Постанова 4824 № 758/8274/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 листопада2021 року м. Київ справа №758/8247/21 провадження № 22-ц/824/14800/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач) суддів - Желепи О.В., Стрижеуса А.М. за участю секретаря судового засідання - Беби В.А. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 22 червня 2021 року у складі судді Головчак М.М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди, в якому просила стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України інфляційні втрати у розмірі 51 021,59 грн, 3% річних у розмірі 7 111,38 грн, моральну шкоду в розмірі 536 479,50 грн. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 22 червня 2021 року у відкритті провадження відмовлено. Не погоджуючись з указаною ухвалою, 14 вересня 2021 року позивач звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційну скаргу мотивує тим, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права. Посилаючись на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, сформовані у постановах від 19 червня 2019 року у справі №703/2718/16-ц, від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц, уважає, що справа про застосування відповідно до статті 625 ЦК України заходів відповідальності за порушення грошового зобов`язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов`язання є суб`єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб`єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства. Зазначає, що спір у справі, що розглядається, не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки цей спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду в межах цивільної юрисдикції. 22 листопада 2021 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача Соболь М.М. , в якому остання просить апеляційну скаргу залишити без розгляду, а оскаржувану ухвалу без змін. Представник позивача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала та просила задовольнити з підстав, наведених у скарзі. Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не сповістили, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що у цій справі між сторонами виник публічно-правовий спір зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми по виплаті пенсії, які є акцесорним, додатковим до основного, зобов`язанням, та залежать від основного зобов`язання і поділяють його долю, а отже підлягають розгляду в тому ж порядку, що і основне зобов`язання - тобто за правилами адміністративного судочинства. При цьому вимога про відшкодування моральної шкоди пред`явлена в одному провадженні з вимогами про стягнення грошових коштів за аксесорним публічно-правовим зобов`язанням, а тому всі заявлені у даній справі позовні вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Згідно зі ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди, в якому просила стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України інфляційні втрати у розмірі 51 021,59 грн, 3% річних у розмірі 7 111,38 грн, моральну шкоду в розмірі 536 479,50 грн. В обґрунтування позову зазначала, що постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 березня 2010 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у місті Біла Церква в адміністративній справі №2-а- 2901/2010 про зобов`язання провести перерахунок доплати до пенсії та зобов`язано відповідача провести перерахунок та виплату доплати до пенсії за період з 22.05.2008 по 31.12.2009, встановивши її в розмірі однієї мінімальної заробітної плати на відповідний рік. Постановою Апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2011 року у справі №22а-21600/2011 апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у місті Біла Церква задоволено частково, змінено постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 березня 2010 року у справі №2-а-2901/2010 в частині періоду проведення перерахунку та виплат, зокрема, зобов`язано управління Пенсійного фонду України у місті Біла Церква провести перерахування та виплату доплати до пенсії на користь ОСОБА_1 за період з 04.02.2009 по 31.12.2009. Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 березня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року, задоволено позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у місті Біла Церква в адміністративній справі №2-а-32943(10) про зобов`язання провести перерахунок додаткової пенсії та доплати до пенсії та зобов`язано відповідача провести перерахунок та виплату додаткової пенсії у розмірі 15% мінімальної пенсії за віком, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законодавством, починаючи з 01.06.2010, а також зобов`язано провести перерахунок та виплату щомісячної доплати до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати визначеної законодавством, починаючи з 01.06.2010. Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року, частково задоволено позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у місті Біла Церква в адміністративній справі №2-а- 78678/2011 про зобов`язання провести перерахунок доплати до пенсії та зобов`язано відповідача провести перерахунок та виплату доплати до пенсії за період з 07.01.2011 по 22.07.2011, а також зобов`язано провести перерахунок та виплату додаткової пенсії, встановивши її на рівні 15% мінімальної пенсії за віком, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законодавством, починаючи з 07.01.2011 по 22.07.2011 включно. Таким чином, звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 посилається на те, що відповідач повинен сплатити їй нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, а також суму в рахунок компенсації моральної шкоди. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних,господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Окрім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Статтею третьою ЦПК України, зокрема, передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Стосовно терміну публічно-владні управлінські функції, то зміст поняття полягає в наявності у суб`єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а управлінські функції - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо. Визначальною ознакою для правильного визначення юрисдикції спору є характер правовідносин, з яких виник спір: зміст прав та обов`язків його учасників, правовий статус сторін правовідносин та їх матеріально-правове регулювання тощо. До такого висновку, аналізуючи процесуальне законодавство, яке діяло на час відкриття справи, дійшла Велика палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц. Захист та/або відновлення будь-якого права судом здійснюється шляхом ухвалення судового рішення як акта правосуддя. Однак судове рішення, незважаючи на те, що має ознаки нормативності, не породжує жодних правовідносин чи прав та/або обов`язків, а лише шляхом застосування відповідного способу захисту права, визначеного законом або договором, трансформує права та/або зобов`язання учасників правовідносин в іншу, прийнятну для позивача форму. Зокрема, наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми (соціальні виплати), не нараховані та/або не виплачені як доходи, не змінює правової природи правовідносин учасників цього спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або зобов`язань, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем. Отже, можна дійти висновку, що спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин. Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо. Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, а саме відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги, а поєднання цих вимогу одній справі не є обов`язковим. Відтак ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір. Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Разом із цим за правилами частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Аналіз положень частини п`ятої статті 21 КАС України та частини першої статті 19 КАС України у їх поєднані дозволяє вважати, що юрисдикція спору про стягнення моральної шкоди із суб`єкта владних повноважень визначається як за правовою природою правовідносин, зокрема публічно-правових, так і у зв`язку з тим, чи пред`явлено позов про стягнення моральної шкоди в одному проваджені з вимогою про вирішення публічно-правового спору. Позов про відшкодування моральної шкоди пред`явлено в одному провадженні з позовними вимогами про стягнення грошових коштів за аксесорним публічно-правовим зобов`язанням. А тому такі позовні вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. З огляду на те, що ОСОБА_1 заявляє позовні вимоги до ГУ ПФУ в Київській області про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми по виплаті пенсії, які є додатковим до основного зобов`язання та залежать від основного зобов`язання, а отже підлягають розгляду в тому ж порядку, що і основне зобов`язання, а вимога про відшкодування моральної шкоди пред`явлена в одному провадженні з вимогами про стягнення грошових коштів за аксесорним публічно-правовим зобов`язанням, тому спір у даному випадку підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Згідно статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. З огляду на викладене, колегія доходить висновку, що суд першої інстанції, встановивши, що у цій справі між сторонами виник публічно-правовий спір зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми по виплаті пенсії, які є акцесорним, додатковим до основного, зобов`язанням, а вимога про відшкодування моральної шкоди пред`явлена в одному провадженні з вимогами про стягнення грошових коштів за аксесорним публічно-правовим зобов`язанням, які, як і основне зобов`язання, підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі. Посилання позивача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, сформовані у постановах від 19 червня 2019 року у справі №703/2718/16-ц, від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки вказані правові висновки висловлені у справах з іншими правовідносинами та за відмінних від цієї справи обставин. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують та не містять достатнього обґрунтування, що могло би стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За викладених обставин, колегія суддів доходить висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали місцевого суду - без змін, як такої, що є законною та постановленою з дотримання норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 22 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду. Повне судове рішення складено «23» листопада 2021 року. Головуючий В.А. Кравець Судді О.В. Желепа А.М. Стрижеус