Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/23485/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/23485/19 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Собківа Я.М., суддів: Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, в якому просив: - визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації у відмові надати статус інваліда війни, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 та видачі посвідчення інваліда війни; - зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 статус інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 січня 2021 року позовні вимоги задоволено. В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати вказане рішення повністю і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів про його участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Станом на 12 квітня 2021 року відповідачем не надано до суду письмового відзиву (заперечень) на апеляційну скаргу. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до посвідчення від 06.08.2019 року серії НОМЕР_2 , позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, І категорії довічно. Відповідно до довідки МСЕК серії АС №124529 позивачу встановлено І групу інвалідності з 05.10.2004 довічно, у зв`язку з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. З огляду на вищезазначене, ОСОБА_1 звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації з заявою про визнання позивача інвалідом війни та видачі посвідчення відповідного зразка. Проте, листом від 04.11.2019 №0108/6729 Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації відмовило ОСОБА_1 у встановленні відповідного статусу та видачі посвідчення, посилаючись на відсутність документальних підтверджень залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони. Позивач вважаючи таку відмову протиправною, а свої права порушеними, звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), є учасником ліквідації наслідків на ЧАЕС, що підтверджується відповідним посвідченням та вкладкою до посвідчення, а також наявністю усіх необхідних документів, які підтверджують факт участі позивача у відповідні періоди у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, суд дійшов висновку про те, що відповідач, відмовляючи позивачу у наданні статусу інваліда війни відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видачі відповідного посвідчення, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією України та законодавством. Колегія суддів не погоджується із наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків інвалідів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302, посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Згідно з пунктом 10 цього Положення посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності. Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 6 червня 1975 року № 90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Наказом ЧАЕС № 19.04.1985 року №2с «Про керівний склад, служби та формування цивільної оборони» встановлено п.2: для організації виконання задач по забезпеченню заходів цивільної оборони, підготовки спеціального формування, невоєнізованих формувань цивільної оборони та керування ними при проведенні рятувальних та невідкладних аварійно-відновлювальних робіт утворити служби цивільної оборони ЧАЕС. П.7 - утворити формування цивільної оборони. П.7.1 - спеціальне формування - 600 осіб від підрозділів у відповідності з табелем. Означений наказ завірений державними печатками ЧАЕС, управління з питань НС та ЦЗН №1 Київської облдержадміністрації, а також режимно-секретним підрозділом Державного спеціалізованого підприємства Чорнобильська АЕС. Листом від 06.12.1982 року №672с Всесоюзного промислового об`єднання по атомній енергетиці СОЮЗАТОМЕНЕРГО (м. Москва) «Про використання нормативних документів з питань захисту персоналу та населення у випадку аварії на АС» у п.5 роз`яснено, що ліквідація наслідків радіаційних аварій, включаючи МПА, може проводитися персоналом або у складі звичайної цехової структури, або структури цивільної оборони, на розсуд директора АС. Переведення роботи персоналу в структуру цивільної оборони є обов`язковим при виникненні гіпотетичної аварії на АС або введення періоду «Загальної готовності ЦО». Даний лист також завірений режимно-секретним підрозділом ЧАЕС. Отже, порівнюючи факт перебування 26.04.1986 позивача на роботі та наказ № 19.04.1985 року №2с «Про керівний склад, служби та формування цивільної оборони», суди першої інстанції дійшов висновку про автоматичне безальтернативне залучення позивача до ліквідації аварії на ЧАЕС у складі формування цивільної оборони. Проте зазначені обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка брала участь в ліквідації наслідків внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Водночас, для набуття статусу інваліда війни, з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств. Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. У справі, що розглядається судом першої інстанції встановлено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини, як правильно зазначив відповідач, свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ. Водночас для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ), окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон № 3552-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Колегія суддів зазначає, що формування Цивільної оборони чисельністю 600 осіб, створеної на ДСП «Чорнобильська АЕС» не свідчить про участь позивача у цьому складі, а висновки суду першої інстанції щодо відсутності однозначної вимоги про обов`язковість видання розпорядчого документу по підприємству про залучення конкретної особи до дій у складі формувань Цивільної оборони, є безпідставними, оскільки в межах спірних правовідносин має бути підтверджена належними та допустимими доказами участь саме ОСОБА_1 у ліквідації наслідків аварії у складі формувань Цивільної оборони. З огляду на наведене вище колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої ї статті 7 Закону № 3551-ХІІ немає. Документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої Управлінню, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини першої статті 9 Закону № 796-ХІІ). Щодо Наказу всесоюзного промислового об`єднання по атомній енергетиці «Союзатоменерго» №672с за вх. ЧАЕС №362 від 17.12.1982, в якому зазначено, що переведення персоналу в структуру цивільної оборони є обов`язковим при виникненні гіпотетичної аварії на ЧАЕС чи введенні періоду «Загальної готовності ЦО», колегія суддів погоджується із доводами апелянта, що останній не містить відомостей про залучення працівників електростанції до формувань цивільної оборони в повному складі. У наданих позивачем до матеріалів справи доказів, не підтверджується персональне залучення позивача до формувань цивільної оборони та виконання ним робіт в складі таких формувань, а зазначений документ не містять беззаперечних доказів залучення до складу формувань Цивільної оборони працівників атомної станції в повному обсязі, зокрема, ОСОБА_1 . Отже, за наведених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 368/1579/14, від 10 травня 2018 року у справі № 279/12162/15-а, від 07 червня 2018 року у справі № 377/797/17 та від 21 серпня 2018 року у справі № 279/2285/16-а. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Таким чином апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог. У відповідності до вимог п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись статтями 229, 242, 308, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 січня 2021 року- скасувати. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії - відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач Собків Я.М. Суддя Пилипенко О.Є. Суддя Черпіцька Л.В.