Постанова 4851 № 520/7028/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 грудня 2021 р.Справа № 520/7028/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бартош Н.С., Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанціїНіколаєва О.В.) від 09.08.2021 року (повний текст рішення складено 09.08.21 року) по справі №520/7028/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради, в якому просила: - визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни; - зобов`язати відповідача встановити позивачу статус "особи з інвалідністю внаслідок війни" та видати посвідчення "особи з інвалідністю внаслідок війни", відповідно до вимог пункту 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3552-ХІ. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони, що, на її думку, підтверджується наданими доказами, відтак набула право на встановлення статусу інваліда війни. Проте, відповідачем безпідставно було відмовлено у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видані відповідного посвідчення. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вказує, що оскільки позивачем до відповідача були подані всі необхідні документи на підтвердження того, що вона брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримала інвалідність внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, тому має право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни із видачею відповідного посвідчення. Відповідач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Сторони про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку. Позивач та його представник у судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується копією посвідчення. Відповідно до копії довідки МСЕК серії 10 ААА №015760 від 28.05.2014, позивачу встановлено ІІ групу інвалідності безстроково з 70% втрати працездатності (а.с. 14-15). У зв`язку з аварією на Чорнобильській АЕС позивач була відряджена до міста Чорнобиль з 08.07.1986 по 29.07.1986 на роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Позивач 28.01.2020 звернулася до відповідача з заявою про встановлення статусу інваліда війни, як особі залученої до складу формувань Цивільної оборони, з наданням відповідного посвідчення інваліда війни відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Відповідач листом від 04.02.2020 №Ю-29/1510-03 повідомив позивача про неможливість вчинення зазначених дій через ненадання ним повного пакету документів та вказав, що надані документи підтверджують статус позивача як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з роботами по ліквідації цих наслідків. Водночас, у даному листі вказано, що відсутні правові підстави для поширення на позивача статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оскільки не підтверджено факт участі позивача у складі формувань Цивільної оборони. Не погоджуючись із вказаною відмовою відповідача, позивач звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 №20/6687/2020 у задоволенні позову відмовлено. У подальшому, позивач 01.03.2021 звернулася до відповідача з заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видачі відповідного посвідчення. Відповідач листом від 15.03.2021 №Ю-78/2201 повідомив позивача про відсутність правових підстав для встановлення їй статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення. Фактичною підставою для відмови стало відсутність документів про залучення конкретно позивача до складу формувань Цивільної оборони. Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду із даним позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов до висновку про правомірність відмови у встановленні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни через ненадання необхідних документів на підтвердження того, що вона брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи апелянта, з огляду на наступне. Закон України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22.10.1993 р. № 3551-XII (далі Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них. Відповідно до ч. 2 ст. 4 цього до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Відповідно до п. 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків інвалідів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі Положення № 302), посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється дія Закону № 3551-ХІІ. Згідно з п. 10 цього Положення посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності. Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 № 796-XII (далі Закон № 796-XII) учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986 1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988 1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. Судом першої інстанції правильно встановлено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків при виконанні трудових обов`язків і ця обставина відповідачем не заперечується. Колегія суддів зазначає, що встановлені вище обставини прийняття позивача участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, вказують на те, що на неї поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Водночас, відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної також й у постановах від 10.10.2019 у справі № 810/4584/18, від 19.09.2019 у справі №756/8323/16для набуття статусу інваліда війни, з підстав, встановлених п. 9 ч. 2ст. 7 Закону, окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначенийЗаконмістить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 377/196/17, це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств. Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим Постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим Наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. В свою чергу для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни (з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону), окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Разом з тим, за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, достатніх підстав для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни за правилами п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону немає. Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання позивача на довідку 6-го Управління КДБ УРСР про кількісний склад та функції військових частин МО СРСР, що беруть участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЄС за червень 1986 року є необґрунтованими, оскільки у вказаній довідці лише зазначено, що до ліквідації наслідків аварії були залучені не лише військові частини та підрозділи цивільної оборони, а й підрозділи хімічного захисту, медичного забезпечення, інженерні. Посилання позивача на довідку Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації від 12.01.2017 №01.1-14/69 суд вважає необґрунтованими, оскільки нею факт участі позивача саме у підрозділах Цивільної оборони не підтверджено. Надана позивачем копія посвідчення №2760 від 04.07.1986 року свідчить про проходження курсів цивільної оборони, проте не підтверджує саме факту залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. При розв`язанні спору колегія суддів зважає на правову позицію Верховного Суду зі спірного питання, викладену, зокрема, у постанові від 15.04.2021 у справі №377/27/17, у силу якої за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС достатніх підстави для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відсутні. Вказана обставина, як неодноразово підкреслено Верховним Судом в аналогічній категорії справ, є істотною, оскільки в протилежному випадку статус особи з інвалідністю внаслідок війни (на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (пп. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"). Позивачем не надано належних та достатніх доказів, які підтверджують залучення її до формувань Цивільної оборони, оскільки такі документи не є належним документальним підтвердженням безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони, як на цьому наголошував Верховний Суд під час розгляду аналогічних спорів. Також судова колегія зазначає, що статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 1770-IV від 15.06.2004. З пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню. Разом з тим, позивачка не брала участь у загонах спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, тому не може бути визнана особою з інвалідністю внаслідок війни саме на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04.04.2019 у справі № 363/1489/17. За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у останнього немає достатніх правових підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ. Наведені апелянтом доводи щодо неправильного застосування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини, спростовуються наведеними вище обставинами та висновками Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних правовідносинах. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 77 та ч. 1 ст. 90 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, в суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Колегія суддів зазначає, що позивачем, як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час її апеляційного перегляду, не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог. Натомість, відповідач, будучи суб`єктом владних повноважень та заперечуючи проти позову, довів правовірність оскаржуваної відмови. В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження йому надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав. Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 року по справі №520/7028/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло А.М. Григоров Повний текст постанови складено 16.12.2021 року