінює правової природи правовідносин учасників цього спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або зобов`язань, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем . Отже, можна дійти висновку, що спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18 (провадження №14-158цс20), де зазначила наступне. За змістом частини третьої статті 11 та частини першої?статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо. Частиною другою статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, а саме відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми. У кредитора при цьому згідно із частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19). Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня?2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим. Відтак, ураховуючи акцесорний (додатковий) характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір. Відповідно до положень ч. 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. Як вбачається з матеріалів справи спір за позовом ОСОБА_2 , правонаступником якого є позивач ОСОБА_1 , до ГУ ПФУ в Запорізькій області про зобов`язання здійснити перерахунок та виплачувати перерахований розмір пенсії як інваліду ІІ групи та відповідно до ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» був розглянутий за правилами адміністративного судочинства. Вказану пенсію було перераховано на підставі судового рішення, але недоплачену суму у розмірі 63 709,94 грн. не було виплачено ОСОБА_2 за життя, а також його спадкоємцю ОСОБА_1 після його смерті, у зв`язку з чим спадкоємець як правонаступник і звернулась до суду в порядку цивільного судочинства до ГУ ПФУ в Запорізькій області з приводу стягнення згідно зі статтею 625 ЦК України інфляційних втрат та 3 % річних за весь період з дати набрання рішенням законної сили по 31.05.2020р. (подання нею позову). З огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах, їх суб`єктний склад, слід виснувати, що у цій справі між сторонами виник публічно-правивий спір щодо нарахування, сплати пенсійних виплат, який було розглянуто за правилами адміністративного судочинства, а тому за позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3% річних на підставі статті 625 ЦК України з огляду на їх похідний характер також підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. При цьому, колегія одночасно наголошує на тому, що це не є спором про спадщину, оскільки право на спадщину відкривається на належні спадкодавцю за життя суми заборгованості по заробітній платі, пенсії, стипендії, аліментам, чи іншим грошовим нарахуванням, якщо вони були нараховані йому за життя, проте останнім не отримані. В даному ж випадку інфляційні втрати та три проценти річних не були нараховані за життя спадкодавця, у зв`язку з чим не входять до складу спадщини. З врахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції порушив предметну юрисдикцію спору, помилково розглянув справу в порядку цивільного судочинства, в той час як дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому рішення суду підлягає скасуванню, а провадження в справі відповідно до норм п. 1 ч. 1 ст. 255 і ч.ч. 1, 2 ст. 377 ЦПК України слід закрити. На виконання вимог ч. 1 ст. 256, ст. 377 ЦПК України апеляційний суд роз`яснює ОСОБА_1 , яка не прибула до судового засідання, тому не клопотала про передачу справи до належного адміністративного суду, що розгляд справи віднесено до юрисдикції Запорізького окружного адміністративного суду за територіальною підсудністю і позивач має право протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до апеляційного суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі, із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. В клопотанні відповідач просить одночасно із закриттям провадження в цій справі повернути йому сплачену за подання апеляційної скарги суму судового збору. Відповідно до статті 7 Закону "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, зокрема, у випадку закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Встановлено, що ГУ ПФУ в Запорізькій області платіжним дорученням № 109 від 21.01.2021р. сплатило за подання апеляційної скарги судовий збір в сумі 1261,20 грн., тому у зв`язку із закриттям провадження у цій справі йому належить повернути цей судовий збір. Керуючись ст. ст. 255, 256, 374, 377, 382, 384, 389, 390ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Клопотання Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області задовольнити. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 жовтня 2020 року скасувати, провадження у цій справі закрити. Роз`яснити позивачу ОСОБА_1 , що її позов до Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Повернути Головному управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області судовий збір в сумі 1 261 (одної тисячі двохсот шестидесяти одної) гривні 20 копійок з державного бюджету відповідно до платіжного доручення № 109 від 21.01.2021р. Зобов`язати управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області повернути Головному управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області сплачений ним судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 261 (одної тисячі двохсот шестидесяти одної) гривні 20 копійок згідно з платіжним дорученням № 109 від 21 січня 2021 року, за реквізитами: Банк платника: філія-Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк»; Рахунок платника: UA263139570000025601303001107; Отримувач: ГУК у Зап.обл/м.Зап/Вознесен/22030101; Код отримувача: 37941997; Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.); Рахунок отримувача: UA498999980313121206080008513; Призначення платежу: *;101;20490012(код уст.за ЄДРПОУ) судовий збір за апел.скаргою ГУПФУ в Зап.обл на рішення від 05.10.20 по справі №335/5729/20 за позовом ОСОБА_1 , Зап. апел . суд. Копію ухвали разом з оригіналом платіжного доручення № 109 від 21 січня 2021 року направити ГУ ПФУ в Запорізькій області, копію ухвали - позивачу. Замість оригінала платіжного доручення про сплату судового збору № 109 від 21 січня 2021 року до матеріалів справи долучити його копію. Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду в частині закриття провадження у справі протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст ухвали складений 02 квітня 2021. Головуючий: Маловічко С.В. Судді: Гончар М.С. Подліянова Г.С.